ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 лютого 2025 року
м. Київ
cправа № 911/1807/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратової І.Д. - головуючої, суддів - Баранця О.М., Губенко Н.М.,
за участю секретаря судового засідання - Гнідобор А.В.,
за участю представників учасників справи:
позивача - Терземана Д.В. (адвокат),
відповідача - Титикала Р.С. (адвокат),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу настоятеля Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області" протоієрея ОСОБА_1
на рішення Господарського Київської області
(суддя - Горбасенко П.В.)
від 10.05.2024
та постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуюча - Демидова А.М., судді - Ходаківська І.П., Владимиренко С.В.)
від 22.10.2024
у справі за позовом настоятеля Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області" протоієрея ОСОБА_1
до Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) с. Білогородка Бучанського району Київської області"
про визнання недійсним статуту релігійної організації в новій редакції, визнання недійсним рішення загальних зборів, скасування реєстраційного запису.
Короткий зміст позовних вимог та заперечень
1. 14.06.2023 настоятель Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області" протоієрей ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач, скаржник) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) с. Білогородка Бучанського району Київської області" (далі - парафія Київської єпархії УПЦ (ПЦУ), відповідач) про:
- визнання недійсним статуту релігійної організації у новій редакції, який має нову назву - Релігійна організація "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) с. Білогородка Бучанського району Київської області" (нова редакція);
- визнання недійсним рішення загальних зборів Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області від 22.12.2022, оформленого протоколом №1, посвідченого приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Юровою О.Є., зареєстрованого в реєстрі за № 1701, 1702;
- скасування реєстраційного запису № 1003391070011004321, вчиненого державним реєстратором в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 12.01.2023 стосовно Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) с. Білогородка Бучанського району Київської області" (ідентифікаційний код 25295947): державна реєстрація змін інформації для здійснення зв`язку з юридичною особою; зміна відомостей про органи управління юридичної особи; зміна видів економічної діяльності юридичної особи; зміна керівника або відомостей про керівника юридичної особи; зміна місцезнаходження юридичної особи; зміна найменування юридичної особи (повного та/або скороченого).
2. Позов обґрунтований тим, що рішення щодо зміни канонічного підпорядкування прийнято з порушенням, зокрема, вимог статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", відтак релігійна громада, до якої належали прихожани та позивач, як настоятель та керівник парафії, фактично припинила своє існування, як і членство останніх у ній, що унеможливлює реалізацію ними релігійних прав та задоволення духовних потреб.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
3. З наявних у матеріалах справи копій дубліката свідоцтва про реєстрацію статуту релігійної громади від 26.11.1991 № 194/182, статуту Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області, затвердженого керуючим Київською єпархією Української православної церкви 01.10.2009, указу Митрополита Київського і всієї України від 18.06.2012 № 4-046/104012 вбачається, що:
- 26.11.1991 рішенням виконавчого комітету Київської обласної Ради народних депутатів № 194 зареєстровано статут Релігійної громади Української православної церкви Михайлівської парафії с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області;
- 26.10.2009 розпорядженням голови Київської облдержадміністрації № 941 зареєстровано зміни і доповнення до статуту Релігійної громади Української православної церкви Михайлівської парафії с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області, викладеного в новій редакції, згідно з якими назвою парафії є "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області";
- 18.06.2012 настоятелем храму Святого Архістратига Михаїла с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області призначено протоієрея Вячеслава Лазорика.
4. Відповідно до пунктів 1.1, 1.4, 1.6, 1.7, 2.13, 6.1 статуту Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області, затвердженого керуючим Київської єпархії Української православної церкви 01.10.2009, Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви (далі - парафія) є первинним структурним підрозділом Української православної церкви (далі - УПЦ), який безпосередньо входить до складу Київської єпархії УПЦ.
Парафія здійснює свою діяльність при дотриманні чинного законодавства України, статуту про управління УПЦ, статуту управління Київської єпархії УПЦ, а також цього статуту.
Парафія у своїй релігійній, адміністративно-фінансовій та господарській діяльності підпорядкована й підзвітна єпархіальному архієрею.
Парафія як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства України та цього статуту.
Парафію очолює настоятель, який призначається єпархіальним apxiєреєм для духовної опіки віруючих та керування причтом і парафією. У своїй діяльності настоятель підзвітний єпархіальному архієрею.
Зміни і доповнення до цього статуту вносяться на розгляд парафіяльних зборів уповноваженими представниками парафії виключно зі згоди єпархіального архієрея і реєструються в тому ж порядку, що і статут.
5. 29.05.2022 відбулися парафіяльні збори Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області" (ідентифікаційний код 25295947), оформлені протоколом № 1, з таким порядком денним:
1. Про обрання голови і секретаря парафіяльних зборів.
2. Про затвердження списку членів парафіяльних зборів Релігійної громади.
3. Обрання лічильної комісії парафіяльних зборів Релігійної громади.
4. Обрання 5 осіб із присутніх, які спільно з настоятелем та секретарем мають право підписати протокол парафіяльних зборів.
5. Про збереження підлеглості Релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях у складі релігійного об`єднання Українській православній церкві (Київської єпархії).
6. За результатами проведених зборів присутніми на зборах учасниками прийнято рішення за винесеними на порядок денний питаннями, зокрема:
- обрати Головою парафіяльних зборів - прот. Вячеслава Лазорика;
- затвердити список членів парафіяльних зборів Релігійної громади, які беруть участь в цих парафіяльних зборах, що додається (додаток № 1);
- зберегти підлеглість Релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях у складі релігійного об`єднання Українській православній церкві (Київської єпархії).
Зазначені рішення оформлені протоколом № 1 від 29.05.2022 парафіяльних зборів Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області" (ідентифікаційний код 25295947), копія якого наявна в матеріалах справи.
З копії протоколу, що міститься в матеріалах справи, вбачається, що:
- з усіх питань порядку денного учасники зборів проголосували: "за" - 203, "проти" - 0, "утримались" - 0;
- 30.05.2022 рішення парафіяльних зборів Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області" від 29.05.2022 затверджено Керуючим Київською єпархією Предстоятелем Української православної церкви Блаженнішим Митрополитом Онуфрієм.
7. Крім того, згідно з наявною в матеріалах справи копією протоколу № 01 від 22.12.2022 загальних зборів Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області (ідентифікаційний код 25295947) учасниками загальних зборів прийнято рішення за винесеними на порядок денний питаннями, зокрема:
- змінити підлеглість Релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях шляхом входу до складу релігійного об`єднання - Православної церкви України, а також визначити, що Релігійна громада канонічно та організаційно підпорядковується Управлінню Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) та Київській митрополії Української православної церкви (Православної церкви України), є підзвітною єпархіальним зборам та єпархіальному архієрею Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України);
- змінити офіційне найменування Релігійної громади, визначити таке нове найменування Релігійної громади: повне найменування: Релігійна організація "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) с. Білогородка Бучанського району Київської області"; скорочене найменування: РО "РГ Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії УПЦ (ПЦУ) с. Білогородка Бучанського району Київської області";
- викласти та прийняти статут Релігійної громади в новій редакції, що додається. Подати прийнятий статут Релігійної громади в новій редакції на затвердження єпархіальному архієрею "Управління Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України)" Митрополиту Київському і всієї України Епіфанію;
- провести реєстрацію статуту Релігійної громади у новій редакції, а також державну реєстрацію змін до відомостей про Релігійну громаду, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
8. З наявної в матеріалах справи копії реєстраційної справи РО "РГ Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії УПЦ (ПЦУ) с. Білогородка Бучанського району Київської області" (ідентифікаційний код 25295947), зокрема, статуту відповідної релігійної організації в новій редакції, прийнятого рішенням загальних зборів, протокол № 01 від 26.06.2022, указу Митрополита Київського і всієї України № 518 від 04.01.2023 та заяви щодо державної реєстрації юридичної особи від 11.01.2023, вбачається, що:
- 07.07.2022 статут РО "РГ Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії УПЦ (ПЦУ) с. Білогородка Бучанського району Київської області" у новій редакції затверджено єпархіальним архієреєм Управління Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) Митрополитом Київським і всієї України Епіфанієм;
- 13.12.2022 розпорядженням Київської обласної державної адміністрації № 939 прийнято рішення зареєструвати статут РО "РГ Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії УПЦ (ПЦУ) с. Білогородка Бучанського району Київської області" в новій редакції;
- 04.01.2023 настоятелем Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) с. Білогородка Бучанського району Київської області за сумісництвом призначено протоієрея Василя Чупровського;
- 11.01.2023 Чупровський Василь Миколайович, діючи від імені РО "РГ Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії УПЦ (ПЦУ) с. Білогородка Бучанського району Київської області", звернувся із заявою до Київської обласної державної адміністрації щодо державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, а саме: зміна інформації для здійснення зв`язку; зміна видів економічної діяльності; зміна керівника або відомостей про керівника; зміна місцезнаходження; зміна найменування; зміна органів управління; зміна установчих документів.
9. ОСОБА_1 зазначав, що 12.01.2023 йому стало відомо про те, що згідно з реєстраційним записом № 1003391070011004321, вчиненим державним реєстратором в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 12.01.2023 стосовно Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) с. Білогородка Бучанського району Київської області" на підставі рішення загальних зборів Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області від 22.12.2022, оформленого протоколом № 1, було незаконно змінено назву Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області" на іншу - Релігійна організація "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) с. Білогородка Бучанського району Київської області". Посилаючись на положення статей 2, 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", позивач зазначав, що не звертався до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, суб`єкта надання адміністративної послуги та/або інших установ для зміни назви релігійної громади, внесення змін до статутних та інших документів, як і не подавав будь-яких заяв. За доводами позивача, оскаржувані дії було здійснено на підставі рішень невідомих йому осіб, які не були членами релігійної громади, до відповідного списку членів релігійної громади настоятелем не включалися та повноваження щодо реєстрації статуту у новій редакції яким ніколи не надавались; без попереднього внесення змін до чинного статуту релігійної громади щодо членства у ній та визначення норми представництва на загальних зборах ще до моменту прийняття оскаржуваних рішень, зібрання із будь-яким числом присутніх не могло відповідати вимогам статті 8 Закону "Про свободу совісті та релігійні організації", оскільки для їх прийняття необхідне встановлення фіксованого членства і норми представництва на зборах.
З огляду на викладене, ОСОБА_1 вважав очевидним те, що рішення щодо зміни канонічного підпорядкування прийнято з порушенням вимог Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" у зв`язку з недотриманням передбаченого статтею 8 цього Закону кворуму, необхідного для прийняття рішення щодо зміни конфесійної приналежності Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області", отже, релігійна громада, до якої належали прихожани, зокрема і позивач як настоятель та керівник парафії, фактично припинила своє існування, як і членство останніх у ній, на підставі протиправних та незаконних рішень, що унеможливлює реалізацію ними релігійних прав та задоволення духовних потреб.
Стосовно вимог про визнання недійсним статуту релігійної організації у новій редакції та скасування вчиненого державним реєстратором, на підставі рішення загальних зборів та такого статуту, реєстраційного запису позивач зазначав, що:
- єпархіальний архієрей Київської єпархії Української православної церкви, Митрополит Київський і всієї України Онуфрій не надавав згоду на внесення змін до статуту релігійної громади та не затверджував його нову редакцію, а настоятель ( ОСОБА_1 ) Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області" не підписував та не подавав будь-яких заяв про проведення державної реєстрації нової редакції статуту такої релігійної організації;
- документи, які подано до Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації) для реєстрації статуту Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області" у новій редакції не були підписані настоятелем ОСОБА_1, їх підписала та подала до обласної державної адміністрації інша стороння, неповноважна особа;
- статут релігійної громади в новій редакції прийнято з порушенням компетенції органу, що видав цей акт, зокрема особами, що не є членами релігійної організації, за відсутності кворуму, без дотримання процедур, передбачених діючим на той час статутом, із порушенням прав позивача та членів релігійної громади, що висловились за духовну і канонічну єдність з Українською православною церквою під предстоятельством Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія та на підставі незаконного, протиправного (неправомочного) рішення загальних зборів у вигляді протоколу № 1;
- оскільки реєстрацію статуту релігійної громади в новій редакції було здійснено на підставі протиправного та незаконного рішення загальних зборів Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області від 22.12.2022, оформленого протоколом № 1, таке рішення має бути скасоване як незаконне.
10. Відповідач вважав безпідставними позовні вимоги ОСОБА_1, просив суд відмовити у задоволенні позову та вказував про те, що:
- чинне законодавство України, а саме стаття 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", легітимно врегульовує лише порядок зміни релігійною громадою своєї підлеглості у канонічних та організаційних питаннях будь-якому релігійному центру, тоді як порядок підтвердження цієї підлеглості в законодавстві України не унормований, у зв`язку із чим юридично значимим, тобто таким, яке має правові наслідки, є саме рішення релігійної громади щодо зміни своєї підлеглості у канонічних та організаційних питаннях будь-якому релігійному центру, рішення ж стосовно підтвердження такої підлеглості є рішенням канонічного характеру і юридичних наслідків не має;
- на момент проведення загальних зборів релігійної громади керівником релігійної організації був ОСОБА_3, тоді як після вчинення реєстраційної дії - Чупровський Василь Миколайович, що підтверджується доданими до відзиву копіями Історії змін реєстраційної інформації та виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 24198480404 від 19.01.2023;
- як вбачається з протоколу № 01 загальних зборів Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області, всього до складу загальних зборів входило 390 осіб, з яких 383 особи були присутні, зокрема і керівник (настоятель) релігійної громади - ОСОБА_3 ; за прийняття рішень за винесеними на порядок денний питаннями загальних зборів проголосувало 380 осіб, що свідчить про правомочність та законність таких рішень, оскільки за їх прийняття проголосувало більше двох третин від кількості членів релігійної громади;
- у загальних зборах Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області, рішення яких оформлені протоколом № 01, брали участь саме члени означеної релігійної громади, які своєю участю в них ідентифікували себе як члени такої релігійної громади, а будь-яке положення статуту Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області в чинній станом на 26.06.2022 редакції, яке, на думку позивача, обмежувало цих осіб у вільному волевиявленні щодо свого членства у цій релігійній громаді під час проведення загальних зборів релігійної громади, зокрема, обов`язкове включення до списку членів релігійної громади, не підлягає до застосування в силу прямої норми пункту 3 Прикінцевих положень Закону України від 17.01.2019 № 2673-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи";
- за законодавством України в релігійній громаді не може бути фіксованого членства, оскільки фіксоване членство буде суперечити принципам такого членства, закріпленим, зокрема, частинами першою, другою статті 3 та частиною другою статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації": виключно на власний розсуд, за наслідком вільного волевиявлення, сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати жодної релігії у різний момент часу;
- якщо станом на 26.06.2022 й існував список членів Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області, - відсутність конкретної особи в такому списку не обмежує останню у праві вважати себе та, відповідно, бути членом відповідної релігійної громади;
- якщо статутом не встановлено будь-якого врегульованого порядку та чітких критеріїв щодо прийняття членів у релігійну громаду, а також порядку їх обліку та ведення реєстру, які б дали можливість чітко ідентифікувати реальну кількість членів релігійної громади (чого не встановлено в статуті Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області в чинній станом на 26.06.2022 редакції), то будь-яку православну особу, яка є віруючою, відвідує церковні богослужіння і проживає у населеному пункті, в якому проводилися загальні збори релігійної громади, можна вважати членом релігійної громади;
- належним способом захисту у справах, в яких фактично оскаржується рішення релігійної громади про зміну підлеглості, є визнання недійсним статуту релігійної громади в новій редакції, оскільки відповідно до пункту 2 частини першої статті 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" визнання недійсним такого статуту є підставою для вчинення реєстраційних дій, отже, в межах справи № 911/1807/23, з точки зору обрання належного способу захисту, достатньою є позовна вимога про визнання недійсним статуту в новій редакції, скасування ж запису про державну реєстрацію є наслідком у силу вимог пункту 2 частини першої статті 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", відтак, в силу принципу процесуальної економії, як окрема позовна вимога задоволенню не підлягає.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
11. 10.05.2024 Господарський суд Київської області ухвалив рішення, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.10.2024, яким у задоволенні позову відмовлено.
12. Судові рішення мотивовані тим, що позивач не довів порушення своїх прав чи охоронювані законом інтереси, так і порушення вимог Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" при ухваленні оспорюваного рішення, тому відсутні підстави для втручання у справи релігійної громади через визнання цього рішення недійсним. Суди також дійшли висновку про відсутність підстав для визнання статуту недійсним з огляду на неподання позивачем доказів суперечності статуту у новій редакції нормам законодавства та не зазначення ОСОБА_1 положень вказаного статуту, що, на думку позивача, порушують його права чи охоронювані законом інтереси. Оскільки суди дійшли висновку про чинність рішення загальних зборів Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області від 22.12.2022, оформленого протоколом № 01, а також прийнятого на таких зборах статуту релігійної громади у новій редакції, та як наслідок про законність підстав для вчинення державним реєстратором на підставі останніх реєстраційного запису № 1003391070011004321, тому відмовили у задоволенні позову в частині скасування реєстраційного запису № 1003391070011004321.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та підстава (підстави) відкриття касаційного провадження. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та викладені у відзиві на касаційну скаргу
13. 08.11.2024 ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського Київської області від 10.05.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.10.2024 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
14. Підставами касаційного оскарження судових рішень скаржник визначив пункти 1 та 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
В обґрунтування випадку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми пунктів 1 та 4 частини першої статті 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", і не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 08.08.2024 у справі № 911/2602/23, від 01.12.2021 у справі № 910/905/21, від 27.02.2024 у справі № 360/2002/20.
Скаржник також наголошує, що застосування апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10.06.2020 у справі № 922/2200/19, від 18.08.2018 у справі №910/13125/19, від 04.09.2018 у справі № 904/5857/17 не є релевантним до спірних правовідносин, що виникли між сторонами у справі, яка переглядається.
Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми статті 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", зокрема щодо обов`язку заявника подати додаткові документи у випадку реєстрації статуту (положення) релігійної громади у новій редакції та наслідки неподання таких документів, наслідки невиконання заявником зазначених вимог закону; щодо наслідків ухвалення рішення загальних зборів в порушення порядку, визначеного у чинному на момент внесення змін статуті релігійної громади, у тому числі в частині, що не суперечить нормам діючого законодавства.
Скаржник вважає, що висновки, які викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.04.2024 у справі № 906/1330/21 не можуть беззаперечно застосовуватися в контексті спірних правовідносин у цій справі, що переглядається, тобто, без врахування юридичних фактів, які складають предмет доказування та визначають фактичні обставини саме цієї конкретної справи.
15. Від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останній просить Суд відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство
16. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
17. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
18. Предметом позову у даній справі є оформлене протоколом №1 рішення загальних зборів Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області від 22.12.2022, зокрема, щодо зміни канонічної підлеглості релігійної громади, зміни назви, прийняття статуту Релігійної громади у новій редакції та скасування реєстраційного запису.
Обґрунтовуючи своє звернення з цим позовом до суду ОСОБА_1 вказував про захист свого права на свободу віросповідання, яке вважає порушеним, у зв`язку з позбавленням його можливості сповідувати обрану релігію спільно з тими, хто поділяє його переконання, тобто, позов поданий на захист цього права саме в його колективному вимірі. Водночас позбавлення ОСОБА_1 можливості сповідувати обрану релігію спільно з тими, хто поділяє його переконання, останній убачає в тому, що спірним рішенням загальних зборів релігійної громади змінено її підлеглість у конфесійних та організаційних питаннях, відтак для визнання недійсним такого рішення загальних зборів необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів позивача.
19. Суди першої та апеляційної інстанцій у справі, що переглядається, дійшли висновку про її подібність зі справою № 906/1330/21, тому позовні вимоги ОСОБА_1 розглянуті судами з урахуванням висновків щодо застосування норм права, викладених Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03.04.2024 у справі № 906/1330/21. Так, суди попередніх судових інстанцій, з посиланням на судову практику Верховного Суду, дійшли заснованого на законі висновку про недоведеність позивачем як порушення своїх прав, так і порушення вимог Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" при ухваленні оспорюваного рішення загальних зборів, як наслідок, про відсутність підстав для втручання у справи релігійної громади через визнання цього рішення недійсним. При цьому суди зазначили, що позивач не позбавлений можливості зберігати живий зв`язок зі своєю парафією, сповідувати обрану релігію, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні переконання, брати участь у релігійних обрядах, навчатися релігії, оскільки будь-якого рішення про заборону позивача на свободу віросповідання оскаржуваними рішеннями не приймалось. Враховуючи висновки про недоведеність позивачем як порушення прав останнього, так і порушення вимог Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" при ухваленні оспорюваного рішення загальних зборів релігійної громади, як наслідок, про чинність такого рішення загальних зборів та відсутність підстав для втручання у справи релігійної громади через визнання цього рішення недійсним, а також з огляду на неподання позивачем доказів суперечності статуту у новій редакції нормам законодавства та не зазначення ОСОБА_1 положень цього статуту, що, на його думку, порушують його права чи охоронювані законом інтереси, суди дійшли вірного висновку про відсутність підстав для визнання такого статуту недійсним та правомірно відмовили позивачу в цій частині у задоволенні позову. Дійшовши висновку про чинність спірного рішення загальних зборів Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області, а також прийнятого на таких зборах статуту релігійної організації в новій редакції, як наслідок, про законність підстав для вчинення державним реєстратором на підставі останніх реєстраційного запису № 1003391070011004321, суди правомірно відмовили у задоволенні вимог ОСОБА_1 також у частині скасування реєстраційного запису № 1003391070011004321.
20. Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, частиною другою статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
21. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
22. Позивач визначив підстави для касаційного оскарження пункти 1 та 3 частини другої статті 287 ГПК України.
23. В обґрунтування підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вказав на те, що суди попередніх судових інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 08.08.2024 у справі № 911/2602/23, від 01.12.2021 у справі № 910/905/21, від 27.02.2024 у справі № 360/2002/20.
24. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо наявності випадку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, для касаційного оскарження судових рішень, необхідно зазначити, що обов`язковою умовою у цьому разі є неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
25. Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
26. Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.
27. Колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
28. На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
29. Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
30. Водночас колегія суддів зазначає, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
31. Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ.
32. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків суду касаційної інстанції в кожній конкретній справі.
33. На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях.
34. Проаналізувавши висновки, що викладені у перелічених скаржником постановах Верховного Суду, колегія суддів вважає, що правовідносини, які виникли у зазначених скаржником справах та у справі №911/1807/23, не є подібними.
35. Так, у справі 911/2602/23 предметом спору було визначення розміру статутного капіталу товариства та розміру частки учасника. Обґрунтовуючи звернення з позовом у даній справі, позивач зазначав, що нездійснення відповідачем дій з державної реєстрації його виходу зі складу учасників товариства згідно з поданою Товариству нотаріально посвідченою заявою, неявка на позачергові загальні збори для прийняття рішень про внесення змін до статуту щодо складу учасників товариства та розміру їх часток, а також відсутність у Товариства можливості зареєструвати за власною заявою відповідні зміни, призводить до правової невизначеності і введення в оману третіх осіб щодо належності ОСОБА_4 частки в статутному капіталі товариства. Верховний Суд, залишаючи в силі рішення судів попередніх судових інстанцій (про відмову у задоволенні позову) погодився з тим, що позивач фактично вказує на неможливість вчинення учасником Товариства, що залишився після подання відповідачем заяви про вихід, одноособового вирішення питань діяльності Товариства, а отже і здійснення ним правомочностей на участь в управлінні господарською організацією. Тобто позовні вимоги про визначення розміру статутного капіталу товариства та розміру частки учасника товариства ОСОБА_5 у розмірі 100% спрямовані на захист саме корпоративних прав цього учасника. Втім, в матеріалах справи відсутні будь-які докази надання учасником товариства ОСОБА_5 . Товариству правомочностей на звернення останнього в інтересах такого учасника до суду за захистом корпоративних прав. Оскільки прийняття рішень, що належать до виключної компетенції загальних зборів належить учаснику/учасникам такого товариства, і саме йому/їм може бути не байдуже питання остаточного оформлення іншим учасником товариства усіх законодавчо встановлених процедур виходу з юридичної особи, тому позивач, як саме товариство, не може мати інтересу у відновленні корпоративних прав учасника/учасників цього товариства на відновлення правомочностей з управління. Отже, Верховний Суд погодився з тим, що позивач не довів наявності саме у нього порушених прав та/або інтересів внаслідок недооформлення відповідачем його виходу з числа учасників товариства.
36. У справі № 910/905/21, на яку посилається скаржник, предметом позову було визнання протиправним та скасування наказу. Відмовляючи у задоволенні позову суди встановили те, що оскаржуваний наказ Мін`юсту про скасування реєстраційних дій був прийнятий відповідно до норм чинного законодавства, оскільки для державної реєстрації змін до відомостей щодо складу учасників Товариства Компанія надала нотаріально засвідчену копію акта приймання - передачі частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, проте законодавством передбачено, що така реєстрація може здійснюватися лише на підставі оригіналу акту, а не його копії. Окрім того, суди зазначили, що позивач не надав ні оригінал ні копії акту-приймання передачі частки від 22.07.2020 та договору купівлі-продажу частки від 22.07.2020. Верховний Суд погодився з вказаними висновками судів попередніх судових інстанцій зазначивши про те, що позивач не довів порушення Мін`юстом норм чинного законодавства під час прийняття оскаржуваного Наказу, а тому суди обґрунтовано та законно відмовили у задоволенні позову про його скасування.
37. Також у справі № 360/2002/20 предметом спору було визнання незаконної відмови та зобов`язання вчинити певні дії. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що йому протиправно відмовлено у проведенні державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу з посиланням на неналежне оформлення документів та на те, що такі відомості подані особою, яка не має на це повноважень, оскільки при виконанні функцій Генерального директора особа, що тимчасово виконує його обов`язки має право без довіреності здійснювати від імені Товариства в межах компетенції Генерального директора, визначеної статутом ПАТ "Алчевський металургійний комбінат". Зазначає, що ані статутом ПАТ "Алчевський металургійний комбінат", ані вимогами Закону №755-IV не передбачено вимоги нотаріального засвідчення підписів на наказі Генерального директора про призначення тимчасово виконуючого обов`язків Генерального директора. Верховний Суд, залишаючи в силі постанову апеляційного суду (про відмову у позові), погодився з висновком суду апеляційної інстанції про наявність у держаного реєстратора правових підстав для відмови у проведенні реєстраційної дії "Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах" з підстав подання документів особою, яка не має на це повноважень.
38. Водночас у справі, яка переглядається, предметом спору є визнання недійсним статуту релігійної організації у новій редакції, визнання недійсним рішення загальних зборів Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області від 22.12.2022, оформленого протоколом №1, посвідченого приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Юровою О.Є., зареєстрованого в реєстрі за № 1701, 1702, а також скасування реєстраційного запису № 1003391070011004321. Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх судових інстанцій дійшли вірного висновку, що позивач не довів порушення своїх прав чи охоронюваних законом інтересів, так і порушення вимог Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" при ухваленні оспорюваного рішення, тому відсутні підстави для втручання у справи релігійної громади через визнання цього рішення недійсним. Суди також дійшли висновку про відсутність підстав для визнання статуту недійсним з огляду на неподання позивачем доказів суперечності статуту у новій редакції нормам законодавства та не зазначення ОСОБА_1 положень вказаного статуту, що, на думку позивача, порушують його права чи охоронювані законом інтереси. Оскільки суди встановили чинність рішення загальних зборів Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області від 22.12.2022, оформленого протоколом № 01, а також прийнятого на таких зборах статуту релігійної громади у новій редакції, та як наслідок про законність підстав для вчинення державним реєстратором на підставі останніх реєстраційного запису № 1003391070011004321, відповідно, підстав для скасування реєстраційного запису № 1003391070011004321 немає.
39. З огляду на вищевикладене, Суд, у результаті аналізу змісту судових рішень у цій справі та у справах, на які здійснює своє посилання скаржник у доводах касаційної скарги, дійшов висновку, що спірні правовідносини у вказаних справах, з урахуванням предмету та підстав позову, за правовим регулюванням і кваліфікацією спірних правовідносин, не є подібними у контексті як змістовного критерію, так і суб`єктного та об`єктного критеріїв зі справою, яка переглядається, відповідно, посилання скаржника на їх неврахування судами попередніх судових інстанцій є безпідставними та відхиляються.
40. Верховний Суд, оцінюючи і досліджуючи положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, як підставу касаційного оскарження судових рішень, виходить з того, що при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на встановлені судами обставини справи. У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних нормативно-правових актів.
41.Тобто наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.
42. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
43. Отже, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 911/1807/23 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
44. Обґрунтовуючи пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми статті 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", зокрема щодо обов`язку заявника подати додаткові документи у випадку реєстрації статуту (положення) релігійної громади у новій редакції та наслідки неподання таких документів, наслідки невиконання заявником зазначених вимог закону; щодо наслідків ухвалення рішення загальних зборів в порушення порядку, визначеного у чинному на момент внесення змін статуті релігійної громади, у тому числі в частині, що не суперечить нормам діючого законодавства.
45. Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
46. Положення цієї статті спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
47. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно встановити відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а також, наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
48. Згідно з положенням статті 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", для реєстрації статуту (положення) релігійної громади у новій редакції до органу реєстрації статуту подаються:
1) заява за підписом керівника або уповноваженого представника релігійної громади;
2) статут (положення) релігійної громади у новій редакції.
До статуту (положення) релігійної громади у новій редакції додатково подаються:
1) належним чином засвідчена копія протоколу (або витяг з протоколу) загальних зборів релігійної громади про внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної громади, ухвалених відповідно до порядку, визначеного у чинному на момент внесення змін статуті (положенні) релігійної громади, із зазначенням списку учасників цих загальних зборів;
2) оригінал чи належним чином засвідчена копія чинної на дату подання документів редакції статуту (положення) релігійної громади, до якого мають бути внесені зміни і доповнення, з відміткою про державну реєстрацію (з усіма змінами, що до нього вносились), та оригінал свідоцтва, виданого органом реєстрації (якщо таке видавалося).
49. Судами встановлено, що 26.06.2022 Релігійною громадою Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області прийнято нову редакцію статуту, яку зареєстровано відповідно до розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 13.12.2022 № 939. При цьому суди вказали, що з додатків до протоколу № 01, серед яких - список членів, що беруть участь в загальних зборах членів Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області (додаток № 1) та перелік членів Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області, які підтримали та прийняли рішення змінити підлеглість Релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях шляхом входу до складу релігійного об`єднання - Православної церкви України, а також внести зміни до статуту Релігійної громади шляхом викладення та прийняття його в новій редакції (додаток № 2), вбачається дата протоколу саме 26.06.2022, яка відповідає даті, зазначеній на статуті (новій редакції). Крім того, як зазначив у судовому засіданні 22.10.2024 представник відповідача, 22.12.2022 - це дата, якою засвідчено протокол № 01 загальних зборів нотаріусом, про що свідчить останній аркуш протоколу № 01 від 22.12.2022 (нотаріально засвідченого). Фактично ж загальні збори, на яких прийнято статут у новій редакції, відбулись 26.06.2022, що і випливає з додатків, доданих до протоколу № 01 від 22.12.2022. Також суди звернули увагу, що спірний статут затверджений Єпархіальним архієреєм Управління Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) Митрополитом Київським і всієї України 07.07.2022.
З урахуванням висновків про недоведеність позивачем як порушення прав останнього, так і порушення вимог Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" при ухваленні оспорюваного рішення загальних зборів релігійної громади, як наслідок, про чинність такого рішення загальних зборів та відсутність підстав для втручання у справи Релігійної громади через визнання цього рішення недійсним, а також з огляду на неподання позивачем доказів суперечності статуту у новій редакції нормам законодавства та незазначення ОСОБА_1 положень цього статуту, що, на його думку, порушують його права чи охоронювані законом інтереси, суди дійшли про відсутність підстав для визнання такого статуту недійсним.
50. Отже, зі змісту судових рішень вбачається, що суди при вирішенні цього спору дослідили та оцінили, за правилами статті 86 ГПК України, всі зібрані у справі докази у їх сукупності з урахуванням встановлених конкретних обставин справи та дійшли заснованого на законі висновку про відмову у задоволенні позову.
51. Верховний Суд у контексті доводів касаційної скарги, якими обґрунтовано підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не встановив неправильного застосування судами попередніх судових інстанцій як норм матеріального права так і порушення норм процесуального права.
52. Скаржник у касаційній скарзі лише висловлює свою позицію щодо правовідносин, які склалися між учасниками спору, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Касаційна скарга в цій частині за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами попередніх судових інстанцій оцінкою встановлених обставин справи, до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим з огляду на визначені в статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
53. Враховуючи викладене, підстава касаційного оскарження, а саме пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, наведена скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримала свого підтвердження, що виключає можливість скасування судових рішень.
54. Враховуючи викладене, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд вважає, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1 та 3 частини другої статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження.