ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 березня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/1954/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н.М. - головуючий, Баранець О.М., Кондратова І.Д.,
за участю секретаря судового засідання - Долгополової Ю.А.,
представників учасників справи:
позивача (відповідача за зустрічним позовом) - Лисенко С.В.,
відповідача (позивача за зустрічним позовом) - Прокопів Н.М.,
третьої особи-1 - Борискевич Ю.В.,
третьої особи-2 - не з`явився,
третьої особи-3 - не з`явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Гарантований покупець"
на рішення Господарського суду міста Києва
у складі судді Шкурдової Л.М.
від 07.05.2024 та
на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Сулім В.В., Майданевич А.Г., Ткаченко Б.О.
від 19.11.2024
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіровоградська обласна енергопостачальна компанія"
до Державного підприємства "Гарантований покупець"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Кабінет Міністрів України, Міністерство енергетики України, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг
про стягнення 1 177 747 319,49 грн
та за зустрічним позовом Державного підприємства "Гарантований покупець"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіровоградська обласна енергопостачальна компанія"
про тлумачення пункту договору.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "Кіровоградська обласна енергопостачальна компанія" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Гарантований покупець", з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, про стягнення 1 061 312 702,55 грн заборгованості, 25 478 547,36 грн 3% річних, 85 061 804,84 грн інфляційних втрат, 5 894 264,74 грн пені.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Державним підприємством "Гарантований покупець" зобов`язань за договором про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг від 15.09.2021 № 2302/02/21 щодо своєчасної, повної сплати вартості наданих позивачем послуг із забезпечення доступності електричної енергії.
2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
15 вересня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кіровоградська обласна енергопостачальна компанія" (надалі - Постачальник) та Державним підприємством "Гарантований покупець" (надалі - Замовник) був укладений договір про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг № 2302/02/21 (надалі - Договір), відповідно до пункту 1 якого Постачальник зобов`язується надавати Замовнику послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів, а Замовник зобов`язується отримувати надані Постачальником послуги та оплачувати їх вартість на умовах та в порядку, визначеному Договором та Положенням про покладення спеціальних обов`язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 № 483 (зі змінами).
Відповідно до пункту 4.2 Договору у разі несвоєчасного виконання грошових зобов`язань після підписання сторонами акта купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів та сплати інших платежів винна сторона сплачує іншій стороні пеню у розмірі 0,01% за кожний день прострочення від суми прострочення платежу, але не більше розміру облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 7 Договору передбачено, що оплата Постачальнику вартості послуг здійснюється Замовником шляхом перерахування на поточний рахунок Постачальника таким чином:
перший платіж - за три банківські дні до розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозованої вартості послуг (з податком на додану вартість);
другий платіж - до 3 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозованої вартості послуг (з податком на додану вартість);
третій платіж - до 9 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозованої вартості послуг (з податком на додану вартість);
четвертий платіж - до 15 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозованої вартості послуг (з податком на додану вартість);
п`ятий платіж - до 21 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозованої вартості послуг (з податком на додану вартість);
шостий платіж - до 14 (включно) числа місяця, що настає за розрахунковим періодом у розмірі, який визначається як різниця між вартістю послуг (з податком на додану вартість) за розрахунковий місяць відповідно до акта приймання-передачі послуг за розрахунковий місяць за формою, наведеною у додатку 6 до Договору, та сумою перших п`яти платежів.
У разі, якщо дата платежу припадає на вихідний/святковий день, такий платіж здійснюється на наступний робочий день після такого вихідного/святкового дня.
Якщо сумарна сплата Замовником Постачальнику прогнозованої вартості за розрахунковий місяць (сума перших п`яти платежів) перевищує вартість послуги, що зазначена в акті приймання-передачі послуг, Постачальник здійснює повернення Замовнику різниці до 15 (включно) числа місяця, що настає за розрахунковим періодом.
Згідно з пунктом 10 Договору факт надання та отримання послуг підтверджується актом приймання-передачі послуг.
Під час виконання умов Договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлені Договором, сторони керуються законодавством, зокрема, Законом України "Про ринок електричної енергії" (пункт 29 Договору).
У березні 2022 року - червні 2023 року Постачальник, на виконання своїх зобов`язань за Договором здійснив надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії Замовнику, які були прийняті останнім без заперечень та зауважень, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі послуг за вказаний період.
Під час розгляду справи по суті, сторони здійснили зарахування зустрічних однорідних вимог на частину суми заборгованості, а саме, на суму основного боргу у розмірі 396 139 575, 83 грн. Отже грошове зобов`язання відповідача в частині сплати коштів за послуги в цій частині припинилось.
У зв`язку з тим, що Замовник взяті на себе зобов`язання за Договором виконав неналежним чином, розрахувавшись з Постачальником лише частково шляхом сплати вартості електроенергії, що підтверджується платіжними інструкціями, та шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, що виникли у сторін, що підтверджується актами зарахування зустрічних однорідних вимог за вказаний період, у зв`язку з чим у Замовника перед Постачальником існує заборгованість за Договором у розмірі 319 455 232,35 грн, доказів оплати якої відповідач не надав.
Матеріали справи не містять доказів, що Постачальник має перед ДП "НАЕК "Енергоатом" заборгованість за електричну енергією куплену за результатами проведення електронних аукціонів.
3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.05.2024 у справі № 910/1954/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2024, закрито провадження у справі в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіровоградська обласна енергопостачальна компанія" про стягнення 396 139 575,83 грн боргу. Решту позову задоволено частково. Присуджено до стягнення з Державного підприємства "Гарантований покупець" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіровоградська обласна енергопостачальна компанія" основний борг у розмірі 319 455 232,35 грн, 3% річних у сумі 25 478 547,36 грн, інфляційні втрати у розмірі 85 061 804,84 грн та судовий збір у сумі 932 745,10 грн. У задоволенні решті позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову Державного підприємства "Гарантований покупець" відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
- під час розгляду справи по суті, сторони здійснили зарахування зустрічних однорідних вимог на частину суми заборгованості, а саме 396 139 575,83 грн, про що представник позивача вказав у своїх додаткових письмових поясненнях, і у зв`язку з чим представник відповідача заявив клопотання про закриття провадження у справі в цій частині позову. Таким чином, грошове зобов`язання відповідача в частині сплати коштів за послуги на суму 396 139 575,83 грн припинилось, а тому в цій частині провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, оскільки відсутній предмет спору;
- решта суми основного боргу відповідача, що складає 319 455 232,35 грн, належним чином доведена, документально підтверджена та не спростована відповідачем, а тому підлягає задоволенню;
- відкладальна обставина, на яку посилається відповідач, може бути застосована виключно у разі наявності у постачальника універсальних послуг заборгованості перед ДП "НАЕК "Енергоатом" за результатами проведення електронних аукціонів. Проте, матеріали справи не містять та суду не надано доказів, що Постачальник має перед ДП "НАЕК "Енергоатом" заборгованість за електричну енергією закуплену за результатами проведення електронних аукціонів;
- враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів заборгованості позивача перед ДП "НАЕК "Енергоатом" за придбану за результатами проведення електронних аукціонів електричну енергію, у відповідача відсутні підстави для посилання на положення підпункту 2 пункту 8 Положення про покладення спеціальних обов`язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, як на відкладальну обставину. Більше того, частковою сплатою послуг з забезпечення доступності електричної енергії та зарахуванням зустрічних однорідних вимог, відповідач фактично визнав заявлені позивачем у даному спорі вимоги та погодився, що строк для їх оплати є таким, що настав;
- перевіривши розрахунок позивача за первісним позовом по матеріальним втратам та періоди, по яким заявлено інфляційне нарахуванням, а також 3 % річних, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги про нарахування інфляційної складової та 3% річних є арифметично вірними, а відтак підлягають задоволенню в заявлених сумах (з урахуванням клопотання про збільшення розміру позовних вимог);
- судом першої інстанції не встановлено обставин очевидної неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних. Розмір заявлених до стягнення відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом (три відсотки). А наведені відповідачем підстави - не можуть бути підставою для зменшення розміру 3% річних без встановлення судом виключних (надзвичайних) обставин. Отже, у клопотанні відповідача про зменшення розміру інфляційних втрат та 3 % річних слід відмовити;
- враховуючи приписи пункту 16 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332, яка є чинною, та обов`язковою для суб`єктів спірних правовідносин, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для нарахування та стягнення з відповідача пені в розмірі 5 894 264,74 грн, у зв`язку з чим в задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити;
- предметом зустрічного позову є тлумачення абзацу 1 пункту 16 Договору щодо неможливості нарахування пені за несвоєчасне внесення першого - п`ятого платежів згідно з пунктом 7 Договору. Встановлення обставин наявності підстав правомірності нарахування пені у зустрічному позові передує, розгляду вимоги первісного позову про стягнення пені. З огляду на висновки та мотиви суду щодо відмови у задоволенні вимог про стягнення пені, зустрічний позов не підлягає задоволенню.
Суд апеляційної інстанції приймаючи постанову фактично погодився з висновками суду першої інстанції в оскаржуваній частині (в частині задоволених позовних вимог).
До того ж судом апеляційної інстанції зазначено, що:
- суд апеляційної інстанції перевіривши розрахунок позивача по матеріальним втратам та періоди, по яким заявлені вимоги про стягнення 3% річних, зазначив, що розрахунок позивача є арифметично вірним, здійснений з урахуванням фактичного обсягу наданих послуг (після підписання актів), а тому суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги у вказаній частині у сумі 25 478 547,36 грн;
- суд апеляційної інстанції зазначив, що заявляючи про те, що судом першої інстанції не враховані фактичні обсяги наданих послуг, апелянт в наданому контррозрахунку приходить до висновку, що він повинен сплатити навіть, більшу суму, ніж заявлено позивачем до стягнення, а саме 27 444 238,27 грн;
- судом апеляційної інстанції встановлено, що як вбачається із наданого апелянтом розрахунку, він не відповідає встановленій судовій практиці, зокрема, останнім не враховано, що хоча заборгованість змінюється кожні декілька днів, але вона змінюється в сторону збільшення, а тому не нарахування відповідачем втрати від інфляції на заборгованість за період з 01 по 15 число місяця є необґрунтованим;
- перевіривши розрахунок позивача, наданий в суді першої інстанції та періоди, по яким заявлено інфляційне нарахуванням з урахуванням практики об`єднаної палати Касаційного господарського суду щодо методики розрахунку інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції вважає, що вимоги про нарахування інфляційної складової є арифметично вірними, а відтак підлягають задоволенню у сумі 85 061 804,84 грн;
- апеляційна скарга не містить заперечення скаржника щодо прийняття судом першої інстанції заяви про збільшення позовних вимог. При цьому, необґрунтоване прийняття судом першої інстанції заяви про збільшення позовних вимог не є обов`язковою підставою для скасування рішення, а тому на підставі статті 269 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції перегляд судового рішення здійснювався в межах позовних вимог, які розглядалися Господарським судом міста Києва.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2024 у даній справі в частині задоволених вимог, та прийняти в цій частині нове рішення про відмову у їх задоволенні.
Підставою касаційного оскарження скаржниками зазначено пункти 1, 2, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме:
- суди застосували частину 2 статті 625 Цивільного кодексу України без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, та у постановах Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, від 18.07.2024 у справі № 910/1083/23;
- судом першої інстанції було задоволено позов з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, яка одночасно є зміною і предмету і підстав позову, і суд апеляційної інстанції погодився з таким висновком попри висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26.11.2024 у справі № 910/15342/23 щодо недопустимості зміни одночасно предмету та підстав позову;
- необхідність відступлення від висновку щодо застосування підпункту 2 пункту 8 Положення про покладення спеціальних обов`язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, викладеного у постанові Верховного Суду від 25.01.2024 у справі № 910/1294/23;
- суди не дослідили копії листів ДП "НАЕК "Енергоатом" на підтвердження наявності боргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіровоградська обласна енергопостачальна компанія" перед ДП "НАЕК "Енергоатом"; суди дослідили відсутній у матеріалах справи лист № 01-9158/10-вих від 10.05.2023; в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про відсутність електронних аукціонів за договорами між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кіровоградська обласна енергопостачальна компанія" та ДП "НАЕК "Енергоатом", тощо.
Позивач за первісним позовом подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення.
17 лютого 2025 року до Верховного Суду від Державного підприємства "Гарантований покупець" надійшли додаткові пояснення у справі.
Суд вважає відсутніми підстави для прийняття наведених додаткових пояснень до розгляду, з огляду на таке.
Згідно з частинами 1, 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 298 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.
При розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним (частини 1, 5 статті 161 Господарського процесуального кодексу України).
Суд не визнавав необхідним одержати від учасників додаткові письмові пояснення стосовно окремих питань. Сторони мали можливість подати свої пояснення у заявах по суті справи, передбачених для стадії касаційного оскарження, а також надати усні пояснення в судовому засіданні.
З огляду на це Суд, відповідно до частини 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України, залишає без розгляду подані 17.02.2025 Державним підприємством "Гарантований покупець" додаткові пояснення у справі як заяву по суті справи, подану поза межами строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України. Подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21, від 03.04.2024 у справі № 906/1330/21.
5. Позиція Верховного Суду
Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, враховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Оскаржувані судові рішення у даній справі скаржником оскаржуються виключно в частині задоволених позовних вимог, отже, з урахуванням положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, в іншій частині судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій Судом не переглядаються.
Здійснюючи касаційне провадження Суд зазначає таке.
Відповідно до частин 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з частиною 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Згідно з частиною 1 статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Відповідно до частини 2 статті 714 Цивільного кодексу України до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, на виконання зобов`язань за Договором постачальник протягом березня 2022 року - червня 2023 року здійснив надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії Замовнику, які були прийняті останнім без заперечень та зауважень, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі послуг за вказаний період.
З урахуванням всіх заяв про зарахування однорідних зустрічних вимог та часткового розрахунку Замовника за надані Постачальником послуги, судами попередніх інстанцій встановлено заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 319 455 232,35 грн.
Встановивши наявність заборгованості, судами попередніх інстанцій прийнято обґрунтоване рішення про стягнення з відповідача 319 455 232,35 грн основного боргу.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Приписами статті 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди (див. постанову Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19).
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (такий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц, № 646/14523/15-ц, від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17 тощо).
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений. Періодом, за який розраховуються інфляційні втрати, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція) (такий висновок, викладено у постановах Верховного Суду від 08.11.2022 у справі № 910/21124/20, 13.03.2024 у справі № 904/5899/21).
Питання розрахунку інфляційних втрат у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання також було предметом розгляду об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/21/19, за наслідками розгляду якого об`єднана палата в постанові від 26.06.2020 виклала правовий висновок про те, що при зменшенні суми боргу, внаслідок часткового виконання зобов`язання боржником, сума погашення має відніматися не від основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці).
Таким чином, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Встановивши, що Замовником порушено строк виконання зобов`язань за Договором суди першої та апеляційної інстанцій правомірно зазначили про наявність підстав для нарахування Постачальником інфляційних втрат та 3% річних.
З урахуванням зазначеного як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції дослідили наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, щодо сум, строків і ставок нарахувань, та встановили, що розрахунок позивача є арифметично вірним, здійснений з урахуванням фактичного обсягу наданих послуг (після підписання актів), та дійшли обґрунтованих висновків про стягнення 85 061 804,84 грн інфляційних втрат та 25 478 547,36 грн 3% річних.
Отже, суди попередніх інстанцій надавши належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам сторін, з урахуванням положень статей 86, 236, 237 Господарського процесуального кодексу України, прийняли обґрунтоване рішення про часткове задоволення позову.
Як зазначалось вище, скаржник, в якості оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вказував на те, що суди застосували частину 2 статті 625 Цивільного кодексу України без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, та у постановах Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, від 18.07.2024 у справі № 910/1083/23.
Щодо таких доводів скаржника Суд зазначає таке.
Відповідно до положень пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Суд враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
До того ж, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суди попередніх інстанцій, посилаючись на норму права, застосували її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачили тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, яка є подібною до справи, що розглядається Судом.
Не можна посилатись на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення. Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичні обставини у справі, що формуються, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.
Проаналізувавши зазначені доводи касаційної скарги Суд вважає їх безпідставними, з огляду на наступне.
У постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, на яку посилається скаржник, Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково зазначити правові аргументи на їх спростування.
У справі № 910/13071/19, на яку посилається скаржник, Велика Палата Верховного Суду вказала на порядок розрахунку інфляційних втрат та наголосила, що: "якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою від 17.07.2003 №1078 Кабінет Міністрів України (подібний висновок, викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 910/5349/22).
Сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця. А тому, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Розрахунок інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання відображається, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не нараховується.
Зазначений вище спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних втрат.".
У справі № 910/1083/23, на яку посилається скаржник, Верховний Суд направляючи справу на новий апеляційний розгляд у частині вирішення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, зазначив, що судами не перевірено розрахунку наданого позивачем. Крім того, Суд зазначив, що Верховний Суд неодноразово у своїх постановах звертав увагу, що з огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми 3% річних, інфляційних втрат та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
Як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку здійсненого позивачем розрахунку заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, встановили, що під час здійснення розрахунку сум інфляційних втрат та 3% річних позивачем правильно визначено суми, строки і ставки нарахувань, та розрахунок позивача є арифметично вірним, здійснений з урахуванням фактичного обсягу наданих послуг за Договором.
При цьому судами першої та апеляційної інстанцій, при перевірці розрахунку позивача було враховано висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, на неврахування якої вказував скаржник, щодо застосування механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України. Тобто, судами попередніх інстанцій, з урахуванням вимог статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України, перевірено розрахунок наданий позивачем, в тому числі з урахування актуальної судової практики.
Крім того, судом апеляційної інстанції також здійснено перевірку контррозрахунку, наданого відповідачем до суду апеляційної інстанції, за наслідками якої апеляційним господарським судом було встановлено, що він не відповідає встановленій судовій практиці, зокрема, висновкам об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.
Суд також зазначає, що відповідно до частини 4 статті 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Отже, у випадку не погодження відповідача з розрахунком позивача, відповідач не позбавлений права подати свій обґрунтований контррозрахунок для оцінки судом, в межах процесуальних строків та стадій розгляду справи судом.
Між тим відповідач не скористався процесуальним правом заперечити в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України, саме за наведених підстав (з наданням контррозрахунку) щодо заявлених позивачем сум 3% річних та інфляційних втрат.
У даному випадку контррозрахунок було надано відповідачем у поясненнях тільки на стадії апеляційного перегляду судового рішення суду першої інстанції, а тому доводи касаційної скарги про ненадання судами оцінки контррозрахунку відповідача касаційним судом відхиляються як безпідставні.
Також, у касаційній скарзі скаржник, в якості оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вказував на те, що судом першої інстанції було задоволено позов з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, яка одночасно є зміною і предмету і підстав позову, і суд апеляційної інстанції погодився з таким висновком попри висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26.11.2024 у справі № 910/15342/23 щодо недопустимості зміни одночасно предмета та підстав позову.
Суд відхиляє як безпідставні зазначені доводи, з огляду на те, що апеляційна скарга Державного підприємства "Гарантований покупець" не містила заперечення скаржника щодо прийняття судом першої інстанції заяви про збільшення позовних вимог (про що зазначено в оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції), а судом апеляційної інстанції перегляд судового рішення здійснювався в межах позовних вимог, які розглядалися Господарським судом міста Києва саме, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог. Тобто рішення суду першої інстанції в частині прийняття до розгляду заяви позивача про збільшення позовних вимог не було предметом перегляду в апеляційній інстанції, тоді як частиною 2 статті 17 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що не допускається касаційне оскарження судового рішення суду першої інстанції без його перегляду в апеляційному порядку. У даному випадку процесуальна поведінка відповідача, при зверненні до суду касаційної інстанції з доводами про порушення судом першої інстанції вимог процесуального закону, без зазначення таких доводів до суду апеляційної інстанції, не у повній мірі свідчить про його добросовісність.
До того ж у справі № 910/15342/23, на яку посилається скаржник, Верховний Суд зауважив, що інфляційні втрати та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю, а вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги. Разом з тим, у вирішенні заяви позивача про збільшення позовних вимог, суд першої інстанції не врахував, що у цій заяві, додатково до вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму прострочених зобов`язань з оплати послуги за лютий 2023 - серпень 2023 року, позивач, посилаючись на вимоги частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, фактично заявив нові позовні вимоги, додавши вимоги про стягнення нарахованих відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України трьох процентів річних та інфляційних втрат за попередні періоди заборгованості з оплати послуги (за січень 2022 року - січень 2023 року), які передують тим періодам, за які первісно заявлялись означені вимоги та за які не пред`являлась до стягнення сума основного боргу.
Натомість у цій справі № 910/1954/23 первісно заявлялись вимоги про стягнення як основного боргу, так і, зокрема, 3% річних та інфляційних втрат за період заборгованості з оплати послуг (за березень - грудень 2022 року), у зв`язку з неналежним виконанням Замовником зобов`язань за Договором. У подальшому збільшено розмір позовних вимог - як основного боргу, так і 3% річних та інфляційних втрат за період заборгованості з оплати послуг (за березень 2022 року - червень 2023 року), у зв`язку з триваючим неналежним виконанням Замовником зобов`язань за Договором.
Тобто, порівнювані ситуації у справі № 910/15342/23 та у цій справі № 910/1954/23 не є подібними.
Таким чином, доводи касаційної скарги щодо підстав касаційного оскарження передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України є необґрунтованими, а тому відсутні підстави для скасування судових рішень за доводами касаційної скарги, викладеними в обґрунтування пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України
Доводи в обґрунтування підстав касаційного оскарження передбачених пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, також є безпідставними, з огляду на таке.
Скаржник вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування підпункту 2 пункту 8 Положення про покладення спеціальних обов`язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, викладеного у постанові Верховного Суду від 25.01.2024 у справі № 910/1294/23.
Суд зазначає, що у справі № 910/1294/23 Верховний Суд вказав, зокрема, таке:
"… підпунктом 2 пункту 8 Положення передбачено, що Гарантований покупець зобов`язаний оплачувати своєчасно та у повному обсязі постачальникам універсальних послуг вартість надання постачальниками універсальних послуг гарантованому покупцю послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів за умови відсутності у постачальника універсальних послуг заборгованості перед ДП "НАЕК "Енергоатом" за поставлену електричну енергію згідно з пунктом 5 цього Положення.
Верховний Суд не погоджується з доводами скаржника, що умовою для оплати ним заборгованості є відсутність будь-якої заборгованості позивача перед ДП "НАЕК "Енергоатом".
Верховний Суд не вбачає підстав для необхідності здійснення розширеного тлумачення правової норми, де тлумачення має буте ширшим, ніж буквальний текст внаслідок суб`єктивного тлумачення скаржником "волі закону".
Суди попередніх інстанцій при застосуванні пункту 5 Положення правильно встановили безпосередній зміст норми Положення та, відповідно, в межах своєї компетенції здійснили її буквальне тлумачення та застосування (а не довільне трактування як про це зазначає скаржник). Вказана норма носить визначений, недвозначний характер і її не можливо тлумачити без урахування її дійсного змісту (ширше, ніж буквальний текст), так як відповідне може призвести до безпідставного та довільного пристосування норми права до поточних фактичних правовідносин та відходу від її дійсного змісту.
Положення наказу Міністерства енергетики України не можна розглядати як такий, що сам по собі скасовує, змінює чи відміняє дію норм Положення (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2021 № 859)), враховуючи ієрархію правових актів між собою, зокрема, за суб`єктами нормотворення.
Системний аналіз зазначених вище положень свідчить про правильність висновків судів попередніх інстанцій про те, що відкладальна обставина, на яку посилається відповідач, може бути застосована виключно у разі наявності у постачальника універсальних послуг заборгованості перед ДП "НАЕК "Енергоатом" за результатами проведення електронних аукціонів, наявність якої не було доведено відповідачем.
В умовах недоведеності існування заборгованості позивача перед ДП "НАЕК "Енергоатом" за поставлену електричну енергію згідно з пунктом 5 Положення про ПСО та враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів наявності такої заборгованості, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах у цій справі підпункту 2 пункту 8 Положення.".
Зі змісту оскаржуваних судових рішень у цій справі № 910/1954/23 вбачається, що судами встановлено, що з квітня 2022 року позивач не закуповував електричну енергію у ДП "НАЕК "Енергоатом" за результатами проведення електронних аукціонів у відповідності до вимог пункту 5 Положення, оскільки відповідно до наказу Міністерства енергетики України від 13.03.2022 № 114 "Про забезпечення продажу електричної енергії операторам систем розподілу та постачальникам універсальних послуг" встановлено, що на час дії воєнного стану і до останньої доби місяця (включно), наступного за місяцем, в якому воєнний стан припинено або скасовано учасники ринку електричної енергії, на яких згідно з Положенням, покладені спеціальні обов`язки на ринку електричної енергії, зобов`язані забезпечити виконання вимог цього наказу та інших вимог Положення у частині, що не суперечать цьому наказу.
Відповідно до підпункту 1 пункту 2 Наказу, ДП "НАЕК "Енергоатом" має забезпечити на визначений період постачання, продаж електричної енергії постачальникам універсальних послуг, у тому числі тим, територією ліцензованої діяльності яких до об`єднання торгових зон була територія торгової зони "Острів Бурштинський ТЕС", за двосторонніми договорами без проведення електронного аукціону.
Отже, виконання спеціальних обов`язків в частині купівлі-продажу електричної енергії у визначений період, а саме, з наступного розрахункового періоду (періоду постачання) після прийняття Наказу та до поточного розрахункового періоду між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кіровоградська обласна енергопостачальна компанія" та ДП "НАЕК "Енергоатом" забезпечувалося шляхом укладення додаткових угод до основного договору без проведення процедури електронного аукціону.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що позивач має перед ДП "НАЕК "Енергоатом" заборгованість за електричну енергію, закуплену саме за результатами проведення електронних аукціонів.
Отже, в умовах недоведеності існування заборгованості позивача перед ДП "НАЕК "Енергоатом" за поставлену електричну енергію згідно з пунктом 5 Положення про покладення спеціальних обов`язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії та враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів наявності такої заборгованості, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах у цій справі підпункту 2 пункту 8 Положення.
Таким чином, встановивши недоведеність відповідачем існування заборгованості позивача перед ДП "НАЕК "Енергоатом" за поставлену електричну енергію згідно з пунктом 5 Положення, суди першої та апеляційної інстанцій, з посиланням саме на висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 25.01.2024 у справі № 910/1294/23, і дійшли висновку, що відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах у цій справі підпункту 2 пункту 8 Положення.
Що ж до наявності/відсутності вмотивованої обґрунтованості необхідної для відступлення від правового висновку Верховного Суду, то Суд виходить з такого.
Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Зі змісту зазначеної норми вбачається, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 зазначеного Кодексу, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.
Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.
У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v.United Kingdom) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
Суд вважає за необхідне звернутися до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 та у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 910/8091/20, від 24.06.2021 у справі № 914/2614/13, де зазначено, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави - попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
Відповідно до частини 1 статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" основною функцією Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою є забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Отже, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.
Отже, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, Суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.
Разом з тим, скаржник у касаційній скарзі у контексті приписів пункту 2 частини 2статті 287 Господарського процесуального кодексу України вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 25.01.2024 у справі № 910/1294/23 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а також не навів вагомих, вмотивованих, обґрунтованих та достатніх аргументів для такого відступлення.
У цьому аспекті Суд зазначає, що фактично, викладені скаржником в касаційній скарзі доводи зводяться до власного суб`єктивного тлумачення ним норм права, якими врегульовано спірні правовідносини, та власних заперечень скаржником висновків Верховного Суду, які (висновки) викладені у наведеній скаржником постанові.
У вирішенні поставлених відповідачем у касаційній скарзі питань Суд вважає за необхідне підкреслити, що ухвалюючи оскаржувані судові рішення суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що саме відповідач має доводити ті обставини, про які він стверджує (у цьому випадку - наявність у позивача заборгованості перед ДП "НАЕК "Енергоатом" за електричну енергію, закуплену саме за результатами проведення електронних аукціонів). Однак, як вже було зазначено вище, відповідач у цьому спорі на надав доказів на підтвердження власних аргументів.
Враховуючи наведене, Суд вважає, що скаржник у касаційній скарзі у контексті положень пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не навів вагомих і достатніх аргументів, які би дійсно свідчили про обґрунтованість необхідності відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 25.01.2024 у справі № 910/1294/23, а саме, не довів наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення, зміна суспільного контексту).
Аргументи скаржника у відповідній частині фактично ґрунтуються на власному тлумаченні норм права що регулюють спірні правовідносини та визначають підстави застосування відкладальної умови щодо договірних зобов`язань відповідача. У свою чергу доводи касаційної скарги також не містять фундаментальних обґрунтувань щодо підстав для відступу від правової позиції, вміщеної в такій постанові та зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення вимог заявленого позивачем позову.
Як вже зазначено вище, ухвалюючи оскаржувані судові рішення суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що саме відповідач має доводити ті обставини, про які він стверджує (в цьому випадку - наявність у позивача заборгованості перед ДП "НАЕК "Енергоатом" за електричну енергію, закуплену саме за результатами проведення електронних аукціонів). Однак у цьому випадку відповідач на надав доказів на підтвердження власних аргументів.
Отже, у межах цієї справи № 910/1954/23 Суд вважає, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшла підтвердження .
Щодо доводів касаційної скарги відповідача, з посиланням на пункт 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (неналежне дослідження доказів у справі, неповне з`ясування обставин справи тощо), Суд зазначає таке.
Відповідно до частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
За змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу
Проте, як зазначалось вище, підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі ( пункти 1, 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України), у даному випадку, не отримали підтвердження, після відкриття касаційного провадження, у зв`язку з чим такі доводи як неналежне дослідження доказів у справі, неповне з`ясування обставин справи відхиляються Судом. До того ж, доводи касаційної скарги наведені в обґрунтування підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, також зводяться до незгоди відповідача із наданою судами оцінкою доказам у справі та переоцінкою обставин справи, що суперечить положенням статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, Суд зазначає, що підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1, 2, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження, отже, касаційна скарга скаржника є необґрунтованою, а тому, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції необхідно залишити без змін.