iplex360.Демо.Судові рішення

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2025 року

м. Київ

справа № 462/385/24

провадження № 61-17132св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

треті особи: Служба у справах дітей Пустомитівської міської ради, орган опіки та піклування Залізничної районної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката Манукян Марти Андріївни на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 16 квітня 2024 року у складі судді Постигач О. Б. та постанову Львівського апеляційного суду від 25 листопада 2024 року у складі колегії суддів:Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2024 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 про зобов`язання не чинити перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів спілкування та участі у вихованні дитини.

В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначали, що 21 квітня 2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 зареєстрований шлюб, який розірваний рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 19 жовтня 2020 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у відповідачки та ОСОБА_1 народився син - ОСОБА_5 .

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є дідом та бабою ОСОБА_5 .

Позивачі вказували на те, що між ними та ОСОБА_4 склалися неприязні відносини, відповідачка тривалий час (два роки) не дозволяла їм спілкуватися з дитиною.

Батько дитини з 2019 року є військовослужбовцем, проходить службу у Збройних Силах України у м. Дрогобич. Враховуючи специфіку проходження військової служби, неможливість вільно керувати своїм часом, період карантинних обмежень, батько дитини був позбавлений можливості виділити достатньо часу для того, щоб вирішити питання щодо побачень з сином.

Після розірвання шлюбу з батьком дитини відповідачка зареєструвала новий шлюб, почала уникати зустрічей, забороняла бачитись з дитиною, спілкуватися з дитиною телефоном, вітати зі святами, приховала від сина хто є його батьком, навчила сина називати батьком свого нового чоловіка.

У зв`язку із тим, що відповідачка перешкоджала ОСОБА_1 у спілкуванні з сином, ОСОБА_1 звернувся до Служби у справах дітей з заявою про встановлення графіку відвідування, однак відповідачка не виконує цей графік та перешкоджає ОСОБА_1 у спілкуванні з сином.

Також відповідачка ізолювала дитину від баби та діда, не дає можливості спілкуватися з онуком телефоном та побачити онука. Два роки баба і дід не мали можливості спілкуватися з онуком.

З урахуванням зазначеного та уточнених позовних вимог позивачі просили суд: зобов`язати відповідачку не чинити їм перешкоди у спілкуванні з дитиною ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 ; встановити такий спосіб спілкування та участі у вихованні між батьком ОСОБА_1 та сином ОСОБА_5 :

- встановлення систематичних побачень поза межами місця проживання дитини в присутності матері дитини перші три місяці після набрання рішення суду законної сили: в першу і третю неділю кожного місяця з 15 до 18 год. та другу і четверту суботу кожного місяця з 15 до 18 год., а в інші дні за попереднім узгодженням з матір`ю дитини;

- встановлення систематичних побачень поза межами місця проживання дитини без присутності матері дитини після спливу перших трьох місяців після набрання рішення суду законної сили: в першу і третю неділю кожного місяця з 15 до 18 год. та другу і четверту суботу кожного місяця з 15 до 18 год., а в інші дні за попереднім узгодженням з матір`ю дитини;

- встановити такий спосіб спілкування та участі у вихованні між дідом ОСОБА_2, бабою ОСОБА_3 та онуком ОСОБА_5 :

- встановлення систематичних побачень поза межами місця проживання дитини в присутності матері дитини перші три місяці після набрання рішення суду законної сили: в першу і третю середу кожного місяця з 17 до 19 год. та другу і четверту п`ятницю кожного місяця з 17 до 19 год., а в інші дні за попереднім узгодженням з матір`ю дитини;

- встановлення систематичних побачень поза межами місця проживання дитини без присутності матері дитини після спливу перших трьох місяців після набрання рішення суду законної сили: в першу і третю середу кожного місяця з 17 до 19 год., та другу і четверту п`ятницю кожного місяця з 17 до 19 год., а в інші дні за попереднім узгодженням з матір`ю дитини.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 16 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 25 листопада 2024 року, позовОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_4 не чинити перешкод ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 у спілкуванні з дитиною ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Встановлено такий спосіб спілкування та участі у вихованні між батьком ОСОБА_1 та сином ОСОБА_5 :

Встановлено такий спосіб спілкування та участі у вихованні міждідом ОСОБА_2, бабою ОСОБА_3 та онуком ОСОБА_5 :

- встановлення систематичних побачень поза межами місця проживання дитини в присутності матері дитини перші три місяці після набрання рішення суду законної сили: в першу і третю середу кожного місяця з 17 до 19 год. та другу і четверту п`ятницю кожного місяця з 17 до 19 год., а в інші дні за попереднім узгодженням з матір`ю дитини;

- встановлення систематичних побачень поза межами місця проживання дитини без присутності матері дитини після спливу перших трьох місяців після набрання рішення суду законної сили: в першу і третю середу кожного місяця з 17 до 19 год., та другу і четверту п`ятницю кожного місяця з 17 до 19 год., а в інші дні за попереднім узгодженням з матір`ю дитини.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, керувався тим, що між сторонами існує тривалий конфлікт щодо участі позивачів в житті малолітнього ОСОБА_5, відповідачка чинить перешкоди позивачам у спілкуванні з дитиною.

Встановлюючи спосіб спілкування та участі у вихованні між батьком, дідом, бабою та дитиною, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, узяв до уваги висновок Пустомитівської міської ради як органу опіки та піклування та вважав за доцільне встановити графік спілкування позивачів з дитиною, запропонований органом опіки та піклування, оскільки цей графік повністю відповідає інтересам малолітньої дитини, а також є достатнім для забезпечення участі батька, діда і баби у процесі виховання сина та онука.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У грудні 2024 року представник ОСОБА_4 - адвокат Манукян М. А. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржувані судові рішення, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 175/5360/13-ц, від 23 червня 2020 року у справі № 754/9026/16-ц, від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19, від 26 червня 2023 року у справі № 753/5374/22, від 12 жовтня 2022 року у справі № 559/1215/19-ц, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, заявник оскаржує судові рішення з передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав (вказує на порушення судами норм процесуального права відповідно до пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що відповідачка чинить перешкоди позивачам у спілкуванні із дитиною, оскільки позивачі не надали доказів на підтвердження вказаних обставин.

Також суди попередніх інстанцій не врахували заключення за результатами експериментально-психологічного дослідження дитини, яке складене 17 липня 2023 року лікарем-психологом, згідно з яким дитина абсолютно не знає свого біологічного батька та його батьків і не готова до зустрічей із ними. Дитина категорично не може залишатись із ними наодинці без присутності матері. Таке спілкування дитині протипоказане і може зашкодити її ментальному здоров`ю. Перші зустрічі рекомендовано проводити за участю психолога і тільки у присутності матері дитини. Біологічного батька та його батьків дитина не сприймає як членів своєї сім`ї, спілкування з ними може зашкодити вихованню дитини. Цей висновок є письмовим доказом, проте суди помилково його не врахували.

Крім того, суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про призначення судово-психологічної експертизи.

Встановлюючи спосіб спілкування та участі у вихованні між батьком ОСОБА_1 та сином ОСОБА_5, суди попередніх інстанцій не врахували, що батько дитини погоджувався на відмову від дитини, якщо відповідачка відмовиться від аліментів на дитину, що підтверджується перепискою між сторонами. Батько дитини є військовослужбовцем, залученим до виконання бойових завдань не у Львівській області і, відповідно, встановлений графік не буде виконуватися, оскільки ОСОБА_1 не має такої змоги. Єдиним належним способом участі батька дитини у спілкуванні з дитиною є телефонні розмови, про що ОСОБА_1 не просив.

Суди помилково врахували висновок органу опіки та піклування, оскільки він є необґрунтованим.

Встановлюючи спосіб спілкування та участі у вихованні між дідом, бабою та онуком, суди не врахували, що баба та дід дитини не цікавились життям дитини з його народження і до досягнення дитиною більш як трьох років, між ними відсутній психологічно-емоційний зв`язок, а тому встановлення систематичних побачень і без присутності матері дитини, є порушенням інтересів дитини.

Доводи інших учасників справи

У січні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Андрухів Ю. О. подала відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваних судових рішень.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Посилання у касаційній скарзі на те, що відповідачка не чинить перешкод позивачам у спілкуванні із дитиною, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи. В матеріалах справи наявні підтвердження неодноразових звернень ОСОБА_1 у поліцію щодо перешкоджання з боку відповідачки у побаченні з дитиною та звернення до Служби у справах дітей з заявою про встановлення графіку відвідування дитини.У судовому засіданні на питання суду чи згідна відповідачка на будь-який інакший графік відвідувань, вона заявила, що не погоджується на жодне спілкування дитини з позивачами, мотивуючи свою позицію особистим неприязним ставленням до позивачів.

Доводи касаційної скарги про те, що баба і дід не цікавились дитиною, спростовуються тим, що вони зверталися до відповідачки з проханням про зустрічі з онуком, на що отримували відмови, а також зверталися до міського голови Пустомитівської міської ради Львівського району Львівської області із заявою щодо участі у вихованні онука та приходили до дитячого садка, що побачити онука та поспілкуватись із ним.

Суди попередніх інстанцій правильно не врахували заключення за результатами експериментально-психологічного дослідження дитини, яке складене 17 липня 2023 року лікарем-психологом, оскільки це заключення є сумнівним, складеним на замовлення відповідачки і не відображає реальну картину спілкування та справжніх стосунків батька з дитиною, також психолог не опитувала батька дитини, відтак не могла зробити висновок про відносини між батьком і дитиною. Заключення не містить обов`язкових реквізитів.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у призначення судової експертизи для підтвердження психологічного стану дитини, висновків судів не спростовують, оскільки розгляд заявлених позовних вимог не потребує спеціальних знань, запропоновані відповідачем питання не входили до кола предмета доказування у цій справі. Крім того, відповідачка не оскаржувала ухвалу суду про відмову у задоволенні клопотання про призначення експертизи.

Всі доводи касаційної скарги стосуються переоцінки доказів у справі.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

21 квітня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстрований шлюб, який розірваний рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 19 жовтня 2020 року.

У шлюбі у ОСОБА_1 та ОСОБА_4 народився син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після розлучення батьків малолітня дитина проживає із матір`ю ОСОБА_4 та її чоловіком ОСОБА_6

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є дідом і бабою малолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Розпорядженнями міського голови Пустомитівської міської ради Львівського району Львівської області від 16 січня 2023 року № 02-04/25 та від 31 березня 2023 року № 02-02/417 ОСОБА_1 до 01 липня 2023 року визначено спосіб участі у вихованні малолітнього сина ОСОБА_5, 30 серпня 2018 року, шляхом встановлення порядку побачень, в присутності матері дитини ОСОБА_4, поза межами місця проживання дитини в АДРЕСА_1 та зобов`язано ОСОБА_4 не створювати перешкод у побаченні та спілкуванні батька з сином.

ОСОБА_1 29 січня 2023 року, 12 та 18 лютого 2023 року, 21 лютого 2023 року та 15 квітня 2023 року звертався у відділу поліції № 3 (м. Пустомити) Львівського районного управління поліції № 2 ГУНП у Львівській області щодо не виконання відповідачкою розпорядження міського голови Пустомитівської міської ради Львівського району Львівської області, посилаючись на те, що ОСОБА_4 не дозволяє бачитись йому з дитиною та не виходить з ним на контакт.

ОСОБА_2 та ОСОБА_5 також зверталися до міського голови Пустомитівської міської ради Львівського району Львівської області із заявою щодо участі у вихованні внука, проте листом від 01 лютого 2023 року їм рекомендовано звернутися до суду.

Згідно з висновком Пустомитівської міської ради як органу опіки та піклування щодо розв`язання спору про участь батька, діда і баби у вихованні дитини ОСОБА_5 від 15 лютого 2024 року № 02-08/296, Пустомитівська міська рада як орган опіки та піклування вважає за доцільне:

- визначити ОСОБА_1 спосіб участі у вихованні малолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, шляхом встановлення порядку побачень, а саме: в першу і третю неділю кожного місяця з 15:00 год .до 18:00 год.; в другу і четверту суботу кожного місяця з 15:00 год. до 18:00 год.; всі державні та релігійні свята, визначені, як вихідні дні, іменини і дні народження дитини, та інші робочі дні - за попередньою домовленістю з ОСОБА_4 ;

- визначити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 спосіб участі у вихованні малолітнього онука ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, шляхом встановлення порядку побачень, а саме: в першу і третю середу кожного місяця з 17:00 год. до 19:00 год.; в другий і четвертий четвер кожного місяця з 17:00 год. до 19:00 год.; всі державні та релігійні свята, визначені, як вихідні дні, іменини і дні народження дитини, та інші робочі дні - за попередньою домовленістю з ОСОБА_4 ;

- зустрічі ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з малолітнім ОСОБА_5 повинні відбуватися перші три місяці після набрання рішення суду законної сили в присутності ОСОБА_4, після спливу перших трьох місяців після набрання рішення суду законної сили - без присутності матері дитини;

- передача дитини батькові, діду з бабою відбувається біля будинку проживання дитини за адресою: АДРЕСА_2 .

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають з огляду на таке.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що позивачі не можуть досягти згоди з відповідачкою щодо їхнього (батька, діда і баби) способу участі у вихованні дитини та у спілкуванні з нею. Між батьком дитини ОСОБА_1, дідом дитини ОСОБА_2, бабою дитини ОСОБА_3 та матір`ю дитини ОСОБА_4 існують неприязні стосунки.

Щодо способу участі батька у вихованні дитини

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Згідно із статтею 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на виховання дитини. Навпаки, міжнародні договори та національне законодавство гарантують батькам реалізацію принципу рівності щодо виховання дитини.

У статті 5 Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок наголошено на необхідності вжиття заходів щодо зміни соціальних та культурних моделей поведінки чоловіків і жінок для досягнення викоренення забобонів, звичаїв та всіх інших проявів, що ґрунтуються на ідеї неповноцінності чи зверхності однієї із статей або стереотипності ролі чоловіків і жінок, а також визначення загальної відповідальності чоловіків і жінок за виховання та розвиток своїх дітей за умови, що в усіх випадках інтереси дітей мають перевагу.

Повноцінне спілкування малолітньої дитини з батьком в тій же мірі, що і з матір`ю, відповідає її якнайкращим інтересам.

Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частина десята статті 7 СК України).

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини (частина перша статті 151 СК України).

Згідно з частиною першою статті 159 СК України, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий з батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

За правилами частини другої статті 159 СК України суд визначає способи участі у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця проживання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особистої прихильності дитини, її віку, стану здоров`я та інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Приймаючи рішення в інтересах дитини, суд має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками.

Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків, опікунів та інтересами дитини неодноразово аналізувалося Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" і частини четвертої статті 10 ЦПК України застосовується судом як джерело права.

В аспекті наявності підстав для встановлення обмежень щодо побачень батька з дитиною заслуговує на увагу рішення Європейського суду з прав людини від 19 жовтня 2023 року (заява № 35481/20 "Терещенко проти України"), у якому суд констатував порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при зменшенні періодичності побачень батька з дитиною (4 дні на місяць) без відповідних і достатніх підстав для цього, зокрема якщо ці обмеження відповідали найкращим інтересам дитини. Матеріали не містили відомостей про те, що особиста зустріч батька з дитиною становила ризик для добробуту чи безпеки дитини. Крім того, судом констатовано неврахування національними судами положень статті 19 СК України, відповідно до якої, вирішуючи спори щодо участі батьків у вихованні дитини, суди могли не погоджуватися з висновком органу опіки та піклування, лише якщо висновок органу був недостатньо обґрунтованим або суперечив інтересам дитини.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частини п`ята та шоста статті 19 СК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29 травня 2019 року у справі № 357/17852/15-ц (провадження № 14-199цс19) виснувала, що положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитись на шкоду інтересам дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини.

Вирішуючи питання про встановлення способу участі у вихованні для одного з батьків, який постійно не проживає з дітьми, суди повинні враховувати усю сукупність обставин конкретної справи (постанови Верховного Суду від 07 серпня 2024 року у справі № 742/3278/23 (провадження № 61-7675св24), від 08 травня 2024 року у справі № 638/1269/23 (провадження № 61-15097св23) та інші).

У справах зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім (фактичним) подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини (постанови Верховного Суду: від 05 жовтня 2022 року у справі № 196/1202/19, від 26 червня 2023 року у справі № 753/5374/22, від 09 жовтня 2024 року у справі № 753/7011/23).

Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 562/1686/18 (провадження № 61-16928св20) наголосив, що під час вирішення спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та їх сукупності. Сам факт емоційно напружених відносин між колишнім (фактичним) подружжям та особисті конфлікти між сторонами не повинні порушувати інтереси дитини та її право на спілкування з кожним із батьків.

У постанові Верховного Суду від 07 грудня 2022 року у справі № 711/8611/20 (провадження № 61-9806св22) враховано інтереси малолітніх дітей та конкретні обставини справи, визначено порядок спілкування баби з онуками, оскільки це забезпечує якнайкращі інтереси дітей. Сама по собі наявність неприязних відносин між сторонами не є доказом, що останні створюють перешкоди позивачу у питаннях, пов`язаних з вихованням дітей.

Верховний Суд наголошує, що дитина є найбільш вразливою стороною у будь-яких сімейних конфліктах, оскільки на її долю припадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не лише спірні питання між батьками та іншими особами, а фактично визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій повно та всебічно з`ясували обставини справи, оцінили докази в сукупності та в цілому, врахували інтереси дитини, які мають пріоритет над інтересами батьків, поведінку батька та його активне бажання брати участь у вихованні та спілкуванні зі своїм сином, а також закріплений у положеннях міжнародних норм та норм законодавства України принцип рівності батьків у реалізації права на вільне спілкування з дитиною та участь у її вихованні, та встановили такий спосіб участі позивача у вихованні малолітнього сина ОСОБА_7, та спілкування з ним, який передбачає дотримання розпорядку дня дитини, стану його здоров`я та інтересів.

Колегія суддів погоджується із таким визначенням способу участі батька у вихованні дитини, оскільки це забезпечує якнайкращі її інтереси і розумний баланс у праві на участь обох батьків у вихованні дитини.

Оскаржуване судове рішення вирішує по суті проблеми у спілкуванні та вихованні дитини двома батьками у зв`язку з неможливістю її виховання у повноцінній сім`ї, створює передумови для її розвитку, формування особистості, забезпечує її міцними життєвими зв`язками з обома з батьків, що є надзвичайно важливим у житті дитини.

Водночас колегія суддів зауважує, що відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її батьком, повинно переважати над неприязними стосунками сторін.

Доводи касаційної скарги про те, що батько дитини є військовослужбовцем залученим до виконання бойових завдань не у Львівській області і, відповідно, встановлений графік не буде виконуватися, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Колегія суддів зауважує, що правосуддя у справах про піклування про дитину завжди супроводжується гостро-емоційними і мінливими стосунки між батьками, отже остаточність судового рішення у цій категорії справ може бути тимчасовою і нетривалою. Визначений судом порядок участі батька дитини у вихованні сина відповідає інтересам малолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, та сприятиме поступовому відновленню психоемоційного контакту між ним та батьком. Відомостей про те, що проведення дитиною часу з батьком становить ризик для благополуччя чи безпеки дитини, судами не здобуто.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про безпідставну відмову судом у задоволенні клопотання про проведення судово-психологічної експертизи дитини з таких підстав.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим. Способами забезпечення судом доказів є, зокрема, призначення експертизи (частини перша та друга статті 116 ЦПК України).

Згідно частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Аналіз доводів клопотання про призначення судово-психологічної експертизи (т. 1, а. с. 207-208), яке подано у квітні 2024 року, свідчить, що вказане клопотання не містить належного обґрунтування об`єктивної неможливості розгляду справи без спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини справи неможливо. Натомість встановлені обставини справи не дають підстав для висновку, що для вирішення спору були необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити обставини справи було неможливо.

Саме на таких висновках підставно базував своє рішення місцевий суд, відмовляючи ухвалою від 16 квітня 2024 року у задоволенні клопотання про призначення у справі судово-психологічної експертизи.

Посилання у касаційній скарзі на неврахування судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається в касаційному порядку. У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).

Інші доводи, наведені в касаційній скарзі, аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів. Наявність у відповідачки іншої точки зору на встановлені судами обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених судами судових рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь відповідача.

................

Перейти до повного тексту