ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 березня 2025 року
м. Київ
справа № 569/4231/23
провадження № 61-13096св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого- Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа- Орган опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Ляшка Дмитра Володимировича на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 11 квітня 2024 року, ухвалене у складі судді Гордійчук І. О., та постанову Рівненського апеляційного суду від 15 серпня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Шимківа С. С., Боймиструка С. В., Ковальчук Н. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2023 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей.
Позовна заява ОСОБА_3 мотивована тим, що 07 листопада 2015 року між ним та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб, який розірваний рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 03 листопада 2022 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилося двоє дітей: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Вказував на те, що ОСОБА_2 неналежно виконує свої батьківські обов`язки, не здійснює догляд за дітьми, вчиняє дії всупереч інтересам дітей. Місце проживання дітей зареєстроване за однією адресою з ОСОБА_2, однак діти проживають переважно з ним.
Зазначав, що ОСОБА_2 зловживає алкогольними напоями, діти лишаються без догляду, він змушений забирати дітей навіть у нічний час, відповідачка не виходить на зв`язок та не відчиняє двері квартири, де перебувають його малолітні діти. Через такі дії ОСОБА_2 він неодноразово викликав поліцію. ОСОБА_2 притягувалася до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 184 КУпАП.
Наразі він бере участь в утриманні і вихованні дітей. Діти більше часу проводять саме з ним, забезпечує дітей всім необхідним, для дітей створені належні умови для проживання та відпочинку, він відводить та забирає їх з садочку. Проти спілкування дітей з матір`ю він ніколи не заперечував.
З урахуванням зазначеного ОСОБА_3 просив суд визначити місце проживання неповнолітніх дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом із батьком за місцем його проживання.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 11 квітня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визначено місце проживання дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом із батьком ОСОБА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 15 серпня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Ляшка Д. В. залишено без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 11 квітня 2024 року залишено без змін.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, враховуючи інтереси дітей, які переважають над інтересами батьків, висновок органу опіки та піклування, беручи до уваги вік дітей, дійшов висновку про визначення місця проживання дітей з батьком.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У вересні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Ляшко Д. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення, справу направити на новий розгляд о суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінку висновку органу опіки та піклування у сукупності з іншими доказами, враховуючи тривалість процедури обстеження умов проживання дітей органами опіки, наявність протилежних за змістом рішень такого органу щодо доцільності залишення дітей з одним з батьків, протилежні за змістом пояснення, надані самими ж дітьми залежно від того, з ким з них вони прийшли до органу опіки.
Суди попередніх інстанції мали критично оцінити висновок органу опіки та піклування Виконавчого комітету Рівненської міської ради від 04 березня 2024 року № 08-01-58/24.
Визначаючи місце проживання двох малолітніх дітей з батьком, суд не зазначив конкретної адреси, за якою буде визначено місце проживання дітей.
Підставами касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2020 року у справі № 574/886/18 (провадження № 61-15091св19); суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У жовтні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ярмольчук В. С. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
У жовтні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
07 листопада 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрований шлюб, який розірваний рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 03 листопада 2022 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Після розірвання шлюбу діти сторін проживали періодично з кожним із батьків.
Судовим наказом Рівненського міського суду Рівненської області від 21 вересня 2022 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 1/3 заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 31 серпня 2022 року і до досягнення дітьми повноліття.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 04 квітня 2023 року у справі № 569/17768/22 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звільнення від сплати аліментів. Судом встановлено, що діти сторін проживають періодично як з батьком, так і з матір`ю.
Окремою ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 04 квітня 2023 року у справі № 569/17768/22 у зв`язку з виявленими під час вирішення спору за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звільнення від сплати аліментів, порушеннями законодавства в частині цільового витрачання аліментів на дітей, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, з боку матері ОСОБА_2, постановлено окрему ухвалу.
Доручено органу опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради здійснювати контроль за цільовим витрачанням аліментів на дітей, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, з боку матері ОСОБА_2 . Направлено окрему ухвалу органу опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради, для виконання.
Згідно з довідкою від 07 січня 2023 року № 2 діти: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, відвідують Заклад дошкільної освіти № 1 Рівненської міської ради, також діти відвідують дитячий клуб "Веселка" у м. Здолбунів.
Відповідно до записів "Журналу реєстрації усного прийому громадян начальником служби", що ведеться службою у справах дітей Здолбунівської райдержадміністрації, 25 жовтня 2018 року, 12 листопада 2018 року, 10 січня 2019 року та 25 березня 2019 року ОСОБА_2 була присутня на усному прийомі з метою бесіди щодо неналежного виконання батьківських обов`язків стосовно малолітніх дітей та щодо консультацій про утримання та виховання дітей батьком ОСОБА_1 .
Згідно з характеристикою від 25 травня 2023 року, наданою ОСОБА_2, остання працює в Дочірньому підприємстві "Фільман ГмбХ" з 20 листопада 2016 року на посаді старшого продавця-консультанта, за місцем роботи характеризується позитивно.
Відповідно до довідки про доходи, виданої ДП "Фільман ГмбХ", ОСОБА_2 за період з листопада 2022 року до квітня 2023 року отримала дохід у розмірі 53 175,34 грн.
Згідно з податковими деклараціями платника єдиного податку фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 отримує дохід.
Відповідно до психологічного висновку від 16 червня 2023 року № 138 ОСОБА_2 була скерована зі Служби у справах дітей Рівненської міської ради та з 25 травня 2023 року відвідує консультації психолога, фахівця з соціальної роботи КЗ "Денний центр соціально-психологічної допомоги" РОР.
Згідно з висновком органу опіки та піклування Виконавчого комітету Рівненської міської ради від 04 березня 2024 року № 08-01-58/24, виконавчий комітет вважав за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом із батьком ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Орган опіки та піклування, розглянувши матеріали справи про визначення місця проживання ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, встановив, що батько ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Фактично він проживає за адресою: АДРЕСА_2, де має частку у спільній частковій власності. За цією адресою він мешкає зі своєю матір`ю ОСОБА_6 . Відповідно до акта обстеження матеріально-побутових умов, наданого Службою у справах дітей Здолбунівської міської ради, сім`я проживає у приватному чотирикімнатному будинку з комунальними зручностями. У будинку прибрано, затишно. Створені всі умови для виховання і гармонійного розвитку дітей. Для них є окрема кімната, багато іграшок, одягу, взуття. ОСОБА_1 є приватним підприємцем. Сукупний місячний дохід сім`ї становить приблизно 25 000,00 грн. Відповідно до висновку оцінки потреб сім`ї, проведеної фахівцями Здолбунівського територіального центру соціального обслуговування у період з 21 червня 2023 року до 29 червня 2023 року, складні життєві обставини в сім`ї не виявлені.
Матір ОСОБА_2 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_3 . Квартира належить їй на праві власності, трикімнатна, з усіма комунальними зручностями, в хорошому стані, меблів достатньо для проживання, наявна побутова техніка. Створені належні умови для проживання, виховання та розвитку дітей. Для дівчаток відведені дві кімнати, в яких є багато розвиваючих іграшок, дитячих книжок. Діти мають одяг та взяття. ОСОБА_2 працює старшим продавцем-консультантом у ДП "Фільман ГмбХ", має постійний самостійних дохід, за місцем роботи характеризується позитивно. Відповідно до довідки КП "Рівненський ОЦПЗН" № 131 до лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не зверталася. Постановами Рівненського міського суду від 11 листопада 2021 року та 22 квітня 2022 року ОСОБА_2 притягувалася до адміністративної відповідальності.
Під час бесіди в Службі у справах дітей малолітні ОСОБА_7 та ОСОБА_5 розповіли, що більше часу вони живуть з татом у м. Здолбунів. Дівчатка дуже люблять свого тата. До мами вони йти і жити з нею не хочуть. У тата дівчатка мають більше друзів, їм подобається ходити у садочок у м. Здолбунів. З татом вони граються, у тата живе ще бабуся, яка готує смачну їжу. З татом їм жити веселіше. Під час розмови діти неохоче спілкувалися про маму. Малолітні ОСОБА_8 та ОСОБА_9 з 21 січня 2021 року є вихованками закладу дошкільної освіти (ясла-садочок) № 1 Рівненської міської ради. Відповідно до інформації закладу, діти садочок відвідують не систематично. За час перебування в закладі зарекомендували себе як позитивні спокійні діти, які проявляють зацікавленість до навчання та спілкування з однолітками. Загальний розвиток дітей відповідає віковим особливостям. Матір ОСОБА_2 та батько ОСОБА_1 цікавляться розвитком донечок.
За результатами проективних методик для ОСОБА_10 та ОСОБА_9 значимі обоє батьків. Дівчата комфортно себе почувають з татом, але не готові відмовитися від спілкування з мамою.
Питання про визначення місця проживання малолітніх ОСОБА_11 та ОСОБА_5 розглядалося на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Рівненської міської ради 26 липня 2023 року. На засіданні комісії були присутні батько і мати малолітніх. Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення сторін, комісія з питань захисту прав дитини як консультативно-дорадчий орган при виконавчому комітеті Рівненської міської ради прийняла рішення відкласти розгляд питання на два місяці та рекомендувати ОСОБА_2 звернутися до Рівненського міського центру соціальних служб із заявою про здійснення соціального супроводу її сім`ї.
Відповідно до інформації Рівненського міського центру соціальних служб, у період з 28 липня 2023 року до 03 серпня 2023 року здійснювалася оцінка потреб сім`ї ОСОБА_2 . Відповідно до наказу РМЦСС від 10 серпня 2023 року № 143 сім`ю ОСОБА_2 взято під соціальний супровід. За цей період фахівцями Центру було здійснено 12 візитів у сім`ю. Під час візитів у ОСОБА_2 не було ознак алкогольного сп`яніння, вона пояснила, що спиртне вживає рідко, по святах. З ОСОБА_2 проводились бесіди щодо здорового способу життя, планування та ведення домашнього господарства.
Повторно питання про визначення місця проживання малолітніх ОСОБА_11 та ОСОБА_5 розглядалося на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Рівненської міської ради 02 листопада 2023 року. На засіданні комісії були присутні батько і мати дітей. Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення сторін, комісія з питань захисту прав дитини як консультативно-дорадчий орган при виконавчому комітеті Рівненської міської ради прийняла рішення про доцільність визначення місця проживання ОСОБА_10 та ОСОБА_9 з матір`ю ОСОБА_2 .
Не погодившись з рішенням комісії, батько дітей - ОСОБА_1 звернувся до органу опіки та піклування з заявою щодо перегляду питання про визначення місця проживання дітей. Розглянувши питання повторно, взявши до уваги пояснення сторін, комісія 30 листопада 2023 року прийняла рішення про визначення місця проживання дітей з батьком ОСОБА_1 .
04 грудня 2023 року ОСОБА_2 подала заяву про перегляд вказаного питання.
З метою додаткового з`ясування обставин справи служба у справах дітей направляла до закладу дошкільної освіти (ясла-садок) № 1 Рівненської міської ради, вихованками якого є ОСОБА_8 та ОСОБА_9, лист щодо повторного обстеження дітей психологом. У зв`язку з тим, що мама ОСОБА_2 не дала письмової згоди, обстеження дітей не було проведене.
Постановою Рівненського міського суду від 02 лютого 2024 року у справі № 569/1903/24 ОСОБА_2 визнана винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 184 КУпАП. Стосовно неї застосоване адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 1 700,00 грн.
Питання про визначення місця проживання малолітніх ОСОБА_11 та ОСОБА_5 знову розглядалося на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Рівненської міської ради 28 лютого 2024 року. На засіданні комісії були присутні батько і мати дітей. Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення сторін, комісія з питань захисту прав дитини як консультативно-дорадчий орган при виконавчому комітеті Рівненської міської ради повторно прийняла рішення про доцільність визначення місця проживання ОСОБА_10 та ОСОБА_9 з батьком ОСОБА_1 .
Також суди встановили, що постановою Здолбунівського районного суду Рівненської області від 08 листопада 2018 року ОСОБА_2 звільнено від адміністративної відповідальності за частиною першою статті 184 КУпАП (невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов`язків щодо виховання дітей) у зв`язку з малозначністю вчиненого правопорушення та обмежено усним зауваженням, яку постановою Рівненського апеляційного суду від 07 грудня 2018 року скасовано, а провадження у справі закрито на підставі пунктом 1 частини першої статті 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Постановою Здолбунівського районного суду Рівненської області від 13 серпня 2020 року ОСОБА_2 звільнено від адміністративної відповідальності за частиною першою статті 184 КУпАП у зв`язку з малозначністю вчиненого правопорушення та обмежено усним зауваженням, яку постановою Рівненського апеляційного суду від 07 грудня 2018 року скасовано, а провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 11 листопада 2021 року ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 184 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у вигляді попередження.
Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 22 квітня 2022 року ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 184 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу.
Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 06 квітня 2023 року провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за частиною першою статті 173-2 КУпАП закрито у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвокат Ляшка Д. В. не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").
Згідно зі статтею 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.
Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України", заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).
У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зазначено, що "Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей. У зв`язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2021 року у справі № 223/306/20 (провадження № 61-9005св21) зазначено, що "міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах".
У постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 750/9620/20 Верховний Суд вказав, що створювані одним із батьків для іншого протягом тривалого часу перешкоди у вихованні дитини та спілкуванні з нею мають наслідком руйнування зв`язків із сім`єю, до якої належить як батько, так і мати дитини, а отже, в такому разі поведінка того із батьків, хто створює перешкоди, суперечить сімейним цінностям та не відповідає найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 12 січня 2022 року у справі № 663/724/19.
Згідно з правовим висновком Верховного Суду, висловленим у постанові від 12 жовтня 2022 року у справі № 559/1215/19-ц, висновок органу опіки та піклування є документом, який подається для прийняття відповідного рішення судом, тобто він є доказом у цивільній справі, який підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Письмовий висновок органу опіки та піклування щодо розв`язання спору виконує допоміжну функцію при вирішенні спорів, які стосуються прав та інтересів дітей, та спрямований передусім на отримання максимальної інформації щодо обставин, які мають значення для вирішення конкретного спору.
Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.
Під час вирішення спору щодо місця проживання дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, надавши належну оцінку доказам та врахувавши обставини, встановлені у даній справі, враховуючи факти неодноразового притягнення матері дітей до адміністративної відповідальності за неналежне виконання обов`язків щодо виховання дітей, враховуючи інтереси дітей, які переважають над інтересами батьків, висновок органу опіки та піклування, беручи до уваги вік дітей, дійшов правильного висновку про визначення місця проживання дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом із батьком ОСОБА_1 .
Мати дітей, яка безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дітей, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я, стан розвитку дітей, незалежно від того, з ким вони будуть проживати.
Також слід зазначити, що мати дітей не заявила вимог про визначення місця проживання дітей із нею, зустрічний позов не пред`явила.
Питання встановлення спільної фізичної опіки над дітьми сторони справи не ініціювали та суди попередніх інстанцій не вирішували.
Визначення місця проживання дітей разом із батьком не позбавляє мати дітей батьківських прав та не звільняє її від виконання своїх батьківських обов`язків.
Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору врахували найкращі інтереси дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, з урахуванням встановлених судами обставинами справи. Для забезпечення інтересів дітей саме визначення місця проживання дітей із батьком відповідатиме їхнім інтересам.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за істотної зміни обставин сторони мають право ініціювати визначення іншого порядку фізичної опіки щодо дітей.
Посилання як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2020 року у справі № 574/886/18 (провадження № 61-15091св19), не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаній справі відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається в касаційному порядку. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанції мали критично оцінити висновок органу опіки та піклування Виконавчого комітету Рівненської міської ради від 04 березня 2024 року № 08-01-58/24, зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності їх переоцінки.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанції ґрунтується на аналізі та оцінці всіх наявних у справі доказів у їх сукупності.
Посилання у касаційній скарзі на те, що суд визначив місце проживання дітей з батьком без зазначення адреси їх місця проживання, не заслуговують на увагу, оскільки зазначення у резолютивній частині рішення суду про визначення місця проживання дітей з одним із батьків, без зазначення конкретної адреси, не суперечить усталеним підходам Верховного Суду при вирішенні цієї категорії спорів (за відсутності спору саме про адресу), адже є тотожним визначенню місця проживання дітей за місцем проживання одного з батьків, з ким суд ухвалює рішення про спільне проживання дітей (див. постанову Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 199/2898/22).
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, Верховний Суд не встановив.