ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 березня 2025 року
м. Київ
справа № 480/6618/24
адміністративне провадження № К/990/43441/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,
суддів - Жука А.В.,
Мартинюк Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 27.08.2024 (головуючий суддя - Опімах Л.М.)
та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2024 (головуючий суддя - Кононенко З.О., судді - Калиновський В.А., Мінаєва О.М.)
у справі № 480/6618/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Сумській області
про визнання протиправними та скасування наказів,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Сумській області, в якому просив:
- визнати протиправною та скасувати частину 3 розпорядчої частини наказу Головного управління ДПС у Сумській області від 18.07.2024 № 113-0 "Про звільнення ОСОБА_1", в іншій частині залишити наказ без змін;
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДПС у Сумській області від 18.03.2024 № 6-дс "Про накладення дисциплінарного стягнення" (зі змінами).
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2. Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 27.08.2024, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2024, позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Сумській області про визнання протиправними та скасування наказів в частині вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління ДПС у Сумській області від 18.03.2024 № 6-дс "Про накладення дисциплінарного стягнення" (зі змінами) повернуто позивачу на підставі пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
3. При прийнятті рішення суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про пропуск позивачем місячного строку звернення до суду в частині оскарження наказу Головного управління ДПС у Сумській області від 18.03.2024 № 6-дс. Наведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду визнано судами неповажними.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
4. Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивачем подано до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, скаржник просить ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
5. На обґрунтування вимог касаційної скарги заявник касаційної скарги вказує, що про порушення своїх прав позивач дізнався 18.03.2024 в момент видання наказу від 18.03.2024 № 6-дс, яку направлено позивачу на особисту електронну скриньку. Зауважує, що копія оскаржуваного наказу не отримувалась позивачем у порядку частин шостої та сьомої статті 77 Закону України "Про державну службу", якими визначено, що належним чином завірена копія наказу (розпорядження) про накладення на державного службовця дисциплінарного стягнення видається державному службовцю під розписку не пізніше наступного робочого дня після прийняття відповідного рішення. Позивач вважає, що судами не враховано, що дізнатися про порушення своїх прав він мав дізнатися у спосіб, передбачений приписами статті 77 Закону України "Про державну службу", а не у інший спосіб. В цілому пропуск строку звернення до суду позивач пов`язує з обставиною перебування у стані тимчасової непрацездатності у період з 18.03.2024 по 23.07.2024 та допущення адвокатом позивача порушення професійних обов`язків, що мали наслідком бездіяльність, недбалість або помилковість дій, які проявилися у пропуску процесуального строку, встановленого для звернення до суду.
Позиція інших учасників справи
6. Відповідач правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався, відсутність якого, згідно з приписами частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України, не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Рух касаційної скарги
7. Ухвалою Верховного Суду від 02.12.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
8. Ухвалою Верховного Суду від 11.03.2025 адміністративну справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.
Позиція Верховного Суду
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.
9. Приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
10. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, колегія суддів виходить із такого.
11. Згідно із частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
12. Відповідно до частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
13. У постанові від 05.02.2020 у справі № 9901/425/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у випадку, коли особа вважає, що її права при прийнятті, проходженні або звільненні з публічної служби були порушені, вона має право звернутися до суду у більш стислі строки, ніж на загальних підставах. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту у судовому порядку.
14. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
15. Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій. Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.
16. Установлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.
17. Процесуальні норми Кодексу адміністративного судочинства України, якими врегульовано перебіг строків звернення до суду визначають, що перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів і не пов`язує їх з моментом, коли особа почала вважати, що діями, рішеннями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень ці права чи інтереси порушено.
18. День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
19. Якщо цей день встановити точно неможливо, то його строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 № 340/1019/19).
20. Незвернення до суду з адміністративним позовом за захистом свої прав через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.
21. Конституційний Суд України у рішенні № 17-рп/2011 від 13.12.2011 визначив, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
22. Отже, право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
23. Це, насамперед, обумовлене специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їхнього завершення, якщо ніхто не звернувся до суду для вирішення спору, відносини стають стабільними. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
24. Водночас пропуск строків звернення до адміністративного суду не може бути безумовною підставою для залишення позову без розгляду, оскільки процесуальним законодавством передбачено можливість визнання судом причини пропуску таких строків поважними і в такому випадку справа розглядається та вирішується в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України.
25. Так, за приписами частини першої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
26. Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
27. Поважними причинами пропуску строків звернення до суду необхідно розуміти обставини, які є об`єктивно непереборними, та не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Водночас на законодавчому рівні не регламентується, які причини є поважними, а які ні. Питання щодо визначення поважності підстав пропуску строку звернення до суду залишається на розсуд суду.
28. При цьому поновлення строку не є обов`язком суду, а є предметом його оцінки (розсуду) залежно від встановлених обставин, доводів і доказів сторін. У разі подання позивачем клопотання про поновлення строку суд повинен надати йому оцінку та вирішити шляхом визнання/невизнання причин пропуску такого строку поважними/неповажними.
29. Частина друга статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
30. Наведеними положеннями Кодексу адміністративного судочинства України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до суду.
31. Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні відповідного процесуального документа повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
32. Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
33. Водночас, обов`язок доведення обставин, з якими сторона пов`язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду.
34. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі № 9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
35. Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
36. Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовною заявою, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
37. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. Строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин. Застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. І навпаки, безпідставне поновлення таких строків свідчить про порушення принципу правової визначеності.
38. Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку (постанова Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19).
39. При цьому встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
40. У цій справі позивач, серед іншого, оскаржує наказ Головного управління ДПС у Сумській області від 18.03.2024 № 6-дс "Про накладення дисциплінарного стягнення" (зі змінами).
41. Судами встановлено, що вказаний наказ отримано позивачем на особисту електронну скриньку 18.03.2024. Вказана обставина не заперечується і самим позивачем.
42. Отже, саме з 18.03.2024 позивач дізнався про порушення своїх прав і саме з цією датою закон пов`язує перебіг місячного строку на звернення до суду за захистом порушеного права.
43. Судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що з позовом до суду позивач звернувся 29.07.2024, тобто з пропуском строку, встановленого частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, в частині вимог про скасування наказу Головного управління ДПС у Сумській області від 18.03.2024 № 6-дс. При цьому, разом з позовом позивачем подано заяву про поновлення строку на подання позову. В обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду позивач вказував, що 18.07.2024 ним отримано на особисту електронну скриньку наказ ГУ ДПС у Сумській області від 18.07.2024 № 113-о "Про звільнення ОСОБА_1", згідно з пунктом 3 якого наказ Головного управління ДПС у Сумській області від 18.03.2024 № 6-дс "Про накладення дисциплінарного стягнення" (зі змінами) наказано вважати нереалізованим. При цьому відповідач не видавав наказ про скасування або визнання нечинним наказу від 18.03.2024 № 6-дс. Позивач зазначав, що лише 18.07.2024 він дізнався про те, що наказ від 18.03.2024 № 6-дс не буде виконано, коли отримав наказ від 18.07.2024 № 113-о "Про звільнення ОСОБА_1". Крім того, позивач посилався на ту обставину, що починаючи з 18.03.2024 по 23.07.2024 тривав період його непрацездатності, що перешкоджало звернутися до суду з позовом.
44. Суд першої інстанції визнав неповажними причини пропуску строку, наведені позивачем, та ухвалою від 12.08.2024 продовжив позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших підстав пропуску строку звернення до суду та надання доказів поважності причин його пропуску в частині вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління ДПС у Сумській області від 18.03.2024 № 6-дс "Про накладення дисциплінарного стягнення" (зі змінами).
45. На виконання вимог ухвали суду від 12.08.2024 позивач надіслав заяву про поновлення строку, в якій вказує, що строк на оскарження наказу від 18.03.2024 № 6-дс пропущено позивачем з незалежних від нього причин. Такими причинами позивач визначає період тимчасової непрацездатності з 18.03.2024 по 23.07.2024 та невчинення адвокатом позивача дій щодо подання позовної заяви у строк, встановлений законодавством.
46. Суд першої інстанції, надаючи оцінку доводам позивача щодо поважності причин пропуску строку з підстав перебування позивача у стані тимчасової непрацездатності, встановив, що під час періоду тимчасової непрацездатності, а саме 10.06.2024, позивач особисто брав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі № 480/822/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Сумській області, в.о. начальника Головного управління ДПС у Сумській області Снєжка А.О. про визнання дій мобінгом, зобов`язання утриматися від вчинення дій, зобов`язання вжити дії, визнання протиправними та скасування наказів. Також, судом установлено, що у цій же справі 27.06.2024 за допомогою підсистеми "Електронний суд" позивач особисто подав до суду письмові пояснення, не дивлячись на те, що згідно з листками непрацездатності 10.06.2024 та 27.06.2024 тривала непрацездатність позивача.
47. Також, суд першої інстанції визнав безпідставним твердження позивача про те, що неподання адвокатом позовної заяви про оскарження спірного наказу протягом установленого строку є поважною причиною пропуску строку звернення до адміністративного суду, та з посиланням на статтю 59 Конституції України вказав, що кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
48. В підсумку, суд першої інстанції визнав необґрунтованими доводи заявника, викладені в заяві про поновлення строку звернення до суду, оскільки позивачем не зазначено фактичних причин та обставин, що перешкоджали зверненню до суду з позовом протягом встановленого строку та не надано доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду.
49. Висновки суду першої інстанції підтримано судом апеляційної інстанції.
50. Верховний Суд також погоджується з висновками судів попередніх інстанції про пропуск позивачем строку звернення до суду з вимогами про скасування наказу від 18.03.2024 № 6-дс та не доведення позивачем поважності причин пропуску строку.
51. Насамперед, реагуючи на доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій тієї обставини, що про порушення своїх прав позивач мав дізнатися у спосіб, передбачений приписами статті 77 Закону України "Про державну службу", а саме: з моменту видачі під розписку належним чином завіреної копії наказу від 18.03.2024, Верховний Суд зазначає, що означена позивачем обставина не змінює моменту, з якого позивач дізнався про порушення своїх прав, оскільки і самим позивачем не заперечується, що про прийнятий наказ позивачу стало відомо саме 18.03.2024.
52. А тому, навіть за умови порушення відповідачем вимог статті 77 Закону України "Про державну службу", що не є предметом дослідження в межах цієї справи, фактичним ознайомленням позивача із оскаржуваним рішенням є саме 18.03.2024 і з урахуванням приписів статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України саме з 18.03.2024 почався перебіг місячного строку звернення до суду з вимогами про скасування наказу від 18.03.2024 № 6-дс, яким до позивача застосовано дисциплінарне стягнення.
53. Також, на переконання колегії суддів Верховного Суду суди попередніх інстанцій надали належну оцінку доводам позивача стосовно перебування у період з 18.03.2024 по 23.07.2024 у стані тимчасової непрацездатності.
54. Суд першої інстанції встановив, що з наданих позивачем копій листків непрацездатності вбачається, що непрацездатність позивача у вказаний період не була безперервною, а саме: з 23.03.2024 по 24.03.2024, з 18.05.2024 по 19.05.2024 та з 15.06.2024 по 16.06.2024 позивач не був непрацездатний.
55. До того ж, посилання судів попередніх інстанцій, що у цей період часу позивач брав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі № 480/822/24 та подавав до суду письмові пояснення у цій же справі також вбачаються суду переконливими і такими, що належить врахувати у контексті порушеного питання, й визнання наведених позивачем обставин неповажними причинами пропуску процесуального строку.
56. Щодо доводів позивача про поважність причин пропуску строку з підстав допущення адвокатом позивача порушення професійних обов`язків, колегія суддів зазначає таке.
57. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду в постанові від 08.02.2024 у справі № 480/8341/22 (за дещо відмінних обставин справи, але в якій також досліджувалося питання дотримання процесуальних строків) зазначив, що адвокат як представник (стаття 57 Кодексу адміністративного судочинства України) бере участь у судовому процесі від імені особи (сторони чи третьої особи), інтереси якої він представляє, відповідно наділений правами та обов`язками останньої (за умови, що в ордері немає застережень про обмеження повноважень адвоката). Відомо й те, що адвокат як представник не є і не може бути учасником (стороною) матеріально-правового спору, як і не може мати в ньому особистого інтересу; участь адвоката як представника у судовому процесі головним чином полягає у реалізації процесуальних прав та обов`язків особи, яку він представляє, від імені цієї особи і для цієї особи. Це означає також, що процесуальні дії/рішення/позиція представника у судовому процесі створюють юридичні наслідки [саме] для особи, від імені якої він діє, й остання має теж це розуміти.
58. У цій же постанові об`єднана палата Касаційного адміністративного суду вказала, що суд не повинні цікавити взаємовідносини адвоката та особи, інтереси якої він представляє (окрім тих, що стосуються обсягу повноважень адвоката), водночас участь сторони у судовому процесі через свого представника (адвоката) - що є правом сторони - дозволяє суду здійснювати офіційну процесуальну комунікацію з цим представником, відтак застосовувати до учасника справи, від імені якого цей представник діє, передбачені процесуальним законом наслідки, якщо виникнуть відповідні казуальні підстави.
59. Вибір адвоката, який надаватиме професійну правничу допомогу, зокрема у формі представництва інтересів в суді, є правом особи (позивача), але правом, яке передбачає також настання відповідних юридичних наслідків (як процесуального характеру, так і в матеріально-правовому спорі, переданого на розгляд суду), передовсім для позивача.
60. Враховуючи означену позицію Верховного Суду, стверджуванні позивачем причини пропуску строку через порушення професійних обов`язків адвокатом, правомірно визнано судами попередніх інстанцій неповажними.
61. Враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо пропуску позивачем строку звернення до суду в частині вимог про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління ДПС у Сумській області від 18.03.2024 № 6-дс "Про накладення дисциплінарного стягнення" (зі змінами), що є підставою для повернення позову позивачу в цій частині на підставі пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
62. Посилання скаржника не неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 29.09.2022 у справі № 500/1912/22, від 13.02.2024 у справі № 140/9165/23, від 21.09.2024 у справі № 380/18170/22, судом касаційної інстанції відхиляються, оскільки питання поновлення пропущеного процесуального строку вирішується судом в кожному конкретному випадку окремо з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку та доказів, наданих учасником справи на підтвердження своїх доводів.
63. Отже, Верховний Суд не встановив порушень судами попередніх інстанцій норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.