ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 березня 2025 року
м. Київ
справа № 620/9537/23
адміністративне провадження № К/990/34058/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження в суді касаційної інстанції адміністративну справу № 620/9537/23
за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2023 року (суддя - Баргаміна Н.М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2024 року (головуючий суддя - Безименна Н.В., судді: Бєлова Л.В., Кучма А.Ю.),
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 (позивач, скаржник, ОСОБА_1 ) звернувся в суд із позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 - далі також відповідач), у якому просив:
- визнати незаконним неповне нарахування позивачу додаткової винагороди за постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (Постанова КМУ № 168) за службу у НОМЕР_2 прикордонному загоні за періоди: з 25.09.-04.10.2022, з 09-12.01.2023, 16.01.2023, з 27.02.- 02.03.2023;
- зобов`язати НОМЕР_2 прикордонний загін нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду в повному обсязі з урахуванням раніше виплачених сум.
Позивач обґрунтовує свій позов тим, що, в спірні періоди брав участь у заходах із забезпечення національної безпеки та оборони у складі НОМЕР_2 прикордонного загону, через що набув право на додаткову винагороду за Постановою КМУ № 168, у розмірі до 100 000 грн, але відповідач її не виплатив.
ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
ОСОБА_1 проходить військову службу у В/ч НОМЕР_1 (наказ від 10.05.2022 №182-ОС).
Згідно з довідкою № 204 від 24.07.2023 (про розмір грошового забезпечення позивача), ОСОБА_1 з вересня 2022 по березень 2023 щомісяця отримував винагороду 30 000 грн, передбачену Постановою КМУ № 168. Виплата винагороди 70 000 грн не здійснювалася.
Згідно з витягу з журналу службово-бойових дій прикордонної застави вогневої підтримки та інженерного забезпечення від 01.05.2022 № 10/10 гриф (том 2) позивач в період з 25.09.2022 по 04.10.2022 перебував у складі підрозділу, який застосовувався для посилення державного кордону України.
Згідно витягу з журналу службово-бойових дій прикордонної ракетно-артилерійської застави прикордонної комендатури швидкого реагування НОМЕР_2 прикордонного загону № 147 від 05.01.2023 позивач: в період з 09.01.2023 по 12.01.2023 перебував у складі підрозділу, який застосовувався для отримання майна РАО на ділянці Чернігів-Київ-Черкаси-Савінці-Київ-Чернігів; 16.01.2023 перебував у складі підрозділу, який застосовувався для прибуття до ппд (з м.д. Мена) НОМЕР_3 ПРИКЗАГ особового складу; в період з 27.02.2023 до окремого розпорядження перебував у складі підрозділу, який застосовувався для швидкого реагування на зміну обстановки; в період з 02.03.2023 до окремого розпорядження перебував у складі підрозділу, який застосовувався для виконання завдань з оборони та прикриття державного кордону
Відповідач стверджує, що відсутні підтверджуючі документи щодо безпосередньої участі позивача у бойових діях або заходах із забезпечення національної безпеки і оборони у НОМЕР_2 прикордонному загоні за спірний період. Відомості з журналу бойових дій також не підтверджують виконання позивачем заходів з відсічі збройній агресії РФ, оскільки в них зафіксовано лише виконання загальних службових обов`язків.
Водночас позивач вважає, що виконував завдання, які підлягають оплаті в збільшеному до 100 000 грн розмірі за Постановою № 168, у зв`язку з чим звернувся до суду.
ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2023 року у задоволені позову ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.
Суд першої інстанції встановив, що позивач не надав достатніх доказів безпосередньої участі у бойових діях чи заходах із відсічі і стримування збройної агресії РФ.
Цей суд зазначив, що надані позивачем докази свідчать лише про виконання ним звичайних службових обов`язків (прикриття, посилення, оборона кордону тощо), а не підтверджують його безпосередньої участі у бойових діях чи заходах із відсічі збройній агресії.
Також суд першої інстанції наголосив, що записів у службово-бойових журналах недостатньо для підтвердження права на збільшену винагороду - потрібна сукупність належних документів (накази командира, рапорти, бойові розпорядження, журнали бойових дій тощо), якої у матеріалах справи не було надано.
Шостий апеляційний адміністративний суд 19 серпня 2024 року погодився з висновками суду першої інстанції та залишив рішення суду першої інстанції без змін.
Суд апеляційної інстанції зазначив аналогічні мотиви відмови у задоволенні позову. Зокрема, апеляційний суд підтвердив, що позивач не надав належних та допустимих доказів, які б свідчили про його безпосередню участь у бойових діях чи заходах із відсічі збройній агресії, а надані документи лише підтверджують виконання ним службових обов`язків.
IV. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції.
Позиція інших учасників справи
Не погодившись із рішенням суду першої та апеляційної інстанцій, представник позивача подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог повністю.
Скаржник зазначає, що позиція судів суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у низці постанов, зокрема у справах №№ 200/1994/23, 280/603/23, 200/494/23, 200/694/23 та 200/3161/23, 200/737/23, 200/3997/23, 200/1575/23.
На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що в спірний період він дійсно виконував завдання пов`язані із заходами з безпеки, оборони та стримування агресії в районах їх проведення, а не лише "звичайні" прикордонні функції чи службові обов`язки, а витяги з журналів бойових (службово-бойових) дій мають достатній доказовий статус, аби суди дійшли висновку про право на виплату підвищеної винагороди.
Позивач переконаний якщо командир підрозділу порушує порядок оформлення документів, то військовослужбовець не повинен страждати через бюрократичні формальності. Згідно з уже існуючою практикою ВС, навіть порушення процедури оформлення підтверджуючих документів (рапортів, наказів, розпоряджень тощо) чи порядку передачі даних не свідчить про відсутність права на винагороду.
Таким чином, позивач зазначає, що суди не врахували усталену практику, що призвело до порушення його права на підвищену винагороду.
Отже, скаржник переконаний, що суди дійшли помилкового висновку та не врахували усталену практику Верховного Суду, що згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є підставою для касаційного оскарження рішення суду.
Касаційна скарга, як указує скаржник, стосується питання права, яке має фундаментальне значення для всіх військовослужбовців.
Верховний Суд ухвалою від 10 жовтня 2024 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1, та залишити в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій.
Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
V. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, і перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені судом першої чи апеляційної інстанції; вирішувати питання щодо достовірності доказів; надавати перевагу одним доказам над іншими; збирати чи приймати нові докази або додатково перевіряти їх (частина друга статті 341 КАС України).
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, якщо необхідно врахувати висновок про застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).
У справі, що розглядається, ОСОБА_1 просить у спірний період (загалом 19 днів) виплатити йому збільшену додаткову грошову винагороду, передбачену пунктом 1 Постанови КМУ № 168, у розмірі до 100 000 гривень як військовослужбовцю Держприкордонслужби.
Згідно з частиною першою статті 6 та частиною першою статті 14 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" №661-IV, Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення, до особового складу якого входять військовослужбовці та працівники. За статтею 16 цього Закону, умови грошового забезпечення військовослужбовців визначаються законодавством.
Відповідно до статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII, до грошового забезпечення військовослужбовців входять посадовий оклад, оклад за званням, щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення. Воно виплачується у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, і повинно покривати потреби ЗСУ та інших військових формувань. Порядок його виплат визначають Міністр оборони та керівники відповідних органів.
На виконання Указів Президента України про воєнний стан та загальну мобілізацію, Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин). У пункті 1 цієї постанови Уряд установив виплату додаткової винагороди на період дії воєнного стану військовослужбовцям. Тим із них, хто бере безпосередню участь у бойових діях або забезпечує заходи з національної безпеки та оборони, розмір винагороди збільшується до 100 000 гривень на місяць пропорційно часу участі.
Реалізація приписів Постанови КМУ № 168 вимагала чіткого визначення порядку та умов виплати, а також переліку документів для підтвердження участі у бойових діях.
Протягом спірного періоду (25.09.-04.10.2022, з 09-12.01.2023, 16.01.2023, з 27.02.- 02.03.2023), за який позивач просить стягнути підвищену додаткову винагороду діяли:
наказ від 30.07.2022 № 392-/0/81-22-АГ "Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168" (далі - наказ № 392-АГ), уведений в дію з 01.08.2022;
з 01.12.2022 прийнято наказ Адміністрації Держприкордонслужби від 09.12.2022 № 628/0/81-22-АГ (далі - наказ № 628-АГ);
з 01.02.2023 - Порядок та умови виплати на період дії воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджений наказом МВС України № 36 від 26.01.2023.
Наказом № 392-АГ внесено зміни в перелік бойових дій і заходів (порівняно з попереднім наказом № 164-АГ), але перелік документів для підтвердження участі залишився незмінним.
У пункті 2 наказу № 392-АГ конкретизовано за здійснення яких заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах ведення бойових дій у період здійснення зазначених заходів, військовослужбовцям, які проходять службу в органах Держприкордонслужби, додаткова винагорода збільшується до 100 000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу їх безпосередньої участі:
(1) рух опору на окупованих територіях;
(2) знешкодження ДРГ та незаконних збройних формувань із безпосереднім контактом;
(3) виявлення та знищення повітряних цілей у зоні бойових дій;
(4) бойові польоти, вивід повітряних суден з-під удару;
(5) бойові дії кораблів, катерів, суден із вогневим ураженням противника;
(6) відбиття збройних нападів на об`єкти, їх звільнення у разі захоплення;
(7) участь у бойових діях на лінії зіткнення в складі штабів чи угруповань;
(8) забезпечення бойових підрозділів із вогневим контактом з противником.
Пунктом 4 наказу № 392-АГ визначено, що підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, здійснюється на підставі сукупності наявної інформації у таких документах:
(1) бойового наказу (бойового розпорядження);
(2) журналу бойових дій (службово-бойових дій, вахтового, навігаційно-вахтового, навігаційного журналу), журналу ведення оперативної обстановки, бойового донесення (підсумкового, термінового, позатермінового) або постової відомості (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад;
(3) рапорту (донесення) начальника (командира) підрозділу (тимчасово створеної групи військовослужбовців, зведеного загону, катерів і кораблів Морської охорони, екіпажу літака, вертольоту тощо) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань, із зазначенням військових звань, прізвищ, імен та по батькові, а також кількості днів участі військовослужбовців у таких діях та заходах.
Згідно з пунктом 5 наказу № 392-АГ для військовослужбовців, відряджених до органів військового управління Держприкордонслужби, окрім документів, зазначених у пункті 4 цього наказу, безпосередня участь у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, додатково підтверджується довідкою за формою, наведеною у додатку 1 до цього наказу, що видається начальником органу Держприкордонслужби, який веде (вів) бойові дії та до якого для виконання завдань відряджені військовослужбовці, із зазначенням періоду (кількості днів) такої участі (абзац перший пункту 5 наказу).
Відповідно до пункту 10 наказу № 392-АГ облік військовослужбовців, які беруть безпосередню участь в бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу та підготовку проєкту наказу про виплату додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 цього наказу, в органах Держприкордонслужби покладено на штаб органу, а у випадку відсутності штабу - на підрозділ (посадову особу), який веде облік бойових дій.
Відповідно до пункту 11 наказу № 392-АГ склад органів і підрозділів Держприкордонслужби, які беруть (брали) участь у бойових діях або заходах у відповідних районах ведення бойових дій, визначаються щомісячно наказом Адміністрації Держприкордонслужби відповідно до рішень (наказів, директив, розпоряджень) Головнокомандувача Збройних Сил України (абзац перший пункту 11 Наказу).
Згідно з пунктом 12 Наказу № 392-АГ виплата військовослужбовцям додаткової винагороди здійснюється щомісяця (у поточному місяці за попередній) на підставі наказів начальника (командира) органу Держприкордонслужби, а начальникам (командирам) органів Держприкордонслужби - на підставі наказів вищих начальників (командирів).
До наказу про виплату додаткової винагороди, виходячи з розміру до 100 тисяч гривень на місяць, в обов`язковому порядку додаються узагальнені дані, отримані з документів, передбачених пунктами 4-6 цього наказу.
З 01.12.2022 був уведений в дію наказ № 628-АГ, в якому було дещо змінено перелік бойових дій і заходів, передбачених пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 168, проте залишився незмінним перелік документів для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців, у тому числі відряджених, у таких бойових діях або заходах.
26.01.2023 МВС України видано наказ № 36, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 31.01.2023 за № 196/39252, яким затверджено Порядок та умови виплати на період дії воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України (далі - Порядок № 36, який ведено в дію з 01.02.2023).
Пунктом 2 Порядку № 36 визначено розміри винагороди:
- до 30 000 грн/міс - за виконання бойових (спеціальних) завдань у складі діючих угруповань, охорону критичної інфраструктури, участь у військових адміністраціях, логістичне забезпечення в районах бойових дій.
- до 50 000 грн/міс - за виконання завдань у складі штабів, органів військового управління, включно до оперативно-стратегічного рівня, у зонах бойового зіткнення.
- до 100 000 грн/міс - за безпосередню участь у бойових діях, зокрема на окупованих територіях, або між позиціями сил оборони та противника.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 36 безпосередня участь визначається виконанням завдань:
- на лінії бойового зіткнення;
- забезпечення в умовах вогневого ураження;
- охорони об`єктів під обстрілами;
- протидії ДРГ, повітряним загрозам, виконання польотів; у складі екіпажів кораблів, катерів, прикордонних підрозділів.
Залишилися незмінними підтверджуючі документи (пункт 4): бойовий наказ, журнали бойових/службово-бойових дій, рапорт командира.
Іншими положеннями наказу: визначено випадки, коли додаткова винагорода не виплачується (наприклад, перебування за кордоном у зв`язку з участю в миротворчих операціях чи навчанні тощо); передбачено порядок оформлення виплат, строки й підстави для внесення військовослужбовців у відповідні накази на виплату та ін.
Для військовослужбовців Держприкордонслужби цей наказ (№ 36) чітко визначає види робіт і завдань, виконання яких є підставою для додаткових виплат: безпосередній вогневий контакт на лінії зіткнення, знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, охорона об`єктів під час вогневого ураження, участь у бойових операціях у складі перших ешелонів оборони чи наступу тощо. Саме ці завдання, підтверджені сукупністю відповідних документів, дають право прикордонникам на збільшену винагороду.
Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також оцінюючи правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд виходить із такого.
Протягом часу, який є предметом розгляду у цьому касаційному провадженні, виплата додаткової винагороди регулювалась наказами № 392-АГ та № 628-АГ та № 36.
Суди при вирішенні спору визнали відсутніми підстави для задоволення вимог позивача за спірні періоди, оскільки матеріали справи не містять належних документів, які б підтверджували безпосередню участь позивача в бойових діях чи в забезпеченні заходів з національної безпеки та оборони. Дані журналу бойових дій свідчать лише про звичайне виконання службових обов`язків, а не про реальну відсіч збройній агресії рф (відповідно до наказів № 392-АГ, № 628-АГ), і позивач жодних додаткових доказів таких дій не надав.
У цій справі суди встановили, що позивач: з 25.09.2022 по 04.10.2022 перебував у складі підрозділу, який виконував завдання з посилення державного кордону України; з 09.01.2023 по 12.01.2023 брав участь у отриманні майна РАО на маршруті Чернігів-Київ-Черкаси-Савінці-Київ-Чернігів; 16.01.2023 був залучений для прибуття особового складу до пункту постійної дислокації; з 27.02.2023 до окремого розпорядження входив до складу підрозділу для швидкого реагування на зміну обстановки; з 02.03.2023 до окремого розпорядження виконував завдання з оборони та прикриття державного кордону (витяги з журналів бойових дій).
Касаційне провадження за скаргою позивача відкрито на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Позивач у доводах касаційної скарги стверджує, що така позиція судів не відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним, у категорії справ що стосуються виплати додаткової винагороди відповідно до пункту 1 Постанови КМУ № 168 та вважає, що суди безпідставно ігнорували витяги з журналу бойових дій, які, на його думку, підтверджують безпосередню участь у бойових діях та заходах. Позивач наполягає, що завдання з посилення державного кордону, отримання майна, прибуття особового складу до пункту дислокації, швидкого реагування на зміну обстановки та оборони і прикриття державного кордону також є формою безпосередньої участі в бойових діях чи заходах і, відповідно, надають право на збільшену до 100 000 грн додаткову винагороду.
Надаючи оцінку вказаним доводам позивача, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, слід зазначити, що практика Верховного Суду є сталою: виплата у збільшеному розмірі до 100 000 грн обумовлена участю у бойових діях (заходах), перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення, та підтвердженням цих обставин відповідними документами.
Для відповідача підставою для виплати додаткової винагороди відповідно до пункту 1 Постанови КМУ № 168 є саме документальне підтвердження участі позивача як військовослужбовця у бойових діях (заходах) (правова позиція Верховного Суду, викладена у постановах від 21.12.2023 у справі № 200/193/23, від 26.06.2024 у справі № 200/216/23, від 31.07.2024 у справі № 200/625/23, від 05.08.2024 у справі № 200/4100/23, від 28.08.2024 у справі № 200/1310/23, від 04.09.2024 у справі № 280/2228/23, від 30.09.2024 у справах № 200/232/23 та № 200/440/23 та багатьох інших).
Верховний Суд у постанові від 05.12.2024 у справі № 120/4135/23 наголосив, що безпосередня участь військовослужбовців у бойових діях або заходах не має тлумачитись надмірно вузько, а перелік завдань може охоплювати широкий спектр бойової діяльності як у районах ведення бойових дій, так і поза ними. За наказом № 164-АГ достатньо було одного документа (бойовий наказ, журнал бойових дій чи рапорт командира), тоді як накази № 392/0/81-22-АГ та № 628/0/81-22-АГ запроваджують додаткові або конкретизовані вимоги і до підтвердження "безпосередньої участі" (конкретизувавши критерії до певних видів бойових завдань) і до кількості, необхідних для підтвердження участі у бойових діях чи заходах, документів - сукупність (альтернатива). Суд підкреслив, що за наявності формальних недоліків у документах, але при фактичному встановленні участі військовослужбовця у бойових діях, відмова у виплаті додаткової винагороди є необґрунтованою. Водночас необхідно керуватися оновленими критеріями, враховуючи вимоги нових наказів, і ретельно оцінювати кожен наданий доказ, аби визначити, чи дає він підстави для отримання додаткової виплати.
У постанові від 06.03.2025 у справі № 620/18189/23 Верховний Суд вказував про важливість дотримання саме того наказу, який діяв у відповідний період, та необхідність урахування воєнних реалій при оцінці завдань військовослужбовця.
У цій постанові Верховний Суд зауважив, що під час оцінки права на додаткову винагороду за певний період необхідно застосовувати положення того наказу, який був чинним у відповідний час (встановлення права позивача на виплату додаткової винагороди, потребує комплексної оцінки виконуваних ним завдань та аналізу наявних в матеріалах справи доказів у контексті приписів відповідного наказу, який регулював спірний період).
Окремо Верховний Суд підкреслив, що в умовах воєнного стану аналіз виконуваних військовослужбовцем завдань не можна проводити виключно на підставі Положення про відділ прикордонної служби, адже воно не враховує специфіку виконання таких завдань під час бойових дій. Якщо в мирний час певне завдання може виглядати як складова звичайної "оперативно-службової діяльності", то в контексті відсічі збройної агресії воно може означати безпосередню участь у бойових діях або заходах. Тому висновки про те, що виконання завдання "вогнева засідка" належить лише до службових обов`язків військовослужбовця і не дає права на збільшену винагороду, визнаються необґрунтованими, оскільки вони не враховують специфіку виконання таких завдань позивачем в умовах воєнного стану.
Таким чином, Верховний Суд у справі № 620/18189/23 дійшов висновку, що для об`єктивної перевірки права особи на додаткову винагороду треба детально з`ясувати, в який період і під дію якого наказу підпадало спірне завдання, чи входить воно за своїм змістом до переліку бойових (безпекових) заходів та чи підтверджене воно відповідними документами згідно з актуальними нормами (що діяли на той момент). Якщо відповіді на ці запитання є позитивними, відмова у виплаті не може ґрунтуватися лише на доводах про "звичайну службову діяльність" або через формальні прогалини в оформленні документів.
Отже, суди попередніх інстанцій при розгляді цього спору під час оцінки завдань, які виконував позивач у період дії воєнного стану, передчасно дійшов висновку щодо характеру виконуваних позивачем завдань та не врахував, що якщо в умовах повсякденної служби певні обов`язки можуть вважатися звичайною "оперативно-службовою діяльністю", - у період реальних бойових дій вони можуть набувати характеру безпосередньої участі у бойових діях або заходах, спрямованих на відсіч та стримування збройної агресії.
Зазначені аспекти спірних правовідносин залишилися нез`ясованими судами попередніх інстанцій, що свідчить про неповноту дослідження обставин справи та необґрунтованість висновків щодо відсутності у позивача права на отримання додаткової винагороди у спірному періоді.
Слід урахувати, що у постанові від 06.08.2024 у справі № 360/290/23 Верховний Суд вказав, що згідно з пунктом 4 наказу № 392-/0/81-22-АГ, підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах здійснюється на підставі комплексу інформації, наявної у відповідних документах, а відповідно до пункту 3 наказу № 628/0/81-22-АГ перелік підтверджуючих документів допускає альтернативність і не зведений винятково до їхньої сукупності.
Суди обґрунтували оскаржувані судові рішення виключно тим, що підтверджуючі документи про безпосередню участь позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів до НОМЕР_2 прикордонного загону не надходили, чим фактично повторили основний довід відповідача, наведений у відзиві на позов.
Разом з цим суди попередніх інстанцій не з`ясовували, на підставі якого розпорядчого акта, де, за яких умов і обставин позивач проходив службу в спірні періоди.
Посилання суду апеляційної інстанції на те, що витяги з журналів службово-бойових/бойових дій підтверджують лише виконання позивачем службових обов`язків з оборони кордону, але не участь у відсічі збройній агресії рф за наказами № 392-АГ та № 628-АГ суди попередніх інстанцій не перевіряли, чи підпадають ці завдання під виконання спеціальних бойових завдань та заходів, які у розумінні Постанови КМУ № 168 що означають "безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів".
Також суди попередніх інстанцій не досліджували, на підставі яких бойових наказів (розпоряджень) позивач виконував завдання, описані в наведених витягах з журналів службово-бойових/бойових дій від 31 серпня 2022 року № 10/10 гриф т. 2 та від 05 січня 2023 року № 147.
Суди попередніх інстанцій не з`ясовували, чи складалися рапорти стосовно позивача за час проходження ним служби в спірному періоді рапорти про його участь у виконанні бойових (спеціальних) завдань. Такі рапорти згідно з наказами № 392-АГ та № 628-АГ, є одним із визначених документів, на підставі яких здійснюється підтвердження участі у бойових діях та заходах. Відсутність аналізу цих документів суперечить принципам адміністративного судочинства, зокрема обов`язку суду встановити дійсні обставини справи.
Що стосується періоду правовідносин (27.02.- 02.03.2023), то, як видно зі змісту оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій взагалі не застосовували норми Порядку № 36, який в зазначені періоди був чинним і регламентував відповідні правовідносини. У зв`язку з цим, суди першої та апеляційної інстанції не здійснили оцінку виконуваних позивачем завдань в указані періоди з урахуванням вимог цього Порядку, а також не перевірили, чи підтверджуються виконання позивачем цих завдань "належними" документами, визначеними цим Порядком, та чи дотримані інші умови, передбачені ним для виплати спірної додаткової винагороди.
Аналогічних у цій справі висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 30.01.2025 у справі № 620/14692/23.
Відповідно до статей 2, 9 КАС України, адміністративний суд зобов`язаний вживати заходів для з`ясування всіх обставин справи, зокрема самостійно виявляти та витребовувати докази. Суд не має права обмежуватись лише пасивним розглядом поданих сторонами доказів, а повинен за власною ініціативою досліджувати важливі фактичні обставини, залучати їх до розгляду та перевіряти їх достовірність. Окрім забезпечення рівності сторін, суд зобов`язаний активно сприяти повному та всебічному розгляду справи.
У цьому випадку суди першої та апеляційної інстанцій не забезпечили належного з`ясування обставин, не врахували змін у правовому регулюванні виплати додаткової винагороди та не застосували Порядок № 36 для оцінки частини спірного періоду.
Верховний Суд у постанові від 16.03.2023 у справі № 600/747/22-а наголошував щодо обов`язку суду встановлювати всі обставини справи незалежно від позиції сторін, згідно зі статтями 2 та 9 КАС України.
У низці постанов Верховний Суд зазначив, що суди повинні ретельно досліджувати весь комплекс доказів, без перекладання тягаря наслідків недбалості чи неефективної роботи посадових осіб на військовослужбовця.
З урахуванням викладеного, Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права, невжиття всіх визначених законом заходів для з`ясування обставин справи та невстановлення всіх фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цього спору.
Оскільки суди попередніх інстанцій не вжили усіх, визначених законом, заходів та не встановили усі фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, то, з урахуванням повноважень касаційного суду (частина друга статті 341 КАС України), відсутня можливість перевірити правильність їх висновків загалом по суті спору.
Підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України є порушення процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, якщо суд не дослідив докази, за умови обґрунтованості підстав касаційного оскарження, визначених у пунктами 1-3 частини другої статті 328 КАС України.
Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України, якщо порушення допущені судом апеляційної інстанції, справа направляється для продовження розгляду або на новий розгляд до цього суду. В інших випадках - до суду першої інстанції.
Таким чином, з огляду на приписи частини другої статті 353 КАС України, касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржувані судові рішення - скасувати, а справу - направити на новий розгляд до суду першої інстанції для повного дослідження вище вказаного.
Під час нового розгляду суди мають врахувати обставини, викладені в мотивувальній частині постанови, та ухвалити рішення відповідно до статті 242 КАС України.