ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 березня 2025 року
м. Київ
cправа № 922/2158/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Кондратова І.Д.
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури
на ухвалу Господарського суду Харківської області
(суддя - Сальнікова Г.І.)
від 24.09.2024
та постанову Східного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Істоміна О.А., судді: Медуниця О.Є., Радіонова О.О.)
від 12.11.2024
у справі № 922/2158/24
за позовом Харківської обласної прокуратури в інтересах держави, в особі Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків Палас Клуб"
про стягнення 62 306 017,40 грн,
за участю представників учасників справи:
прокурора - Гудименко Ю.В.
позивача - Зайченко Ю.В.
відповідача - Янів Х.І.
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Харківська обласна прокуратура в інтересах держави в особі Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей (КРАІЛ ) звернулась до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків Палас Клуб" (далі - ТОВ "Харків Палас Клуб"), в якій просить суд стягнути з товариства до Державного бюджету України заборгованість з плати за ліцензії на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор у розмірі 58 494 000,00 грн, 3% річних у розмірі 1 926 203,61 грн, інфляційні втрати у розмірі 1 885 813,79 грн.
1.2. Позовні вимоги, заявлені в інтересах держави в особі КРАІЛ, прокуратура обґрунтовує невиконанням з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків Палас Клуб" вимог пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України №173 від 28.02.2023 та частин четвертої, шостої статті 49 Закону України "Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор", що полягає у невнесенні до Державного бюджету України в строк до 04.04.2023 щорічної плати за 2022 рік за ліцензію у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор.
2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Господарський суд Харківської області ухвалою від 24.09.2024 провадження у справі №922/2158/24 за позовом Харківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей до ТОВ "Харків Палас Клуб" про стягнення 62 306 017,40 грн закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України, оскільки спір не підвідомчий господарським судам, а підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
2.2. Ухвала мотивована тим, що в цих правовідносинах КРАІЛ виступає саме як суб`єкт владних повноважень, оскільки є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що забезпечує державне регулювання діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор та лотерей, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України. З огляду на характер правовідносин, з яких виник цей спір, а саме бюджетних правовідносин, суд першої інстанції дійшов висновків, що такі обставини виключають господарсько-правовий характер спірних правовідносин, адже у цьому випадку відсутні ознаки господарського спору в розумінні Господарського процесуального кодексу України. Також суд зазначав, що внесення плати за ліцензії не може вважатися господарським зобов`язанням у розумінні положень Господарського кодексу України.
2.3. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 12.11.2024 ухвалу Господарського суду Харківської області від 24.09.2024 у справі №922/2158/24 залишено без змін.
2.4. Суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для закриття провадження у справі, оскільки цей спір не підвідомчий господарським судам, а підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись з ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.09.2024 та постановою Східного апеляційного господарського суду від 12.11.2024 у справі №922/2158/24, заступник керівника Харківської обласної прокуратури подав касаційну скаргу, якою просить оскаржувані ухвалу місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду спору до суду першої інстанції.
3.2. В касаційній скарзі заступник керівника Харківської обласної прокуратури посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права: статей 2, 5, 20, 236 Господарського процесуального кодексу України та статей 4, 19 Кодексу адміністративного судочинства України (щодо порушення правил предметної юрисдикції).
3.3. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Харків Палас Клуб" заперечує викладені в ній доводи і просить відмовити у задоволенні касаційної скарги прокурора, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Також відповідачем подано додаткові пояснення, в яких останній звертає увагу про прийняття Верховним Судом постанови у справі №916/1559/24, висновки якої є важливими для застосування у цій справі.
4. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд
4.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
4.2. Верховний Суд у постанові від 17.01.2023 у справі №910/20309/21 зазначив, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
4.3. Предметом касаційного розгляду є питання правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права (положень статей 4, 20 та пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України).
4.4. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
4.5. Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.
4.6. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
4.7. Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
4.8. Господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (стаття 1 Господарського процесуального кодексу України).
4.9. Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
4.10. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наводила критерії розмежування судової юрисдикції. Такими критеріями є передбачені законом умови, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, як-то: суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка у законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 127/21764/17, від 23.03.2021 у справі № 367/4695/20).
4.11. Правила визначення юрисдикційності відповідної справи встановлені процесуальними законами, якими регламентована предметна та суб`єктна юрисдикція адміністративних, господарських та цивільних судів, - це стаття 19 Кодексу адміністративного судочинства України, стаття 20 Господарського процесуального кодексу України, стаття 19 Цивільного процесуального кодексу України.
Згідно із частиною першою статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
Відповідно до статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах.
4.12. Справою адміністративної юрисдикції в розумінні пунктів 1, 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
4.13. Визначаючи юрисдикційність спору, необхідно зважати як на суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, так і на відповідний суб`єктний склад учасників у цій справі. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23.05.2023 у справі № 925/352/22.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом із тим визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18, від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18, від 25.02.2020 у справі № 916/385/19 та постановах Верховного Суду від 06.06.2023 у справі № 920/277/22, від 10.05.2023 у справі № 920/343/22, від 10.05.2023 у справі № 920/155/22.
4.14. Судами попередніх інстанцій встановлено, що спір у справі виник через невнесення відповідачем до спеціального фонду Державного бюджету України в строк до 04.04.2023 щорічної плати за 2022 рік за ліцензію у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор.
4.15. Відповідно до частини першої статті 14 Господарського кодексу України ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування є засобами державного регулювання у сфері господарювання, спрямованими на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів.
4.16. КРАІЛ відповідно до Закону України "Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор" та Положення є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, що забезпечує державне регулювання діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор та лотерей.
У статті 52 Закону України "Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор" визначено плату та строк дії ліцензії на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор у гральних закладах казино та ліцензій на гральні столи, гральні автомати.
При цьому сторони у зазначеній сфері на власний розсуд не можуть змінити розмір, строки і порядок внесення плати за ліцензії.
4.17. Згідно з пунктом 51 частини третьої статті 29 Бюджетного кодексу України джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 1 частини другої статті 671 Бюджетного кодексу України) є плата за ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор і за ліцензії на випуск та проведення лотерей (крім плати, визначеної пунктами 431 і 432 частини першої статті 64 Бюджетного кодексу України).
4.18. Зважаючи на наведені положення законодавства у сукупності, КРАІЛ у спірних правовідносинах реалізує державну політику у сфері організації та проведення азартних ігор та здійснює контроль за справлянням до бюджету плати за ліцензії у зазначеній сфері.
Отже, враховуючи, що позивач не має вправа розпоряджатися грошовими коштами у вигляді плати за ліцензії, а лише уповноважений контролювати відповідні надходження до бюджету, у цьому випадку відсутні підстави для висновку про приватноправовий характер спірних правовідносин. Правовідносини в цій справі спрямовані на вирішення питання надходження платежу до бюджету, що має на меті передусім публічний, а не приватний інтерес.
Зважаючи на викладене та наведені вище критерії розмежування судової юрисдикції, беручи до уваги у тому числі предмет і підстави заявленого позову, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про непідвідомчість цього спору господарському суду та необхідність його розгляду адміністративним судом і доводи касаційної скарги таких висновків не спростовують.
При цьому, колегія суддів враховує правові висновки Верховного Суду щодо належності зазначених спорів до адміністративної юрисдикції, викладені у постановах від 27.02.2025 у справі №916/1559/24, від 11.03.2025 у справі №903/497/24 за подібних правовідносин.
Ураховуючи те, що доводи прокурора про порушення судами попередніх інстанцій норм права при постановленні оскаржених судових рішень у цій справі не знайшли підтвердження, підстав для їх скасування та задоволення касаційної скарги колегія суддів не вбачає.