ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 березня 2025 року
м. Київ
справа № 159/754/24
провадження № 61-220св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
представник позивача- адвокат Заєць Вікторія Вікторівна;
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Заєць Вікторії Вікторівни, на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 06 серпня
2024 року у складі судді Чалого А. В. та постанову Волинського апеляційного суду від 28 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Киці С. І., Данилюк В. А.,
Шевчук Л. Я.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про витребування майна із чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації.
Позовна заява мотивована тим, що йому на праві приватної власності належав транспортний засіб марки "Opel Vivaro", фургон малотоннажний - В", 2004 року випуску, VIN № кузова НОМЕР_1, номерний знак НОМЕР_2 .
Відповідно до договору комісії та акта технічного стану транспортного засобу
від 05 грудня 2020 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Пріоритетавто" (далі - ТОВ "Пріоритетавто") та ним, договору купівлі-продажу від 05 грудня 2020 року та акта огляду реалізованого транспортного засобу, укладеного між ТОВ "Пріоритетавто" та ОСОБА_4, 16 грудня 2020 року проведено перереєстрацію вищевказаного транспортного засобу на нового власника - ОСОБА_4, вилучено свідоцтво про реєстрацію та номерні знаки.
ОСОБА_1 зазначав, що вказані дії вчинені поза його волею, згоди на відчуження належного йому автомобіля він не надавав, договір комісії та акт не підписував, присутнім під час реєстрації транспортного засобу на нового власника не був, грошові кошти від продажу автомобіля не отримував.
Позивач зазначав, що за його заявою внесено відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань про вчинення кримінального правопорушення за частиною другою статті 289 КК України за фактом незаконного заволодіння у січні 2021 року невідомою особою спірного транспортного засобу. Під час досудового розслідування проведено почеркознавчу експертизу, за наслідками якої встановлено, що підпис у договорі комісії та акті виконаних робіт виконані
не ним, а іншою особою.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Волинської області від 02 вересня 2022 року (справа № 607/16916/21), яке набрало законної сили, за його позовом визнано недійсними: договір комісії від 05 грудня 2020 року № 7743/20/001874, укладений між ТОВ "Пріоритетавто" та ОСОБА_1, договір купівлі-продажу транспортного засобу від 05 грудня 2020 року № 7743/20/001874, укладений між ТОВ "Пріоритетавто" та ОСОБА_4 .
У зазначеному судовому рішенні встановлено, що на підставі його заяви
від 28 квітня 2021 року слідчим Рівненського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області внесено відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань про вчинення кримінального правопорушення за частиною 2 статті 289 КК України за фактом незаконного заволодіння у січні 2021 року невідомою особою автомобіля "Opel Vivaro", номерний знак НОМЕР_2 . Зокрема, встановлено, що він не укладав договір комісії, його підпис відсутній як у договорі, так і в акті технічного стану транспортного засобу або його складових частин. Договір комісії визнано недійсним на підставі частини третьої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України у зв`язку із відсутністю волевиявлення на вчинення правочину, працівники ТОВ "Пріоритетавто" належним чином не перевірили особу комітента і його повноваження щодо реалізації транспортного засобу.
Під час розгляду справи № 607/16916/21 у суді першої інстанції, 24 листопада
2021 року ОСОБА_5 відчужив автомобіль ОСОБА_3 . Ухвала Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 грудня 2021 року про арешт спірного рухомого майна у вищевказаній справі не виконувалася. Чергове відчуження спірного автомобіля на корить ОСОБА_2 відбулося 01 лютого
2023 року на підставі договору-купівлі продажу.
Вважав, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення
статей 387, 388 ЦК України про віндикацію транспортного засобу. У зв`язку із тим, що він не був стороною правочинів, на підставі яких відбувались перереєстрації спірного транспортного засобу за відповідачами, неможливість уповноважених органів Міністерства внутрішніх справ у подальшому скасувати такі реєстрації без правової підстави (судового рішення) вимушений звернутись до суду.
Посилаючись на викладене,ОСОБА_1 просив суд:
- витребувати у ОСОБА_2 на свою користь транспортний засіб "Opel Vivaro", номерний знак НОМЕР_2, номер кузова НОМЕР_3 ;
- скасувати державну реєстрацію транспортного засобу "Opel Vivaro", номерний знак НОМЕР_2, номер кузова НОМЕР_3, за ОСОБА_3, проведену
24 листопада 2021 року у територіальному сервісному центрі 0742(на правах відділу, м. Ковель) Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ у Волинській області;
- скасувати державну реєстрацію транспортного засобу "Opel Vivaro", номерний знак НОМЕР_2, номер кузова НОМЕР_3, за ОСОБА_2, проведену 01 лютого 2023 року у територіальному сервісному центрі 0744 (на правах відділу, м. Нововолинськ) Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ у Волинській області.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 06 серпня
2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Скасовано державну реєстрацію транспортного засобу марки "Opel", модель "Vivaro фургон малотоннажний", 2004 року випуску, колір червоний, VIN номер кузова НОМЕР_3 за ОСОБА_3, проведену 24 листопада 2021 року у Територіальному сервісному центрі Міністерства внутрішніх справ України № 0742 (на правах відділу Ковель) Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області.
В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний автомобіль "Opel Vivaro", вибув із володіння законного власника ОСОБА_1 поза його волею, реєстрація вказаного рухомого майна здійснена за ОСОБА_3 без відповідної правової підстави, а тому суд вважав, що вимоги позивача про скасування державної реєстрації транспортного засобу за ОСОБА_3 підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про скасування реєстрації транспортного засобу та витребування майна із чужого незаконного володіння, суд зазначив, що надані позивачем докази не дають можливості ідентифікувати, що саме у ОСОБА_2 на даний час перебуває спірний транспортний засіб.
Отже, позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.
Додатковим рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області
від 17 вересня 2024 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Заєць В. В. задоволено частково. Стягнуто зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1
7 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Суд, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин, складність справи, співмірність понесених витрат із ціною позову, значення справи для сторін, вимоги розумності і справедливості, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, дійшов висновку про часткове задоволення вимог представника позивача про стягнення судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу, у розмірі 7 500 грн, а не 15 000 грн, оскільки зазначений розмір витрат на правову допомогу є належним та співмірним із характером правовідносин та складністю справи.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Постановою Волинського апеляційного суду від 28 листопада 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Заєць В. В., задоволено частково.
Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 06 серпня
2024 року та додаткове рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 17 вересня 2024 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції у частині витребування спірного майна із чужого незаконного володіння мотивована тим, що відсутні докази того, що
ОСОБА_3, ОСОБА_2 на час придбання ними спірного рухомого майна за відплатними договорами знали, чи могли знати про те, що транспортний засіб
"Opel Vivaro" був відчужений 05 грудня 2020 року від імені та в інтересах
ОСОБА_1 іншою (невстановленою) особою за посередництва комісіонера -
ТОВ "Пріоритетавто" у власність ОСОБА_4, який, у свою чергу, набув такий транспортний засіб за відплатним договором, користувався ним і потім його відчужив ОСОБА_3 . Також відсутні докази фізичного вибуття автомобіля з володіння ОСОБА_1 поза його волею у володіння іншої (невстановленої) особи, яка незаконно від імені та в інтересах позивача за посередництва комісіонера - ТОВ "Пріоритетавто" такий транспортний засіб відчужила у власність ОСОБА_4 .
Такі обставини свідчать про добросовісність набуття та користування ОСОБА_3 й ОСОБА_2, кожним зокрема, у відповідний період транспортним засобом "Opel Vivaro", тому він не підлягає витребуванню у кінцевого добросовісного набувача - ОСОБА_2 у порядку, передбаченому статтею 388 ЦК України. ОСОБА_2 є особою з інвалідністю І групи, здійснював ремонт автомобіля із заміною запчастин та використовує його для власних потреб.
Факт незаконного відчуження іншою (невстановленою) особою та допущення повторних продажів рухомого майна не може породжувати правових наслідків для добросовісних набувачів, у тому числі кінцевого, у безпосередньому володінні та власності якого наразі перебуває транспортний засіб. При цьому суд посилався на відповідну практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо витребування майна у добросовісного набувача.
Щодо позовних вимог про скасування реєстрації транспортного засобу "Opel Vivaro" суд апеляційної інстанції зазначив, що реєстрація (перереєстрація) автомобіля не породжує у нового власника права власності на таке майно, вимоги про скасування таких реєстрацій за новими власниками, у тому числі за ОСОБА_3, яка на час звернення до суду з цим позовом вже не була власником спірного майна, не підлягає задоволенню з підстав неналежності обраного позивачем способу захисту.
Додатковою постановою Волинського апеляційного суду від 05 грудня 2024 року скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 08 лютого 2024 року у цій справі, знято арешт з автомобіля марки "Opel" модель "Vivaro Фургон малотоннажний - В",
2004 року випуску, колір червоний, VIN номер кузова НОМЕР_3, номерний знак НОМЕР_4, який належить ОСОБА_2 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Заєць В. В., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій у частині витребування майна із чужого незаконного володіння скасувати, прийняти нову постанову про задоволення позову у цій частині.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 січня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Заєць В. В., з підстав, передбачених пунктами 1, 4, частини другої статті 389 ЦПК України у вищевказаній справі. Витребувано матеріали з суду першої інстанції.
У січні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2025 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про витребування майна із чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Заєць В. В., мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про відмову у задоволенні позову про витребування спірного транспортного засобу, оскільки
не надали належної правової оцінки наявним у справі доказам.
Судами не взято до уваги те, що до укладення договорів 05 грудня 2020 року,
на підставі яких спірне майно вперше вибуло з власності позивача, він
не передавав у користування і не видавав довіреностей з правом відчуження спірного транспортного засобу будь-яким іншим особам.
Спірний транспортний засіб незаконно вибув із власності позивача, що підтверджується, зокрема, зверненням до правоохоронних органів, відкриттям кримінального провадження, фактом неукладення договору комісії, що підтверджено висновком експерта за результатами проведення почеркознавчої експертизи, що встановлено рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 вересня 2022 року у справі № 607/16916/21, яке набрало законної сили.
При цьому, присилання суду апеляційної інстанції щодо закриття кримінального провадження за відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого за частиною першою статті 289 КК України, не може свідчити про добровільність передання позивачем належного йому автомобіля разом із ключами та свідоцтвом про державну реєстрацію транспортного засобу третій особі.
Недійсність правочину слід вважати підставами, за якими майно вибуло з володіння позивача поза його волею іншим шляхом, що відповідає нормі, передбаченій пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України, а тому таке майно підлягає витребуванню від добросовісного набувача. При цьому посилалась на правову позицію Верховного Суду.
Щодо вимог про застосування реституції згідно зі статтею 216 ЦК України, то такі вимоги позивачем не заявлялися, оскільки на час подачі позову спірний транспортний засіб був визнаний речовим доказом у кримінальному провадженні та вилучений у набувача - ОСОБА_6, лише після відкриття провадження у справі
№ 607/16916/21 був повернутий набувачу за ухвалою слідчого судді.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2025 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що судом апеляційної інстанції у повному обсязі досліджено та надано правову оцінку доказам у справі, ухвалено законне і обґрунтоване судове рішення.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
19 лютого 2019 року за ОСОБА_1 був зареєстрований транспортний засіб "Opel Vivaro", номер кузова НОМЕР_3, номерний знак НОМЕР_2 .
На підставі договору комісії від 05 грудня 2020 року № 7743/20/221784, укладеного між ТОВ "Пріоритетавто" та ОСОБА_1, договору купівлі-продажу транспортного засобу від 05 грудня 2020 року № 7743/20/001874, укладеного між ТОВ "Пріоритетавто" та ОСОБА_4, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 19 лютого 2019 року, серії НОМЕР_5, виданого на ім`я ОСОБА_1, акта технічного стану транспортного засобу або його складової частини від 05 грудня 2020 року, ідентифікаційний номер № 7743/20/001874, акта огляду реалізованого транспортного засобу від 05 грудня 2020 року, 16 грудня 2020 року було здійснено перереєстрацію транспортного засобу "Opel Vivaro", номер кузова НОМЕР_3, за ОСОБА_4, видано новий номерний знак НОМЕР_6, свідоцтво - НОМЕР_7 .
На підставі заяви ОСОБА_1 від 28 квітня 2021 року, слідчим Рівненського районного управління поліції Головного управління національної поліції в Рівненській області, внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021181010000788 про вчинення кримінального правопорушення за частиною другою статті 289 КК України за фактом незаконного заволодіння у січні 2021 року невідомою особою спірного транспортного засобу.
30 червня 2021 року старшим слідчим слідчого відділу Рівненського районного управління поліції Головного управління національної поліції в Рівненській області прийнято постанову про закриття кримінального провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021181010000788 від 28 квітня 2021 року,
у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 289 КК України.
Відповідно до договору-купівлі продажу транспортного засобу від 12 листопада 2021 року № 588-11/2021, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛЛ Кісов" та ОСОБА_3, остання стала власником транспортного засобу "Opel Vivaro", номер кузова НОМЕР_3 . На підставі вищевказаних документів 24 листопада 2021 року за заявою ОСОБА_3 Територіальним сервісним центром 0742 здійснено перереєстрацію транспортного засобу "Opel Vivaro", номер кузова НОМЕР_3, видано новий номерний знак НОМЕР_8, свідоцтво - НОМЕР_9 .
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 грудня 2021 року у справі (№ 607/16916/21) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4,
ТОВ "Пріоритетавто" про визнання правочинів недійсними, заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на транспортний засіб "Opel Vivaro", номерний знак НОМЕР_2, номер кузова НОМЕР_3
(том 1, а. с. 18-19).
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області
від 02 вересня 2022 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсними: договір комісії від 05 грудня 2020 року № 7743/20/001874, укладений між ТОВ "Пріоритетавто" та ОСОБА_1, про вчинення за комісійну плату правочинів щодо продажу транспортного засобу "Opel Vivaro", номерний знак НОМЕР_2, номер кузова НОМЕР_3 ; договір купівлі-продажу
від 05 грудня 2020 року № 7743/20/001874, укладений між ТОВ "Пріоритетавто" та ОСОБА_4, транспортного засобу "Opel Vivaro", номерний знак НОМЕР_2, номер кузова НОМЕР_3 (справа № 607/16916/21).Судове рішення набрало законної сили (том 1, а. с. 14-17).
З метою реалізації транспортного засобу "Opel Vivaro", номер кузова НОМЕР_3, номерний знак НОМЕР_6, між ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛЛ Кісов" укладено договір комісії від 11 листопада 2021 року № 588-11/2021.
З метою продажу транспортного засобу "Opel Vivaro", номер кузова НОМЕР_3, номерний знак НОМЕР_8, 31 січня 2023 року між ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Зетра Інтерпрайс" укладено договір комісії № 50.
Відповідно до договору-купівлі продажу транспортного засобу від 01 лютого
2023 року № 0372, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Зетра Інтерпрайс" та ОСОБА_2, останній став власником транспортного засобу "Opel Vivaro", номерний знак НОМЕР_2 .
01 лютого 2023 року Територіальним сервісним центром 0744 здійснено перереєстрацію транспортного засобу "Opel Vivaro", номер кузова НОМЕР_3, за ОСОБА_2, видано новий номерний знак НОМЕР_4, свідоцтво - НОМЕР_10 .
Відповідно до листа регіонального сервісного центру Головного сервісного центру
у Рівненській області (філія Міністерства внутрішніх справ) від 24 листопада
2023 року № 31/М-45-17-2023 та листа Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру у Волинській області (філія Міністерства внутрішніх справ)
від 03 січня 2024 року № 31/3/122аз-81-082024, наданих на адвокатський запит,
зазначено про те, що у Єдиному державному реєстрі транспортних засобів містяться відомості про: накладення арешту на автомобіль марки/модель "Opel", 2004 року випуску, об`єм двигуна 2463 куб. см., відповідно до ухвали Рівненського міського суду Рівненської області від 25 травня 2021 року (справа № 569/9475/21); скасування арешту на автомобіль марки/модель "OPEL", 2004 року випуску, об`єм двигуна 2463 куб. см., згідно ухвали Рівненського міського суду Рівненської області від 20 вересня 2021 року (справа № 569/9475/21). Відомості про накладення арешту відповідно до ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 грудня 2021 року у справі № 607/16916/21 - відсутні, що в свою чергу слідувало наступним реєстраціями транспортного засобу. Враховуючи вищевказане, скасування реєстрації відповідно до абзацу 5 пункту 40 Порядку "Про затвердження Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 20198 року, можливо після скасування реєстрацій транспортного засобу, які проводилися
24 листопада 2021 року та 01 лютого 2023 року.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Заєць В. В., не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних
або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні
та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася
до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду
за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до статей 317, 319 ЦК України власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.
Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) "де факто" - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) "де юре" - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.
Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Частина перша статті 388 ЦК України стосується випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач).
У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно
у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно
у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно
у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.
За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.
Виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Таким чином, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).
Указане тлумачення частини першої статті 388 ЦК України є сталим у правовій доктрині та судовій практиці.
Правомірність володіння майном виникає на підставі певного юридичного факту, зокрема, укладення відповідного договору. Такий договір може укладатися як усно, так і письмово. Якщо власник майна передає іншій особі у володіння певне майно добровільно, проте без відповідного письмового оформлення договірних відносин (за винятком випадків, коли законом встановлена обов`язкова письмова форма такого правочину), то за загальним правилом вважається, що власник правомірно передав майно у володіння іншої особи.
Під неправомірним заволодінням потрібно розуміти заволодіння особою чужим майном усупереч волі його власника. Умовою, яка визначає відмінність між правомірним та неправомірним володінням особою майном, є наявність відповідної волі власника на передання володіння таким майном іншій особі.
Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)).
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 у частині витребування майна із чужого незаконного володіння, суд виходив із того, що спірний автомобіль вибув з володіння позивача на підставі правочинів, які судовим рішення визнано недійсними під час розгляду іншої справи № 607/16916/21. Проте позивачем
не доведено, що фізичне вибуття з його володіння транспортного засобу у володіння іншої (невстановленої особи) відбулося у незаконний спосіб (викрадене) чи було загублене ним, а тому не підлягає витребуванню від ОСОБА_2, як останнього добросовісного набувача.
Доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Заєць В. В., про те, що до укладення договорів 05 грудня 2020 року, на підставі яких спірне майно вперше вибуло з власності позивача, він не передавав у користування і не видавав довіреностей з правом відчуження спірного транспортного засобу будь-яким іншим особам, є правильними, узгоджуються із преюдиційним судовим рішенням у справі
№ 607/16916/21.
Проте для витребування майна у останнього набувача апеляційний суд правильно застосував тлумачення норм ЦК України, судових рішень Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду про добросовісність набувача.
Відповідно до частин першої, другої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
Вимогами частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України установлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування
(стаття 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному
та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Отже, у силу вимог змагальності цивільного судочинства саме позивач повинен довести вибуття майна із його володіння поза волею.
По суті, єдиним доказом на підтвердження доводів про те, що автомобіль вибув поза волею позивача, ним надано рішенням Тернопільського міськрайонного суду Волинської області від 02 вересня 2022 року у справі № 607/16916/21, яким за його позовом визнано недійсними: договір комісії від 05 грудня 2020 року, укладений між ТОВ "Пріоритетавто" та ОСОБА_1, договір купівлі-продажу транспортного засобу від 05 грудня 2020 року № 7743/20/001874, укладений між
ТОВ "Пріоритетавто" та ОСОБА_4 . Відповідною експертизою, проведеною у рамках кримінального провадження, яке у подальшому закрито за відсутністю складу кримінального правопорушення, підтверджено, що підписи позивачу не належать.
Разом з тим, яким чином автомобіль фізично вибув з володіння позивача, ним не зазначено, не доведено, а на припущеннях рішення суду ґрунтуватися не може. У судові засідання судів першої та апеляційної інстанції позивач не побажав з`являтися. Хоча це є його процесуальним правом і участь приймала його представник, проте на численні запитання як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції представник не надала достовірних доказів фактичного вибуття автомобіля поза волею позивача, пославшись на те, що певну інформацію знає лише зі слів позивача.
Прослухавши запис судових засідань, колегія суддів встановила, що у судових засіданнях адвокатом було повідомлено лише те, що зі слів позивача, автомобіль начебто викрали з двору якісь незнайомі за борги, яких немає. На уточнюючі питання адвокат не змогла пояснити, яким чином ключі і документи на автомобіль потрапили до рук невстановлених осіб.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі
№ 908/976/19 (провадження № 12-10гс21) зазначено, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть.
Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач усупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а отже, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків, передбачених у статті 388 ЦК України.
Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (див.: постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, провадження № 61-22315сво18).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див.: mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким,
а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див.: рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України"
від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Як уже зазначалось, однією з цілей регулювання, встановленого ЦК України, є захист добросовісного набувача. Водночас регулювання має бути спрямованим виключно на захист того набувача, який є добросовісним, і не надавати захисту недобросовісному набувачу (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду
від 05 квітня 2023 року у справі № 911/1278/20, провадження № 12-33гс22).
Судом апеляційної інстанції правильно встановлено добросовісність набуття та користування, зокрема, ОСОБА_2 спірним транспортним засобом, тому він не підлягає витребуванню у кінцевого добросовісного набувача - ОСОБА_2 у порядку, передбаченому статтею 388 ЦК України. ОСОБА_2, зокрема, є особою з інвалідністю І групи, здійснював ремонт автомобіля із заміною запчастин та використовує його для власних потреб. Докази того, що транспортний засіб було викрадено відсутні.
Суд правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, та надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливає, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом, а також пов`язуються з необхідністю встановлення обставин, які, на думку заявника, встановлені судом неповно і неправильно. Переоцінка доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.
Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів
є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Посилання у касаційній скарзі на неврахування судом висновків, викладених
у постановах Верховного Суду, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаних постановах, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, Верховний Суд не встановив.