ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 березня 2025 року
м. Київ
cправа № 914/1493/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І. С. - головуючого, Берднік І. С., Зуєва В. А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлоінвест-ЛВ"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 (Зварич О. В. - головуюча, судді: Панова І. Ю., Скрипчук О. С.) і додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 25.11.2024 (суддя Бортник О. Ю.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлоінвест-ЛВ"
до Львівського міського комунального підприємства "Львівводоканал"
про стягнення 2 460 570, 76 грн.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Провадження у судах попередніх інстанцій
1. У червні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Житлоінвестбуд-ЛВ" (далі - "Позивач", Товариство) звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом, в якому просило стягнути з Львівського міського комунального підприємства "Львівводоканал" (далі - "Відповідач", Підприємство) заборгованість у розмірі 2 460 570, 76 грн, мотивуючи позовні вимоги неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов`язань за укладеним між сторонами договором підряду.
2. Пізніше Товариство подало клопотання про зменшення розміру позовних вимог, в якому повідомило, що основну заборгованість в розмірі 1 900 501, 39 грн Підприємство погасило, а тому до стягнення з нього належить тільки 151 714, 09 грн 3% річних і 423 924, 25 грн інфляційних втрат.
3. Господарський суд Львівської області рішенням від 15.10.2024 позовні вимоги задовольнив частково. Ухвалив стягнути з Відповідача на користь Позивача 568 849, 90 грн. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовив.
4. В подальшому, а саме 21.10.2024 Товариство надіслало до господарського суду першої інстанції заяву (вх. № 3889/24 від 21.10.2024) про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідними доказами на обґрунтування розміру цих витрат.
5. Розглянувши подану заяву, Господарський суд Львівської області 25.11.2024 ухвалив додаткове рішення, згідно з яким заяву Товариства задовольнив частково та стягнув з Підприємства 4 955, 39 грн витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні решти вимог заяви відмовив.
6. Вважаючи відмову місцевого господарського суду у повному задоволенні заяви неправомірною, Позивач оскаржив додаткове рішення цього суду до господарського суду апеляційної інстанції.
7. Здійснивши апеляційний перегляд справи, Західний апеляційний господарський суд ухвалив постанову від 20.01.2025, якою додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 25.11.2024 скасував та прийняв нове, яким у задоволенні заяви Товариства відмовив у повному обсязі.
8. Постанову мотивував такими аргументами і обставинами:
8.1. Положеннями частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
8.2. З матеріалів цієї справи вбачається, що Позивач не подавав до ухвалення рішення господарського суду від 25.11.2024 у цій справі доказів, які б підтверджували розмір понесених судових витрат, як і не зробив заяву про те, що такі докази будуть подані до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.
8.3. Зазначення ж у позові про те, що Позивач очікує понести у суді першої інстанції витрати на професійну правничу допомогу в орієнтовному розмірі 10 000 грн, не може вважатися необхідною заявою у розумінні ГПК України, а відтак у задоволенні заяви Товариства про стягнення витрат на професійну правничу допомогу місцевому суду належало відмовити.
8.4. Відповідно до частини четвертої статі 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
8.5. Зважаючи на те, що судом першої інстанції при ухваленні додаткового рішення порушено норми процесуального права, апеляційний господарський вважав за потрібне вийти за межі вимог апеляційної скарги Товариства, внаслідок чого апеляційну скаргу останнього залишив без задоволення, однак додаткове рішення місцевого суду скасував та ухвалив нове, яким у задоволенні заяви Позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовив.
Касаційна скарга
9. Не погодившись з постановою апеляційного господарського суду, Товариство звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою додаткове рішення господарського суду першої інстанції скасувати в частині відмовлених вимог та задовольнити заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у повному обсязі.
Узагальнені доводи касаційної скарги
10. Скаржник стверджує, що оскаржену ним постанову апеляційний господарський суд прийняв з порушенням статей 16, 126, 129, 221, 269 ГПК України.
11. Обґрунтовуючи своє твердження пояснює, що положення ГПК України гарантують стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, відшкодування витрат, понесених на професійну правничу допомогу. При цьому ці положення не визначають вимог щодо форми чи змісту заяви, якою сторона повідомляє суд про необхідність розподілу судових витрат.
12. Товариство наголошує, що ним у позовній заяві було зазначено не тільки про орієнтовний розрахунок судових витрат, а і про те, що докази понесення цих витрат будуть надані у строки визначені ГПК України і, на його думку, такої вказівки достатньо для висновку про виконання Позивачем відповідних приписів ГПК України щодо належного повідомлення суду про відшкодування судових витрат.
13. Крім цього, скаржник наголошує, що у суду апеляційної інстанції були відсутні підстави для виходу за межі вимог апеляційної скарги, адже порушення норм процесуального права, про які вказав суд, не входять до тих, що є обов`язковими підставами для скасування судового рішення. Неправомірний вихід апеляційного суду за межі вимог апеляційної скарги призвів до того, що Позивач опинився у положенні гіршому ніж те, яке було до подання ним апеляційної скарги, що за висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 12.06.2024 у справі № 756/11081/20 не допускається.
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
14. У відзиві на касаційну скаргу Підприємство стверджує про її безпідставність та необґрунтованість. З висновками апеляційного господарського суду погоджується. У зв`язку з цим просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, оскаржену постанову залишити без змін.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка доводів касаційної скарги і висновків суду попередньої інстанції
15. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
16. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представників Позивача (Митровка Я. В.) і Відповідача (Сорока Д. М.), дослідив наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірив правильність застосування судом попередньої інстанції норм процесуального права і вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
17. Частиною першою статті 124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.
18. В свою чергу частиною восьмою статті 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
19. При цьому перевірка цих доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання цього порядку, оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, не може бути здійснений.
20. Верховний Суд вже неодноразово висновував, що процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема, не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів (див. постанови від 27.01.2022 у справі № 921/221/21, від 31.05.2022 у справі № 917/304/21, від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22, від 20.01.2025 у справі № 907/16/23).
21. Тобто, умовами вирішення питання про розподіл судових витрат (крім судового збору) є подання сторонню відповідної заяви (усної чи письмової) до закінчення судових дебатів у справі, а також подання відповідних доказів про понесені витрати у строки, визначені процесуальним законом.
22. Колегія суддів наголошує на різниці між заявою про стягнення судових витрат та заявою про намір подати докази понесення судових витрат, про яку йдеться у частині восьмій статті 129 ГПК України.
23. У частині восьмій статті 129 ГПК України йдеться не про заяву про стягнення витрат, а саме про те, що розмір цих витрат встановлюється на підставі доказів, поданих або до закінчення судових дебатів у справі, або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
24. Отже, положення частини восьмої статті 129 ГПК України регулюють процес подачі доказів на підтвердження витрат, пов`язаних із розглядом справи та передбачають, що такі докази можуть бути подані:
- до закінчення судових дебатів у справі;
- протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
25. Тому, ключовим є те, коли саме особа, яка має намір стягнути судові витрати, подала до суду докази та які дії для цього вчинила.
26. Положення частини восьмої статті 129 ГПК України підлягають застосуванню судом під час дослідження обставин стосовно дотримання стороною порядку та строків подання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, і у разі дотримання стороною цих вимог, суд здійснює розподіл судових витрат. У разі не дотримання стороною порядку та строків на подання таких доказів суд залишає таку заяву без розгляду.
27. Як слідує із матеріалів цієї справи Товариство у позовній заяві вказало про те, що очікує понести витрати на професійну правничу допомогу, орієнтовний розмір яких у суді першої інстанції становить 10 000 грн. Крім цього, Товариство зазначило, що заявляє в порядку частини восьмої статті 124 ГПК України про наявність у нього витрат на правову допомогу, докази понесення яких будуть надані у строки, визначені цим Кодексом.
28. Враховуючи, що ГПК України не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми заяви про намір подати докази понесення судових витрат, то зазначення Товариством у позовній заяві про те, що докази понесення судових витрат будуть надані у строки, що визначені ГПК України, і є заявою Позивача, мова про яку йде у частині восьмій статті 129 ГПК України (зазначення у заяві статті 124, а не 129 ГПК України є технічною помилкою, адже перша взагалі не містить частини восьмої і крім цього не регулює питань розподілу судових витрат).
29. Висновки ж апеляційного господарського суду про те, що відповідна заява Товариства не є належним підтвердженням виконанням вимог ГПК України суд касаційної інстанції визнає помилковими та такими, що містять ознаки надмірного формалізму, який обмежує сторону судового провадження права на відшкодування судових витрат, яке є однією із основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).
30. Окремо суд касаційної інстанції зазначає, що вважає помилковими висновки апеляційного господарського суду про те, що у даному випадку були наявними підстави для застосовування повноважень, передбачених частиною четвертою статті 269 ГПК України.
31. Як підставно стверджує Товариство у тексті касаційної скарги жодної умови, визначеної у частині третій статті 277 ГПК України суд апеляційної інстанції в ході здійснення апеляційного провадження у цій справі не встановив, а відтак він безпідставно послався на частину четверту статті 269 ГПК України, чим неправомірно погіршив становище скаржника.
32. Таким чином, в ході здійснення касаційного провадження у цій справі доводи касаційної скарги Позивача знайшли своє підтвердження. Постанова суду попередньої інстанції дійсно ухвалена з порушеннями норм процесуального права.
33. Водночас, подана касаційна скарга не може бути задоволена повністю, оскільки внаслідок помилкового висновку про відсутність підстав для розгляду заяви Товариства про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції не здійснив апеляційного перегляду додаткового рішення місцевого господарського суду по суті, доводів апеляційної скарги не розглянув.