ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 березня 2025 року
м. Київ
справа № 205/5586/21
провадження № 51-6589км23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника (у режимі відеоконференції) ОСОБА_6,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 14 жовтня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021041690000395 від 10 травня 2021 року, за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Дніпропетровська, який проживає за адресою: АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2022 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років. Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, цивільного позову та речових доказів.
Відповідно до обставин, детально викладених у вироку суду, 09 травня 2021 року близько 22:30 ОСОБА_7, знаходився на майданчику шостого поверху в під`їзді № 1 буд. АДРЕСА_2, де у нього виник словесний конфлікт з раніше йому знайомим ОСОБА_8, який переріс у обопільне штовхання руками, а в подальшому в обопільне нанесення ударів по тулубу, тобто бійку. У ході бійки ОСОБА_7 дістав кухонний ніж, який він мав при собі, та завдав ним не менше трьох ударів, які були спрямовані в ділянку життєво важливих органів ОСОБА_8, а саме в ділянку грудної клітини та обличчя, чим спричинив останньому тяжкі тілесні ушкодження, як небезпечні для життя у момент заподіяння, та легкі тілесні ушкодження, що мають незначні скороминущі наслідки.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 30 серпня 2023 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишив без задоволення, а вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2022 року стосовно ОСОБА_7 - без змін.
Постановою Верховного Суду від 03 вересня 2024 року касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 задоволено частково, ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року стосовно ОСОБА_7 скасовано і призначено новий розгляд у цьому суді.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 14 жовтня 2024 року змінену апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнив частково, вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2022 року стосовно ОСОБА_7 змінив. Перекваліфікував дії ОСОБА_7 з ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 121 КК України. Постановив уважати ОСОБА_7 засудженим за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років. В іншій частині вирок залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого, просить змінити ухвалу апеляційного суду та призначити ОСОБА_7 мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 1 ст. 121 КК України та на підставі ст. 75 КК України звільнити останнього від відбування покарання з випробуванням.
Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги захисник зазначає, що суд, призначаючи максимальне покарання, передбачене санкцією статті, своє рішення належним чином не мотивував. Вказує, що показаннями засудженого, потерпілого та свідка підтверджується той факт, що потерпілий завдав першого удару ОСОБА_7, який лише захищався та намагався припинити дії потерпілого. Звертає увагу, що у засудженого ОСОБА_7 було виявлено низку тілесних ушкоджень, що також не заперечується потерпілим. Крім того, суд не врахував відсутність з боку потерпілого претензій матеріального та морального характеру. Наголошує, що сприяння розкриттю злочину та надання показань у судому засіданні його підзахисним є обставинами, які пом`якшують покарання, а тому виправлення ОСОБА_7 можливе без ізоляції від суспільства. Стверджує, що матеріали справи не містять відомостей про належне повідомлення ОСОБА_7 про дату, час і місце судового розгляду апеляційним судом.
Заперечень від інших учасників кримінального провадження на касаційну скаргу захисника до Верховного Суду не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор ОСОБА_5 уважав касаційну скаргу сторони захисту необґрунтованою та просив залишити її без задоволення.
Захисник ОСОБА_6 підтримав подану касаційну скаргу, просив її задовольнити.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Верховний Суд зауважує, що висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та кваліфікація дій засудженого в касаційному порядку не оспорюються.
Разом з тим, доводи касаційної скарги захисника про те, що засуджений ОСОБА_7 не був повідомлений про дату, час і місце розгляду цього кримінального провадження апеляційним судом не є слушними з огляду на таке.
Так, за приписами ч. 1 ст. 135 КПК України особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв`язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою.
Положеннями ч. 1 ст. 136 КПК України визначено, що належним підтвердженням отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом є розпис особи про отримання повістки, в тому числі на поштовому повідомленні, відеозапис вручення особі повістки, будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення особі повістки про виклик або ознайомлення з її змістом.
Відповідно до ч. 1 ст. 323 КПК України, якщо обвинувачений, до якого не застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, не прибув за викликом у судове засідання, суд відкладає судовий розгляд, призначає дату нового засідання і вживає заходів до забезпечення його прибуття до суду. Суд також має право постановити ухвалу про привід обвинуваченого та/або ухвалу про накладення на нього грошового стягнення в порядку, передбаченому главами 11 та 12 цього Кодексу.
Матеріалами справи, а саме наданою ДУ "Синельниківська виправна колонія (№ 94)" копією розписки, підтверджується, що 07 серпня 2024 року ОСОБА_9 був повідомлений про дату час та місце апеляційного розгляду кримінального провадження, який був призначений на 14 жовтня 2024 року.
Також Суд звертає увагу, що матеріали справи не містять відомостей, які б свідчили, що ОСОБА_9 виявляв бажання брати участь в ході апеляційного розгляду цього кримінального провадження.
Тож доводи касаційної скарги сторони захисту в цій частині спростовуються матеріалами справи.
Зі змісту поданої касаційної скарги убачається, що захисник фактично порушує питання про недотримання судом апеляційної інстанції визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду в ході призначення покарання є: кримінально-правові відносно визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, у яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, під час врахування пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначення "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб`єкта.
Статтями 50 і 65 КК України передбачено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Вирішення зазначеного питання належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті), видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, з урахуванням обставин, які підлягають доказуванню, зокрема тих, що мають братися до уваги під час призначення покарання.
Проте, призначаючи ОСОБА_7 найсуворіше покарання, апеляційний суд достатньо не звернув уваги на те, що нанесення тілесних ушкоджень відбулося під час бійки, ініціатором якої обвинувачений не був, що останньому також було завдано тілесних ушкоджень, а також те, що потерпілий не має до обвинуваченого претензій матеріального та морального характеру.
Зазначені обставини та дані про особу ОСОБА_7, на переконання колегії суддів, дають підстави для пом`якшення йому покарання.
Тож Верховний Суд дійшов висновку про необхідність зміни оскарженого судового рішення та пом`якшення призначеного засудженому за ч. 1 ст. 121 КК України покарання у виді позбавлення волі до 7 років.
Таке покарання, на переконання колегії суддів, відповідатиме вимогам статей 50, 65 КК України і принципам законності, справедливості, індивідуалізації призначеного покарання та буде необхідним і достатнім для виправлення засудженого й попередження вчинення ним нових злочинів.
Водночас колегія суддів не вбачає підстав для звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного йому покарання з випробуванням, оскільки застосування приписів ст. 75 КК України можливе лише при призначенні засудженому покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років.
Ураховуючи те, що під час касаційного розгляду не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були безумовними підставами для скасування судового рішення, подана касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд