ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 березня 2025 року
м. Київ
справа № 233/2026/24
провадження № 61-16156св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - орган опіки та піклування Костянтинівської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 19 вересня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року в складі колегії суддів: Зубакової В. П., Бондар Я. М., Остапенко В. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - орган опіки та піклування Костянтинівської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області, про визначення місця проживання дитини разом із матір`ю.
В обґрунтування позову вказала, що з 24 квітня 2015 року вона з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі, мають спільну дочку - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Сімейне життя між ними поступово погіршувалось, що призвело до припинення шлюбних відносин, шлюб розірвано судовим рішенням від 25 січня 2024 року.
Дочка залишилася проживати із нею. Відповідач не надавав жодної матеріальної допомоги на утримання дочки, внаслідок чого вона (позивачка) була вимушена звернутись до суду з позовом про стягнення аліментів, який задоволено рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 20 червня 2024 року.
Вона не створювала жодних перешкод у спілкуванні відповідача з дочкою, яка відвідувала батька, іноді залишалась у нього на декілька днів, але, зловживаючи своїми батьківськими правами, останній заборонив дочці спілкуватись з матір`ю.
Крім того, зазначає, що відповідач погрожував дитині покараннями за спілкування з нею, демонстративно влаштовував конфлікт із застосуванням фізичного насильства відносно неї (позивачки).
Вважає, що своєю поведінкою відповідач завдавав дочці шкоди, оскільки такі події негативно впливають на її психіку і матимуть непоправні наслідки під час формування її особистості. Усі її спроби домовитись мирним шляхом з відповідачем не принесли позитивних результатів. Навпаки, відповідач почав більш агресивно поводитись з нею, та у категоричній формі заборонив з нею спілкуватись. Для спілкування з дочкою їй неодноразово доводилось викликати поліцію за адресою проживання відповідача. Вона була вимушена звернутись до органу опіки та піклування Костянтинівської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області, де отримала відповідь, що питання щодо визначення місця проживання дочки можна вирішити лише у судовому порядку.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд визначити місце проживання дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом із матір`ю - ОСОБА_1 .
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 19 вересня 2024 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Урахувавши тривалу відсутність матері у житті дитини, міцний емоційний зв`язок дитини з батьком, думку дитини, а також надані сторонами письмові докази, суд першої інстанції, з висновком якої погодився і апеляційний суд, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачкою не доведено доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з матірʼю.
Водночас суди погодились з висновком органу опіки та піклування про доцільність проживання дитини з батьком, вважаючи, що він є достатньо обґрунтованим, відповідає інтересам дитини.
Визначаючи місце проживання дитини з батьком, апеляційний суд врахував, що відовідач ОСОБА_2 виконав рекомендації органу опіки та піклування, виїхав разом із дитиною із зони активних бойових дій, що свідчить про сумлінне ставлення останнього до своїх батьківських обов?язків та забезпечення потребдитини.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
У грудні 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просила їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення її позову.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 523/11247/19, від 12 січня 2022 року у справі № 663/724/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи не враховані доводи позивачки про те, що: зловживаючи своїми батьківськими правами, відповідач заборонив дочці спілкуватися з матір`ю та постійно вживає заходів для обмеження будь-яких її контактів із дитиною; відповідач ОСОБА_2 використовує дочку у своїх інтересах, а саме, не маючи підстав для відстрочки від проходження військової служби, ухиляється від мобілізації за рахунок дочки.
На переконання заявниці суди не дослідили подані сторонами докази та не встановили обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема щодо: поточного місця проживання малолітньої дитини (відповідач приховує її від матері та їй невідомо де саме знаходиться дочка) та умови проживання дитини (чи забезпечена вона продуктами харчування у достатній кількості, засобами гігієни, сезонним одягом, канцелярськими приладами, підручниками, технічними засобами для навчання та ліками; кому саме належить житло, де проживає дочка із батьком, або на якій підставі вони там проживають, чи укладений договір оренди щодо житла; щодо місця навчання дитини.
Крім того, суди не мотивували з яких конкретно підстав погодились із висновком органу опіки та піклування Костянтинівської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області.
Оскаржувані судові рішення прямо суперечать інтересам дитини.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження в справі, а ухвалою від 20 лютого 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 24 квітня 2015 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого у них народилась дочка - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 25 січня 2024 року шлюб між сторонами було розірвано.
Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 20 червня 2024 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 06 листопада 2023 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У листі відділу поліції № 2 Краматорського РУП ГУНП в Донецькій області від 19 березня 2024 року № 3212/203/02-24 та у довідці, складеній за фактом заяви ОСОБА_1, вказано, що в ході перевірки її заяви не було встановлено фактичних даних, які можуть містити ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого КК України, або складу адміністративного правопорушення, передбаченого КУпАП. Під час перевірки заяви співробітники поліції виїжджали за місцем проживання ОСОБА_2, спілкувалися з дитиною і не виявили будь-яких фактичних даних, які б свідчили про протиправну поведінку батька щодо дитини та її матері.
Вислухана у судовому засіданні суду першої інстанції малолітня ОСОБА_4 пояснила, що бажає проживати з батьком.
Аналогічні пояснення дитина надала й Службі у справах дітей Костянтинівської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області 05 березня 2024 року.
Згідно із Актом про обстеження умов проживання від 05 березня 2024 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживають за адресою: АДРЕСА_1 . Житло розміщене на 2 поверсі двоповерхового будинку, усі комунальні послуги підключені та у доброму стані, для кожного члена сім"ї є окреме спальне місце і місце для відпочинку та розвитку. Для виховання дитини створено такі умови: окреме спальне місце, окрема кімната та місце для відпочинку, одяг у повному обсязі. Стосунки, традиції сімʼї добрі. За результатами перевірки проведена бесіда щодо виконання батьківських обовʼязків.
Відповідно до Акту обстеження умов проживання від 07 травня 2024 року проведено обстеження умов проживання матері дитини, яка проживає як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_2 . Житло розміщене на 1 поверсі одноповерхового будинку, складається з трьох кімнат. Умови проживання задовільні, у приміщенні чисто, затишно, наявні меблі в гарному стані. Створені належні умови для проживання та перебування дитини. За результатами бесіди встановлено, що матір дитини занепокоєна, що тривалий час не спілкується з дочкою. З матір`ю дитини проведено роз`яснювальну бесіду щодо необхідності евакуації дитини до більш безпечних територій у зв`язку із тривалістю бойових дій на території громади.
Згідно із висновком № 280/26 від 23 травня 2024 року орган опіки та піклування Костянтинівської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області вважає доцільним інтересам малолітньої дитини ОСОБА_3 :
- відмовити у задоволенні позову та залишити дитину з батьком;
- ОСОБА_2 евакуювати дочку ОСОБА_3 з території активних бойових дій до більш безпечних регіонів України.
Під час складання вказаного висновку комісією встановлено, що твердження ОСОБА_1 про створення їй ОСОБА_2 перешкод у спілкуванні з дочкою та вчинення ним психологічного насильства щодо дитини не відповідає дійсності (міститься посилання на лист відділу поліції № 2 Краматорського РУП ГУНП в Донецькій області від 19 березня 2024 року № 3212/203/02-24 та довідку, складену за фактом заяви ОСОБА_1 ). З малолітньою ОСОБА_5 спеціалістами служби проведено бесіду без присутності батька та матері. За результатами бесіди було встановлено, що у дитини з батьком склалися теплі стосунки, вона виявила бажання проживати разом з батьком, де їй комфортно та затишно.
Території Костянтинівської міської територіальної та Іллінівської сільської територіальної громад Краматорського району Донецької області перебувають у зоні активних бойових дій. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 серпня 2022 року № 679-р оголошена обов`язкова евакуація населення з території Донецької області до більш безпечних регіонів України.
Згідно із договором позички (безоплатного користування) житла від 04 вересня 2024 року ОСОБА_6 як власник житла передала у безоплатне користування ОСОБА_2 та його дочки ОСОБА_3 частину будинку на АДРЕСА_3 загальною площею 26,9 кв. м на строк до 28 лютого 2025 року.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цим вимогам оскаржувані судові рішення відповідають з таких підстав.
Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; (г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров`я; (е) право дитини на освіту (постанова Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19). Також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.
Відповідно до частини третьої статті 9 Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
За змістом статей 18, 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20).
Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.
Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Згідно із частиною першою, другою статті 15 Закону України "Про охорону дитинства" дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Право дитини на місце проживання розкрите через право батьків на визначення місця проживання дитини (стаття 160 СК України). Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
У цій справі встановлено, що як батько, так і мати дитини мають бажання її виховувати, висловлюють бажання в однаковій мірі піклуватися про неї, не зловживають спиртними напоями чи наркотичними засобами, намагаються створити належні умови для виховання та розвитку дочки.
У той же час між сторонами існує тривалий особистий конфлікт та неприязні стосунки, що унеможливило вирішення питання про фізичну опіку щодо їхньої спільної дитини в позасудовому порядку. Після припинення спільного проживання подружжя, дитина залишилась проживати із матірʼю (вересень 2023 року - січень 2024 року), а згодом переїхала до батька, з яким висловила бажання проживати.
Обставин, які б унеможливлювали проживання дитини з батьком чи з матір`ю, у цій справі не встановлено.
Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій, врахувавши інтереси малолітньої дитини, її психологічний стан та бажання проживати з батьком, права та інтереси на гармонійний розвиток та належне виховання, а також дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах, дійшли обґрунтованого висновку про визначення місця проживання дитини з батьком, оскільки це відповідає найкращому забезпеченню інтересів ОСОБА_7 .
Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини з батьком у цій справі, суди надали належну оцінку доказам: кожному окремо та доказам у їх сукупності, досліджено висновок органів опіку та піклування нарівні з іншими доказами, враховано ставлення батьків до виконання ними батьківських обов`язків та інші обставини, що мають суттєве значення для вирішення справи, у результаті чого ухвалено законні та вмотивовані рішення.
Визначаючи місце проживання дитини з батьком, апеляційний суд підставно врахував, що відповідач ОСОБА_2 виконав рекомендації органу опіки та піклування, виїхав разом із дитиною із зони активних бойових дій, що свідчить про сумлінне ставлення останнього до своїх батьківських обов?язків та забезпечення потребдитини.
При вирішенні спору в цій справі суди врахували висновок органу опіки та піклування про те, що інтересам дитини відповідатиме проживання з батьком.
Оцінюючи доводи касаційної скарги про те, що суди не мотивували з яких конкретно підстав погодились із висновком органу опіки та піклування Костянтинівської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області, колегія суддів зазначає про таке.
Нормами частин четвертої-шостої статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга не містить достатніх обґрунтувань про відхилення вказаного висновку органу у справах дітей щодо вирішення сімейного спору відносно дитини, оскільки він обґрунтований, містить різносторонній аналіз сімейної ситуації, включаючи думку дитини, у якої з батьком склалися теплі стосунки, вона виявила бажання проживати разом з батьком, де їй комфортно та затишно.
Надаючи оцінку аргументам касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували ті обставини, що відповідач погрожує відповідачці фізичним насильством, заборонив дочці спілкуватися з матір`ю та постійно вживає заходів для обмеження будь-яких її контактів із дитиною, колегія суддів зазначає про те, що аналогічні доводи ОСОБА_1 були предметом оцінки судів.
Відхиляючи ці аргументи позивачки, суди підставно звернули увагу на те, що у листі відділу поліції № 2 Краматорського РУП ГУНП в Донецькій області від 19 березня 2024 року № 3212/203/02-24 та у довідці, складеній за фактом заяви ОСОБА_1, вказано, що в ході перевірки її заяви стосовно вчинення ОСОБА_2 психологічного насильства відносно неї та дитини не було встановлено фактичних даних, які можуть містити ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого КК України, або складу адміністративного правопорушення, передбаченого КУпАП. Під час перевірки заяви співробітники поліції виїжджали за місцем проживання ОСОБА_2, спілкувалися з дитиною і не виявили будь-яких фактичних даних, які б свідчили про протиправну поведінку батька щодо дитини та її матері.
Крім того, колегія суддів враховує, що у своїй позиції, викладеній у відзиві на позовну заяву, відповідач в особі свого представника ініціював вирішення питання щодо мирного врегулювання питання участі матері у вихованні дитини, зокрема і шляхом укладення мирової угоди між сторонами та підтримав свою позицію у судових засіданнях від 29 травня 2024 року та 18 червня 2024 року. Водночас сторонам судом першої інстанції було розʼяснено право про можливість вирішення спору за допомогою процедури медіації (а. с. 115).
Зазначене свідчить про конструктивну позицію батька щодо належної участі матері у житті дитини і готовність до пошуку найкращих рішень заради інтересів дитини.
Колегія суддів також зазначає, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Судами встановлено та не заперечується сторонами, що після припинення спільного проживання подружжя, дитина протягом близько трьох місяців проживала із матір`ю (вересень 2023 року - січень 2024 року), а згодом все ж таки переїхала до батька, з яким і висловила бажання проживати, вказуючи про те, що саме таке середовище є стійким для неї. Разом із тим дитина в судовому засіданні від 19 вересня 2024 року підтвердила свою думку про те, що вона має бажання проживати із батьком, оскільки він приділяє їй час (їздить разом із нею на велосипеді, допомагає робити домашнє завдання). Натомість з матірʼю вона не хоче жити, оскільки остання майже не бачиться з нею, не зважаючи на відсутність перешкод, проживає з іншим чоловіком.
Суди врахували висловлену дитиною думку системно, належно з`ясували фактичні обставини справи і надали правову оцінку зібраним у справі доказам у сукупності і не встановили обставин, які б свідчили,що визначення місця проживання дитини із батьком не сприятиме забезпеченню її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним, а також обставин, за яких дитина зростатиме у неблагополучній сімʼї.
Ухвалюючи рішення про визначення місця проживання дитини з батьком, суд приділив погляду дитини на питання, яке стосується її особисто, належну увагу із урахуванням її віку та ступеню зрілості, і дійшов вірного висновку про врахування думки дитини в контексті ухвалення рішення в найкращих інтересах дитини.
Зазначене відповідає вимогам як міжнародного, так і національного законодавства щодо реалізації права дитини на те, що при оцінці та визначенні її інтересів підлягають врахуванню погляди дитини, її індивідуальність, збереження сімейного оточення і підтримки відносин, піклування, захист і безпека дитини, її право на здоров`я та освіту.
Водночас позивачка не надала доказів того, що зміна місця проживання дитини відбулась примусово або відповідач чинить їй перешкоди у спілкуванні із дочкою або якимось чином негативно впливає на її розвиток та світосприйняття, вчиняє дії, які б суперечили інтересам дитини.
Навпаки відповідач виїхав разом із дитиною із зони активних бойових дій, погодився на зміну власного стійкого середовища заради безпеки дитини.
Вказані заявницею постанови Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 523/11247/19, від 12 січня 2022 року у справі № 663/724/19 стосуються застосування норм матеріального права у правовідносинах щодо визначення місця проживання дитини, проте фактичні обставини у цих справах не є подібними до фактичних обставин у справі, яка є предметом перегляду. Усі інші наведені нею постанови стосуються питання дослідження судами доказів у справі.
Велика Палата Верховного Суду в постановах від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) та від 22 лютого 2022 року в справі № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21) зазначила, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Слово "подібний" в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін "подібні правовідносини" може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.
Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, а саме взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 389 та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).
Враховуючи викладене, оскаржувані судові рішення не суперечать постановам Верховного Суду, на які посилається заявниця у касаційній скарзі.
В цілому, доводи касаційної скарги висновків судів щодо вирішення справи по суті не спростовують, значною мірою зводяться до встановлення протилежних зазначеному обставин, тоді як встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявниці, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення ("Серявін та інші проти України", № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).