ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 березня 2025 року
м. Київ
справа № 359/3977/24
провадження № 51 - 5171 км 24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42024112100000045 від 05 квітня 2024 року, щодо
ОСОБА_6,
ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки с. Вишеньки, Бориспільського району, Київської області, громадянки України, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1, проживаючої за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимої,
за ст. 185 ч. 4 КК України,
за касаційною скаргою прокурора, яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, ОСОБА_7 на вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 червня 2024 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2024 року щодо ОСОБА_6 .
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 червня 2024 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 185 ч. 4 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі статей 75, 76 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік і на неї покладено відповідні обов`язки.
Прийнято рішення щодо процесуальних витрат і речового доказу.
Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватою і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за таких обставин.
22 січня 2024 року о 12 годині, в умовах введеного в Україні з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року воєнного стану, ОСОБА_6, реалізуючи виниклий у неї в приміщенні магазину ТОВ "ФОРА", що за адресою: Київська область, Бориспільський район, с. Гнідин, вул. Центральна, 23А, умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, умисно, з корисливих мотивів, переконавшись, що за її діями ніхто не спостерігає, шляхом вільного доступу взяла з полиць торгівельних стелажів магазину товар загальною вартістю 1 061,69 гривень, склала його до візку та покинула приміщення магазину, не розрахувавшись за вказані товари. Викраденим майном ОСОБА_6 розпорядилась на власний розсуд, чим спричинила ТОВ "ФОРА" матеріальну шкоду на загальну суму 1 061,69 гривень.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2024 року частково задоволено апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури ОСОБА_8, скасовано вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 червня 2024 року щодо ОСОБА_6 та на підставі ст. 284 ч. 1 п. 4-1 КПК України закрито кримінальне провадження, у зв`язку із втратою чинності закону, яким встановлювалась кримінальна протиправність діяння.
Процесуальні витрати у кримінальному провадженні віднесені на рахунок держави.
Прийнято рішення щодо речового доказу.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вирок та ухвалу щодо ОСОБА_6 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Посилаючись на висновок щодо застосування ст. 349 ч. 3 КПК України, сформульований у постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року (справа № 521/11693/16-к), вказує на недотримання судом першої інстанції зазначених вимог процесуального закону та порушення відповідного порядку судового розгляду. Обґрунтовує таку позицію тим, що ОСОБА_6, хоч і визнала свою вину, проте, будучи допитаною в суді першої інстанції, фактично не погоджувалась із висунутим їй обвинуваченням і повідомила про обставини, за яких вона виходила та поверталась до магазину, проте не змогла пояснити чому вона не розрахувалась за продукти. Такими показаннями, на думку прокурора, ОСОБА_6 фактично заперечувала наявність у неї умислу на таємне викрадення чужого майна, а саме товарів з магазину. Прокурор вважає, що апеляційний суд в порушення вимог ст. 419 КПК України не перевірив доводи апеляційної скарги прокурора, обмежившись викладенням лише суті її доводів. Також, посилаючись на висновок об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, сформульований у постанові від 07 жовтня 2024 року (справа № 278/1566/21, провадження № 51 - 2555 кмо 24), прокурор указує на допущені апеляційним судом порушення процесуального закону щодо закриття кримінального провадження без з`ясування думки ОСОБА_6 щодо можливості такого закриття та відповідно помилкове рішення апеляційного суду про закриття кримінального провадження на підставі ст. 284 ч. 1 п. 4-1 КПК України, а не з підстави, передбаченої ст. 284 ч. 2 п. 1-2 КПК України. Допущені судами обох інстанцій порушення вимог кримінального процесуального закону вважає істотними, і такими, що перешкодили ухвалити законні і обґрунтовані рішення.
Заперечення на касаційну скаргу прокурора від учасників судового провадження не надходили.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор в судовому засіданні вважала касаційну скаргу обґрунтованою і просила її задовольнити.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ст. 349 ч. 3 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Повне визнання вини, не заперечення фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації своїх дій, правильне розуміння і усвідомлення змісту обставин кримінального правопорушення, в якому обвинувачується особа, правові наслідки судового розгляду за такою процедурою, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення обвинуваченим цих обставин є обов`язковими передумовами можливості здійснення розгляду провадження в порядку ст. 349 ч. 3 КПК України.
У постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 16 вересня 2024 року (справа № 444/870/22, провадження № 51- 2989 кмо 23) сформульовано висновок щодо застосування вищезазначеної норми процесуального закону, згідно якого, суд у конкретному кримінальному провадженні на підставі ст. 349 ч. 3 КПК має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, у тому числі, у разі часткового заперечення винуватості особи у вчиненні окремого кримінального правопорушення в сукупності кримінальних правопорушень, яке має окрему кваліфікацію, або є окремим епізодом кримінального правопорушення, чи невизнання цивільного позову, та у такому випадку щодо цих оспорюваних обставин провести судовий розгляд у загальному порядку, дослідивши докази, які підтверджують або спростовують ці обставини. Такий порядок розгляду кримінального провадження не звільняє суд від обов`язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, визначені в ст. 91 ч. 1 КПК України.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що 13 травня 2024 року в підготовчому судовому засіданні ОСОБА_6 вручено пам`ятку про її права та обов`язки, зміст яких їй був зрозумілий, про що є її підпис (т. 1, а.с. 17). Згідно з аудіозаписом судового засідання від 06 червня 2024 року, який міститься на технічному носії фіксації кримінального провадження в суді першої інстанції, після оголошення обвинувального акту прокурором, ОСОБА_6 зазначила, що суть пред`явленого обвинувачення їй також зрозуміла і вона повністю визнала свою вину. При визначені обсягу доказів, що підлягають дослідженню, та порядку їх дослідження, сторона обвинувачення, а саме прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_9 запропонував визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченої та дослідженням матеріалів про її особу. Головуючий у судовому засіданні роз`яснив ОСОБА_6 положення ст. 349 ч. 3 КПК України, а також наслідки такого порядку розгляду кримінального провадження, з яким вона погодилася. Після допиту ОСОБА_6, суд дослідив матеріали досудового розслідування, долучені за клопотанням прокурора.
Отже, судом першої інстанції виконано вимоги ст. 349 ч. 3 КПК України, судовий розгляд здійснено відповідно до кримінального процесуального закону, а тому доводи касаційної скарги прокурора в цій частині є безпідставними.
Вирок суду першої інстанції належним чином умотивований і відповідає вимогам ст. 370, 374 КПК України. Зокрема, в ньому вказано формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, диспозиції статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, у вчиненні якого ОСОБА_6 визнано винуватою, та об`єктивні докази на підтвердження встановлених судом обставин.
Крім того, безпідставними є доводи касаційної скарги прокурора щодо допущеного апеляційним судом істотного порушення вимог кримінального процесуального закону з огляду на таке.
Не погодившись із вироком суду першої інстанції, заступник керівника Київської обласної прокуратури ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на вимоги ст. 349 ч. 3 КПК України та практику касаційного кримінального суду щодо застосування вказаних положень закону, просив скасувати вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 і призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Зі змісту положень ст. 418 ч. 2, ст. 419 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених
у статтях 2, 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.
При залишенні апеляційної скарги без задоволення суд апеляційної інстанції має зазначити підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, тобто процесуальний закон вимагає від суду проаналізувати доводи, викладені в апеляційній скарзі, і дати на них мотивовані відповіді. Недотримання цих положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке веде до скасування судового рішення.
Суд апеляційної інстанції розглянув кримінальне провадження в межах апеляційної скарги прокурора, перевірив її доводи та не встановив порушень вимог ст. 349 ч. 3 КПК України при розгляді кримінального провадження судом першої інстанції.
Крім того, сама ОСОБА_6 не оскаржувала вирок суду першої інстанції щодо себе та заперечувала проти задоволення апеляційної скарги прокурора в апеляційному суді, підтвердивши визнання нею вини під час її допиту в суді першої інстанції.
При цьому апеляційний суд, не маючи заперечень ОСОБА_6 щодо закриття апеляційним судом кримінального провадження через втрату чинності закону, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння, частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора, скасував вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 червня 2024 року щодо ОСОБА_6, а кримінальне провадження щодо неї закрив на підставі ст. 284 ч. 1 п. 4-1 КПК України, належним чином мотивувавши своє рішення.
Обставина того, що засуджена ОСОБА_6 не оскаржила ухвалу апеляційного суду в касаційному порядку також підтверджує відсутність у неї заперечень щодо такого рішення апеляційного суду, а тому доводи касаційної скарги прокурора про те, що вона не давала апеляційному суду згоду на закриття кримінального провадження щодо себе та необхідність скасування ухвали апеляційного суду з цієї підстави за таких обставин є необґрунтованими.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 370, 419 КПК України та узгоджується з висновком щодо застосування норми права, сформульованим в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 07 жовтня 2024 року (справа № 278/1566/21, провадження № 51 - 2555 кмо 24).
Суд вважає, що суди нижчих інстанцій дотрималися вимог ст. 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог КПК України.
За таких обставин, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги прокурора, скасування судових рішень щодо ОСОБА_6 і призначення нового розгляду в суді першої інстанції не вбачає.
Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд