ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 березня 2025 року
м. Київ
справа № 752/6963/23
провадження № 51- 2115км24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року, постановлену стосовно
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця смт. Миколаївка Широківського району Дніпропетровської області, жителя АДРЕСА_1,
за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 187 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 30 червня 2023 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 187 КК, і призначено йому покарання із застосуванням статті 69 КК у виді позбавлення волі на строк на 5 років.
На підставі статті 75 КК його звільнено від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, покладено обов`язки, передбачені статтею 76 КК.
Вирішено питання процесуальних витрат та речових доказів.
Згідно з вироком ОСОБА_7, достовірно знаючи про введення та дію на території України воєнного стану, 24 грудня 2022 року приблизно о 22 год, перебуваючи за адресою: м. Київ, вул. Антоновича, буд. 50, зустрів раніше невідомого йому громадянина ОСОБА_8, який йшов по пішохідній доріжці вздовж вищевказаної вулиці.
В подальшому ОСОБА_7 умисно, протиправно, з метою незаконного збагачення, підійшов впритул до ОСОБА_8 та наніс останньому один удар кулаком в обличчя, від якого ОСОБА_8 впав на землю, після чого ОСОБА_7 наніс ногою два удари по тулубу та один удар в голову, тим самим заподіяв ОСОБА_8 легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоровʼя, від яких останній втратив свідомість, чим вчинив напад з метою заволодіння майном потерпілого.
Після цього, ОСОБА_7, скориставшись тим, що ОСОБА_8 знаходиться в безпорадному стані, дістав з кишені куртки останнього мобільний телефон "Realme 6 DUOS" вартістю 4672 грн та, утримуючи його при собі, залишив місце вчинення злочину, розпорядився вищевказаним майном на власний розсуд.
Своїми умисними діями ОСОБА_7 завдав потерпілому ОСОБА_8 матеріальних збитків у розмірі 4672 грн.
Таким чином, ОСОБА_7 вчинив злочин, передбачений частиною 4 статті 187 КК, а саме напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із застосуванням насильства, небезпечного для здоровʼя потерпілого (розбій), вчинений в умовах воєнного стану.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 30 червня 2023року залишено без змін.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Зокрема, прокурор указує на те, що при призначенні покарання суди послались на одні і ті ж обставини для застосування до засудженого положень статей 69 КК та 75 КК.
Зазначає про те, що суд апеляційної інстанції у своєму рішенні не надав відповіді на доводи апеляційної скарги щодо можливості застосування інституту звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, щодо м`якості призначеного покарання, щодо вчинення злочину в умовах воєнного стану та з зухвалим застосуванням насильства, яке є небезпечним для життя та здоров`я особи.
Крім того, звертає увагу на те, що апеляційний розгляд проведений без повідомлення потерпілого.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор ОСОБА_5 у судовому засіданні просив задовольнити касаційну скаргу з підстав, зазначених у ній.
Захисник ОСОБА_6 у судовому засіданні просив залишити без задоволення касаційну скаргу прокурора, а оскаржуване судове рішення без зміни.
Від засудженого ОСОБА_7 до Суду надійшла заява про здійснення касаційного розгляду без його участі.
Інших учасників було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не зʼявилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, повідомлень про поважність причин неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, думку учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно зі статтею 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до приписів статті 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Висновок суду про доведеність винуватості та кваліфікація дій засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 187 КК, у касаційній скарзі не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.
Натомість, у касаційній скарзі прокурор не погоджується із застосуванням до ОСОБА_7 положень статей 69, 75 КК.
Як убачається з вироку, суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_7 покарання врахував тяжкість вчиненого злочину, який відноситься відповідно до вимог статті 12 КК до особливо тяжких злочинів, обставини вчинення злочину, відсутність тяжких наслідків від вчиненого, незначний розмір майна, яким заволодів обвинувачений, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, має постійне місце реєстрації та проживання, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, працює офіційно та за місцем роботи характеризується позитивно, навчається заочно в університеті МАУП, має міцні соціальні зв`язки, а також відсутність будь-яких претензій з боку потерпілого та думку потерпілого, який не наполягав на реальній мірі покарання, обставини, що пом`якшують покарання - щире каяття у вчиненому, активне сприяння в розкритті злочину та добровільне відшкодування збитків потерпілому, та відсутність обставин, що обтяжують покарання.
З`ясувавши вказані обставини у своїй сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку, що вони істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а тому вважав за доцільне призначити ОСОБА_7 покарання із застосуванням статті 69 КК, тобто нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією частини 4 статті 187 КК.
Колегія суддів апеляційної інстанції погодилась з такими висновками суду першої інстанції і вважала їх достатньо мотивованими.
Проте, як неодноразово зазначав Верховний Суд норма матеріального права, викладена в частині 1 статті 69 КК, надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м`яке покарання, ніж передбачено законом за кримінальне правопорушення, лише "за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину". Отже, застосування положень статті 69 КК можливе в разі, якщо наявна сукупність принаймні двох обставин, які відповідають двом умовам, визначеним у законі: вони (1) можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК, і (2) хоча б одна із них істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
При визначенні поняття (юридичного змісту) обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, Верховний Суд виходить із системного тлумачення статей 66 та 69 КК, а також положень тих статей Особливої частини цього Кодексу, що визначають певні обставини, які пом`якшують покарання, як ознаки окремих привілейованих складів кримінальних правопорушень. Про взаємозв`язок обставин, що пом`якшують покарання, за приписами статті 66 КК, з обставинами, які є ознаками привілейованих складів кримінальних правопорушень (і віддзеркалюють собою значно менший ступінь суспільної небезпечності порівняно з простим складом правопорушення), свідчать, зокрема, положення частини 3 статті 66 цього Кодексу, якими заборонено враховувати як обставину, що пом`якшує покарання, ту, що вже визначена законом як ознака складу кримінального правопорушення, у вчиненні якого особу визнано винуватою.
Закон про кримінальну відповідальність визначає як обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, його вчинення у стані сильного душевного хвилювання, особливий психофізичний стан породіллі під час пологів або відразу після пологів, стан необхідної оборони при перевищенні її меж, які істотно знижують ступінь тяжкості умисних вбивств або тяжкого тілесного ушкодження, у привілейованих видах кримінальних правопорушень, визначених у статтях 116-118, 123, 124 КК. Вказане висвітлює підхід законодавця до визначення обставин, які можуть братися до уваги під час вирішення питання про можливість застосування положень статті 69 вказаного Кодексу.
Обставини чи сукупність обставин, які відповідно до положень статті 69 КК надають суду повноваження вийти за межі мінімального покарання, встановленого законом, мають бути такого ж характеру і сили, які зумовлюють виокремлення привілейованих складів злочинів. Ці обставини чи сукупність обставин мають перебувати в обумовленому взаємозв`язку із цілями та/або мотивами кримінального правопорушення, обсягом, характером і змістом дій та іншими факторами, які безпосередньо обумовлюють вчинення кримінального правопорушення та впливають на його характеристику за критеріями суспільної небезпеки вчиненого та винуватого, їх характеру та ступеня.
Суд, при призначенні покарання на підставі статті 69 КК, зобов`язаний не лише перерахувати обставини, що врахував як такі, що пом`якшують покарання, а й обґрунтувати, виходячи із приписів статей 50, 65 КК, яка(які) із обставин є такими, що істотно знизили тяжкість вчиненого злочину, тобто мала(и) вагомий вплив на його суспільну небезпечність.
Натомість, апеляційний суд, визнаючи необґрунтованими і такими, що не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування судом першої інстанції закону, який не підлягав застосуванню - статті 69 КК, належним чином не оцінив доводи скарги прокурора за вказаними вище критеріями.
Крім того, у своїй касаційній скарзі прокурор слушно посилається на правові позиції Касаційного кримінального суду, за якими, у разі застосування двох різних інститутів, а саме призначення покарання, нижчого від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті), та звільнення від відбування покарання з випробуванням, рішення щодо застосування кожного з цих інститутів повинно бути належним чином обґрунтоване.
Верховний Суд виходить із того, що положення ст. 75 КК підлягають застосуванню у взаємозв`язку із приписами статей 50, 65 цього Кодексу, що вимагає від суду переконливо вмотивувати наявність підстав до висновку про можливість досягнення цілей покарання в конкретному кримінальному провадженні внаслідок звільнення особи від відбування покарання із випробуванням. Питання призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням повинні вирішуватися з урахуванням можливості досягти мети покарання як такої, що включає не тільки кару, а і виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
Натомість в аспекті дотримання приписів статей 50, 65 КК оскаржене рішення не містить переконливого обґрунтування того, яким чином звільнення від відбування покарання з випробуванням забезпечує досягнення мети загальної превенції злочинів, передбачених частиною 4 статті 187 КК, виправлення засудженого, з урахуванням обставин, встановлених судом та відомостей про його особу. Формально пославшись на ряд обставин, суд не навів переконливого мотивування до застосування звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. За тих самих обставин та мотивів колегія суддів не вбачає підстав вважати висновки судів попередніх інстанції про застосування статті 75 КК обґрунтованими і правильними.
Допущені апеляційним судом порушення є підставою для скасування оскарженого судового рішення та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати наведене, належним чином перевірити доводи апеляційної скарги прокурора та ухвалити законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Оскільки, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції, який повинен бути проведений за встановленою КПК процедурою, колегія суддів не розглядає доводи касаційної скарги прокурора про неповідомлення потерпілого про дату, час та місце апеляційного розгляду.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд