ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 березня 2025 року
м. Київ
справа № 202/11339/14-ц
провадження № 61-3235св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Грушицького А. І.,
суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - керівник Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради,
відповідачі: ОСОБА_1, правонаступником якого є ОСОБА_2, ОСОБА_3,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Заблуда Ганна Іванівна, на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 травня 2021 року у складі судді Бєльченко Л. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2023 року у складі колегії суддів Никифоряка Л. П., Новікової Г. В., Гапонова А. В.,
у справі за позовом керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_1, правонаступником якого є ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання свідоцтва про право власності недійсним, визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна, визнання права власності.
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2014 року прокурор Індустріального району м. Дніпропетровська, процесуальним правонаступником якого є керівник Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області, в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради звернувся до суду з цим позовом.
У позовній заяві, з урахуванням уточнення, просив суд визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло - квартиру АДРЕСА_1 від 15 жовтня 1993 року, видане Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради на підставі розпорядження за № 1-637 на ім`я ОСОБА_3 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу цієї квартири від 14 жовтня 2013 року, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кононенко С. А., зареєстрований в реєстрі за № 744; витребувати спірну квартиру на користь територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради; визнати за територіальною громадою право власності на неї.
В обґрунтування позову вказував, що під час здійснення перевірки правомірності відчуження квартири АДРЕСА_1 встановлено, що вона перебувала у віданні Дніпропетровської міської ради та належала до державного житлового фонду.
У період з червня 1995 року по липень 2012 року у цій квартирі проживала ОСОБА_7, яка була основним квартиронаймачем на підставі обмінного ордера на житлове приміщення, виданого 06 червня 1995 року бюро з обміну житлових приміщень виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів. За час проживання у квартирі ОСОБА_7 не використала своє право на приватизацію квартири, передбачене Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду".
З інформації, отриманої з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вказана квартира після смерті ОСОБА_7 неодноразово відчужувалась.
Так, 14 жовтня 2013 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на квартиру на підставі свідоцтва про право власності від 15 жовтня 1993 року, виданого Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради. При цьому листом від 13 грудня 2013 року управління повідомило, що приватизація квартири не проводилась.
В подальшому квартира була предметом договорів купівлі-продажу, станом на момент звернення із цим позовом її власником був ОСОБА_1 .
Прокурор вказував, що перехід права власності на спірну квартиру відбувся всупереч законодавчим вимогам та за відсутності волевиявлення територіальної громади, як її власника.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 24 травня 2021 року, яке Дніпровський апеляційний суд постановою від 24 січня 2023 року залишив без змін, позов задовольнив частково. Витребував з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_1 . В іншій частині позовних вимог суд відмовив.
Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що єдиним наймачем квартири була ОСОБА_7, яка не скористалась правом на приватизацію житла і померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Приватизація спірного майна іншими особами не здійснювалась і свідоцтво про право власності на спірне майно не видавалось, що виключає волю власника в особі територіальної громади на відчуження своєї власності і дає правові підстави для витребування такого майна від набувача ОСОБА_1 .
Задоволення вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності та договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту прав власника, а тому такі вимоги задоволенню не підлягають.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
27 лютого 2023 року ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Заблуда Г. І., із застосуванням засобів поштового зв`язку, звернулася до Верховного Суду з касаційного скаргою на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 травня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2023 року. Просить скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою від 21 червня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у зазначеній справі, витребував її з Індустріального районного суду м. Дніпропетровська.
11 березня 2024 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
На підставі ухвали Верховного Суду від 25 лютого 2025 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Згідно із протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 26 лютого 2025 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Пророк В. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі заявник, посилаючись на наявність підстави для касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої
статті 389 ЦПК України, зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц та стверджує, що задоволення позовних вимог про витребування спірної квартири в ОСОБА_1, який є добросовісним набувачем, правонаступником якого є ОСОБА_2, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник вказує, що розгляд справи судом апеляційної інстанції відбувся за її відсутності та без належного повідомлення про дату, час і місце судового засідання (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України).
У касаційній скарзі ОСОБА_2 також наголошує, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не містить мотивів відхилення її вимог про направлення окремих ухвал стосовно адвокатів, які від імені ОСОБА_1 направляли до суду заяви про визнання позову в повному обсязі, а також стосовно Лівобережної окружної прокуратури м. Дніпра (Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1), представники якої не з`являлись на судові засідання до місцевого суду без повідомлень про причини неявки.
Відзив на касаційну скаргу
У грудні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури, у якому зазначається про необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для її задоволення і скасування оскаржуваних судових рішень.
Фактичні обставини справи
На підставі ордера (обмінного) на житлове приміщення № 000701 від 06 червня 1995 року ОСОБА_7 проживала в квартирі АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 10, 11, 15).
Згідно довідки Управління житлового господарства Дніпровської міської ради № 3/991 від 13 грудня 2013 року приватизація квартири АДРЕСА_1 не проводилась (т. 1 а. с. 8).
Таку ж інформацію про відсутність відомостей про приватизацію квартири АДРЕСА_1 станом на 09 грудня 2016 року надала Дніпровська міська рада в листі № 7/11-2510 від 27 грудня 2016 року (т. 1 а. с. 224-227).
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 15 жовтня 1993 року, виданого згідно з розпорядженням від 15 жовтня 1993 року № 1-637, квартира АДРЕСА_1 належала на праві приватної власності ОСОБА_3 (т. 1 а. с. 25, 26).
На підставі договору купівлі-продажу від 14 жовтня 2013 року ОСОБА_3 продав квартиру ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 23, 24).
В подальшому, ОСОБА_5, діючи від імені ОСОБА_4 на підставі довіреності від 21 листопада 2013 року (т. 2 а. с. 219), за договором купівлі-продажу від 22 листопада 2013 року продав спірну квартиру ОСОБА_6
(т. 1 а. с. 218).
ОСОБА_1 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 25 листопада 2013 року, укладеного з ОСОБА_6 (т. 1 а. с. 12-14).
Перехід права власності на спірне майно до ОСОБА_1 підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно
та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного
реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (т. 1 а. с. 14, 18-22; т. 2 а. с. 221-226).
Згідно висновку експерта від 17 липня 2014 року № 04/06-32 печатки на довідці КП "Дніпровське міжміське бюро приватизації" ДОР № 10175 від 06 жовтня 2013 року, виданій на ім`я ОСОБА_3, нанесено не печаткою цього комунального підприємства (т. 1 а. с. 228-231).
Також обставини неправомірного заволодіння квартирою АДРЕСА_1 були предметом досудового розслідування (т. 1 а. с. 53-55).
Згідно свідоцтва про смерть № НОМЕР_1 серія НОМЕР_2 ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 3 а. с. 69). Правонаступником ОСОБА_1 є його дочка - ОСОБА_8 (т. 3 а. с. 70-82).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права
і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та аргументи відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити
які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду [див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного
цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21
(провадження № 61-20968сво21)].
Відповідно до статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
Згідно із частиною першою статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані
від їх відчуження.
Відповідно до статті 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження. Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати,
про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Віндикаційний позов ? це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) "юридично" - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом [див. постанову Верховного Суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19)].
Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК України майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача [див. постанову Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18), на яку також посилається заявник у касаційній скарзі, постанови Верховного Суду від 15 травня 2019 року в справі № 523/17358/16-ц та від 05 вересня 2023 року в справі № 910/2722/22)].
Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того,
чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем
та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) [див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)].
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19), вказано, що: "задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей
387 і 388 ЦК України, є неефективними. Таким чином, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна з чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17,
від 01 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16, від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17.
При ухваленні рішення в цій справі про часткове задоволення позову та витребування спірної квартири у ОСОБА_1, суду першої інстанції не було відомо про факт смерті відповідача. Відповідно до частини четвертої статті 25 ЦК України на цей момент його цивільна правоздатність припинилася.
Про факт смерті ОСОБА_1 прокурор, як він сам зазначає, довідався із касаційної скарги у цій справі, у зв`язку з чим 06 червня 2022 року подав заяву про перегляд рішення суду першої інстанції у зв`язку з нововиявленими обставинами (т. 5 а. с. 1-8).
В касаційній скарзі, обґрунтовуючи незаконність оскаржуваних судових рішень, ОСОБА_2 наголошує на тій обставині, що ОСОБА_1 помер, а заподіяну йому шкоду буде неможливо відшкодувати.
ОСОБА_2 залучена до участі у цій справі в якості правонаступника відповідача ОСОБА_1 ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 березня 2023 року, тобто вже після ухвалення оскаржуваних судових рішень.
ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_2, тобто за 7 місяців до ухвалення оскаржуваного рішення судом першої інстанції. Апеляційний суд не перевірив наявність підстав для вчинення відповідної процесуальної дії - залучення до участі у справі правонаступника померлої особи відповідно до приписів статті 55 ЦПК України, а також не надав оцінку тій обставині, що місцевий суд витребував майно у особи, правоздатність якої припинилася.
За таких обставин, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає передчасним висновок судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення віндикаційного позову до ОСОБА_1 .
З огляду на викладене, наявні підстави вважати частково обґрунтованими доводи касаційної скарги ОСОБА_2, і, як наслідок - скасування оскаржуваних судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Щодо доводів касаційної скарги про те, що розгляд справи судом апеляційної інстанції відбувся за відсутності ОСОБА_2 та без належного повідомлення її та її представника про дату, час і місце судового засідання колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначає наступне.
З матеріалів справи відомо, що судова повістка про виклик до суду була надіслана ОСОБА_2 через підсистему "Електронний суд" в її електронний кабінет 19 грудня 2022 року, що підтверджується відповідною довідкою про доставку електронного листа (т. 4 а. с. 146). Крім того, на обізнаність
ОСОБА_2 про дату та час судового засідання також вказує подана її представником ОСОБА_9 через систему "Електронний суд" заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (т. 4 а. с. 160).
Більше того, сприяючи у реалізації права ОСОБА_2, як учасника справи на доступ до правосуддя, Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 22 січня 2023 року вказану заяву задовольнив. Факт надсилання апеляційним судом цієї ухвали та, відповідно, її одержання ОСОБА_9 підтверджується довідкою про доставку електронного листа (т. 4 а. с. 165), а також поданими нею на виконання вимог ухвали копіями документів. Так, судове засідання 24 січня 2023 року розпочате за дистанційної участі ОСОБА_9 в режимі відеоконференції, протокольною ухвалою вирішено продовжити за її відсутності, у зв`язку із неможливістю її участі у судовому процесі з незалежних від суду обставин - нестабільністю інтернет-зв`язку.
З урахуванням викладеного, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не вбачає порушень апеляційним судом вимог процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі.
Твердження заявника щодо наявності підстав для постановлення окремих ухвал стосовно адвокатів та прокурорів у цій справі колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відхиляє, оскільки при вирішенні питання про постановлення окремої ухвали суд має виходити з того, що мають бути виявлені порушення закону. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов`язком [див. постанову Верховного Суду від 12 квітня 2018 року в справі № 761/32388/13-ц (провадження № 61-3251св18)].