ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 лютого 2025 року
м. Київ
cправа № 904/2750/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І. С. - головуючого, Міщенка І. С., Случа О. В.,
секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,
за участю представників:
Офісу Генерального прокурора -Костюк О. В.,
Новомосковської міської ради - не з`явився,
Фізичної особи-підприємця Гусейнової Мехрібан - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Гусейнової Мехрібан
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.10.2024 (у складі колегії суддів: Дармін М. О. (головуючий), Кощеєв І. М., Чус О. В.)
та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.04.2024 (суддя Юзіков С. Г.)
у справі № 904/2750/23
за позовом Керівника Новомосковської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Новомосковської міської ради
до Фізичної особи-підприємця Гусейнової Мехрібан
про зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
У травні 2023 року Керівник Новомосковської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Новомосковської міської ради звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Гусейнової Мехрібан (далі - ФОП Гусейнова М.), у якому просив суд:
- усунути перешкоди Новомосковській міській раді у користуванні самовільно зайнятими земельною ділянкою з кадастровим номером 1211900000:03:006:0169 та частиною земельної ділянки з кадастровим номером 1211900000:03:006:0196, загальною площею 1586 кв. м, що розташовані на території Новомосковської міської ради, привівши їх у придатний до використання стан шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва: Ж-1 - будівлі кафе (загальна площа 240,2 кв. м), И-1 - нежитлової будівлі (загальна площа 27,0 кв. м), 3-1 - нежитлової будівлі (загальна площа 27,1 кв. м ), з- ганку, К-1 нежитлової будівлі (загальна площа 18,9 кв. м), Л- 1 - нежитлової будівлі (загальна площа 107,9 кв. м), С-1 нежитлової будівлі (загальна площа 8,9 кв. м), Р-1 - нежитлової будівлі (загальна площа 62,7 кв. м), У - навісу, П - навісу, О - вбиральні, М - вбиральні, Н - умивальні, № 1-7, 1 - споруд, мостіння (підпірні стінки, сходи, вимощення), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1;
- припинити володіння Гусейнової Мехрібан нерухомим майном: Ж-1 - будівлею кафе (загальна площа 240,2 кв.м), И-1 - нежитловою будівлею (загальна площа 27,0 кв. м), 3-1 - нежитловою будівлею (загальна площа 27,1 кв. м), з- ганком, К-1 нежитловою будівлею (загальна площа 18,9 кв. м), Л- 1 - нежитловою будівлею (загальна площа 107,9 кв. м), С-1 нежитловою будівлею (загальна площа 8,9 кв. м), Р-1 - нежитловою будівлею (загальна площа 62,7 кв. м), У - навісом, П - навісом, О - вбиральнею, М - вбиральнею, Н - умивальнею, № 1 -7,1- спорудами, мостінням (підпірні стінки, сходи, вимощення), що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, проведене рішенням приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Солошенко Ю. В. від 20.12.2018 (номер запису - 29615295) шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про відсутність права з закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 8245599121.
Позовні вимоги обґрунтовано порушенням права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 1211900000:03:006:0169 та частиною земельної ділянки з кадастровим номером 1211900000:03:006:0196 комунальної власності, що належать до земель водного фонду, у зв`язку з здійсненням самочинного будівництва на цих земельних ділянках, які не були відведені для цієї мети та без відповідних документів.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.04.2024, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 22.10.2024, позов задоволено. Здійснено розподіл судових витрат.
Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, у грудні 2024 року ФОП Гусейнова М. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, просить постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.10.2024 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.04.2024 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.12.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 904/2750/23 за касаційною скаргою ФОП Гусейнової М. на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.10.2024 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.04.2024 з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 12.02.2025.
Дніпропетровська обласна прокуратура у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, прийнятими на підставі повного дослідження доказів та встановлення всіх обставин, що мають значення для справи, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.02.2025 задоволено клопотання ФОП Гусейнової М. про проведення судового засідання у справі № 904/2750/23 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду; постановлено забезпечити участь уповноваженого представника ФОП Гусейнової М. у судовому засіданні у справі № 904/2750/23, призначеному на 12.02.2025 в режимі відеоконференції відповідно до Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи та здійснити проведення судового засідання в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв`язку.
12.02.2025 до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення ФОП Гусейнової М.
З огляду на зміст зазначених додаткових пояснень фактично вони є доповненням до касаційної скарги, поданим поза межами строку на касаційне оскарження, визначеного статтею 298 ГПК України, без клопотання про його поновлення, а тому такі додаткові пояснення залишаються Судом без розгляду на підставі статті 118 ГПК України.
Новомосковська міська рада у судове засідання свого представника не направила.
ФОП Гусейнова М. у судове засідання особисто не з`явилась та свого представника не направила.
Представник ФОП Гусейнової М. - адвокат Борсук Ю. В. засобами телефонного зв`язку повідомив Верховний Суд про відсутність технічної можливості взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.
Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.
Так, за змістом частини 1 і пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.
Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, та те, що ФОП Гусейнова М. та її представник несуть ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів відповідно до положень статті 197 ГПК України, а також те, що Новомосковська міська рада не зверталась до суду з будь-якими заявами щодо розгляду справи, явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначених учасників справи та їх представників.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Офісу Генерального прокурора, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Новомосковської окружної прокуратури від 30.03.2023 про надання дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування, надано дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування шляхом направлення до Господарського суду Дніпропетровської області та сторонам у справі копій доказів, добутих в межах досудового розслідування у кримінальному провадженні від 26.03.2020 № 12020040350000510 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 197-1 Кримінального кодексу України.
Як встановлено судоми попередніх інстанцій, на підставі договору оренди від 28.09.2007 № 04:07:126:00109, укладеного Новомосковською міською радою з ОСОБА_8 на підставі рішення міської ради від 20.07.2007 № 347, ОСОБА_8 використовував земельну ділянку під розміщення кіоску (придбаного на Українській Товарній біржі 07.06.2007 за договором купівлі-продажу № 376204) та благоустрою, загальною площею 0,0119 га.
11.12.2007 Дунямалієв Чингіз Бахлул огли придбав у ОСОБА_8 за договором купівлі-продажу зазначений вище торгівельний кіоск.
10.10.2012 між Новомосковською міською радою (орендодавець) та Дунямалієвим Ч. (орендар) на підставі рішення Новомосковської міської ради від 02.09.2010 № 973 укладено договір оренди земельної ділянки № 121190004000077, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку з кадастровим номером 1211900000:03:006:0169, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 0,0119 га, у тому числі, 0,0025 га - кіоск, 0,0094 га - благоустрій.
Договір укладається на термін 1 рік (пункт 8 договору).
Відповідно до пункту 15 договору земельна ділянка передається в оренду під кіоск та благоустрій.
Цільове призначення земельної ділянки: комерційне використання - роздрібна торгівля, комерційні послуги та технічна інфраструктура (пункт 16 договору).
Пунктом 26 договору встановлено обмеження щодо використання земельної ділянки: використання земельної ділянки виключно за цільовим призначенням; заборона зміни цільового призначення без дозволу міської ради; дотримання умов природоохоронного законодавства.
За умовами цього договору після закінчення договору оренди орендар зобов`язаний повернути земельну ділянку у належному стані.
10.12.2014 Дунямалієв Ч. подав до ДАБІ у Дніпропетровській області декларацію № ДП082143440378 про початок виконання будівельних робіт на об`єкті "Будівництво кафе з літнім майданчиком (замість існуючого торгівельного кіоску) та укріплення схилу по АДРЕСА_1".
29.01.2015 Дунямалієв Ч. подав декларацію № ДП142150280057 про готовність об`єкта до експлуатації по об`єкту "Будівництво кафе з літнім майданчиком (замість існуючого торгівельного кіоску) та укріплення схилу по АДРЕСА_1".
30.12.2015 державним реєстратором на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 28.01.2015 № ДП142150280057, договору оренди земельної ділянки від 10.10.2012 № 121190004000077, технічного паспорту на нежитловий будинок від 20.09.2015 та довідки про присвоєння поштової адреси від 15.09.2015 № М-1201, зареєстровано за Дунямалієвим Ч. право власності на будівлю кафе загальною площею 102,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .
13.04.2017 Дунямалієв Ч. подав до ДАБІ у Дніпропетровській області декларацію № ДП082171030790 про початок виконання будівельних робіт по об`єкті "Реконструкція кафе: АДРЕСА_1".
Відповідно до свідоцтва про смерть НОМЕР_1 від 04.07.2017 Дунямалієв Ч. помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно з свідоцтвом про право на спадщину за законом від 11.01.2018 № 1-16 ОСОБА_3 є спадкоємцем майна Дунямалієва Ч., а саме: будівлі кафе літ. А-1, загальною площею 102,8 кв. м, що складається з приміщень поз. 1-зал, поз. 2- туалет, поз. 3-кухня, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
23.11.2018 між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_6 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти належні продавцю на праві приватної власності будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 і сплатити за них визначену за домовленістю сторін грошову суму. Нерухоме майно, яке відчужується за цим договором, розташоване на земельній ділянці, площею 0,0119 га, кадастровий номер 1211900000:03:006:0169, цільове призначення 03.07 - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, форма власності комунальна.
03.12.2018 ФОП Пазій О. Л. на замовленням ОСОБА_6 виготовлено технічний паспорт на громадський будинок "Будівлі та споруди по АДРЕСА_1", відповідно до якого загальна площа земельної ділянки становить 1586 кв. м, під будинками та господарськими спорудами 770 кв. м.
20.12.2018 між подружжям ОСОБА_6 та Гусейновою Мехрібан укладено договір, зареєстрований в реєстрі за № 6135 та посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Солошенко Ю. В., відповідно до умов якого сторони домовилися про зміну режиму спільної сумісної власності подружжя, набутої за час перебування у шлюбі за рахунок спільних сумісних коштів подружжя, а саме, будівель та споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, на режим спільної часткової власності на це нерухоме майно та про визначення часток у праві спільної власності. Також, за умовами цього договору ОСОБА_6 подарував свою частку нерухомого майна Гусейновій М., яка прийняла цю частку у дар.
На підставі зазначеного договору 20.12.2018 за Гусейновою М. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності на будівлі та споруди, розташовані на земельній ділянці, площею 0,0119 га, кадастровий номер - 1211900000:03:006:0169, а саме: Ж-1 - будівлю кафе (загальна площа 240,2 кв. м), И-1 - нежитлову будівлю (загальна площа 27,0 кв. м), 3-1 - нежитлову будівлю (загальна площа 27,1 кв.м.), з- ганок, К-1 нежитлова будівля (загальна площа 18,9 кв. м), Л- 1 - нежитлову будівлю (загальна площа 107,9 кв.м.), С-1 нежитлову будівлю (загальна площа 8,9 кв.м.), Р-1 - нежитлову будівлю (загальна площа 62,7 кв.м.), У - навіс, П - навіс, О - вбиральню, М - вбиральню, Н - умивальню, № 1 -7,1- споруди, мостіння (підпірні стінки, сходи, вимощення), за адресою: АДРЕСА_1.
Судами попередніх інстанцій також установлено, що в матеріалах справи наявні наступні документи:
- лист Виконавчого комітету Новомосковської міської ради від 08.04.2020 № 679/0/2-20, у якому зазначено, що земельна ділянка розташована під кафе по АДРЕСА_1 є комунальною власністю територіальної громади м. Новомосковська; договір оренди земельної ділянки між Новомосковською міською радою та Гусейновою М. не укладався;
- лист Виконавчого комітету Новомосковської міської ради від 13.04.2020 № 711/0/2-20, у якому зазначено, що станом на 01.04.2020 рішення щодо передачі земельної ділянки по АДРЕСА_1 у користування або інше правоволодіння не приймалися, проте Гусейновою М. були подані заяви до Виконавчого комітету Новомосковської міської ради про надання земельної ділянки в користування на умовах оренди площею 0,0119 га (кадастровий номер 1211900000:03:006:0169), розташованої по АДРЕСА_1, рішеннями Новомосковської міської ради від 10.06.2019 № 950 та від 27.09.2017 № 1013 у задоволенні двох заяв відмовлено, іншу заяву буде розглянуто на черговому пленарному засіданні сесії Новомосковської міської ради відповідно до діючого законодавства;
- протокол огляду місця події 05.05.2020, згідно з яким при проведенні огляду земельної ділянки по вул. Палоночна в районі будинку АДРЕСА_1 на якій розташовані будівлі та споруди кафе " ІНФОРМАЦІЯ_2" із залученням спеціалістів встановлено, що кафе "Султан" розташовано повністю у межах прибережної захисної смуги річки Самара; на річці влаштоване дво-трьох ярусне берегоукріплення у вигляді підпірних стінок; облаштовано оглядовий майданчик у самому руслі річки; збудовано капітальну споруду на металевих палях (конструкціях), яка нависає над акваторією річки; земельна ділянка площею 0,1273 га по фактичному розміщенню будівель та споруд кафе " ІНФОРМАЦІЯ_2" використовується для ведення комерційної діяльності в межах водоохоронної зони, в безпосередній близькості до водного об`єкту - річки Самара, за відсутності відповідного рішення про її передачу у власність або надання у користування (оренду) та за відсутності правочину щодо такої земельної ділянки;
- листи Виконавчого комітету Новомосковської міської ради від 12.05.2020 № 817/0/2-20 та від 09.11.2022 № 1409/0/2-22, у яких зазначено, що договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1211900000:03:006:0169 площею 0,0119 га від 10.10.2012 № 121190004000077 припинений на підставі рішення Новомосковської міської ради від 20.10.2017 № 467; рішення про присвоєння поштової адреси об`єкту нерухомого майна по АДРЕСА_1 та про надання земельної ділянки по АДРЕСА_1 в користування для будівництва міською радою не приймались;
- акти перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки по АДРЕСА_1 від 28.04.2020 № 462-ДК/396/АП/09/01/20, від 15.07.2020 № 909-ДК/788/АП/09/01/20 складені державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель Держгеокадастру у Дніпропетровській області Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській ості, згідно з якими за результатами перевірки встановлено використання земельної ділянки площею 0,1273 га по фактичному розміщенню будівель і споруд кафе " ІНФОРМАЦІЯ_2" для ведення комерційної діяльності в межах водоохоронної зони, в безпосередній близькості до водного об`єкту - річка Самара, за відсутності відповідного рішення про її передачу у власність або надання у користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки. Тобто, встановлено здійснення самовільного зайняття земельної ділянки площею 0,1273 га для розміщення будівель і споруд кафе "Султан" в межах водоохоронної зони;
- лист Комунального підприємства "Новомосковське міське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради" від 11.06.2020 № 218, у якому зазначено, що за обліком БТІ станом на 29.12.2012 технічна та правова документація на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_1, в БТІ не виготовлялися, право власності на вищевказаний об`єкт в БТІ не зареєстровано;
- висновок експерта за результатами проведення судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 17.03.2021 № 4789/4790/4791-20 (у кримінальному провадженні № 12020040350000510), відповідно до якого об`єкти збудовані на земельній ділянці з кадастровим номером 1211900000:03:006:0169 та на прилеглій земельній ділянці, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 знаходяться у водоохоронній зоні річки Самара;
- лист Виконавчого комітету Новомосковської міської ради від 07.12.2022 № 1554/0/2-22, у якому зазначено, що відділом архітектури та містобудування дозвіл на будівництво та містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта "Будівництво кафе з літнім майданчиком (замість існуючого торгівельного кіоску) та укріплення схилу по вул. Комсомольська в районі житлового будинку АДРЕСА_1" не надавались;
- лист Виконавчого комітету Новомосковської міської ради від 14.02.2023 № 280/0/2-23, у якому зазначено про відсутність рішень Новомосковської міської ради та Виконавчого комітету Новомосковської міської ради щодо дозволу на будівництво об`єкту "Будівництво кафе з літнім майданчиком (замість існуючого торгівельного кіоску) та укріплення схилу по вул. Комсомольська в районі житлового будинку АДРЕСА_1" на земельній ділянці з кадастровим номером 1211900000:03:006:0169 та частині земельної ділянки з кадастровим номером 1211900000:03:006:0196;
- лист інженера проектування Швеця І. від 07.02.2023, у якому зазначено, що останній не здійснював технічний нагляд на об`єкті "Будівництво кафе з літнім майданчиком (замість існуючого торгівельного кіоску) та укріплення схилу по вул. Комсомольська в районі житлового будинку АДРЕСА_1" та ніколи не перебував та не перебуває у трудових, договірних чи інших відносин з Дунямалієвим Ч.;
- лист Виконавчого комітету Новомосковської міської ради від 07.02.2023 № 203/0/2-23, у якому зазначено, що у 2008 році до Виконавчого комітету Новомосковської міської ради надходила заява підприємця Дунямалієва Ч. від 18.03.2008 № Д/199 про надання дозволу на проектування кафе "Прибой" замість існуючого металевого павільйону "Прибой" за адресою: вул. Комсомольська, 27, м. Новомосковськ, на підставі якої Відділом містобудування та архітектури Виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дунямалієву Ч. було надано завдання на розроблення містобудівного обґрунтування на об`єкт з назвою "Кафе замість існуючого металевого павільйону "Прибой" з дотриманням вимог ДБН Б.1.1-4-2002, яке 22.04.2008 було погоджено головним архітектором виконавчого комітету Новомосковської міської ради. Однак, рішеннями Новомосковської міської ради від 25.07.2008 № 559 та від 21.11.2008 № 635 Дунямалієву Ч. було відмовлено у затвердженні містобудівного обґрунтування з назвою "Будівництво кафе по Комсомольська (вул. Паланочна) в районі житлового будинку № 64 в м. Новомосковську (на місті існуючого павільйону "Прибой")". Надалі рішенням Новомосковської міської ради від 24.04.2009 № 712 затверджено ескізний проект на розміщення кафе по Комсомольській (вул. Паланочна) в районі житлового будинку АДРЕСА_1;
- лист Головного управління ДПС у Дніпропетровській області Державної податкової служби України від 20.04.2023 № 15082/5/04-36-24-14-08, відповідно до якого основним видом діяльності ФОП Гусейнової М. є роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами;
- лист Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 19.09.2023 №35227/5/04-36-24-14-17, у якому зазначено, що Гусейнова М. перебуває на обліку у Новомосковській ДПІ ГУ ДПС у Дніпропетровській області як ФОП з 17.05.2019; згідно з відомостями про об`єкт оподаткування Гусейнова М. з 22.05.2019 використовує в господарській діяльності приміщення за адресою: АДРЕСА_1, тип об`єкта оподаткування - кафе;
- квитанції на підтвердження оплати Гусейновою М. податків за земельну ділянку від 21.02.2019 № 16400 на суму 4 157,00 грн, від 21.02.2019 № 16390 на суму 245,83 грн, від 21.02.2019 № 16401 на суму 20,79 грн, від 21.02.2019 № 16391 на суму 15,00 грн, від 10.02.2020 № 13957 на суму 8 313,40 грн, від 10.02.2020 № 13963 на суму 41,60 грн, від 27.05.2020 № 771 на суму 4 280,20 грн, від 31.03.2020 на суму 6 000,00 грн, від 18.08.2021 № 14565 на суму 8 313,30 грн, від 26.08.2021 № 30294 на суму 3 365,50 грн, від 18.08.2021 № 14631 на суму 7 300,00 грн, від 04.05.2023 № 23032 на суму 16 012,80 грн, від 13.04.2023 № 9851 на суму 4 900,00 грн, від 14.04.2023 № 12787 на суму 4 244,70 грн, від 04.05.2023 № 22903 на суму 10 516,40 грн.
Самовільне зайняття земельних ділянок комунальної власності водного фонду та незаконність державної реєстрація речових прав на нерухоме майно, розташоване на цих земельних ділянках, стали підставою для звірення прокурора в інтересах держави в особі Новомосковської міської ради до суду з відповідними позовними.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, встановив, що спірне нерухоме майно побудоване у прибережній захисній смузі у супереч обмеженням, встановленим положеннями Земельного та Водного кодексів України, з порушенням умов договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 1211900000:03:006:0169 та за відсутності правових підстав для її забудови, а також за відсутності правових підстави для зайняття та забудови частини земельної ділянки з кадастровим 1211900000:03:006:0196, а тому дійшов висновку, що у розумінні статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) це майно є самочинним будівництвом. За таких обставин та враховуючи те, що реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка здійснила самочинне будівництво не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, та не виключає можливість знесення такого об`єкту нерухомості в порядку, встановленому для самочинних об`єктів, а також з огляду на те, що відповідачка при набутті спірного нерухомого майна, проявивши розумну обачність, могла і повинна була знати про розташування цього майна на земельних ділянках водного фонду комунальної власності в супереч вимогам законодавства, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для повернення спірних земельних ділянок їх власнику з приведенням їх у попередній стан шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва (спірного нерухомого майна). Ураховуючи наведене, а також з огляду на незаконність державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за відповідачкою, суд першої інстанції виснував про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.
При цьому суд першої інстанції встановив наявність підстав для звернення прокурора із відповідним позовом.
Переглядаючи у апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції погодився з його висновками про задоволення позовних вимог. При цьому, суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні заяви відповідачки про закриття провадження у справі через непідвідомчість спору господарському суду, з огляду на те, що спірне нерухоме майно може використовуватись виключно для здійснення підприємницької діяльності, а отже спір щодо такого майна підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, ФОП Гусейнова М. посилається на неврахування судами попередніх інстанцій при вирішенні спору висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15, від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 та у постановах Верховного Суду від 01.02.2023 у справі № 316/2082/19, від 16.01.2024 у справі № 903/626/21, від 07.02.2024 у справі № 914/1986/19, від 20.02.2024 у справі № 910/15124/19, від 23.04.2024 у справі № 904/994/22, від 04.09.2024 у справі 904/4080/22, від 03.07.2024 у справі № 925/752/23 щодо належного способу захисту у подібних правовідносинах, а також висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16- ц, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, відповідно до яких обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.
Також, ФОП Гусейнова М. підставою касаційного оскарження судових рішень у справі, що розглядається, зазначає пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України з огляду на наявність підстав, передбачених пунктом 6 частини 1 статті 310 ГПК України, згідно з яким судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо судове рішення ухвалено з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції, та пунктом 4 частини 3 статті 310 ГПК України, а саме, суд встановив обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів.
За доводами касаційної скарги, судами попередніх інстанцій при вирішенні спору не враховано, що відповідачка на час набуття права власності на спірне нерухоме майно не мала статусу фізичної особи-підприємця, що призвело до помилкового визначення юрисдикції спору та розгляду його господарським судом замість цивільного.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції у межах доводів касаційної скарги, виходить із такого.
При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 920/343/22.
Спір у справі, що розглядається, виник між прокурором в інтересах держави в особі Новомосковської міської ради та ФОП Гусейновою М. з приводу законності зайняття останньою земельних ділянок комунальної власності водного фонду та державної реєстрація речових прав на нерухоме майно, розташоване на цих земельних ділянках.
Оскаржуючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції про задоволення позову, ФОП Гусейнова М. подала до суду апеляційної інстанції заяву про закриття провадження у справі, посилаючись на те, що на час набуття права власності на спірне нерухоме майно, вона не мала статусу фізичної особи-підприємця, а також на відсутність доказів ведення нею господарської діяльності на території спірного об`єкта нерухомості, тому вважає, що спір у цій справі не підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.
За змістом частини першої статті 320 ЦК України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності.
Отже, фізична особа, яка є власником, зокрема, нерухомого майна, має право використовувати його для здійснення підприємницької діяльності.
Чинне законодавство не виділяє такого суб`єкта права власності як фізична особа-підприємець та не містить норм щодо права власності фізичної особи-підприємця. Отже, суб`єктом права власності визнається саме фізична особа, яка може бути власником будь-якого майна, крім майна, що не може перебувати у власності фізичної особи. При цьому, правовий статус фізичної особи-підприємця не впливає на правовий режим майна, що перебуває у його власності (такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 920/1275/16, від 12.03.2024 у справі № 925/989/22).
Дослідивши та оцінивши наявні у матеріалах справи докази, врахувавши положення законодавства, а також те, що у судовому засіданні представник відповідачки причиною невикористання спірного об`єкта нерухомості як об`єкта громадського харчування зазначив наявність кримінальних проваджень та подання прокурором відповідних позовів, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку, що цільове призначення нерухомого майна, знесення якого становить предмет позовних вимог, передбачає можливість використання такого майна як закладу громадського харчування і місця відпочинку відвідувачів виключно для здійснення підприємницької діяльності.
Враховуючи викладене, а також зважаючи на склад учасників справи, предмет позову та характер спірних правовідносин, суд касаційної інстанції вважає обґрунтованими висновок суду апеляційної інстанції про вирішення цього спору у порядку господарського судочинства та про відсутність підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України.
За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина 2). Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3).
Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил (частина 1 статті 376 ЦК України).
Правовий аналіз наведеної норми дозволяє виділити наступні ознаки самочинного будівництва:
- об`єкт нерухомого майна збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети у встановленому порядку;
- відсутність належного дозволу чи належно затвердженого проекту для будівництва;
- створення об`єкта з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Кожна із зазначених ознак є самостійною і достатньою для того, щоб визнати об`єкт нерухомого майна самочинним будівництвом.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10.01.2019 у справі № 915/1376/17.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 виснувала, що у силу спеціального застереження, наведеного в частині 2 статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, за її рахунок (частина 4 статті 376 ЦК України. Також за рішенням суду на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина 5 статті 376 ЦК України).
Господарський суд, відповідно до статті 86 ГПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Наведена норма зобов`язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.
Отже, вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
За приписами статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Як вбачається зі змісту позовної заяви та встановлено судами попередніх інстанцій, прокурор в інтересах держави в особі Новомосковської міської ради звернувся до суду з відповідними позовними вимогами з метою відновлення прав власника земельних ділянок (територіальної громади міста Новомосковська в особі Новомосковської міської ради) користуватись та розпоряджатись цими земельними ділянками.
Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, суди попередніх інстанцій встановили, що спірне нерухоме майно побудоване у супереч вимогам земельного та водного законодавства у прибережній захисній смузі на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети у встановленому законом порядку та за відсутності належних дозволу та документів на таке будівництво.
За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що спірне нерухоме майно у розумінні статті 376 ЦК України є самочинним будівництвом, а тому правомірно задовольнили позовну вимогу про усунення перешкод Новомосковській міській раді у користуванні земельними ділянками комунальної власності, привівши їх у придатний до використання стан шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва.
Щодо іншої позовної вимоги, суд касаційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Як встановлено судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, спірне нерухоме майно є самочинним будівництвом, державна реєстрація права власності на яке фактично є обмеженням прав власника землі, на якій таке майно розташоване.
При цьому, державна реєстрація права власності на самочинне будівництво, не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13).
Разом із тим у практиці Великої Палати Верховного Суду закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно (постанова від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18(914/608/20)). Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).
Відповідні записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно створюють для позивача перешкоди у реалізації ним прав власника спірних земельних ділянок, зокрема відчуження або передачі у користування цих земельних ділянок іншим особам, оскільки відповідно до статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна, одночасно переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт.
Абзацами 2 та 4 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у відповідній редакції) передбачено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними. Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку визнання її вчиненою з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.
За змістом пункту 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у відповідній редакції) державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
Отже, якщо суд дійшов висновку, що право власності позивача на земельну ділянку було порушено незаконною реєстрацією права власності на нерухоме майно за відповідачами, з якими позивач не перебував у зобов`язальних відносинах, державний реєстратор на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, проводить державну реєстрацію припинення права власності відповідачів, що усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правоможності розпоряджатись своїми земельними ділянками (схожі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2024 у справі № 496/1059/18).
При цьому в силу положень абзацу 1 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у відповідній редакції), відомості про право власності відповідачів не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. Натомість державний реєстратор вчиняє нову реєстраційну дію - внесення до Державного реєстру відомостей про припинення права власності відповідачів на нерухоме майно на підставі судового рішення (схожі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).
Відповідно до частини 7 статті 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у разі ухвалення судом рішення про закриття розділу Державного реєстру у випадках, передбачених цією статтею, закриття відповідного розділу допускається виключно у разі, якщо таким судовим рішенням вирішується питання щодо набуття та/або припинення речових прав, обтяжень речових прав на об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, щодо якого закривається розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Подібний висновок викладено у постанові Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22 у спорі, що виник у подібних правовідносинах.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Таким чином, під час розгляду справи № 904/2750/23, суд касаційної інстанції також враховує правову позицію Великої Палата Верховного Суду у справі № 914/1785/22 (постанова від 18.09.2024), що є останньою у подібних правовідносинах.
З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав задоволення другої позовної вимоги в редакції позивача (з скасуванням державної реєстрації права приватної власності ФОП Гусейнової М. на спірне нерухоме майно з закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи) відповідають висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у наведеній вище постанові.
Враховуючи наявність останнього правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22 у спорі, що виник у подібних правовідносинах, суд касаційної інстанції не бере до уваги посилання ФОП Гусейнової М. на постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15, від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 та постанови Верховного Суду від 01.02.2023 у справі № 316/2082/19, від 16.01.2024 у справі № 903/626/21, від 07.02.2024 у справі № 914/1986/19, від 20.02.2024 у справі № 910/15124/19, від 23.04.2024 у справі № 904/994/22, від 04.09.2024 у справі 904/4080/22, від 03.07.2024 у справі № 925/752/23.
Крім того, з огляду на правомірність висновків судів попередніх інстанцій у зазначеній частині, безпідставними є також посилання скаржниці на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16- ц, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, відповідно до яких обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.
Щодо посилань ФОП Гусейнової М. на наявність підстави касаційного оскарження судових рішень у справі, що розглядається, передбаченої пунктом 4 частини 3 статті 310 ГПК України, Верховний Суд зазначає наступне.
Так, згідно з пунктом 4 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Частинами 1 та 2 статті 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 27.12.2022 у справі № 910/21725/21.
Матеріалами справи та змістом оскаржуваного судового рішення підтверджується належне дослідження судами попередніх інстанцій доказів у справі у їх сукупності та надання їм належної оцінки відповідно до положень статей 76-79, 86 ГПК України.
Доводи касаційної скарги про передчасність висновків судів попередніх інстанцій щодо нечинності декларацій про початок виконання будівельних робіт та готовність об`єкта до експлуатації у зв`язку із відсутністю доказів їх скасування, не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій про те, що спірний об`єкт нерухомості у розумінні статті 376 ЦК України є самочинним будівництвом.
При цьому такі доводи скаржника насамперед зводяться до спонукання Суду до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень касаційного суду, визначених статтею 300 ГПК України.
Зважаючи на викладене, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження під час касаційного провадження.
Зважаючи на викладене, оскільки доводи скаржника щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування оскаржених судових рішень.
Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги ФОП Гусейнової М., дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.
Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржницю.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд