ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 березня 2025 року
м. Київ
справа № 380/20209/24
провадження № К/990/43333/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Мацедонської В. Е., Радишевської О. Р.
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Львівській області на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року, прийнятої у складі колегії суддів: головуючого - Затолочного В. С., суддів: Гудима Л. Я., Качмара В. Я.
І. Обставини справи
1. У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління ДПС у Львівській області від 18 вересня 2024 року № 30-дс "Про накладення дисциплінарного стягнення".
2. Одночасно з позовом ОСОБА_1 подав заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом:
зупинення дії наказу Головного управління ДПС від 18 вересня 2024 року № 30-дп "Про накладення дисциплінарного стягнення";
заборони відповідачу скеровувати оскаржуваний наказ від 18 вересня 2024 року № 30-дс про накладення дисциплінарного стягнення, інші розпорядчі документи, прийняті на підставі цього наказу та будь-яку інформацію про їх прийняття Національному агентству з питань запобігання корупції, Державній службі зайнятості, а також будь-яким іншим державним органам, установам, організаціям, третім особам до набрання рішенням законної сили у справі про оскарження наказу Головного управління ДПС у Львівській області від 18 вересня 2024 року № 30-дс про накладення дисциплінарного стягнення.
3. На обґрунтування вказаної заяви позивач зазначає, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів Тернопільської міської ради, за захистом яких вона звертається до суду.
На переконання позивача, оскаржуваний наказ містить очевидність ознак протиправності, які порушують його права, відновлення яких потребуватиме докладання значних зусиль та витрат.
Стверджує, що визначений позивачем спосіб забезпечення позову відповідає його предмету та водночас вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, не призведе до порушення прав чи законних інтересів учасників справи, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.
4. Львівський окружний адміністративний суд ухвалою від 01 жовтня 2024 року у задоволенні заяви про забезпечення позову у цій справі відмовлено.
5. Постановляючи таку ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що запропоновані заявником заходи забезпечення позову за змістом по суті співпадають з предметом позову, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
Разом з цим суд першої інстанції вказав на відсутність ознак, які б підтверджували очевидність протиправності рішення суб`єкта владних повноважень та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням.
Суд першої інстанції зазначив також, що позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом.
6. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року скасовано ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2024 року та прийняти нову постанову, якою заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково.
6.1. Зупинено дію наказу Головного управління ДПС у Львівській області від 18 вересня 2024 року № 30-дп "Про накладення дисциплінарного стягнення" до набрання рішенням законної сили у цій справі.
7. Восьмий апеляційний адміністративний суд виходив з обґрунтованості доводів заявника щодо наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам та інтересам, до набрання законної сили рішення в адміністративній справі, а захист цих прав та інтересів значною мірою ускладниться без вжиття заходів забезпечення адміністративного позову саме шляхом зупинення дії оскаржуваного наказу до набрання законної сили рішенням у даній справі.
До такого висновку суд апеляційної інстанції дійшов з огляду на те, що реалізація спірного наказу відповідача поза сумнівом порушить право позивача на працю, а також завдасть йому репутаційних та ділових втрат, відновлення яких, у випадку скасування оскаржуваного наказу, буде значно утрудненим або ж взагалі неможливим з наведених вище причин, а відтак, невжиття заходів забезпечення позову може потягнути настання таких негативних наслідків, як спричинення шкоди діловій та професійній репутації.
Щодо іншого способу забезпечення позову, про який просив заявник, а саме заборона відповідачу скеровувати спірний наказ про накладення дисциплінарного стягнення, інші розпорядчі документи, прийняті на підставі цього наказу та будь-яку інформацію про їх прийняття Національному агентству з питань запобігання корупції, Державній службі зайнятості, а також будь-яким іншим державним органам, установам, організаціям, третім особам до набрання рішенням законної сили у справі про оскарження наказу Головного управління ДПС у Львівській області від 18 вересня 2024 року № 30-дс про накладення дисциплінарного стягнення, апеляційний суд вказав на неможливість його застосування з огляду на надмірність, оскільки зупинення спірного наказу вже є перешкодою для будь-якої його реалізації. До того ж, такий спосіб є в значній мірі абстрактний та некоректний, тому що не дозволяє визначити чітке коло осіб, яких він може стосуватися, та конкретні способи його реалізації.
ІV. Провадження в суді касаційної інстанції
8. Представник Головного управління ДПС у Львівській області, вважаючи вказане судове рішення ухваленими із порушенням вимог процесуального закону, подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного суду, а ухвалу суду першої інстанції - залишити в силі.
9. Так, автор скарги, серед іншого, наполягає на помилковості висновку суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу Головного управління ДПС від 18 вересня 2024 року № 30-дп "Про накладення дисциплінарного стягнення".
Стверджує, що предметом спору у цій справі є визнання протиправним та скасування наказу Головного управління ДПС у Львівській області від 18 вересня 2024 року № 30-дп "Про накладення дисциплінарного стягнення", яким на позивача накладено стягнення у виді звільнення із займаної посади у перший день після виходу його на роботу. Сама лише незгода позивача із рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання таких протиправним, на думку автора скарги, ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Автор касаційної скарги зазначає, що вказані судом апеляційної інстанції доводи про наявність ознак протиправності оскаржуваного рішення, дії чи бездіяльності відповідача не можуть вважатись підставою для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки потребують детальної оцінки з перевіркою їх доказами за процедурою, передбаченою нормами процесуального закону в межах адміністративного процесу.
На думку автора скарги, наявність ознак протиправності наказу у спірному випадку може бути виявлена судом тільки на підставі повного з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.
10. Верховний Суд ухвалою від 02 грудня 2024 року відкрив касаційне провадження на зазначене рішення суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених частиною другою, пунктом 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
11. Представник позивача подав відзив на касаційну скаргу, в якому, наполягаючи на безпідставності останньої, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
V. Нормативне регулювання й оцінка Верховного Суду
12. Відповідно до частин першої, другої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
13. Згідно з частинами першою, другою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
14. За приписами пункту 5 частини третьої статті 151 КАС України зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.
15. Отже, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача на цьому етапі переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.
16. У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції, забезпечуючи позов шляхом зупинення дії оскаржуваного наказу Головного управління ДПС у Львівській області від 18 вересня 2024 року № 30-дп "Про накладення дисциплінарного стягнення" до набрання рішенням законної сили у цій справі, виходив з того, що відмова у забезпеченні цього позову є втручанням в конвенційні права позивача, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист людини та основоположних свобод, в частині права на працю. Таке втручання може бути обґрунтованим виключно у разі його правомірності, тобто після надання судом оцінки правомірності оскаржуваного рішення.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що реалізація спірного наказу відповідача поза сумнівом порушить право позивача на працю, а також завдасть йому репутаційних та ділових втрат, відновлення яких, у випадку скасування оскаржуваного наказу, буде значно утрудненим або ж взагалі неможливим з наведених вище причин, відтак, невжиття заходів забезпечення позову може потягнути настання таких негативних наслідків, як спричинення шкоди діловій та професійній репутації.
17. Своєю чергою, суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні забезпечення позову, зазначив, що заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами. Також співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Суд першої інстанції зауважив, що предметом спору у цій справі є визнання протиправним та скасування наказу Головного управління ДПС у Львівській області від 18 вересня 2024 року № 30-дс "Про накладення дисциплінарного стягнення", яким на позивача накладено стягнення у виді звільнення з займаної посади у перший день після виходу його на роботу. Наступною формою реалізації оскаржуваного позивачем наказу від 18 вересня 2024 року № 30-дс є прийняття відповідачем наказу про звільнення позивача із займаної посади державної служби. Тому, предметом спору у цій справі є визнання протиправним та скасування рішення суб`єкта владних повноважень про звільнення позивача. Забезпечуючи даний позов шляхом зупинення дії правового акта індивідуальної дії (наказу №30-дс від 18.09.2024), суд фактично продовжує службові відносини між позивачем та роботодавцем (суб`єктом владних повноважень) з відповідними наслідками - виконанням службових обов`язків, виплатою заробітної плати тощо. Таким чином, судом фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
Разом з цим, суд першої інстанції, проаналізувавши підстави подання позивачем заяви про забезпечення позову, зазначив, що наведені заявником обґрунтування є недостатніми та такими, що не підтверджують очевидність ознак протиправності рішення суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням.
18. За приписами пункту 5 частини третьої статті 151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.
19. З наведеного висновується, що у разі якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом, зокрема, заборони як відповідачам, так і іншим особам вчиняти певні дії, що стосуються предмета спору.
20. Щодо наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то вони повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивачів і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. У іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивачів до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію по справі.
21. Отже, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має встановити наявність саме таких ознак, які свідчать про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом, а не встановлювати правомірність/протиправність оскаржуваного рішення на цій стадії.
22. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 826/16509/18, від 06 лютого 2019 року у справі № 826/13306/18, від 20 травня 2020 року у справі № 640/11330/19.
23. Згідно з Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятими Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.
24. У вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.
25. Європейський Суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його і отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (пункт 54 рішення від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України").
26. Частиною шостою статті 154 КАС України в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
27. Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
28. При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позов та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
29. Отже, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
30. При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
31. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
32. Таким чином, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
33. Водночас в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.
34. При цьому, під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
35. Крім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
Аналогічний підхід щодо застосування положень статей 150, 151 КАС України прослідковується з судової практики Верховного Суду, зокрема у справах № 140/8745/21, № 440/9568/22, № 420/21952/21, № 160/20102/23, № 520/33506/23, № 620/14305/23, № 240/32536/23.
36. Звертаючись із заявою про забезпечення позову, позивач визначив вжиття таких заходів шляхом:
зупинення дії наказу Головного управління ДПС від 18 вересня 2024 року № 30-дп "Про накладення дисциплінарного стягнення";
заборони відповідачу скеровувати оскаржуваний наказ від 18 вересня 2024 року № 30-дс про накладення дисциплінарного стягнення, інші розпорядчі документи, прийняті на підставі цього наказу та будь-яку інформацію про їх прийняття Національному агентству з питань запобігання корупції, Державній службі зайнятості, а також будь-яким іншим державним органам, установам, організаціям, третім особам до набрання рішенням законної сили у справі про оскарження наказу Головного управління ДПС у Львівській області від 18 вересня 2024 року № 30-дс про накладення дисциплінарного стягнення.
37. Варто зазначити, що інститут забезпечення адміністративного позову дійсно є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
38. Водночас сам по собі факт прийняття відповідачем рішення, яке ймовірно стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
39. Підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
40. За таких обставин та правового врегулювання зазначені позивачем у заяві про забезпечення позову доводи не дають суду підстав для вжиття заходів забезпечення позову, що передбачені статтею 151 КАС України, оскільки заявником у цій справі жодним чином не доведено та документально не підтверджено обставини (матеріали справи не містять належних та допустимих доказів), які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди його правам та інтересам, які б унеможливили їх захист без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення чи які б свідчили про реальну загрозу невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позов, як і не надано доказів можливості настання невідворотних наслідків для позивача. Тобто, позивач у межах цієї справи навів лише загальні твердження про можливість настання негативних наслідків проте, жодної конкретної аргументації не вказано та доказів на її підтвердження не надано.
41. Отже, висновки суду апеляційної інстанції про те, що невжиття заходів щодо зупинення дії оскаржуваної вимоги суб`єкта владних повноважень зумовить настання негативних та незворотних наслідків для позивача, не підтверджені будь-якими доказами. Безумовно, рішення чи дії контролюючих органів справляють певний вплив на підконтрольні установи. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які заявник оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, чого не відбулось у цій справі, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
42. Отже, суд першої інстанції цілком правомірно відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову.
43. Восьмий апеляційний адміністративний суд, неправильно застосувавши норми процесуального права, помилково скасував ухвалу суду першої інстанції.
44. З огляду на викладене та, зважаючи на приписи статті 352 КАС України, постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2023 року підлягає скасуванню, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2023 року - залишенню в силі.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, суд