ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 березня 2025 року
м. Київ
справа № 211/2569/15-ц
провадження № 61-9308св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідачі за первісним позовом та позивачі зустрічним позовом: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, в складі судді Ткаченко С. В., від 14 грудня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду, в складі колегії суддів: Бондар Я. М., Зубакової В. П., Тимченко О. О., від 19 березня
2024 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. У травні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
2. Позов мотивований тим, що 13 серпня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № KRK0GA00150911, за умовами якого позичальник отримав кредит в розмірі 10 123дол. США на термін до
11 серпня 2017 року.
3. Того ж дня в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 укладений договір поруки, згідно з яким у випадку невиконання боржником обов`язків за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
4. 13 вересня 2011 року між банком та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до кредитного договору від 13 серпня 2007 року № KRK0GA00150911, відповідно до якої суму заборгованості, що виникла у період з дати надання позичальнику кредиту до дати підписання додаткової угоди, зменшено на
1 942,26 дол. США, а саме: відсотки у розмірі 0,00 дол. США, комісія у розмірі 0,00 дол. США, пеня у розмірі 1 942,26 дол. США.
5. Банк вказував, що ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, отриманий кредит та проценти за користування ним не сплатив, у зв`язку з чим станом на 18 травня 2018 року виникла заборгованість у розмірі 25 870,50 дол. США, в тому числі: заборгованість по тілу кредиту в сумі 6 858,25 дол. США, заборгованість зі сплати відсотків за користуванням кредитом в сумі 6 013,42 дол. США, заборгованість зі сплати комісії в розмірі 743,85 дол. США, пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором в розмірі 12 254,98 дол. США.
6. Направлена поручителю вимога щодо виконання забезпеченого зобов`язання була залишена ОСОБА_2 без задоволення.
7. Посилаючись на те, що законодавством не передбачено обов`язку вимагати від боржника повернення повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину заборгованості за кредитом, уточнивши позовні вимоги, АТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість в розмірі
6 962,52 дол. США, що станом на 18 травня 2018 року становить 182 278,77 грн, яка складається із: 6 858,25 дол. США - заборгованості за кредитом (тілом кредиту), 104,27 дол. США - заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом.
8. У листопаді 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду із зустрічним позовом до АТ КБ "ПриватБанк" про визнання недійсними додаткової угоди до кредитного договору, договору іпотеки та договору поруки.
9. Зустрічний позов мотивований тим, що дружина ОСОБА_1 - ОСОБА_3, діючи на підставі довіреності, від імені позичальника, уклала з банком додаткову угоду до кредитного договору від 13 серпня 2007 року
№ KRK0GA00150911.
10. При цьому банк не повідомив ні ОСОБА_1, ні поручителя
ОСОБА_2 про зміну істотних умов договору, а про її існування позичальнику стало відомо під час розгляду цієї справи в суді у 2017 році.
11. На підставі вказаної додаткової угоди від 13 вересня 2011 року відсоткова ставка за кредитом збільшилась з 11,04 % річних до 13,08 % річних, хоча фактично збільшення відсоткової ставки відбулося набагато раніше, а саме з 28 листопада 2008 року.
12. Вважають, що додаткову угоду від 13 вересня 2011 року слід визнати недійсною, оскільки ОСОБА_1 не отримував через касу банку грошові кошти в розмірі 12 558,37 дол. США, а її зміст суперечить положенням Закону України "Про захист прав споживачів", а саме: додаткова угода не містить жодних умов, які б регулювали відповідальність з боку банку за невиконання або неналежне виконання умов договору. Більше того, договір містить цілий ряд пунктів відповідальності тільки з боку позичальника, а саме: пунктом
2 додаткової угоди передбачено, що у разі порушення позичальником будь-якого із зобов`язань, передбачених в графіку погашення кредиту понад 31 день, позичальник сплачує штраф у розмірі 1 942,26 дол. США. Пунктом 6 додаткової угоди передбачено сплату неустойки: у розмірі 100 % від розміру неналежно сплачених відсотків за користування кредитом; у розмірі 100 % від розміру неналежно сплачених винагород, передбачених договором. Також додаткова угода суперечить законодавству України щодо використання іноземної валюти як засобу платежу на території України.
13. Наголошують, що відповідно до пункту 13 договору поруки, укладеного між банком та поручителем ОСОБА_2, остання зобов`язалась відповідати за виконання ОСОБА_1 договірних зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту від 13 серпня 2007 року
№ KRK0GA00150911 і кредитор (відповідач) не вправі без згоди поручителя змінювати умові кредитного договору, оскільки внаслідок цього збільшується обсяг її відповідальності.
14. Однак, банк в односторонньому порядку, без згоди поручителя, підвищив відсоткову ставку за кредитним договором з 11,04 % до 13,08 % та збільшив обсяг наданих ним кредитних коштів з 9 000 дол. США до 12 558,23 дол. США, що згідно з вимогами частини першої статті 559 ЦК України дає підстави вважати поруку припиненою, а договір іпотеки - недійсним.
15. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд визнати недійсними додаткову угоду від 13 вересня 2011 року до кредитного договору № KRK0GA00150911 від 13 серпня 2007 року, договір поруки від 13 серпня 2007 року № KRK0GA00150911 та договір іпотеки
від 13 серпня 2007 року.
Кроткий зміст оскаржуваних судових рішень
16. Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 грудня 2023 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2024 року, позов АТ КБ "ПриватБанк" задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь
АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 13 серпня 2007 року № KRK0GA00150911 станом на 18 травня 2018 року в загальному розмірі 6 962,52 дол. США, яка включає: заборгованість за тілом кредиту -
6 858,25 дол. США, заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом - 104,27 дол. США.
В задоволенні зустрічного позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
17. Вирішуючи спір, суди встановили, що ОСОБА_1 не оспорює укладення ним кредитного договору та отримання кредитних коштів.
18. На підставі пункту 2.3.1. кредитного договору з 28 листопада 2008 року банк в односторонньому порядку змінив розмір відсоткової ставки з 11,04 % до 13,08 % річних та в порушенням умов вказаного договору не надіслав позичальнику письмове повідомлення про це протягом 7 календарних днів.
19. З огляду на викладене, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, вказали, що нарахування позивачем у період з 28 листопада 2008 року по 13 вересня 2011 року (дата укладання додаткової угоди) процентів за користування кредитом за ставкою 13,08 % річних не ґрунтується на умовах кредитного договору та нормах чинного законодавства.
20. Однак, оскільки АТ КБ "ПриватБанк" не вимагає повернення усієї суми заборгованості по процентам за користування кредитом, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що стягненню з відповідачів на користь позивача підлягає заявлена в уточненому позові сума кредиту - 6 858,25 дол. США та процентів в розмірі 104,27 дол. США, тобто в межах позовних вимог.
21. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції вказав, що при укладенні кредитного договору від 13 серпня 2007 року
№ KRK0GA00150911 та додаткової угоди від 13 вересня 2011 року були дотримані всі передбачені законом вимоги, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, правочин був спрямований на отримання кредиту та його погашення згідно умов договору.
22. Підтвердженням волі позичальника на дію реструктуризованого кредитного договору є зокрема й факт сплати ним тривалий час суми обумовленої у додатковій угоді.
23. Матеріалами справи підтверджено, що на момент укладення договору позичальнику була надана повна та вичерпна інформація, необхідна та достатня для прийняття зваженого та свідомого рішення щодо отримання кредиту, а укладена сторонами додаткова угода до кредитного договору відповідає положенням законодавства України.
24. Суди зазначили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не надали належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження недійсності укладених між сторонами правочинів, а підстави для задоволення зустрічного позову відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
25. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухваливши нове судове рішення про відмову в задоволенні позову банку.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
26. У червні 2024 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 грудня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 19 березня 2024 року.
27. Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2024 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які у липні 2024 року надійшли до Верховного Суду.
28. Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2025 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
29. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, у постановах Верховного Суду від 20 травня 2022 року у справі № 336/4796/18, від 20 липня 2022 року у справі № 343/557/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
30. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не дослідили надані ним докази та не врахували, що наданий банком розрахунок заборгованості є необґрунтованим.
31. Вказує, що внесення змін у кредитний договір про збільшення розміру зобов`язань потребує і внесення аналогічних змін в договір іпотеки.
32. Посилається на безпідставне відхилення судами клопотання про проведення експертизи фінансово-кредитних операцій.
33. Зазначає, що положення пункту 7 додатковї угоди від 13 вересня
2011 року є нікчемними, оскільки надання фінансового інструменту та комісія за рахунки відповідно до вимог Закону України "Про захист прав споживачів" є несправедливими умовами.
34. Наголошує, що він не отримував від банку повідомлення про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов
Фактичні обставини справи, встановлені судами
35. 13 серпня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір
№ KRK0GA00150911, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у вигляді непоновлювальної кредитної лінії, на наступні цілі: 9 000 дол. США на споживчі цілі, а також у розмірі 1 123 дол. США на сплату страхових платежів у випадку та в порядку, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та щомісячної комісії у розмірі
0,20 % дол. США від суми виданого кредиту, з кінцевим терміном погашення кредиту до 11 серпня 2017 року.
36. Правомірність надання банком кредиту ОСОБА_1 в іноземній валюті підтверджено наявною в матеріалах справи банківською ліцензією на здійснення АТ КБ "Приватбанк" операцій з валютними цінностями.
37. Згідно з пунктом 7.3 кредитного договору забезпеченням виконання позичальником зобов`язань за цим договором виступає іпотека житлового будинку з господарським прибудовами згідно з договором іпотеки
від 13 серпня 2007 року№ KRK0GA00150911, а також всі інші види застави, іпотеки, поруки й т. п., надані банку з метою забезпечення зобов`язань за цим договором.
38. Також в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 13 серпня 2007 року між АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_2 укладено договір поруки № KRK0GA00150911, відповідно до умов якого у випадку невиконання боржником обов`язків за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
39. 13 серпня 2007 року ОСОБА_1 отримав кредитні кошти в розмірі
9 000 дол. США, що підтверджено заявкою на видачу готівки.
40. Довіреністю від 08 вересня 2011 року, посвідченою начальником Софіївської виправної колонії Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Дніпропетровській області (№ 45),
ОСОБА_1 уповноважив свою дружину ОСОБА_3 бути його представником в усіх організаціях, установах, підприємствах, органах влади, органах внутрішніх справ, прокуратурі, виконавчій службі, судах, в тому числі з правом підпису від його імені кредитних договорів та представництва його інтересів в банках, виконання інших дій, що пов`язані з виконанням даної довіреності в межах та обсязі, передбачених чинним законодавством, без порушення його прав та інтересів. Довіреність була видана строком на один рік до 08 вересня 2012 року, підписана ОСОБА_1, особу якого встановлено, дієздатність перевірено.
41. 13 вересня 2011 року між АТ КБ "ПриватБанк" та
ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до кредитного договору
№ KRK0GA00150911, відповідно до умов якої внесено зміни до кредитного договору від 13 серпня 2007 року № KRK0GA00150911, а саме: суму заборгованості, що виникла з 30 серпня 2011 року зменшено на
1 942,26 дол. США, а саме: відсотки у розмірі 0,0 дол. США, комісія у розмірі
0,0 дол. США, пеня у розмірі 1 942,26 дол. США; згідно зі статтями 212, 651 ЦК України у разі порушення позичальником будь-якого з зобов`язань, передбачених в графіку погашення кредиту (додаток 1 до цієї додаткової угоди), понад 31 день позичальник сплачує банку штраф у розмірі 1 942,26 дол. США; вказано та викладено пункт 7.1. у відповідності діючого договору позичальника: пункт 7.1. банк зобов`язується надати "позичальникові" грошові кошти шляхом: надання готівкою через касу на строк по 11 серпня 2017 року, у вигляді кредитної лінії у розмірі 12 558,23 дол. США (далі - "кредит") на наступні цілі: на споживчі цілі, а також у розмірі 4 681,23 дол. США на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,09 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,50 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту, відсотків за дострокове погашення кредиту, відповідно до пункту
3.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з пунктом 6.2 даного договору. Періодом сплати вважати період з "24" по "28" число кожного місяця.
42. Додаткову угоду від імені ОСОБА_1 підписала за його дорученням ОСОБА_3 .
43. Відповідно до графіку погашення кредиту щомісячний платіж визначено з 28 вересня 2011 року по 28 липня 2013 року в розмірі 266,29 дол. США.
44. АТ КБ "ПриватБанк" надіслав на адресу відповідачів повідомлення про зміну відсоткової ставки до 13,08 % річних, починаючи з 28 листопада
2008 року.
45. 25 березня 2015 року ПАТ КБ "ПриватБанк" надіслав на адресу відповідачів повідомлення із зазначенням невиконаних зобов`язань, попередивши їх, що у разі несплати простроченої заборгованості банк буде вимагати повернути суму кредиту в повному обсязі, а також нараховані проценти та штрафні санкції.
46. ОСОБА_1 звертався до суду із позовом до Софіївської виправної колонії № 45 про визнання недійсною довіреності від 08 вересня 2011 року, посвідченої начальником виправної колонії № 45, однак рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 04 квітня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 жовтня 2017 року у справі № 193/79/17, в задоволенні позову
ОСОБА_1 відмовлено.
47. Судовими рішеннями у справі № 193/79/17 встановлено, що
ОСОБА_1 свідомо, шляхом подачі відповідних, особисто написаних, та власноруч підписаних заяв звернувся до адміністрації виправної колонії з проханням видачі такої довіреності. Оспорювана довіреність відповідає вимогам чинного законодавства та належним чином посвідчена, цивільна дієздатність засудженого на той час ОСОБА_1 перевірена, волевиявлення було вільним.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
48. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
49. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
50. Згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.
51. Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" УК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
52. За змістом частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
53. Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
54. Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності (частина перша статті 546 ЦК України).
55. Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
56. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України).
57. Відповідно до статті 553 ЦК України, у редакції, чинній на момент укладення договору поруки від 13 серпня 2007 року, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
58. Відповідно до статті 553 ЦК України, у редакції, чинній на момент укладення договору поруки від 13 серпня 2007 року, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
59. Згідно зі статтею 554 ЦК України, у редакції, чинній на момент укладення договору поруки від 13 серпня 2007 року, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
60. У справі, яка переглядається, суди встановили, що 13 серпня 2007 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, і того ж дня в забезпечення виконання кредитного договору між банком та ОСОБА_2 був укладений відповідний договір поруки.
61. 13 вересня 2011 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3, укладено додаткову угоду до кредитного договору № KRK0GA00150911, відповідно до умов якої внесено зміни до кредитного договору від 13 серпня 2007 року № KRK0GA00150911, а саме: суму заборгованості, що виникла з 30 серпня 2011 року зменшено на
1 942,26 дол. США, а саме: відсотки у розмірі 0,0 дол. США, комісія у розмірі
0,0 дол. США, пеня у розмірі 1 942,26 дол. США; згідно зі статтями 212, 651 ЦК України у разі порушення позичальником будь-якого з зобов`язань, передбачених в графіку погашення кредиту (додаток 1 до цієї додаткової угоди), понад 31 день позичальник сплачує банку штраф у розмірі 1 942,26 дол. США.
Пункт 7.1. викладено наступним чином: банк зобов`язується надати "позичальникові" грошові кошти шляхом: надання готівкою через касу на строк по 11 серпня 2017 року, у вигляді кредитної лінії у розмірі 12 558,23 дол. США (далі - "кредит") на наступні цілі: на споживчі цілі, а також у розмірі
4 681,23 дол. США на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,09 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі
1,50 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту, відсотків за дострокове погашення кредиту, відповідно до пункту 3.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з пунктом 6.2 даного договору. Періодом сплати вважати період з "24" по "28" число кожного місяця.
62. Банк надав розрахунок згідно з яким станом на 18 травня 2018 року у позичальника виникла заборгованість в розмірі 25 870,50 дол. США, в тому числі: заборгованість по тілу кредиту в сумі 6 858,25 дол. США, заборгованість зі сплати процентів за користуванням кредитом в сумі 6 013,42 дол. США, заборгованість зі сплати комісії в розмірі 743,85 дол. США, пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором в сумі 12 254,98 дол. США.
63. Пунктом 2.3.1. кредитного договору від 13 серпня 2007 року
№ KRK0GA00150911 передбачено, що банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом, при зміні кон`юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10 % у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення даного договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ). При цьому банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки.
64. У постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року в справі
№ 6-2355цс15 зазначено, що "згідно із частиною першою статті 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку"
№ 661-VI (далі Закон № 661-VI), який набрав чинності 09 січня 2009 року, положення ЦК України доповнено статтею 1056-1, частиною другою якої передбачено, що встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Наведена редакція статті 1056-1 ЦК України була чинною до 16 жовтня 2011 року. З аналізу зазначених норм можна дійти висновку про те, що якщо умовами кредитного договору передбачається право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання певних умов з додержанням установленої кредитним договором процедури повідомлення позичальника, то збільшення банком розміру процентної ставки за цим кредитним договором в односторонньому порядку є правомірним за умови, що рішення банку про таку зміну прийняте до набрання чинності Законом
№ 661-VІ".
65. Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій встановили, що банк на підставі пункту 2.3.1. кредитного договору з 28 листопада 2008 року в односторонньому порядку змінив розмір відсоткової ставки з 11,04 % до
13,08 % річних, проте надіслав позичальнику відповідне повідомлення лише
03 жовтня 2011 року, тобто з порушенням визначеного вказаним пунктом строку.
66. Задовольняючи первісний позов АТ КБ "ПриватБанк", суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, врахував, що хоча банк змінив розмір процентної ставки всупереч встановленого порядку та умов договору, проте в уточнених позовних вимогах не вимагає повернення усієї суми заборгованості зі сплати процентів обмеживши її сумою 104,27 дол. США.
67. Встановивши вказані обставини суди, в межах позовних вимог, дійшли загалом правильного висновку про стягнення з відповідачів на користь банку заявленої суму заборгованості за кредитом - 6 858,25 дол. США та заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом в сумі
104,27 дол. США.
68. Звертаючись із зустрічним позовом про визнання недійсними додаткової угоди до кредитного договору, договору іпотеки та договору поруки, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилались на те, що:
- на підставі додаткової угоди від 13 вересня 2011 року відбулось збільшення відсоткової ставки за кредитним договором з 11,04 % до 13,08 %, про що позивачі не були обізнані;
- відповідач не отримував через касу банку грошові кошти в розмірі 12 558,23 дол. США;
- додаткова угода від 13 вересня 2011 року суперечить вимогам Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки ні перед укладенням договору, ні протягом його дії, відповідач не повідомляв у письмовій формі про умови надання кредиту та не надавав в повному обсязі інформацію про умови кредитування;
- банк не надав жодної інформації про можливість різкого і значного подорожчання кредиту через зміну курсу долара США до гривні;
- додаткова угода від 13 вересня 2011 року не містить жодних умов, які б регулювали відповідальність з боку банку за невиконання або неналежне виконання умов договору. Більше того, вказаний договір містить положення лише про відповідальність позичальника;
- додаткова угода від 13 вересня 2011 року суперечить законодавству України щодо використання іноземної валюти як засобу платежу на території України.
69. Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
70. Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті
6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
71. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
72. Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
73. Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
74. Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
75. Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).
76. Відповідно до частини п`ятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.
77. Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.
78. Пунктами 3, 10, 11, 13, 15 частини третьої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачено, що несправедливими є, зокрема умови договору про: встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей.
79. За змістом статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
80. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суди попередніх інстанцій правильно вказали, що при укладенні оспорюваних правочинів були дотримані існуючи на час їх укладення вимоги закону, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, правочини були спрямовані на отримання кредиту та забезпечення його повернення згідно умов договору.
81. Також суди правильно врахували тривалий період виконання позичальником умов додаткової угоди.
82. Суди встановили, що на момент укладення договору позичальнику була надана повна та вичерпна інформація, необхідна та достатня для прийняття нею зваженого та свідомого рішення щодо отримання кредиту, та укладена сторонами додаткова угода до кредитного договору відповідає положенням законодавства України.
83. Укладення додаткової угоди від 13 вересня 2011 року свідчить про зміну існуючих кредитних правовідносин, а не про укладення нового кредитного договору між сторонами.
84. За таких обставин, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшли обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не надали належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження недійсності укладених між сторонами оспорюваних правочинів, а підстави для задоволення зустрічного позову відсутні.
85. Доводи касаційної скарги про те, що положення пункту 7 додатковї угоди від 13 вересня 2011 року є нікчемними, не можуть бути підставою для скасування оскаржених судових рішень, оскільки ці доводи не були підставами зустрічного позову.
86. Посилання на необґрунтовану відмову у задоволенні клопотань про проведення експертизи фінансово-кредитних операцій, підлягає відхиленню, оскільки згідно із протоколом судового засідання від 04 лютого 2020 року ОСОБА_1 не підтримав вказані клопотання.
87. Крім того, призначення експертизи у цій категорії справ не є обов`язковим, а відповідач, якщо вважав за потрібне, не був позбавлений права самостійно замовити проведення відповідної експертизи згідно з положеннями статті 102 ЦПК України.
88. Колегія суддів також звертає увагу, що ОСОБА_2 правом на касаційне оскарження судових рішень не скористалась.
89. З огляду на встановлені обставини справи, посилання ОСОБА_1 в касаційній скарзі на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, у постановах Верховного Суду від 20 травня 2022 року у справі № 336/4796/18, від 20 липня 2022 року у справі № 343/557/15-ц, не спростовують висновків судів по суті вирішення спору.
90. Інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував.
91. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржені судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права.
92. Відповідно до першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду