ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 березня 2025 року
м. Київ
справа № 756/359/22
провадження № 61-14644св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Оболонська районна в місті Києві державна адміністрація, комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва",
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Лазоренко Тетяна Володимирівна, на рішення Оболонського районного суду міста Києва
від 04 жовтня 2023 року в складі судді Жук М. В. та постанову Київського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року в складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва, Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання новим наймачем житла та зобов`язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачка є донькою померлого ОСОБА_3, який є сином ОСОБА_4, якому в свою чергу було надано у користування житлове приміщення, а саме квартира АДРЕСА_1 на підставі ордеру від 07 січня 1989 року. ОСОБА_4 помер
ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивачка мала намір прийняти спадщину після смерті батька, але виявилося, що спірне житло не приватизовано. Вважає, що вона як член сім`ї попереднього наймача має право бути визнаною наймачем за раніше укладеним договором, оскільки постійно проживала разом із наймачем однією сім`єю у спірній квартирі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено факту набуття права користування спірною квартирою, проживання однією сім`єю із померлим наймачем, ведення спільного з ним господарства.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Київського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2023 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що судом першої інстанції правильно встановлено, що позивачка у розумінні положень статті 64 ЖК УРСР не належала до кола членів сім`ї наймача ОСОБА_3 за його життя, оскільки зберігала за собою інше постійне місце проживання та не довела, що вона постійно проживала разом з наймачем і вела з ним спільне господарство. Тобто вона не вселилася в установленому законом порядку до спірної квартири.
Короткий зміст касаційної скарги та її доводи
02 листопада 2024 року до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд" від імені ОСОБА_1 - адвокат Лазоренко Т. В. подала касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просила їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 27 серпня 2024 року у справі № 201/193/22, від 21 травня 2020 року у справі № 199/9418/16-ц тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що хоча вона і мала інше зареєстроване місце проживання, але фактично постійно проживала у спірній квартирі разом із батьком, на що суди належної уваги не звернули. Вважає, що вона у встановленому законом порядку набула право користування житловим приміщенням.
Відзив на касаційну скаргу
У грудні 2024 року від Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень. Вказує, що ОСОБА_1 не надала доказів законного вселення у спірну квартиру та постійного проживання в квартирі однією сім`єю з батьком. Також зазначає, що згідно з ордером від 07 січня 1989 року квартира надавалася для проживання ОСОБА_4 разом із сином ОСОБА_3 та його дружиною ОСОБА_5 . Остання письмової згоди на вселення ОСОБА_1 у спірну квартиру не надавала.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 06 лютого 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Згідно з ордером на жиле приміщення від 07 січня 1989 року № 13615
ОСОБА_4 надано право на вселення до квартири АДРЕСА_1, що в подальшому змінила назву на АДРЕСА_2, разом із сім`єю у складі трьох осіб: сином ОСОБА_3 та дружиною сина -
ОСОБА_5
22 жовтня 1992 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 розірвано.
Батьком ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, є ОСОБА_3 .
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 .
Квартира АДРЕСА_1 належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва (не приватизована).
За інформацією з Реєстру територіальної громади міста Києва ОСОБА_1 з 23 листопада 1999 року по 10 вересня 2021 року була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 . Після вказаної дати місце реєстрації позивачки не зареєстроване.
Оболонська районна в місті Києві державна адміністрація листом № 104-9829 від 19 листопада 2021 року відмовила ОСОБА_1 у розгляді питання щодо можливості укладення договору найму квартири АДРЕСА_1 .
Відповідно до витягу від 04 липня 2022 року № 81606888 з реєстру територіальних громад місті Києва про зареєстрованих/знятих з реєстрації осіб у житловому приміщення за адресою: АДРЕСА_4 за період з 30 січня 2017 року по 04 липня 2022 року у вказаній квартирі з 09 лютого 1989 року зареєстровані ОСОБА_5 та ОСОБА_3, якого 25 січня 2021 року знято з реєстрації за вказаною адресою.
Відповідно до довідки про нарахування та сплату по особовому рахунку
№ НОМЕР_1 за період з 01 липня 2018 року по 01 липня 2022 року у квартирі АДРЕСА_1 наявна заборгованість у розмірі
63 944,88 грн.
Згідно з актом комісії комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва" від 11 жовтня 2022 року встановлено, що двері у квартиру закриті на замок, в поверховому електрощитку автоматичний вимикач на квартиру знаходиться у вимкненому положенні, електрична енергія в квартирі відсутня, при візуальному огляді вікон з вулиці видно, що в квартирі давно ніхто не проживає. Зі слів сусідів з квартир АДРЕСА_5 ( ОСОБА_7 ) та АДРЕСА_6 там ніхто не проживає з 2020 року.
Допитані у суді першої інстанції свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_7, про виклик яких просила позивачка, надали показання про те, що за життя
ОСОБА_3 його дочка ОСОБА_1 часто приїздила до батька і допомагала йому.
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України), і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.
Згідно з частиною першою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Згідно зі статтею 310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, установлених законом.
Відповідно до статті 58 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.
Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер (стаття 61 ЖК України).
За змістом статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.
До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Якщо особи, зазначені у частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.
Згідно зі статтею 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.
Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселились до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи зареєстровані вони в цьому житловому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.
Наявність чи відсутність реєстрації сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилася туди як член сім`ї наймача приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.
Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 12 червня
2020 року у справі № 755/16392/17 (провадження № 61-310св19), від 15 квітня 2020 року у справі № 466/5057/17 (провадження № 61-42617св18), від 26 грудня 2024 року у справі № 489/1183/21 (провадження № 61-7939св24).
За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, належним чином з`ясувавши усі обставини справи та дослідивши надані сторонами докази, обґрунтовано виходив із того, що позивачка не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження дотримання визначеного законом порядку вселення до квартири АДРЕСА_1 та постійного її проживання в цій квартирі разом з наймачем (батьком) однією сім`єю, а тому дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.
Суди обґрунтовано врахували, що на момент смерті батька позивачка зберігала за собою постійне місце проживання з народження за іншою адресою:
АДРЕСА_3, з реєстрації знялася вже після смерті батька.
Доказів про те, що ОСОБА_1 вселилася у спірне житло за життя батька за його згодою і проживала з ним однією сім`єю на момент смерті матеріали справи не містять.
Суд надав правильну оцінку показанням свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_7, про виклик яких просила позивачка, які повідомили, що за життя ОСОБА_3 його дочка ОСОБА_1 часто приїздила до батька та допомагала йому, та правильно вважав, що такі показання не підтверджують доводи позивача про вселення та постійне проживання в спірній квартирі однією сім`єю з батьком.
Крім того, згідно з ордером від 07 січня 1989 року квартира надавалася для проживання ОСОБА_4 разом із сином ОСОБА_3 та його дружиною ОСОБА_5, однак остання не надавала письмової згоди ні на вселення ОСОБА_1 в спірну квартиру, ні на визнання її наймачем.
Отже, ґрунтуються на вимогах закону і матеріалах справи висновки судів про недоведеність дотримання ОСОБА_1 визначеного законом порядку вселення до спірної квартири і постійного проживання в ній разом з батьком однією сім`єю.
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що вона була членом сім`ї померлого наймача квартири, так як під час розгляду зазначеної справи судами встановлено, що спірне житлове приміщення надавалося ОСОБА_4 разом із сім`єю у складі трьох осіб: сином
ОСОБА_3 та дружиною сина - ОСОБА_5 . Судами встановлено, що ОСОБА_1 у спірній квартирі зареєстрована не була, на час смерті наймача ОСОБА_3 була зареєстрована за іншою адресою і належних доказів на отримання письмової згоди наймача на вселення до житлового приміщення не надала.
Окрім зазначеного, позивачкою не надано доказів утримання спірного житла, зокрема сплати комунальних послуг. По спірній квартирі наявна заборгованість зі сплати комунальних послуг.
У пунктах 40-44 рішення Європейського суду з прав людини від 02 грудня
2010 року у справі "Кривіцька та Кривіцький проти України" зазначено, що згідно з Конвенцією поняття "житло" не обмежується приміщенням яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання "житлом", яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем.
За висновками, наведеними у постанові Верховного Суду від 15 вересня
2023 року у справі № 359/4376/22, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції.
Разом із тим статтею 107 ЖК України визначено, що у разі вибуття наймача та членів його сім`ї, договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття. У зв`язку зі смертю основного наймача, договір найму на квартиру підлягає оформленню на ім`я члена сім`ї, який має право користуватися квартирою.
Згідно із частиною першою статті 70 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Водночас, у цій справі позивачка не довела, що квартира АДРЕСА_1 була її постійним житлом, що вона була членом сім`ї наймача у розумінні ЖК України.
Таким чином позивачем не доведено нерозривного зв`язку із спірною квартирою, як єдиним житлом, яким вона постійно користувалася тривалий час.
Разом з тим, жилі приміщення підлягають наданню у порядку черговості громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов.
З урахуванням зазначеного, необхідно погодитися з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки стороною позивача не надано достатніх і достовірних доказів на підтвердження заявлених позовних вимог.
Посилання у касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 27 серпня 2024 року у справі № 201/193/22, від 21 травня 2020 року у справі № 199/9418/16
є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.