ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 березня 2025 року
м. Київ
справа № 303/5984/23
провадження № 61-8876св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, державний реєстратор Центру надання адміністративних послуг Виконавчого комітету Мукачівської міської ради Закарпатської області Мангур Роберт Васильович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, яка подана її представником - адвокатом Пітухом Василем Івановичем, на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 серпня 2023 року у складі судді Кость В. В. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 07 травня 2024 року у складі колегії суддів: Собослоя Г. Г., Фазикош Г. В., Джуги С. Д.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2,державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг Виконавчого комітету Мукачівської міської ради Закарпатської області Мангура Р. В. (далі - державний реєстратор Мангур Р. В.) про скасування рішення державного реєстратора щодо реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна та державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, з припиненням права власності.
Позовна заява мотивована тим, що він є власником земельної ділянки із кадастровим номером 2122755500:12:000:0091, площею 0,0048 га, яка знаходиться у АДРЕСА_1. Вказана земельна ділянка перебуває у його користуванні з 2005 року.
26 серпня 2005 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу Вірмет В. І. за реєстровим № 1930, він придбав у ОСОБА_3 житловий котедж, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Разом із житловим котеджем також набув майнове право на частину земельної ділянки під котеджем площею 0,1409 га.
Вказував, що на земельній ділянці із кадастровим номером 2122755500:12:000:0091 протягом 2006-2008 років він побудував ще один житловий будинок площею 162,7 кв. м, право власності на який не було оформлено.
Зазначав, що на підставі договору міни від 14 травня 2008 року, укладеним між ним та ОСОБА_3, ОСОБА_4, посвідченим приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу Вірмет В. І. за реєстровим № 900, він став власником житлового котеджу за адресою: АДРЕСА_1, з відповідним майновим правом на частину земельної ділянки під вказаним об`єктом нерухомості, площею 0,11 га, для рекреаційного призначення.
На підставі вказаного договору міни на його замовлення було виготовлено технічну документацію та внесено до Державного земельного кадастру відомості про земельну ділянку із кадастровим номером 2122755502:01:003:0429, площею 0,1052 га, яка виявилася меншою від зазначеної у договорі міни від 14 травня 2008 року. Тому на решту площі, що становила 0,0048 га, було розроблено окрему документацію та внесено до Державного земельного кадастру відповідні відомості з присвоєнням цій ділянці окремого кадастрового номера 2122755500:12:000:0091.
11 травня 2023 року з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно йому стало відомо, що рішенням державного реєстратора Мангури Р. В. про державну реєстрацію від 06 грудня 2022 року, індексний номер НОМЕР_1 здійснено реєстрацію права власності на належний йому житловий будинок, загальною площею 162,7 кв. м, за ОСОБА_2 .
Позивач уважав, що реєстрація права власності на належне йому нерухоме майно за відповідачкою є незаконною, оскільки житловий будинок, загальною площею 162,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 збудований ним на земельній ділянці із кадастровим номером 2122755500:12:000:0091, площею 0,0048 га, проте право власності на вказаний будинок не було зареєстроване. Отже, вказаний житловий будинок не розміщений на земельній ділянці із кадастровим номером 2122755502:00:002:0411, належній ОСОБА_2, як вказано державним реєстратором.
Посилався на те, що він був позбавлений майнових прав на нерухоме майно, яке збудував, у зв`язку із чим звернувся до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд:
- скасувати рішення державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг Виконавчого комітету Мукачівської міської ради Закарпатської області Мангури Р. В. від 06 грудня 2022 року за № НОМЕР_1 щодо державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на житловий будинок, загальною площею 162,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2666527821040);
- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на житловий будинок, загальною площею 162,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2666527821040, запис про право власності № 48621560 від 01 грудня 2022 року), з припиненням права власності ОСОБА_2 на вказаний об`єкт нерухомого майна.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 серпня 2023 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 07 травня 2024 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Скасовано рішення державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг Виконавчого комітету Мукачівської міської ради Закарпатської області Мангура Р. В. від 06 грудня 2022 року за № НОМЕР_1 щодо державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на житловий будинок, загальною площею 162,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2666527821040).
Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на житловий будинок, загальною площею 162,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2666527821040, запис про право власності № 48621560 від 01 грудня 2022 року), з припиненням права власності ОСОБА_2 на вказаний об`єкт нерухомого майна.
У задоволені позову ОСОБА_1 до державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг Виконавчого комітету Мукачівської міської ради Закарпатської області Мангура Р. В. відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Судові рішення мотивовані тим, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. Позивач реалізував своє право та зареєстрував за собою право власності на частину земельної ділянки, площею 0,0048 га (кадастровий номер 2122755500:12:000:0091), що становила залишок від загальної площі 0,11 га, яка мала перейти йому у користування відповідно до умов договору міни від 14 травня 2008 року.
Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, суди попередніх інстанцій вважали, що суб`єктом речового права власності на земельну ділянку площею 0,11 га є ОСОБА_1, тому він і повинен набути право власності на збудовані на такій земельній ділянці об`єкти, в даному випадку спірний житловий будинок, а порушення права власності позивача відбулося в результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_2 .
Суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову до державного реєстратора Мангура Р. В., посилаючись на те, що державний реєстратор не може виступати належним відповідачем, оскільки він лише зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження, що узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вважав, що висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи та нормам матеріального права, а районний суд дав належну оцінку доказам та доводам позовної заяви. При цьому зазначив, що оскільки порушення права власності позивача відбулося в результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_2, заявлені ним позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Пітух В. І., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У червні 2024 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
У вересні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2025 року справу призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_2, яка подана її представником - адвокатом Пітухом В. І., мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України та підлягають скасуванню.
Вказує, що є законним власником житлового котеджу, що знаходиться, за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки на якій він розташований із кадастровим номером 2122755502:01:003:0428 та суміжної земельної ділянки із кадастровим номером 2122755502:00:002:0411, успадкувавши вказане нерухоме майно після смерті батька - ОСОБА_3 .
При цьому право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації такого права і після набуття права власності на земельну ділянку жодна із сторін договору міни від 14 травня 2008 року претензій щодо отриманих земельних ділянок та їх площ не висловила.
Апеляційний суд проігнорував доводи апеляційної скарги щодо необхідності закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, оскільки на момент винесення судового рішення судом першої інстанції право власності ОСОБА_2 на спірне нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було припинено на підставі рішення державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг Виконавчого комітету Мукачівської міської ради Закарпатської області Мангура Р. В. від 01 серпня 2023 року (індексний номер 68692991).
Посилається на те, що суд першої інстанції помилково розглянув цю справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, не врахувавши категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у ній. При цьому суд апеляційної інстанції залишив доводи апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального права, розгляд справи без належного повідомлення учасників справи без відповіді.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень представник ОСОБА_2 - адвокат Пітух В. І. вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18, постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18 та постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 295/5011/15-ц, від 27 червня 2018 року у справі № 921/403/17, від 08 серпня 2019 року у справі № 907/710/17, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Йосипчук О. В. подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив про необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій, які відповідають вимогам статей 263-265 ЦПК України, а правові висновки Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі, є нерелевантними з цією справою.
Вважає, що відсутні підстави для закриття провадження у справі, оскільки порушення права власності ОСОБА_1 відбулося в результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за відповідачкою на підставі подання нею державному реєстратору документів з недостовірними даними, зокрема, щодо земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок. При цьому майно було знищено ОСОБА_2 у подальшому.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
26 серпня 2005 року між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу житлового котеджу разом із земельною ділянкою, посвідчений приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу Вірмет В. І. за реєстровим № 1930, відповідно до умов якого продавець продав, а покупець купив належний продавцю житловий котедж, розташований за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 185,5 кв. м, житловою площею 139,4 кв. м (а. с. 18-19)
Пунктом 1 вказаного договору купівлі-продажу передбачено, що разом з житловим котеджем продається майнове право на частину земельної ділянки під котеджем площею 0,1409 га, для рекреаційного призначення (будівництва та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу " ІНФОРМАЦІЯ_1").
14 травня 2008 року між ОСОБА_3 (сторона 1), ОСОБА_1 (сторона 2) та ОСОБА_4 (сторона 3) було укладено договір міни, посвідчений приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу Вірмет В. І. за реєстровим № 900 (а. с. 20-22).
Пунктом 1 вказаного договору міни передбачено, що ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 міняють належне їм на праві приватної власності нерухоме майно: ОСОБА_3 - житловий котедж із земельною ділянкою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з житловим котеджем міняється майнове право на частину земельної ділянки під котеджем площею 0,10 га, для рекреаційного призначення (будівництва та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу " ІНФОРМАЦІЯ_1");
ОСОБА_1 - котедж із земельною ділянкою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з житловим котеджем міняється майнове право на частину земельної ділянки під котеджем площею 0,1409 га, для рекреаційного призначення (будівництва та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу " ІНФОРМАЦІЯ_1");
ОСОБА_4 - житловий котедж із земельною ділянкою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з житловим котеджем міняється майнове право на частину земельної ділянки під котеджем площею 0,11 га, для рекреаційного призначення (будівництва та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу " ІНФОРМАЦІЯ_1").
Відповідно до пункту 5 договору міни право власності виникає у ОСОБА_3 на житловий котедж (разом з правом на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ); у ОСОБА_1 на житловий котедж (разом з правом на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ); у ОСОБА_4 на житловий котедж (разом з правом на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ).
У пояснювальній записці інженера - землевпорядника до технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відведення) меж земельної ділянки в натурі наявна інформація про те, що ОСОБА_1 було розроблено технічну документацію на земельну ділянку 2122755502:01:003:0429, площа якої становить 0,1052 га, та яка є на 0,0048 га меншою від площі, що зазначена в договорі міни від 14 травня 2008 року (0,11 га) (а. с. 12-15).
Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 12 травня 2023 року № 332039797 підтверджується, що 28 березня 2023 року за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 2122755500:12:000:0091, площею 0,0048 га (а. с. 59-60).
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 22 червня 2023 року № 336591503 державним реєстратором Центру надання адміністративних послуг Виконавчого комітету Мукачівської міської ради Закарпатської області Мангуром Р. В. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 06 грудня 2022 року за № НОМЕР_1 здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на житловий будинок, загальною площею 162,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2666527821040, запис про право власності № 48621560 від 01 грудня 2022 року (а. с. 62-63).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга ОСОБА_2, яка подана її представником - адвокатом Пітухом В. І. задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відтак зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.
Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначено у статті 16 ЦК України.
Частиною першою статті 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно із частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною першою статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом (частина друга статті 90 Земельного кодексу України (далі - ЗК України)).
Згідно з пунктом "г" частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.
Відповідно до частин другої та третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" однією із загальних засад державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є внесення відомостей до Державного реєстру виключно на підставах та в порядку, визначених Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Згідно із частиною другою статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають, змінюються та припиняються з моменту такої реєстрації.
У частині першій статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено перелік об`єктів щодо яких проводиться державна реєстрація речових прав. Зокрема, до таких Закон відносить речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, в тому числі і житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини другої статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону.
За змістом частини третьої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор, зокрема: встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
Відповідно до статті 11 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.
Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, оскільки такої підстави закон не передбачає.
Такий правовий висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 та постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18.
Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-40гс19) звернуто увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за землею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.
Тому не допускається набуття права власності на об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або іншого речового права на земельну ділянку, яке передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на такій земельній ділянці.
При цьому Велика Палата Верховного Суду виклала правовий висновок, що виходячи із принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності набуває той, хто має речове право на землю.
У справі, яка переглядається, суди установили, що ОСОБА_1 до оформлення ним права власності на земельну ділянку площею 0,0048 га із кадастровим номером 2122755500:12:000:0091 був належним землекористувачем вказаної земельної ділянки, оскільки набув таке речове право на підставі укладеного договору міни від 14 травня 2008 року, відповідно до умов якого до нього перейшли у власність житловий котедж разом з правом на земельну ділянку (площею 0,11 га), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі договору міни від 14 травня 2008 року ОСОБА_1 було розроблено технічну документацію на земельну ділянку із кадастровим номером 2122755502:01:003:0429, площа якої становила 0,1052 га, та яка є на 0,0048 га меншою від площі, що зазначена в договорі міни від 14 травня 2008 року.
Фактичне місцезнаходження спірного будинку на цій земельній ділянці площею 0,0048 га із кадастровим номером 2122755500:12:000:0091 підтверджується графічними та схематичними матеріалами технічної документації, в той час як на земельній ділянці із кадастровим номером 2122755502:00:002:0411 (дані якої були надані для реєстрації права власності на спірний будинок за ОСОБА_2 ) розміщені лише два навіси.
Частково задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши оцінку доводам сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач реалізував своє право та зареєстрував за собою право власності на частину земельної ділянки, площею 0,0048 га (із кадастровим номером 2122755500:12:000:0091), що становила залишок від загальної площі 0,11 га, яка мала перейти йому у користування відповідно до умов договору міни від 14 травня 2008 року.
Суди правильно вказали, що оскільки порушення права власності ОСОБА_1 відбулося в результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_2, заявлені ним позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 призводять до відновлення становища, яке існувало до порушення.
Аргументи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції проігноровано доводи апеляційної скарги щодо необхідності закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, оскільки на момент винесення судового рішення судом першої інстанції право власності ОСОБА_2 на спірне нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було припинено на підставі рішення державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг Виконавчого комітету Мукачівської міської ради Закарпатської області Мангура Р. В. від 01 серпня 2023 року (індексний номер 68692991), є необґрунтованими, з огляду на таке.
Підстави для закриття провадження у цивільній справі визначені у статті 255 ЦПК України.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.
Пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Поняття "юридичний спір" має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття "спір про право" (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод поняття "спір про право" має розглядатися не суто технічно, йому потрібно надавати сутнісного, а не формального значення.
Предметом спору є об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить постановити певне судове рішення.
Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
З урахуванням викладеного неіснування (відсутність) предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Відповідно до правового висновку, сформульованого у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04 (провадження № 12-67гс19) прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у разі припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Урахувавши викладене, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20, (провадження № 61-3438сво21) зазначив, що закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України є можливим, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції відповідного судового рішення. Логічно-граматичне тлумачення словосполучення "відсутність предмета спору" у контексті пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України дає підстави для висновку, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред`явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема у зв`язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні).
Отже, на час відкриття провадження у цій справі між сторонами існував спір, тому відсутні підстави для закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про незабезпечення повного та всебічного розгляду справи судами та неврахування наявних у матеріалах справи доказів, оскільки вважає, що суди встановили обставини справи в достатньому обсязі для правильного її вирішення та ухвалення законних судових рішень по суті спору.
Посилання касаційної скарги заявника на те, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, зокрема, справу було розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження, а не за правилами загального позовного провадження, є безпідставними.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 липня 2023 року про відкриття провадження у справі вказану справу відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України визнано судом малозначною та визначено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідно до частини четвертої статті 19 ЦПК України (у редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження) спрощене позовне провадження призначене для розгляду: 1) малозначних справ; 2) справ, що виникають з трудових відносин; 3) справ про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд; 4) справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
У пункті 2 частини шостої статті 19 ЦПК України (у редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження) визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті (частина друга статті 274 ЦПК України).
За предметом позову ця справа не входить до переліку категорій справ, які не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного позовного провадження (частина четверта статті 274 ЦПК України). Клопотань про неможливість розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження ні позивач, ні відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції не подавали.
Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки судами попередніх інстанцій належно досліджено всі зібрані у справі докази та надано їм правильну правову оцінку, отже, спір вирішено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.