ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 березня 2025 року
м. Київ
справа №280/10878/23
адміністративне провадження № К/990/27270/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів Білак М.В., Смоковича М.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника керівника Запорізької обласної прокуратури на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2024 року (колегія у складі суддів Чередниченка В.Є., Іванова С.М., Шальєвої В.А.) у справі за позовом Шевченківської окружної прокуратури міста Запоріжжя в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області, Управління з питань попередження надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Запорізької міської ради, Запорізької обласної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЦСФЕРА." про зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У грудні 2023 року Шевченківська окружна прокуратури міста Запоріжжя звернулася до суду в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області (далі - ГУ ДСНС у Запорізькій області), Управління з питань попередження надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Запорізької міської ради, Запорізької обласної державної адміністрації (далі - Запорізька ОДА) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЦСФЕРА." (далі - ТОВ "СОЦСФЕРА."), у якому просила зобов`язати ТОВ "СОЦСФЕРА." привести у готовність до використання за призначенням захисну споруду цивільного захисту - сховище, обліковий номер №29322, що розташоване за адресою: вул. Космічна, 26а, м. Запоріжжя у відповідності до Вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09 липня 2018 року №579 "Про затвердження вимог з питань використання та обліку фонду захисних споруд цивільного захисту".
Позов мотивовано тим, що відповідач є власником та балансоутримувачем не готової до використання споруди цивільного захисту, а саме сховища №29322, що перебуває в Переліку захисних споруд цивільного захисту міста Запоріжжя (сховища, протирадіаційні укриття). Попри введення в Україні воєнного стану, а також існування цілком реальних загроз життю і здоров`ю населення, відповідач не вживає заходів задля забезпечення готовності цієї споруди до використання.
Водночас відповідальні органи державної влади та місцевого самоврядування, а саме: (1) ГУ ДСНС у Запорізькій області, як орган, на який покладено функції зі здійснення контролю за станом належного утримання захисних споруд цивільного захисту, їх готовністю до використання за призначенням, (2) Управління з питань попередження надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Запорізької міської ради, яке є виконавчим органом цієї ради, має повноваження представляти інтереси територіальної громади міста Запоріжжя й відповідно до Кодексу цивільного захисту України здійснює контроль за утриманням та станом готовності захисних споруд цивільного захисту та має повноваження звертатися до адміністративного суду з позовною заявою, а також (3) Запорізька ОДА, що, за словами прокуратури, так само здійснює контроль за утриманням та станом готовності захисних споруд цивільного захисту та має повноваження звертатися до адміністративного суду з позовною заявою, - не вчиняють дій з метою зобов`язання відповідача привести згадану захисну споруду до готового стану з метою використання за призначенням, зокрема, у судовому порядку, що свідчить про їх бездіяльність.
Таким чином, на переконання прокурора, його звернення до суду із цим позовом в умовах воєнного стану залишається єдиним ефективним та дієвим способом захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Запорізький окружний адміністративний суд рішенням від 01 березня 2024 року позов задовольнив.
Суд першої інстанції керувався тим, що систематичне невжиття відповідачем визначених законодавством заходів щодо утримання у належному стані захисної споруди цивільного захисту - сховища, обліковий №29322, суперечить інтересам держави у сфері підготовки країни до оборони в умовах воєнного стану та захисту життя людини.
Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 18 червня 2024 року скасував рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01 березня 2024 року та залишив позовну заяву без розгляду на підставі пункту 1 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Свої висновки суд апеляційної інстанції мотивував тим, що Управління з питань попередження надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Запорізької міської ради, ГУ ДСНС у Запорізькій області, Запорізька ОДА не мають права на звернення до суду із зазначеними позовними вимогами як позивачі, тож таких прав не має і прокурор, який звернувся до суду в інтересах держави в особі зазначених осіб із цим позовом.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі заступник керівника Запорізької обласної прокуратури просить скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2024 року та залишити в силі рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01 березня 2024 року.
Свої доводи мотивує головним чином тим, що оскаржувану постанову ухвалено з неправильним застосуванням пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України (в редакції, чинній з 29 жовтня 2022 року), статті 28 Закону України від 17 березня 2011 року №3166-VI "Про центральні органи виконавчої влади" (далі - Закон №3166-VI), статті 28 Закону України від 09 квітня 1999 року №586-XIV "Про місцеві державні адміністрації" (далі - Закон №586-XIV), та з порушенням норм процесуального права, а саме, пункту 1 частини першої статті 240, статті 242, пункту 3 частини четвертої статті 246 КАС України.
Скаржник доводить, що на час ініціювання прокурором у грудні 2023 року судового розгляду цієї справи, повноваження ГУ ДСНС у Запорізькій області щодо звернення із цим позовом в порядку адміністративного судочинства були визначені статтею 28 Закону №3166-VI та пунктом 48 частини першої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України (в редакції, чинній з 29 жовтня 2022 року), зокрема, згадана норма містила формулювання "з інших підстав, визначених законом", однак суд апеляційної інстанції залишив це поза увагою, застосувавши попередню редакцію Кодексу цивільного захисту України.
Крім цього, скаржник уважає помилковим висновок апеляційного суду про відсутність у Запорізької ОДА та Управління з питань попередження надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Запорізької міської ради права на звернення до суду з позовом про зобов`язання привести сховище у належний стан. Свої доводи в цій частині мотивує тим, що Запорізька ОДА є одним з органів контролю у сфері цивільного захисту населення на відповідній території, водночас її повноваження звернутися до суду з таким позовом випливають з пунктів 22- 28 частини першої статті 19, частини п`ятнадцятої статті 32 Кодексу цивільного захисту України та пункту 16 частини першої статті 16, пункту 14 частини першої статті 25, пункту 2 статті 27, статті 28 Закону №586-XIV. Право ж на звернення до суду із цим позовом Управління з питань попередження надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Запорізької міської ради з метою реалізації власних повноважень у сфері цивільного захисту можна констатувати із системного аналізу статей 5, 11, 18-1, 36-1 Закону України від 21 травня 1997 року №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон №280/97-ВР), статті 19 Кодексу цивільного захисту України, Положення про управління з питань попередження надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Запорізької міської ради, затвердженого рішенням Запорізької міської ради міської ради від 30 вересня 2020 року №33.
Скаржник також звернув увагу на низку позицій Верховного Суду, які на його переконання, є застосовними при вирішенні цього питання. Головним чином це стосується висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суд від 15 травня 2019 року у справі №820/4717/16 щодо можливості у органу ДСНС бути позивачем у справах щодо зобов`язання балансоутримувачів привести захисту споруду цивільного захисту у належний стан, придатний для використання за цільовим призначенням (готовність до укриття населення), яка залишилась поза увагою апеляційного суду.
На додаток, скаржник вказує, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №826/2793/18, від 06 лютого 2019 року у справі №810/3046/17, від 13 лютого 2019 у справі №810/2763/17, у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі №810/3165/18, від 03 грудня 2019 року у справі №810/3164/18 та від 13 грудня 2019 року у справі №810/3160/18 та ін. щодо того, що центральний орган виконавчої влади в силу приписів статті 28 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" наділений правом звертатися до суду з метою реалізації своїх повноважень.
У цьому контексті скаржник також вказує на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20 вересня 2018 року у справі №924/1237/17 та від 25 лютого 2021 року у справі №912/9/20, в яких Верховний Суд дійшов висновку, що положеннями нормативно-правових актів, які стосуються діяльності центральних органів виконавчої влади, не можуть бути визначені конкретні предмети і підстави позовів, з якими уповноважений орган має право звернутись до суду, оскільки зазначене було б неправомірним обмеженням повноважень такого органу у визначенні способу захисту та забезпечення здійснення судового захисту інтересів держави.
Позиція інших учасників справи
У відзиві відповідач просить залишити касаційну скаргу заступника керівника Запорізької обласної прокуратури без задоволення, а постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2024 року - без змін.
Наведені у відзиві мотиви загалом відтворюють позицію суду апеляційної інстанції, яку поділяє відповідач та зводяться до того, що у розглядуваному випадку прокурор звернувся до суду в особі органів, які не мають права на звернення до суду з такими вимогами.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Запорізької обласної прокуратури на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2024 року в цій справі.
Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2025 року справу призначено до розгляду.
Джерела права та акти їхнього застосування
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України обумовлено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до частини першої статті 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.
Згідно із частиною другою статті 46 КАС України позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень.
Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом (частина четверта статті 46 КАС України).
Частинами третьою-п`ятою статті 53 КАС України визначено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Повноваження прокурора у спірних правовідносинах, визначено, зокрема Конституцією України, Законом України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон №1697-VII)
Згідно із частиною першою статті 23 Закону №1697-VII представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Відповідно до частини третьої статті 23 Закону №1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
При цьому положеннями частини четвертої статті 23 Закону №1697-VII закріплено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
Позиція Верховного Суду
З огляду на зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції та доводи касаційної скарги, у межах цього касаційного провадження слід вирішити питання наявності/відсутності у Шевченківської окружної прокуратури міста Запоріжжя права на звернення до суду в інтересах держави в особі ГУ ДСНС у Запорізькій області, Запорізької ОДА та Управління з питань попередження надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Запорізької міської ради з позовом про зобов`язання привести у стан готовності захисну споруду.
Вирішуючи питання про обґрунтованість доводів касаційної скарги, Верховний Суд керується таким.
Зі змісту частини третьої статті 23 Закону №1697-VII випливає, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Перший випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Проте підстави представництва інтересів держави прокуратурою в цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту інтересів держави або здійснює їх неналежно.
Таке "не здійснення захисту" полягає в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень: він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Водночас "здійснення захисту неналежним чином" полягає в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Проте "неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їхнього захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
При цьому, прокурор, звертаючись із позовною заяву та обґрунтовуючи підстави звернення до суду через протиправність "не здійснення захисту" суб`єктом владних повноважень або "неналежність" такого захисту повинен навести не лише свою суб`єктивну думку щодо "не здійснення захисту" або "неналежність" такого захисту але й підтвердити це для суду відповідними доказами (тобто таким обставинам повинна бути надана юридична оцінка). Як приклад, притягнення керівника суб`єкта владних повноважень до юридичної відповідальності за протиправне "не здійснення захисту" суб`єктом владних повноважень або "неналежність" такого захисту.
Крім того, у пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України наголошено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді лише у виключних випадках.
Тобто прокурор може звертатися в інтересах держави, в особі визначеного ним суб`єкта владних повноважень, в особливих, поодиноких ситуаціях, як виняток із загальних правил. У кожному такому виключному випадку прокурор повинен довести, що на момент звернення до суду із позовом суб`єкт владних повноважень, в інтересах якого звертається прокурор, не міг зробити це самостійно.
Верховний Суд звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор у виключних випадках може виконувати субсидіарну роль, замінючи в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом та чи є обґрунтованими підстави для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 25 квітня 2018 року у справі №806/1000/17, від 19 липня 2018 року у справі №822/1169/17, від 13 травня 2021 року у справі №806/1001/17 та Великою Палатою Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №826/13768/16, від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18.
З матеріалів справи вбачається, що звернення Шевченківської окружної прокуратури міста Запоріжжя до суду із цим позовом в інтересах держави обґрунтовано бездіяльністю ГУ ДСНС у Запорізькій області, Запорізької ОДА, а також Управління з питань попередження надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Запорізької міської ради, яка полягає у невжитті зазначеними суб`єктами владних повноважень належних заходів щодо зобов`язання балансоутримувача відповідної захисної споруди привести її у стан готовності до використання. За змістом позовної заяви, зазначені суб`єкти, які, на переконання прокурора, мають повноваження звернутися до суду із цим позовом та бути позивачами в цій справі, не виконують своїх функцій та, відповідно, не здійснюють захисту інтересів держави, а тому з вказаним позовом звертається саме прокурор в інтересах зазначених осіб як позивачів у цій справі.
У контексті наведеного першочергового значення набуває питання, чи наділені ГУ ДСНС у Запорізькій області, Запорізької ОДА, а також Управління з питань попередження надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Запорізької міської ради належним обсягом компетенції, що дозволяє їм набути статусу позивача у цій справі.
Надаючи відповідь на означене питання в світлі наведених скаржником аргументів, колегія суддів керується таким.
Щодо повноважень Державної служби України з надзвичайних ситуацій та її територіальних органів на звернення до суду із цим позовом.
Відповідно до частини восьмої статті 32 Кодексу цивільного захисту України утримання захисних споруд цивільного захисту у готовності до використання за призначенням здійснюється їх власниками, користувачами, юридичними особами, на балансі яких вони перебувають (у тому числі споруд, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації), за рахунок власних коштів.
Контроль за створенням фонду захисних споруд цивільного захисту, готовністю його об`єктів до використання за призначенням забезпечує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, та його територіальні органи спільно з місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом (частина п`ятнадцята статті 32 Кодексу цивільного захисту України).
Згідно з пунктом 3 Порядку створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту, виключення таких споруд із фонду та ведення його обліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 березня 2017 року №138 (далі - Порядок №138), балансоутримувачі захисних споруд - власники, користувачі, юридичні особи, на балансі яких перебувають захисні споруди (у тому числі споруди, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації).
Утримання фонду захисних споруд у готовності до використання за призначенням здійснюється їх балансоутримувачами (пункт 9 Порядку №138).
Здійснення контролю за готовністю захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням забезпечує ДСНС разом з відповідними центральними органами виконавчої влади, місцевими держадміністраціями та органами місцевого самоврядування відповідно до вимог законодавства (пункт 12 Порядку №138).
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2015 року №1052 (далі - Положення №1052) Державна служба України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності.
За пунктом 3 Положення №1052 основним завданнями Державної служби України з надзвичайних ситуацій, зокрема, є реалізація державної політики у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності.
Повноваження Державної служби України з надзвичайних ситуацій як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту визначені статтею 17-1 Кодексу цивільного захисту України.
Законом України від 06 жовтня 2022 року №2655-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перших кроків дерегуляції бізнесу шляхом страхування цивільної відповідальності", який набрав чинності 29 жовтня 2022 року, внесено зміни до Кодексу цивільного захисту України.
Пунктом 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України в редакції Закону України від 06 жовтня 2022 року № 2655-ІХ встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту звертається до адміністративного суду щодо допущення уповноважених посадових осіб до проведення планових або позапланових перевірок (у разі їх недопущення з підстав інших, ніж передбачені Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності"), а також щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об`єктів, споруд, цехів, дільниць, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску і реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, надання послуг, у разі якщо такі порушення створюють загрозу життю та/або здоров`ю людей, з інших підстав, визначених законом.
На відміну від попередньої редакції Кодексу цивільного захисту України, якою було передбачено право Державної служби України з надзвичайних ситуацій, як суб`єкта владних повноважень при застосуванні своєї компетенції, на звернення до суду виключно з позовами про застосування заходів реагування, у новій редакції законодавець у чинній редакції пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту, передбачив право на звернення до суду цього органу також і з інших підстав, визначених законом.
За змістом касаційної скарги, саме із цим формулюванням прокурор пов`язує свій ключовий аргумент щодо наявності у Державної служби України з надзвичайних ситуацій, як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, права на звернення до суду з вимогами про зобов`язання балансоутримувача вжити заходи щодо приведення в належний технічний стан захисної споруди цивільного захисту.
Верховний Суд у своїй судовій практиці вже досліджував означене питання щодо застосування пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України в редакції Закону №2655-ІХ та дійшов висновку, що коло правовідносин, у яких територіальний орган Державної служби України з надзвичайних ситуацій може бути позивачем, хоча і розширилось, тобто перестало бути виключним, проте потребує чіткої кореляції із положенням закону, який би передбачив відповідний випадок, за якого Державна служба України з надзвичайних ситуацій може подати до суду позовну заяву. Іншими словами, у чинній редакції пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України окреслена прив`язка правової підстави звернення до суду із нормою закону, і лише за її наявності Державна служба України з надзвичайних ситуацій може набути статусу позивача.
Аналіз чинних законодавчих положень щодо обсягу повноважень ДСНС дає змогу дійти висновку, що законодавець у відповідних профільних нормативно-правових актах не наділив ДСНС правом на звернення до суду із позовом щодо приведення у стан готовності захисних споруд та відповідно правом на оскарження бездіяльності балансоутримувачів щодо допущеного неналежного стану таких захисних споруд.
Такі висновки викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2025 року у справі №520/16197/23, від 24 січня 2025 року у справах №520/13228/23, №520/30126/23, №400/9970/23, від 06 лютого 2025 року у справах №280/7883/23, №160/18617/23, №320/11439/22 та ін.