ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 березня 2025 року
м. Київ
cправа № 922/2179/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Ємця А.А.,
за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,
представників учасників справи:
позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Залізничавтоматика" - не з`явився,
відповідача - комунального підприємства "Харківський метрополітен" - Щербак Н.Б., в порядку самопредставництва,
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Залізничавтоматика"
на рішення господарського суду Харківської області від 09.10.2024 (суддя Сальнікова Г.І.)
та постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 (головуючий суддя: Стойка О.В., судді: Медуниця О.Є., Радіонова О.О.)
у справі № 922/2179/24
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Залізничавтоматика" (далі - ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Залізничавтоматика")
до комунального підприємства "Харківський метрополітен" (далі - КП "Харківський метрополітен")
про стягнення 3 497 050,84 грн.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Залізничавтоматика" звернулося до суду з позовом до КП "Харківський метрополітен" про стягнення 3 497 050,84 грн, з них: основний борг у розмірі 1 300 000,00 грн, пеня у розмірі 1 423 629,62 грн, 3% річних у розмірі 132 340,47 грн, інфляційні втрати у розмірі 641 080,75 грн.
Позов обґрунтований з посиланням на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором від 13.02.2020 № 33-02/АТЗ про надання послуг в частині повної та своєчасної оплати вартості наданих позивачем послуг.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням господарського суду Харківської області від 09.10.2024 у справі № 922/2179/24 позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг у розмірі 1 300 000,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 641 080,75 грн, 3% річних у розмірі 132 340,47 грн, 24 881,05 грн витрати зі сплати судового збору. У решті у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи у стягненні пені у розмірі 1 423 629,62 грн, місцевий господарський суд виходив, зокрема з того, що пунктом 2.7 договору від 13.02.2020 № 33-02/АТЗ про надання послуг сторони погодили, що у разі фінансових труднощів можливі затримки оплати за отримані послуги. Пеня при цьому не нараховується. Судом встановлено, що відповідач має фінансові труднощі, починаючи з березня 2020 року (повна зупинка перевезення пасажирів у період пандемії, значне зменшення пасажиропотоку з 2021 року, знаходження Харківської територіальної громади у зоні активних бойових дій з початку введення в Україні воєнного стану, зупинення роботи відповідача у період з 24.02.2022 по 23.05.2022, відновлення перевезень з 24.05.2022 на безоплатній основі, збитковість підприємства з огляду на відсутність доходів від перевезення пасажирів з 24.02.2022) та має їх на цей час. Крім того, в матеріалах справи наявний лист від 06.04.2023 вих. № 74, в якому позивач просить відповідача знайти можливість та сплатити заборгованість за договором у розмірі 1 300 000,00 грн., що свідчить про обізнаність позивача про наявні фінансові труднощі відповідача та затримки у сплаті наявної заборгованості.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 зі справи рішення суду першої інстанції змінено в частині стягнення 3% річних, інфляційних втрат, а також в частині розподілу судових витрат; стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг у розмірі 1 300 000,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 580 103,08 грн, 3% річних у розмірі 107 597,26грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 23 852,40 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Здійснено розподіл судових витрат з апеляційної скарги.
Так, суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про відмову у стягненні пені з підстав, зазначених судом першої інстанції. Водночас суд апеляційної інстанції вважав помилковим рішення суду першої інстанції в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат за період з 18.10.2023 по 05.06.2024, з огляду на те, що 18.10.2023 відповідачем було оплачено на користь позивача 2 295 957,66 грн, з яких 1 300 000,00 грн - заборгованість за договором від 13.02.2020 № 33-02/АТЗ про надання послуг (на виконання рішення суду у справі № 922/1855/23, яке в подальшому було скасоване), і зазначені кошти до теперішнього часу відповідачу не повернуті. Отже, у спірний період з 18.10.2023 спірна сума заборгованості фактично знаходилася у розпорядженні позивача, а не відповідача, відповідно правові підстави для стягнення 3% річних та інфляційних втрат на суму заборгованості в період із зазначеної дати до теперішнього часу відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Залізничавтоматика", з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову суду апеляційної інстанції зі справи повністю, а рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у стягненні пені та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 23.08.2023 зі справи № 910/6234/22, від 26.07.2023 зі справи № 909/1043/21, від 23.03.2023 зі справи № 920/505/22, від 18.01.2024 зі справи № 914/2994/22 щодо обґрунтування наявності обставин саме для відповідача у справі, що можуть бути правовою підставою для невиконання зобов`язань за договором.
З посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 та пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України скаржник також зазначає про те, що суди не дослідили належним чином та не прийняли до уваги пояснення позивача, дали хибну оцінку наданим відповідачем доказам.
Крім того, скаржник посилається на те, що суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, що за своїм змістом відповідає пункту 4 частини другої статті 287 та пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України.
Доводи інших учасників справи
КП "Харківський метрополітен" у відзиві на касаційну скаргу просило Суд залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, з посиланням, зокрема, на обґрунтованість та правомірність судового рішення попередньої інстанції.
Згідно з розпорядженням В.о. заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 10.03.2025 № 32.2-01/350 проведено повторний автоматизований розподіл справи № 922/2179/24, у зв`язку з рішенням Вищої ради правосуддя від 25.02.2025 про відставку судді ОСОБА_1 .
Згідно з ухвалою Суду від 10.03.2025 зі справи задоволено клопотання представника відповідача про участь у судовому засіданні по справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
У судовому засіданні 13.03.2025 Суд постановив ухвалу без оформлення окремого документа, із занесенням до протоколу судового засідання, якою залишив без розгляду заяву представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (заява надійшла до Суду через підсистему "Електронний Суд" Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи 13.03.2025; час надсилання " 12:59 год."; час створення у Реєстрі заяв " 13:12 год."), оскільки заяву було подано з порушенням строків, передбачених статтею 197 ГПК України.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Залізничавтоматика", як виконавцем та КП "Харківський метрополітен" як замовником 13.02.2020 укладено договір № 33-02/АТЗ про надання послуг (далі - Договір).
Пунктом 1.1 Договору передбачено, що в порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов`язується на власний ризик, своїми силами і засобами, за завданням замовника надати послуги із заміни обладнання автоматизованої системи управління інженерно-технічних пристроїв на 6 станціях Холодногірсько-заводської лінії, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити послуги на умовах договору.
Відповідно до пункту 1.2 Договору сторони визначили найменування послуг: Послуги зі встановлення комп`ютерної техніки та обладнання для обробки інформації 51610000-1 (Послуги із заміни обладнання автоматизованої системи управління інженерно-технічних пристроїв Холодногірсько-заводської лінії на 6 станціях: "Холодна гора", "Центральний ринок", "Майдан Конституції", "Проспект Гагаріна", "Спортивна", "Завод ім. Малишева").
Пунктом 2.1 Договору передбачено, що загальна сума договору визначена договірною ціною або калькуляцією (Додаток 2) та становить всього 4 680 000,00 грн, у тому числі ПДВ 780 000,00 грн.
Відповідно до пункту 2.2 Договору замовник здійснює попередню оплату у розмірі 30% від загальної суми договору, що складає 1 404 000,00 грн, у тому числі ПДВ 234 000,00 грн протягом 10 банківських днів від дати підписання Договору. Остаточний розрахунок за надані послуги здійснюється з вирахуванням суми сплаченої передоплати протягом 10 банківських днів від дати підписання обома сторонами акта здачі-приймання наданих послуг. У випадку дострокового надання послуг виконавцем, замовник має право достроково прийняти та оплатити їх на умовах даного Договору.
Умовами пунктів 2.3, 2.4 Договору передбачено форму та вид розрахунків - безготівковий переказ. Ціна на послуги встановлюється в національній валюті України.
Згідно з пунктом 4.2 Договору надані послуги приймаються замовником згідно з Технічними вимогами (Додаток 1) з обов`язковим складанням акта здачі-приймання наданих послуг, який підписується уповноваженими представниками замовника і виконавця.
Згідно з платіжною інструкцією від 26.02.2020 № 1671 відповідачем було сплачено на рахунок позивача попередню оплату в розмірі 1 404 000,00 грн.
Сторонами оформлено та підписано акт від 24.12.2020 № 1 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2020 на суму 301 884,12 грн, акт вартості устаткування до акта від 24.12.2020 № 1 на суму 4 378 115,88 грн.
Крім того, відповідачем здійснено на користь позивача оплату вартості послуг за Договором на загальну суму 1 976 000,00 грн.
Відповідно до пункту 7.2 Договору сторонами погоджено, що у разі порушення строків оплати за пунктом 2.2 даного договору замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення. Пеня на суму передплати не нараховується.
Пунктом 2.7 Договору сторони погодили, що у разі фінансових труднощів можливі затримки оплати за отримані послуги. Пеня при цьому не нараховується.
Згідно з пунктом 10.1 Договору термін дії Договору встановлюється з дати підписання і по 31.12.2020 включно, а в частині розрахунків - до повного виконання.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено про належне виконання своїх зобов`язань за Договором та надання відповідачу обумовлених договором послуг. Вказуючи про неналежне виконання відповідачем умов Договору в частині здійснення повної та своєчасної оплати вартості наданих послуг, що мало наслідком виникнення заборгованості у розмірі 1 300 000,00 грн, позивач звернувся з цим позовом до суду, нарахувавши на суму основного боргу пеню, 3% річних та інфляційні втрати.
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що у провадженні господарського суду Харківської області знаходилася справа № 922/1855/23 за позовом ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Залізничавтоматика" до КП "Харківський метрополітен" про стягнення 1 300 000,00 грн основного боргу за Договором, а також нарахованих 891 657,52 грн пені, 565 509,88 грн інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 90 074,00 грн та судових витрат.
Рішенням господарського суду Харківської області від 28.08.2023 у справі № 922/1855/23 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 1 300 000,00 грн, пеню у розмірі 89 087,39 грн, інфляційні втрати у розмірі 565 509,44 грн, 3% річних у розмірі 89 432,88 грн та судовий збір у розмірі 42 687,25 грн. У решті у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.01.2024 у справі № 922/1855/23 рішення господарського суду Харківської області від 28.08.2023 скасовано в частині стягнення пені у розмірі 89 087,39 грн. У цій частині ухвалено нове рішення про відмову в позові. У решті рішення по справі залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 922/1855/23 постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.01.2024 та рішення господарського суду Харківської області від 28.08.2023 скасовано. Позов залишено без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України, а саме з огляду на те, що позовна заява не містить підпису її представника у розумінні положень статей 6, 162 ГПК України.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень відповідачем реалізовано право на звернення до суду із заявою про поворот виконання рішення, та ухвалою господарського суду Харківської області від 30.07.2024, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 27.08.2024 по справі № 922/1855/23, заяву відповідача про поворот виконання рішення задоволено. Здійснено поворот виконання рішення господарського суду Харківської області від 28.08.2023 по справі № 922/1855/23 в частині стягнення заборгованості за Договором у сумі 1 300 000 грн, інфляційних втрат у сумі 565 509,44 грн, 3% річних у сумі 89 432,88 грн та 42 687,25 грн судового збору (з урахуванням ухвали господарського суду Харківської області від 21.02.2024 про поворот виконання рішення щодо стягнення пені в розмірі 89 087,39 грн). У поворот виконання рішення господарського суду Харківської області від 28.08.2023 по справі № 922/1855/23 стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у сумі 1 300 000 грн, інфляційні втрати у сумі 565 509,44 грн, 3% річних у сумі 89 432,88 грн та 42 687,25 грн судового збору.
Після залишення позовної заяви без розгляду у справі № 922/1855/23 позивачем реалізовано передбачене статтями 55, 124 Конституції України, статтями 5, 7, 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статтями 2, 4 ГПК України право на звернення до господарського суду з позовною заявою у справі № 922/2179/24.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача нарахованих сум основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов Договору в частині здійснення повної та своєчасної оплати вартості наданих послуг.
Скаржник просить Верховний Суд скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні пені, а постанову суду апеляційної інстанції - в частині відмови у стягненні пені та відмови у стягненні 3% річних та інфляційних втрат у заявлених позивачем до стягнення сумах. В частині стягнення суми основного боргу судові рішення попередніх інстанцій у касаційному порядку жодним учасником справи не оскаржуються.
В обґрунтування доводів касаційної скарги позивач посилається, зокрема на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 23.08.2023 зі справи № 910/6234/22, від 26.07.2023 зі справи № 909/1043/21, від 23.03.2023 зі справи № 920/505/22, від 18.01.2024 зі справи № 914/2994/22 щодо обґрунтування наявності обставин саме для відповідача у справі, що можуть бути правовою підставою для невиконання зобов`язань за договором.
Стосовно наведеного Верховний Суд зазначає таке.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Суд зауважує, що ГПК України та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів слід звертатися до правових висновків, що викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду.
З метою визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.
У постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає в тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, щодо якого вони вступають у правовідносини, у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні ознаки з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність ознак слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема, пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин та їх оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними, й надалі порівнювати права та обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) та за потреби, зумовленої цим регулюванням, - визначити суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.
Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо. Обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Верховний Суд вважає безпідставними доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду, який викладений у постановах Верховного Суду від 23.08.2023 зі справи № 910/6234/22, від 26.07.2023 зі справи № 909/1043/21, від 23.03.2023 зі справи № 920/505/22, від 18.01.2024 зі справи № 914/2994/22 щодо застосування статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України, з огляду на таке.
Так, за доводами скаржника, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що між виникненням у відповідача заборгованості та форс-мажорними обставинами введення воєнного стану доведено причинно-наслідковий зв`язок, тому наявні підстави для звільнення відповідача від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання у розмірі заявленої до стягнення пені. За наявності встановленого факту несвоєчасної оплати відповідачем за надані позивачем послуги, вимоги позивача про стягнення пені є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Суди вдалися до формального перерахунку усіх наданих відповідачем доказів на підтвердженням наявності у нього форс-мажорних обставин.
Скаржник у касаційній скарзі наводить ряд постанов Верховного Суду, висновки в яких, за доводами скаржника, не були враховані судами попередніх інстанцій при вирішенні спору у подібних правовідносинах.
Згідно з постановою Верховного Суду від 23.08.2023 зі справи № 910/6234/22, на яку посилається скаржник, Суд, з посиланням на висновок Верховного Суду у справі № 910/15264/21 виснував, що потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов`язання. Через це сертифікат ТПП може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з`ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин.
Саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти наявність вказаних обставин та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.
У справі № 909/1043/21, на яку також посилається скаржник, Верховний Суд виснував, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Таких висновків дотримується Верховний Суд й у постанові від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та у постанові від 09.11.2021 у справі № 913/20/21.
Для застосування форс-мажору (обставин непереборної сили) як умови звільнення від відповідальності судам необхідно встановити, які саме зобов`язання за договором були порушені/невиконані та причину такого невиконання.
У справі № 920/505/22 Верховний Суд виснував, що неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор).
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.
В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи при виконання нею конкретних договірних зобов`язань. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
Також Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.
Водночас Верховний Суд дійшов висновку про те, що правовідносини у наведених скаржником справах не є релевантними з правовідносинами у справі № 922/2179/24, з огляду на те, що підставою для відмови у стягненні пені були не форс-мажорні обставини, як помилково вважає скаржник, а конкретні встановлені обставини цієї справи з посиланням на пункт 2.7 Договору, відповідно до якого сторони погодили, що у разі фінансових труднощів можливі затримки оплати за отримані послуги. Пеня при цьому не нараховується. При цьому, як встановили суди попередніх інстанцій, визначення таких труднощів, підстави їх виникнення та можливий період затримки в оплаті сторонами в Договорі не конкретизований. У зв`язку з чим визначення цієї підстави здійснюється судом на підставі встановлених обставин справи з урахуванням принципів господарського судочинства.
Встановивши наявність фінансових труднощів у відповідача у спірний період, про що позивач був обізнаний, враховуючи принцип свободи договору, презумпцію правомірності правочину,- суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відмову у стягненні пені.
Довід скаржника про те, що пункт 2.7 Договору безпосередньо пов`язаний із пунктом 8.1 Договору, у якому, на думку скаржника, і визначений перелік обставин, які можуть вплинути на фінансове становище сторін (дія обставин непереборної сили), Суд відхиляє, з огляду на те, що останній (довід) ґрунтується на власному розумінні змісту Договору скаржником, яке (розуміння) не узгоджується з його безпосереднім змістом, з урахуванням однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, порівняння окремих розділів правочину (в яких, зокрема розміщені пункт 2.7 розділу 2 "Вартість договору та порядок розрахунків" та пункт 8.1 розділу 8 "Форс-мажор") як між собою, так і зі змістом правочину в цілому.
Наведені у касаційній скарзі доводи фактично стосуються необхідності переоцінки доказів, тобто зводяться до заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, та перегляду вже здійсненої оцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції в силу приписів статті 300 ГПК України.
Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.
Скаржник також посилається на справу № 914/2994/22, в якій Верховний Суд, зокрема виснував, що відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Визначене частиною другою статті 625 ЦК України право на стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані.
Водночас, згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому належить взяти до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Проте скаржником не конкретизовано, які саме висновки Верховного Суду, викладені у справі № 914/2994/22 мали бути враховані, але не враховані судами попередніх інстанцій у вирішенні спору у справі № 922/2179/24.
При цьому Верховний Суд зазначає, що у вирішенні цього спору суди попередніх інстанцій не керувалися ані приписами статті 551 Цивільного кодексу України, ані приписами статті 233 Господарського кодексу України, оскільки не вирішували питання про зменшення розміру неустойки (санкцій).
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
Що ж до посилань скаржника на пункт 4 частини другої статті 287 та пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України, то слід зазначити таке.
Верховний Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Скаржник у касаційній скарзі, як на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України, посилається на те, що суди не дослідили належним чином та не прийняли до уваги пояснення позивача, дали хибну оцінку наданим відповідачем доказам.
Суд зауважує, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постановах від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19, 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19, від 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 02.12.2021 у справі № 922/3363/20, від 16.12.2021 у справі № 910/18264/20 та від 13.01.2022 у справі № 922/2447/21 тощо.
Проте під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, Верховним Судом встановлено необґрунтованість такої підстави касаційного оскарження.
Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій, зокрема вирішуючи питання про стягнення пені, надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду даного господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.
Що ж до іншої заявленої скаржником підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, а саме, щодо встановлення судами обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України), Суд зазначає таке.
У розумінні статті 77 ГПК України допустимими доказами є: 1) певні засоби доказування, які відповідно до законодавства повинні підтверджувати обставини, тобто ці обставини не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування; 2) докази, одержані без порушення закону, які в такому випадку приймаються судом.
Таким чином, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування, бо не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Висновок про недопустимість доказу можна зробити виключно із застосуванням норми матеріального права, яка містить пряму заборону використання відповідного засобу доказування на підтвердження певної фактичної обставини справи.
Суд наголошує, що допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з передбачених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи. (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 903/34/22).
Недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Тягар доведення недопустимості доказу покладено на особу, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20.09.2022 у справі № 910/3493/21, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19, від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17.
Натомість скаржник у поданій касаційній скарзі не обґрунтував того, в чому саме проявилося порушення судами положень статті 77 ГПК України, зокрема щодо закону, з порушенням якого отримано оцінені судом докази, та/або підтвердження обставин іншими засобами доказування, а не певними засобами доказування, які відповідно до законодавства повинні підтверджувати фактичні обставини справи.
Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).
Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.
За таких обставин, Суд дійшов висновку про необґрунтованість поданої касаційної скарги та про відсутність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції (якою змінено рішення суду першої інстанції).
При цьому Суд зазначає, що касаційна скарга фактично не містить викладення підстав та мотивів для скасування постанови суду апеляційної інстанції в частині відмови у стягненні 3% річних та інфляційних втрат за період з 18.10.2023 по 05.06.2024.
Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві відповідача на касаційну скаргу у тій частині, в якій вони не суперечать викладеному у цій постанові.
Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.