ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 березня 2025 року
м. Київ
справа № 757/52049/19-ц
провадження № 61-8830св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Конкорд Факторинг",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яка подана її представником - адвокатом Угленко Оксаною Юріївною, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 грудня 2022 року у складі судді Новака Р. В. та постанову Київського апеляційного суду від 08 травня 2024 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Кулікової С. В., Музичко С. Г.
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Конкорд Факторинг" (далі - ТОВ "ФК "Конкорд Факторинг")звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_2, ОСОБА_4, третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання припиненим права на користування житлом у зв`язку із незаконним набуттям такого права та зняття з реєстрації місця проживання.
Позовна заява мотивована тим, що 05 вересня 2013 року між Публічним акціонерним товариством (далі - ПАТ) "КБ "Актив-банк" та ТОВ "Пак-Експо" укладено договір про здійснення кредитних операцій № 0509/02.
З метою забезпечення належного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, того самого дня між ПАТ "КБ "Актив Банк" та ОСОБА_5 укладений договір іпотеки № 0509/02/S-5. Банку передано в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, та належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .
Рішенням Печерського районного суду міста Києва у справі № 757/6633/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про розірвання шлюбу та поділ спільного майна подружжя право власності на квартиру визнано за ОСОБА_1 .
ОСОБА_1 набула статусу іпотекодавця за договором іпотеки в межах вартості спірної квартири.
Між ПАТ "КБ "Актив-банк" та ТОВ "ФК "Конкорд Факторинг" укладено договір про відступлення прав вимоги за кредитним договором та договором іпотеки.
У зв`язку із невиконанням ТОВ "Пак-Експо" зобов`язань за кредитним договором, ТОВ "ФК "Конкорд Факторинг" звернуло стягнення на квартиру на підставі пункту 8.5 договору іпотеки, у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України "Про іпотеку", шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.
ТОВ "ФК "Конкорд Факторинг" зазначало, що оскільки після укладення договору іпотеки, у порушення пункту 6.3.12. договору здійснено реєстрацію місця проживання відповідачів у квартирі, відтак останні протиправно набули права на проживання.
Ураховуючи наведене, ТОВ "ФК "Конкорд Факторинг" просило визнати припиненим право ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_2, ОСОБА_4 на користування квартирою у зв`язку із незаконним набуттям такого права та зняти їх з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 26 квітня 2021 року позов ТОВ "ФК "Конкорд Факторинг" задоволено.
Визнано припиненим право ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_2, ОСОБА_4 на користування квартирою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 12284880000) у зв`язку із незаконним набуттям такого права.
Знято з реєстрації місця проживання ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_2, ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 .
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про перегляд заочного рішення Печерського районного суду м. Києва від 26 квітня 2021 року.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 04 серпня 2021 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Печерського районного суду м. Києва від 26 квітня 2021 року задоволено.
Заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 26 квітня 2021 року скасовано та справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження з провадженням підготовчого засідання.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 08 грудня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 08 травня 2024 року, позов ТОВ "ФК "Конкорд Факторинг" задоволено.
Визнано припиненим право ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_2, ОСОБА_4 на користування квартирою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 12284880000) у зв`язку із незаконним набуттям такого права.
Знято з реєстрації місця проживання ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_2, ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 .
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що відповідачі незаконно зареєстрували місце проживання у квартирі АДРЕСА_1, власником якої є позивач, після укладення договору іпотеки від 05 вересня 2013 року, всупереч його умовам та без повідомлення іпотекодержателя про це.
Крім того, суд першої інстанції врахував, що відповідачі не надали доказів фактичного проживання у квартирі, а наявні у справі докази свідчать про зворотне.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2024 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Угленко О. Ю., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 грудня 2022 року, постанову Київського апеляційного суду від 08 травня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ТОВ "ФК "Конкорд Факторинг".
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанції не звернули належної уваги на те, що справа, фактично, стосується виселення відповідачів із житла, незважаючи на те, що позивач заявив вимоги про визнання припиненим права на користування житлом, а тому до спірних правовідносин повинні були застосовуватися норми ЖК України, зокрема стаття 109, як забороняє висиляти особу без надання іншого житла, за умови, що житло придбано не за кредитні кошти.
Посилається на практику Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду з посиланням на неможливість виселення відповідачів зі спірної квартири.
Вказує, що отримання дозволу на реєстрацію осіб у квартирі не було передбачено договором іпотеки від 05 вересня 2013 року, умови якого передбачали тільки повідомлення іпотекодержателя, як не було це передбачено й Правилами реєстрації місця проживання, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207.
Суди не врахували, що виселення малолітньої дитини можливо виключно з дозволу органу опіки та піклування.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2024 року ТОВ "ФК "Конкорд Факторинг"подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що викладені в ній доводи є безпідставними, оскаржувані судові рішення є законним та обґрунтованим, суди забезпечили повний та всебічний розгляд справи, а судова практика, на яку посилається заявник, є нерелевантною до цього спору, тому просить закрити касаційне провадження у справі, а у разі відсутності для цього підстав - залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
13 вересня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
05 вересня 2013 року між ПАТ "КБ "Актив-банк" та ТОВ "Пак-Експо" (змінено назву на ТОВ "Кепстар Юкрейн Лімітед"), укладено договір про здійснення кредитних операцій № 0509/02.
05 вересня 2013 року між ПАТ "КБ "Актив Банк" та ОСОБА_5 укладено договір іпотеки № 0509/02/S-5 З метою забезпечення належного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, за яким банку передано в іпотеку квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_1
28 липня 2016 року рішенням Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/6633/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про розірвання шлюбу та поділ спільного майна подружжя, залишеним без змін Апеляційним судом міста Києва та Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, право власності на квартиру визнано за ОСОБА_1 .
У лютому 2019 року між ПАТ "КБ "Актив-банк" та ТОВ "ФК "Конкорд Факторинг" укладено договір № 49-debtX_8688 про відступлення прав вимоги, за яким банк відступив позивачу права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки.
16 вересня 2019 року ТОВ "ФК "Конкорд Факторинг" звернуло стягнення на предмет іпотеки - квартиру, на підставі пункту 8.5 договору іпотеки, у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України "Про іпотеку", зареєструвавши право власності на це майно за собою.
Відповідно до довідки КП Білоцерківської міської ради "Житлово-експлуатаційна контора № 6" з місця проживання про склад сім`ї та реєстрацію від 04 вересня 2013 року, на дату укладення договору іпотеки місце проживання відповідачів було зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3 .
Згідно з відповіді Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Печерської районної в місті Києві державної адміністрації від 21 липня 2020 року, станом на 05 вересня 2013 (дата укладення договору іпотеки) за адресою: АДРЕСА_2 зареєстрованих осіб не значилося.
Відповідно до копії витягу від 19 вересня 2019 року з Реєстру територіальної громади міста Києва про зареєстрованих осіб, та копії витягу від 21 липня 2020 року із Реєстру територіальної громади міста Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_2, 06 травня 2014 року здійснено реєстрацію місця проживання ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_2, ОСОБА_4 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18), від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц, постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2021 року у справі № 310/2950/18 та постанові Верховного Суду від 30 травня 2024 року у справі № 303/319/20, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Угленко О. Ю. задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Частиною першою статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно із частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши, що реєстрація місця проживання відповідачів відбулася після укладення договору іпотеки спірної квартири, власником якої є позивач, без відома іпотекодержателя, оскільки іпотекодавець всупереч договору іпотеки не повідомляв у встановленому договором порядку про вчинення відповідних реєстраційних дій, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_2, ОСОБА_4 незаконно зареєструвалися в квартирі, яка була предметом іпотеки, тому їх право користування слід припинити та зняти їх з реєстрації місця проживання у квартирі АДРЕСА_1 .
Доводи касаційної скарги про те, що отримання дозволу на реєстрацію осіб у квартирі не було передбачено договором іпотеки від 05 вересня 2013 року, є безпідставними.
Судами було встановлено, що згідно з пунктом 5.1.4. договору іпотеки зобов`язання, які іпотекодавець бере на себе згідно з цим договором, є законними, дійсними та зобов`язуючими для іпотекодавця, і згідно з їх умовами на іпотекодавця може бути поданий позов.
Відповідно до пункту 5.1.15. договору іпотеки відносно предмету іпотеки в цілому чи окремого майна, що входить до складу предмету іпотеки, відсутні будь-які права та вимоги третіх осіб (в тому числі, але не виключно, й такі, що випливають з сервітутів), не існує ніяких зареєстрованих чи незареєстрованих прав, вимог та обтяжень (в тому числі іпотекою) на користь третіх осіб (приватних та публічних), не укладено жодних правочинів (як зареєстрованих, так і незареєстрованих), в тому числі договорів спільної діяльності, управління, найму, оренди, лізингу, користування тощо, окрім тих, що наведені нижче: 5.1.15.1. іпотечний договір, укладений між іпотекодавцем та іпотекодержателем.
Іпотекодавець має право володіти та користуватися предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення протягом всього строку дії договору за умов не погіршення стану предмету іпотеки та/або зменшення його вартості понад норми його звичайної амортизації (зносу), з урахуванням обмежень, що встановлені чинним законодавством та цим договором (пункт 6.2.4. договору іпотеки).
Згідно з пунктом 6.3.6. договору іпотеки іпотекодавець зобов`язується дотримуватися обмежень, встановлених цим договором та чинним законодавством України, щодо володіння, користування, розпорядження предметом іпотеки.
Пунктом 6.3.12. договору іпотеки передбачено, що іпотекодавець зобов`язаний повідомляти іпотекодержателя письмово про реєстрацію жителів у квартирі, які будуть реєструватися у квартирі після укладення цього договору за 30 (тридцять) календарних днів до здійснення такої реєстрації та/або намір її проведення.
Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 9 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя, зокрема, передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.
Суди встановили, що ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_2, ОСОБА_4 зареєстрували місце проживання у квартирі, яка була предметом іпотеки, після укладення договору іпотеки та, як без повідомлення, так і без дозволу іпотекодержателя. Тобто реєстрація у спірну квартиру відбулося, як всупереч вимогам договору іпотеки, так і при прямій забороні, що міститься у Законі України "Про іпотеку".
Верховний Суд вже звертав увагу на те, що реєстрація у предметі іпотеки осіб, які не були у ньому зареєстровані на момент укладення договору іпотеки, без згоди іпотекодержателя, є порушенням з боку іпотекодавця, яке не має призводити до обмеження прав іпотекодержателя та створювати права у таких зареєстрованих осіб щодо предмета іпотеки (див., наприклад, постанови Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі № 707/1695/18, від 24 січня 2024 року у справі № 335/9076/20).
Доводи касаційної скарги про те, що цей спір є, фактично, спором про виселення відповідачів, а суди помилково не застосували норми ЖК України, зокрема, статтю 109, не заслуговують на увагу, оскільки судом першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, було встановлено, що відповідачі фактично не проживають у спірній квартирі. Відповідно, порушення прав позивача у цьому випадку полягає саме у протиправній реєстрації відповідачів у квартирі, яка є власністю позивача, відтак позовні вимоги про визнання припиненим права на користування житлом, у зв`язку із незаконним набуттям такого права, та зняття з реєстрації місця проживання є належним способом захисту, а суди правильно й у ефективний спосіб захистили порушені права.
У зв`язку із цим посилання касаційної скарги на необхідність отримання дозволу органу опіки і піклування є помилковим.
Правові висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, на які посилається заявник, не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій та не впливають на викладені ними правові висновки, оскільки у наведених заявником справах були встановлені інші фактичні обставини, зокрема, відсутній такий факт, як реєстрація місця проживання саме після укладення договору іпотеки.
При цьому, колегія суддів не вбачає підстав для закриття касаційного провадження у справі, як того просить позивач у відзиві, оскільки наведені у касаційній скарзі постанови прийняті у подібних справах, проте з дещо відмінними обставинами справ, що не є підставою для закриття касаційного провадження.
Не заслуговують на увагу й посилання заявника на те, що виселення малолітньої дитини можливо виключно з дозволу органу опіки та піклування, оскільки, виселення не було предметом спору у цій справі, адже відповідачі фактично не проживають у спірній квартирі.
Отже, доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не відповідають матеріалам справи та встановленим судом обставинам, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Наведені у касаційних скаргах заявників доводи були предметом дослідження у судах першої та апеляційної інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Враховуючи, що колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, то перерозподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,