РІШЕННЯ
Іменем України
06 березня 2025 року
м. Київ
справа №990/171/24
адміністративне провадження № П/990/171/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Головуючої судді: Желтобрюх І. Л.,
суддів: Білоуса О. В., Блажівської Н. Є., Шишова О. О., Яковенка М. М.,
за участі:
секретаря судового засідання Вітковської К. М.,
позивача - ОСОБА_1,
представника позивача - Красуна В. В.,
представника відповідача - Ксендзова А. С.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні
адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним і скасування рішення ВККС від 23 квітня 2024 року № 449/дс-24 та зобов`язання провести повторну співбесіду,
встановив:
22 травня 2024 року до Верховного Суду, як суду першої інстанції надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія, Відповідач), у якому позивач просить Суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення ВККС від 23 квітня 2024 року № 449/дс-24, яким відмовлено в наданні рекомендації про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Володимир-Волинського міського суду Волинської області;
- зобов`язати ВККС провести повторну співбесіду з ОСОБА_1 як з переможцем конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23.
Позов мотивовано тим, що наведені в оскарженому рішенні Комісії мотиви стосовно набуття позивачем 25 листопада 2014 року права власності на земельну ділянку, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки в ході проведення співбесіди ВККС зв`язку між виконанням позивачем функцій держави та одержанням подарунка не встановила, а висновків про недотримання ОСОБА_1 вимог антикорупційного законодавства дійшла на підставі статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII "Про запобігання корупції" (далі - Закон № 1700-VII), який застосуванню не підлягав.
Зазначає, що ним повідомлені достовірні відомості щодо майнових прав членів своєї сім`ї, зокрема, щодо підстав набуття його дружиною права власності на квартиру, оскільки договір купівлі-продажу майнових прав, укладений з його дружиною є діючим, ніким не оспорювався та судом недійсним не визнавався, при цьому Комісія не наділена повноваженнями надавати оцінку законності укладення такого договору. Спосіб оформлення майнових прав, який був застосований сторонами договору не впливає на достовірність відомостей, повідомлених позивачем ВККС. Крім того, ОСОБА_1 не був стороною вказаного правочину і не міг вплинути на його документальне оформлення.
Також позивач наголошує, що висновок ВККС про неналежне декларування автомобіля, який набула у власність його дружина, не відповідає дійсності, оскільки автомобіль відображений у деклараціях за 2022 - 2023 роки.
Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2024 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з викликом (повідомленням) сторін.
Відповідач у відзиві на позовну заяву просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на правомірність оскаржуваного рішення ВККС, яке містить посилання на підстави і мотиви його ухвалення та обґрунтування обставин, за наявності яких у Комісії виник обґрунтований сумнів щодо відповідності позивача критеріям доброчесності.
У відповіді на відзив позивач зазначив, що доводи позову по суті виявлених порушень відповідачем у відзиві не спростовані, а, отже, правомірність оскаржуваного рішення Комісії щодо дійсних обставин справи не доведена належними та допустимими доказами.
Під час судового розгляду справи позивач та його представник позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити, скасувати оскаржуване рішення Відповідача та зобов`язати його провести повторну співбесіду з ОСОБА_1 .
Представник Відповідача під час судового розгляду справи проти задоволення позовних вимог заперечував, просив у задоволенні позову відмовити з мотивів, викладених у відзиві.
І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши наявні у матеріалах докази, Суд встановив наступні обставини.
Рішенням ВККС від 03.04.2017 № 28/зп-17 оголошено добір кандидатів на посаду судді місцевого суду з урахуванням 600 прогнозованих вакантних посад суддів, затверджено умови подання документів та допуску до добору і відбіркового іспиту кандидатів на посаду судді місцевого суду.
12.05.2017 позивачем подано документи, за результатами дослідження яких рішенням Комісії від 29.09.2017 № 403/дс-17 його допущено до участі в доборі кандидатів на посаду судді місцевого суду та складання відбіркового іспиту (т. 1, а.с. 52).
Рішенням ВККС від 03.11.2017 № 117/зп-17 встановлено прохідний бал з урахуванням прогнозованої кількості вакантних посад - 115, визначено декодовані результати складеного 31.10.2017 анонімного тестування для перевірки рівня володіння державною мовою на стадії складення відбіркового іспиту та анонімного тестування для перевірки рівня загальних теоретичних знань у сфері права на стадії відбіркового іспиту у межах процедури добору. За результатами анонімних тестувань позивач набрав 131 бал (т. 1, а.с. 55).
Рішенням Комісії від 06.12.2017 № 126/зп-17 затверджено результати анонімного тестування для перевірки рівня особистих морально-психологічних якостей на стадії відбіркового іспиту в межах процедури добору та затверджено перелік кандидатів, які успішно його пройшли. До цього списку увійшов і ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 61).
Рішенням Комісії від 06.12.2017 № 127/зп-17 ОСОБА_1 допущено до наступного етапу оголошеного Комісією 03.04.2017 добору як особу, що успішно склала відбірковий іспит (т. 1, а.с. 58.).
На виконання вимог закону Комісією проведено спеціальну перевірку кандидата на посаду судді місцевого суду, про що складено відповідну Довідку № 21.2-127/18 від 31.01.2018 (т. 1 а.с. 159зв). Нижче приводитимуться лише ті її результати, що мають безпосереднє відношення до предмету доказування у цій справі.
Так, зокрема, на запит Прокурора Волинської області від 6.04.2015 про проведення перевірки, передбаченої Законом України "Про очищення влади", Луцька ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області повідомила, що позивачем у декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за минулий рік вказано достовірні відомості щодо наявності майна (майнових прав), набути ОСОБА_1 за час перебування на посадах, визначених пунком 10 частини 1 статті 2 Закону України "Про очищення влади", які відповідають наявній податковій інформації станом на 5.06.2015 про майно майнові права) ОСОБА_1 за результатами проведеної перевірки з урахуванням письмових пояснень та підтвердних документів також встановлено, що варість майно і майнови прав, набутих ОСОБА_1 й відображених у декларації за минулий рік відповідає наявній станом на 5.06.2015 податковій інформації про доходи, отримані ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 155-156). Такі ж висновки лягли в основу Довідки з Прокуратури Волинської області "Про результати перевірки, передбаченої Заокном України "Про очищення влади" (т. 1 а с 157-158).
Результати спеціальної перевірки достовірності відомостей, зазначених особою у Декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави, за 2016 рік, містить однойменна Довідка, що є додатком до листа НАЗК від 27.12.2017 № 55-14/нерозбірливо)/17 (т. 1 а.с. 160). За результатами перевірки встановлено достовірність відомостей, зазначених у розділах 3 "Об`єкти нерухомості", 6 "Цінне рухоме майно-транспортні засоби", 8 "Корпоративні права", 9 "Юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником яких є суб`єкт декларування або члени його сім`ї", 11 "Доходи, у тому числі подарунки", 15 "Робота за сумісництвом" декларації, з наявною у Національному агентстві інформацією (т. 1 а.с. 160).
Рішенням Комісії від 12.06.2018 № 264/дс-18 ОСОБА_1 визнано таким, що за результатами спеціальної перевірки відповідає установленим вимогам до кандидата на посаду судді (т. 1, а.с. 63).
Рішенням ВККС від 01.08.2018 № 184/зп-18 ОСОБА_1 направлено до Національної школи суддів України для проходження спеціальної підготовки протягом трьох місяців (т. 1, а.с. 66).
ОСОБА_1 успішно виконав програму спеціальної підготовки кандидатів на посаду судді. Матеріали щодо нього було надіслано до Комісії для подальшого складення кваліфікаційного іспиту.
Рішенням Комісії від 24.06.2019 № 107/зп-18 призначено кваліфікаційний іспит у межах процедури добору та визначено черговість етапів його проведення (т. 1, а.с. 68).
Рішенням Комісії від 01.08.2019 № 141/зп-19 затверджено декодовані результати письмового анонімного тестування та анонімного письмового практичного завдання зі спеціалізації місцевого загального суду, зокрема ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 70).
Рішенням Комісії від 01.08.2023 № 45/зп-23 затверджено резерв кандидатів на заміщення вакантних посад суддів місцевого загального суду. У рейтингу кандидатів на посаду судді місцевого загального суду ОСОБА_1 посів 59 місце (т. 1, а.с. 73).
Рішенням Комісії від 14.09.2023 № 95/зп-23 оголошено конкурс на зайняття 560 вакантних посад суддів у місцевих судах для кандидатів на посаду судді, зарахованих до резервів на заміщення вакантних посад суддів місцевих судів. Встановлено загальний порядок та строки подання кандидатами заяв та документів для участі в конкурсі, затверджено умови проведення конкурсу та визначено, що питання допуску до участі в конкурсі вирішується Вищою кваліфікаційною комісією суддів України у складі колегій (т. 1, а.с. 78).
09.10.2023 до Комісії надійшла заява ОСОБА_1 про допуск його до участі в оголошеному конкурсі як особи, яка відповідає вимогам статті 69 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", перебуває у резерві на заміщення вакантних посад суддів та не займає суддівської посади, з документами згідно з визначеним Комісією переліком (т. 2, а.с. 178).
Рішенням Комісії від 01.12.2023 № 10/дс-23 ОСОБА_1 допущено до участі в конкурсі на заміщення вакантних посад суддів у місцевих судах для кандидатів на посаду судді, зарахованих до резервів на заміщення вакантних посад суддів місцевих судів (т. 1, а.с. 97).
Рішенням Комісії від 19.12.2023 № 177/зп-23 затверджено та оприлюднено на офіційному вебсайті Комісії рейтинг кандидатів на посади суддів місцевих загальних судів у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14.09.2023 № 95/зп-23. Зокрема, визначено рейтинг кандидатів на посаду судді Володимир- Волинського міського суду Волинської області, в якому ОСОБА_1 зайняв переможне місце (т. 1, а.с. 100).
Із позивачем проведено співбесіди 05.03.2024 та 23.04.2024.
Рішенням ВККС від 23.04.2024 № 449/дс-24 "Про проведення співбесіди з ОСОБА_1, переможцем конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів, оголошеного рішенням Комісії від 14.09.2023 № 95/зп-23" відмовлено ОСОБА_1 у наданні рекомендації про призначення на посаду судді Володимир-Волинського міського суду Волинської області (т. 1, а.с. 32).
В обґрунтування ВККС вказала на три основні підстави, що викликають обґрунтований сумнів у дотриманні позивачем вимог Закону України "Про запобігання корупції". Насамперед це факт отримання ним подарунка у вигляді земельної ділянки загальною площею 0,2279 га, розташованою в селі Зміїнець Луцького району Волинської області. Комісія наголосила, що згідно з відомостями з трудової книжки позивача, він на момент укладення договору дарування вказаної земельної ділянки обіймав посаду начальника відділу захисту інтересів громадян і держави у сфері земельних відносин прокуратури Волинської області.
Крім того, ВККС зазначила про наявність обґрунтованого сумніву щодо повідомлення
ОСОБА_1 достовірних відомостей щодо набуття дружиною права власності на квартиру, загальною площею 68,69 кв. м. На думку Відповідача майнові права на вказану квартиру виникли у ОСОБА_2, яка є мамою дружини позивача у 2015 році, і ОСОБА_3 (дружина позивача) могла набути право власності на цю квартиру виключно на підставі цивільно-правового договору, а не шляхом анулювання договору купівлі-продажу.
Також у рішенні Відповідач вказав на неналежне виконання кандидатом на посаду судді вимог Закону України "Про запобігання корупції" у зв`язку з незазначенням ним у декларації за 2022 рік в розділі 6 "Цінне рухоме майно - транспортні засоби" вартості автомобіля, яким дружина позивача користувалась з 24.02.2022 на підставі довіреності, а 10.01.2024 - набула у власність за ціною 700 000 грн.
ОСОБА_1 надав Комісії пояснення, в яких вказав, що договір дарування земельної ділянки на його користь було укладено як засіб погашення боргу третьої особи - власника земельної ділянки - перед померлим батьком позивача, внаслідок чого він відмовився від своєї частки іншого спадкового майна. Щодо набуття дружиною права власності на квартиру, то він не був стороною вказаного правочину, а, отже, не міг впливати на хід домовленостей, при цьому наголосив, що спосіб оформлення цих майнових прав жодним чином не впливає на достовірність відомостей, зазначених ним Комісії. Незазначення у декларації за 2022 рік вартості автомобіля позивач пояснив відсутністю точної та достовірної інформації про вартість автомобіля до моменту його державної реєстрації внаслідок значних коливань курсу валют.
Такі пояснення ОСОБА_1 були відхилені Відповідачем як непереконливі.
Вважаючи таке рішення Комісії протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
ІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
2.1 ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА
Мотивуючи свої вимоги позивач посилається на те, що оскаржуване рішення ВККС є протиправним, оскільки сумнів Відповідача в його доброчесності є необґрунтованим.
Висновок Комісії щодо наявності обґрунтованого сумніву в дотриманні ОСОБА_1 вимог Закону України "Про запобігання корупції" у зв`язку з отриманням ним подарунка у вигляді земельної ділянки, є помилковим, оскільки укладення договору дарування не було пов`язане з виконанням ним функціональних обов`язків працівника органів прокуратури та службовим становищем, відсутністю будь-якого впливу для його укладення, договір укладено з непідпорядкованою особою.
Наголошує на неправильному застосуванні норм матеріального права з боку Відповідача, адже на час укладення договору дарування (25.11.2014) правовідносини, пов`язані із запобіганням корупції, регулювались нормами Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції", а не Закону України "Про запобігання корупції", порушення якого констатувала ВККС.
На спростування висновків Комісії щодо відсутності документів, які підтверджують боргове зобов`язання третьої особи перед його батьком, позивачем надано суду відповідну заяву вказаного громадянина та копію боргової розписки цієї особи.
Додатково наголошує, що набуття позивачем права власності на земельну ділянку в рахунок погашення боргу особи перед його батьком зумовлене виключно тим, що саме в такий спосіб були врегульовані майнові питання після смерті батька його дружиною - матір`ю позивача, а за наслідками цього позивач повинен був і відмовився від своєї частки у спадщині, - що підтверджує копіями свідоцтв про право на спадщину.
Також наголошує, що набуття земельної ділянки як подарунка було ним відображено в Декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2014 рік, поданої в порядку Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" і надалі, і цьому факту було надано оцінку НАЗК при перевірці декларації та ВККС при прийнятті рішення Комісією від 12.06.2018 № 264/дс-18, яким ОСОБА_1 визнано таким, що за результатами спеціальної перевірки відповідає установленим вимогам до кандидата на посаду судді.
Що стосується другої підстави - зазначає, що висновки Комісії щодо обґрунтованих сумнівів у його доброчесності внаслідок переоцінки обставин набуття дружиною позивача права власності на квартиру теж є помилковими, оскільки в дійсності ще у 2014 році ОСОБА_2, яка є матір`ю його дружини, уклала договір купівлі-продажу майнових прав на двокімнатну квартиру, загальною площею 68,69 кв.м., на виконання якого нею було сплачено суму, вказану у договорі, у повному обсязі.
Надалі за заявою ОСОБА_2, поданою до ПАТ "ЛДБК" 07.09.2021, договір купівлі-продажу майнових прав було переоформлено на дружину позивача з подальшим переоформленням на її ім`я решти документів, необхідних для реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Право власності дружини позивача на вищеозначену квартиру зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06.01.2022, відколи ним і декларуються відповідні відомості.
Зауважує, що вказаний договір купівлі-продажу майнових прав від 16.05.2014, укладений з ОСОБА_3, є діючим, ніким не оспорювався, судом недійсним не визнався. Тому цей правочин, в силу положень статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є правомірним та таким, що відповідає дійсним намірам сторін. Наголошує, що сам він не був стороною вказаних правочинів, тому не міг вплинути на його документальне оформлення та не може нести будь-якої відповідальності щодо його вчинення забудовником, дружиною та тещею. Підсумовує, що спосіб оформлення майнових прав, який був застосований ПАТ "ЛДБК", ОСОБА_2 та ОСОБА_3 жодним чином не впливає на достовірність відомостей щодо майнових прав члена сім`ї, повідомлених позивачем.
Позивач також вважає, що висновок ВККС про неналежне декларування автомобіля, який набула у власність його дружина, не відповідає дійсності, оскільки автомобіль належним чином відображений у деклараціях за 2022 - 2023 роки.
При цьому позивач повідомляв Комісію про те, що з січня 2022 року за усною домовленістю, а з 24.02.2022 - на підставі довіреності, дружина Позивача, ОСОБА_3, використовувала автомобіль, який належав ОСОБА_4 за згодою власника протягом двох років. Дружиною частково погашалися кошти в розрахунку 20000- 30000 грн щомісячно за рахунок отриманих доходів та власних заощаджень. В свою чергу право власності на вказаний автомобіль набуто дружиною відповідно до договору купівлі-продажу від 10.01.2024 за ціною 700 000 грн., відколи ним і декларується вартість такого.
Вказаний автомобіль відображений у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2022 рік як майно, що перебуває в користуванні дружини, а також відображений у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2023 рік як об`єкт права власності із вказівкою вартості 700 000 грн. При цьому на момент подачі декларації 25.03.2024 вартість автомобіля була вже відома з договору купівлі-продажу автомобіля від 10.01.2024, у цій же декларації зазначені відповідні відомості про фінансові зобов`язання.
Наголошує, що діяв відповідно до роз`ясненої НАЗК процедури заповнення декларації, в якій зазначено, що якщо об`єкт перебуває у суб`єкта декларування та/або членів його сім`ї на праві користування і в документах, на підставі яких набуто право на майно, відсутні відомості про вартість об`єкта декларування, у полі щодо вартості такого об`єкта рекомендується обрати позначку "Не відомо". Проведення оцінки об`єкта декларування з метою заповнення декларації законом не вимагається.
Спростував Позивач і відомості про виявлення розбіжностей у Декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави за 2016 рік, поданої позивачем як кандидатом на посаду судді, про що зазначено в оскаржуваному Рішенні Комісії, адже НАЗК ніколи не повідомляло про встановлення будь-яких розбіжностей у його Декларації, відсутні такі повідомлення й у його досьє як кандидата на посаду судді.
Підсумовуючи, узагальнив і наголосив, що повноваження стосовно здійснення контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, незалежно від посади, яку займає така особа, віднесені до виключної компетенції НАЗК і можуть бути реалізовані в порядку, визначеному Законом №1700-VІІ.
Верховним Судом у справі 800/513/17 сформовано сталу правову позицію про те, що: "...здійснення контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у тому числі щодо достовірності і повноти відомостей, зазначених суб`єктом декларування у декларації, належить до виключної компетенції Національного агентства з питань запобігання корупції".
За таких обставин, ВККС фактично в оскаржуваному рішенні підмінила функцію органу контролю НАЗК, а, отже, зазначений висновок в цій частині є необґрунтованим та незаконним.
З приводу висновків, наведених в оскаржуваному рішенні, важливо також відзначити, що позивач неодноразово проходив перевірку, в тому числі з боку інших уповноважених суб`єктів контролю, за наслідками яких не виявлено жодних порушень з приводу наведених в оскаржуваному рішенні обставин, що підтверджується:
• довідкою про результати спеціальної перевірки стосовно ОСОБА_1 від 31.01.18 №21.2-1218;
• листом з додатками НАЗК від 27.12.2017;
• витягом з рішення ВККС №184/зп-18 від 01 серпня 2017 р.;
• довідкою про проходження таємної перевірки доброчесності від 02.02.17 №25/2- 759ра-17 Генеральної прокуратури України;
• довідкою про проходження таємної перевірки доброчесності від 02.08.17 №25/2- 2071ра-17 Генеральної прокуратури України;
• довідкою про проходження таємної перевірки доброчесності від 20.08.18 №25/2- 92ра-18 Генеральної прокуратури України;
• рішенням Одинадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) № 19 від 13.01.21 про успішне проходження прокурорами атестації;
• рішенням Львівської конкурсної комісії з проведення відкритого чотирирівневого конкурсу кандидатів на адміністративні посади у місцевих прокуратурах від 14.12.15;
• висновком ГУ ДФС від 15.06.15 №4148/10/03-18-17-06;
• довідкою про результати проведення перевірки, передбаченої Законом України "Про очищення влади" прокуратури Волинської області;
• довідкою прокуратури Волинської області про проведення перевірки відомостей щодо заборон, які можуть бути застосовані до працівника органу прокуратури, який здійснював дії (заходи), наведені у пунктах 9-11 частини другої та частини третьої статті 3 Закону України "Про очищення влади";
• довідкою МВС України від 06.05.16 №18/1-3403/Т-1.
Окремо зазначав, що рішенням Комісії від 01.08.2018 № 184/зп-18 ОСОБА_1 направлено до Національної школи суддів України для проходження спеціальної підготовки протягом дев`яти місяців саме за наслідками затвердження результатів спеціальної перевірки, переведеної відділом з питань проведення перевірок департаменту суддівської кар`єри та НАЗК, які будь-яких порушень в діях ОСОБА_1 не встановили та невідповідності його вимогам доброчесності не виявили.
Наостанок зауважив, що Рішенням Комісії №10 від 01 грудня 2023 року у цьому складі також встановлено, що за результатами опрацювання заяв, які розподілено на членів відповідної колегії встановлено, що 116 осіб, які звернулися для участі в Конкурсі, дотрималися Умов, а саме: порядку та строків, визначених оголошенням; подали всі необхідні документи та на день подання документів перебувають у резерві на заміщення вакантних посад суддів місцевих судів, не займають суддівську посаду; відповідають вимогам до кандидатів на посаду судді, визначеним статтею 69 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Натомість оскаржуване рішення не містить ані мотивів відступу від попередніх висновків Комісії, ані обставин, що слугували підставою для їх неврахування.
2.2 ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА
Відповідач проти позову заперечував. Вважає, що оскаржуване рішення прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, з дотриманням процедури та передбачених частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) критеріїв для його прийняття. Рішення містить визначені законом підстави його прийняття, а також мотиви, з яких комісія дійшла висновку про відмову у наданні рекомендації для призначення ОСОБА_1 на посаду судді Володимир-Волинського міського суду Волинської області.
Вказує, що, оцінивши пояснення позивача, надані під час співбесіди, Комісія дійшла висновку про те, що факт отримання земельної ділянки у подарунок під час перебування на посаді, яка передбачає виконання функцій держави, неналежне виконання обов`язку щодо декларування відомостей щодо членів сім`ї позивача у своїй сукупності викликають обґрунтований сумнів у відповідності ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, що відповідно до положень статті 79-5 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є підставою для відмови в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді. Під час проведення співбесіди позивачем вказаний сумнів не було спростовано.
Наголошує, що повноваження Комісії, передбачені статтею 79-5 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", є дискреційними, та є виключною компетенцією ВККСУ як уповноваженого органу, який на постійній основі діє у національній системі судоустрою. Рішення приймається за внутрішнім переконанням членів Комісії.
Твердження позивача щодо посилань в оскаржуваному рішенні на Закону України "Про запобігання корупції" не впливають на ту обставину, що ним не були дотримані вимоги антикорупційного законодавства щодо отримання подарунків особами, які уповноважені на виконання функцій держави, які розповсюджувались на нього у 2014 році, і стали підставою для висновку про наявність обґрунтованого сумніву у відповідності позивача критеріям доброчесності та професійної етики.
Зазначає, що безпідставними є твердження позивача щодо наявності у Комісії належних документів, які підтверджують наявність боргового зобов`язання, та долучення копії вказаної боргової розписки до позовної заяви, оскільки вказаний документ відсутній у досьє кандидата на посаду судді, відтак, не міг бути досліджений Комісією.
Зауважує, що положення статті 79-5 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачають проведення оцінки на момент проведення співбесіди, а посилання позивача на перевищення повноважень Комісією в частині надання оцінки правильності заповнення декларації та перебирання ВККС на себе повноважень Національного агентство з питань запобігання корупції є помилковими, оскільки висновки, викладені в оскаржуваному рішенні, сформовані виключно в межах повноважень, передбачених Законом, а вказані вище обставини досліджені виключно як такі, що дають підстави для обґрунтованого сумніву про невідповідність позивача критеріям доброчесності та професійної етики.
2.3 СТИСЛИЙ ЗМІСТ ВІДПОВІДІ НА ВІДЗИВ ВІДПОВІДАЧА
У відповіді на відзив позивач посилається на те, що Відповідачем не спростовано доводи позовної заяви щодо необґрунтованості висновків Комісії в частині підміни обставин, що слугували підставою набуття ним у власність земельної ділянки (це позичка, а не оплата послуг). Під час проведення співбесіди 23.04.2024 позивачу не було відомо про документальне оформлення боргових зобов`язань власника ділянки перед його батьком, а при проведенні співбесіди Комісією не пропонувалось з`ясувати такі обставини та надати відповідні підтверджуючі документи.
З огляду на викладене висновки Комісії та твердження відзиву не відповідають обставинам справи, спростовуються безпосередньо поясненнями позивача, копіями заяви та розписки, що, в свою чергу, свідчить про поверхневий підхід Відповідача до з`ясування обставин набуття позивачем у власність вказаної земельної ділянки.
Також у відзиві, на думку ОСОБА_1, ВККС не спростовано його доводів про те, що він, не будучи стороною правочинів між ОСОБА_2, ОСОБА_3, ПАТ "Луцький домобудівельний комбінат", не міг впливати на їх перебіг та документальне оформлення, й, відповідно, не може нести будь-якої відповідальності за наслідками вчинення цих правочинів. При цьому ні з оспорюваного рішення, ні з відзиву на позов не вбачається, в чому ж саме полягає недостовірність відображених ним у Декларації відомостей.
Наголошує, що ним дійсно оспорюється результат дискреційних повноважень Відповідача, оскільки така дискреція не є абсолютною, і в частині негативного для особи рішення про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді свобода розсуду Комісії обмежена як загальними вимогами необхідності дотримання принципів верховенства права, положеннями статті 19 Конституції України, так і безпосередньо частиною третьою статті 79-5 спеціального закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою рішення про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді має бути вмотивованим і ухвалюється лише у разі наявності обґрунтованого сумніву щодо його відповідності критеріям доброчесності чи професійної етики.
ІІІ. ЗАГАЛЬНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА (РЕЛЕВАНТНІ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН) ТА ЇХ АНАЛІЗ У ВИМІРІ ДОСЛІДЖУВАНОЇ ПРОБЛЕМАТИКИ
Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава, - гарантує частина статті 1 Основного закону.
Згідно зі статтею 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
У вимірі конституційних гарантій (статті 3, 8 Основного закону) саме права людини визначають зміст і спрямованість діяльності держави в особі кожного її органу, а держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
На підставі Закону України "Про приєднання України до Статуту Ради Європи" від 31 жовтня 1995 року № 398/95-ВР Україна приєдналася до Статуту Ради Європи, підтверджуючи тим самим відданість України ідеалам та принципам, які є спільним надбанням європейських народів.
Відповідно до статті 3 Статуту Ради Європи кожний член Ради Європи обов`язково повинен визнати принципи верховенства права та здійснення прав людини і основних свобод всіма особами, які знаходяться під його юрисдикцією, а також повинен відверто та ефективно співробітничати в досягненні мети Ради, визначеної у главі I.
Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 розділу І Конвенції).
Так, частиною першою статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Частиною першою статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) як джерело права.
Варто зауважити, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити у світлі її преамбули, яка проголошує верховенство права частиною спільної спадщини Договірних Сторін.
При цьому частина перша статті 129 Конституції України зобов`язує суди вирішувати спори, керуючись верховенством права, що, у свою чергу, означає й врахування тлумачення Конвенції, яке надається ЄСПЛ, як мінімальних стандартів демократичного суспільства.
Крім того, частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Тобто судовий контроль за реалізацією суб`єктами владних повноважень їхніх повноважень здійснюється за визначеними частиною другою статті 2 КАС України критеріями, зокрема, чи діяли вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Перевіряючи допустимість до судового оскарження рішення відповідача у конкурсній процедурі, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до практики ЄСПЛ приватне життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, зокрема стосунків професійного або ділового характеру (див. mutatis mutandis рішення від 7 серпня 1996 року у справі "С. проти Бельгії" (С. v. Belgium), заява № 21794/93, параграф 25). А обмеження, накладені на доступ до професії, визнані цим судом такими, що впливають на приватне життя (див. mutatis mutandis рішення від 27 липня 2004 року у справі "Сідабрас та Джяутас проти Литви" (Sidabras and Dziautas v. Lithuania), заяви № 55480/00 та № 59330/00, параграф 47).
У рішенні від 12 січня 2023 року у справі "Овчаренко та Колос проти України" (заяви № 27276/15 і № 33692/15) Суд зазначив, що трудові спори per se не виключаються зі сфери "приватного життя" у розумінні статті 8 Конвенції. Існують певні типові аспекти приватного життя, на які можуть вплинути такі спори внаслідок звільнення, пониження, відмови у доступі до професії або застосування інших подібних несприятливих заходів. До цих аспектів входять (і) "внутрішнє коло" заявника, (іі) можливість заявника встановлювати та розвивати відносини з іншими людьми та (ііі) соціальна і професійна репутація заявника. У таких спорах існують два напрямки, за якими, як правило, виникають питання, пов`язані з приватним життям: або через підстави вжиття оскаржуваного заходу (у такому випадку Суд застосовує підхід, заснований на підставах), або, у деяких справах, через наслідки для приватного життя (у такому випадку Суд застосовує підхід, заснований на наслідках) (див. рішення від 25 вересня 2018 року у справі "Денісов проти України" [ВП] (Denisov v. Ukraine) [GC], заява № 76639/11, пункт 115). Під час застосування підходу, заснованого на наслідках, Суд визнає застосовність статті 8 Конвенції лише за умови, якщо ці наслідки є дуже серйозними та значною мірою впливають на приватне життя заявника (там само, пункт 116).
З принципу "правової держави" витікає вимога законності та узгодженості діяльності її органів. Саме тому на рівні Основного закону закріплено, що "органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України" та що "органи державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України" (стаття 6, частина друга статті 19 Конституції України).
Для гарантування конституційного порядку, нормального функціонування держави з метою утвердження прав і свобод людини і забезпечення гідних умов життя Конституція України передбачає структуровану, багаторівневу, ієрархічну систему органів державної влади, які наділені відповідною компетенцією, мають свій предмет відання та владні повноваження. Здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову передбачає, що кожний орган державної влади має належати до однієї з гілок влади (законодавчої, виконавчої чи судової) або мати особливий статус, окремо визначений Основним Законом України.
Лише визначений законом орган уповноважений представляти державу у конкретній сфері державного управління, і жоден інший не уповноважений діяти замість нього та реалізовувати його повноваження. Тобто, органи державної влади не взаємозамінні, одні не вправі ухвалювати рішень чи робити у своїх актах висновки з питань, що належать до компетенції інших.
Принципи справедливості, рівності, свободи й гуманізму займають чільне місце в системі права й виконують традиційні функції.
Так, у пункті 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року у справі №15-рп/2004 зазначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
Принцип добросовісності виступає як один з принципів тлумачення юридичних актів і означає суворо об`єктивний, без ознак свавілля, зловживання правом і спроб отримати незаконні переваги, підхід до з`ясування й уточнення намірів законодавця із метою забезпечення найповнішого та беззаперечного виконання всіх його приписів. Цей принцип лежить в основі римської максими "non concedit venire contra factum proprium" ("ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці"), що знайшла відображення в сучасному адміністративному праві як доктрина заборони суперечливої поведінки з боку владного суб`єкта.
За принципом належного урядування влада має здійснюватись у розумний, правомірний, справедливий та найбільш передбачуваний спосіб.
Принцип належного врядування має низку основних характеристик. Ними є: забезпечення участі, орієнтація на консенсус, відповідальність (підзвітність), прозорість, належне реагування, ефективність і результативність, рівність і врахування інтересів та відповідність принципу верховенства права.
Важливо відзначити, що основною сутністю принципів належного врядування та верховенства права є те, щоб вони повинні не просто декларуватися, а реально виконуватися та дієво захищатися від порушень на всіх рівнях публічного адміністрування: громадським контролем, виконавчим контролем системи органів юстиції, судовою владою та парламентським контролем.
Так, у пунктах 70-71 рішення по справі "Рисовський проти України" (29979/04) Європейський Суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності. Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), №10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), № 36548/97, пункт 58). Іншими словами державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), пункт 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункту 58, "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), №32457/05, пункту 40, "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), №35298/04, пункту 67).
Вислів "згідно із законом" вимагає, по-перше, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя у національному законодавстві; він також стосується якості закону, про який йдеться, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе, та відповідав принципові верховенства права. Ця фраза передбачає, inter alia, що формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на їхні конвенційні права. Крім того, законодавство повинно забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів. Існування конкретних процесуальних гарантій є у цьому контексті необхідним. Те, які саме гарантії вимагатимуться, певною мірою залежатиме від характеру та масштабів зазначеного втручання.
Міжнародне співтовариство ставить доволі високі вимоги до якості й прогнозованості законів, ясності їхнього формулювання, правильного тлумачення та коректного правозастосування.
Так, Європейська Комісія за демократію через право (Венеціанська Комісія) у Доповіді щодо верховенства права від 4 квітня 2011 року № 512/2009 зазначила, що однією з складових Верховенства права є правова визначеність; вона вимагає, щоб правові норми були чіткими й точними, спрямованими на те, щоб забезпечити постійну прогнозованість (передбачуваність) ситуацій та правовідносин, що виникають.
Правова визначеність передбачає стабільність і цілісний характер законодавства, здійснення адміністративної практики органами державної влади на основі закону відповідно до принципу верховенства права, а також прозорість і демократизм при прийнятті владних рішень.
Тільки така правова архітектура визначає підвалини правової держави у всіх сферах її діяльності, а конституційний лад визначається й змінюється виключно народом України й не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами (ч. 3 ст. 3 КУ).
При цьому будь-який уповноважений орган влади зобов`язаний суворо дотримуватись компетенційного принципу,