ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 березня 2025 року
м. Київ
cправа № 912/2027/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І. М. (головуючий), Ємця А. А., Малашенкової Т. М.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес"
на ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 19.08.2024 та
постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.12.2024
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес"
до: Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області;
Держави Україна в особі Державної казначейської служби України
про стягнення 590 038, 65 грн.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Стислий зміст позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Прогрес" (далі - ТОВ "Прогрес", позивач, скаржник) звернулося до господарського суду з позовною заявою до Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області (далі - ГУ ДПС у Кіровоградській області, відповідач 1) та Держави Україна в особі Державної казначейської служби України (далі -Державна казначейська служба України, відповідач 2), в якій просить суд стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ "Прогрес" грошові кошти у сумі 590 038,65 грн як такі, що утримуються у Державному бюджеті без достатньої правової підстави.
1.2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач, Головне управління ДПС у Кіровоградській області, за результатами перевірки позивача склало акт від 16.12.2021 № 4390/11-28-07-02/05526770, на підставі якого прийняло податкові повідомлення-рішення від 11.01.2022 №00000420702 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 592 795 грн та від 11.01.2022 №00000430702 про зменшення від`ємного значення суми податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, на суму 159 565 грн. У подальшому зазначені податкові повідомлення-рішення скасовані в судовому порядку.
2. Стислий виклад судових рішень попередніх інстанцій
2.1. Господарський суд Кіровоградської області ухвалою від 19.08.2024 (суддя Кузьміна Б.М.) відмовив у відкритті провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та роз`яснив позивачу, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду за правилами адміністративного судочинства.
2.2. Центральний апеляційний господарський суд постановою від 18.12.2024 (колегія суддів у складі: Парусніков Ю. Б.(головуючий), Верхогляд Т. А., Іванов О. Г.) ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 19.08.2024 у справі № 912/2027/24 залишив без змін.
3. Стислий виклад вимог касаційної скарги
3.1. ТОВ "Прогрес" звернулося із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 19.08.2025 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.12.2024 у справі № 912/2027/24, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення прийнято з порушенням норм процесуального права. Так, касаційна скарга подана на підставі абзацу 2 частини другої статті 287 ГПК України.
4.2. В обґрунтування касаційної скарги ТОВ "Прогрес" посилається на те, що подана позовна заява про стягнення з Державного бюджету України грошових коштів підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Судові рішення є незаконними та підлягають скасуванню через неповне з`ясування обставин справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, зокрема однобічне трактування висновків Верховного Суду.
4.3. Доводи касаційної скарги зводяться до такого:
- визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.01.2022 №00000420702 дає належні правові підстави для реалізації позивачем свого права, визначеного статтею 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) на стягнення суми перерахованих ним коштів, які утримуються в Державному бюджеті без достатньої правової підстави. Вказаний висновок кореспондується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21. Зокрема, у пункті 69 цієї постанови визначено, що після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування адміністративно- господарського штрафу кошти, які платник сплатив на виконання цієї постанови, знаходяться у Державному бюджеті України без достатньої правової підстави. Тому повернення таких коштів платникові стосується захисту його майнових прав як суб`єкта господарювання, а вимога про стягнення цих коштів належить до юрисдикції господарського суду;
- на думку скаржника, суди неправильно застосували правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21 щодо правової природи грошових коштів, сплачених позивачем, порівнюючи їх з іншими справами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/23482/17), де мова йшла про повернення помилково та/або надмірно сплачених платежів з бюджету, врегульовані Митним, Податковим та Бюджетним кодексами України та є такими, що засновані на адміністративному підпорядкуванні однієї сторони другій;
- визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.01.2022 №00000420702, сплата до Державного бюджету України коштів за таким податковим повідомленням-рішенням, відсутність імперативного врегулювання законом порядку повернення сплачених позивачем коштів свідчать про те, що такі кошти не є помилково та/або надміру сплаченими. Тому, висновок суду першої інстанції про подібність правовідносин у справі №912/2027/24 та №910/23482/17, є необґрунтованим, адже в останній справі спірні правовідносини полягали саме у поверненні позивачу надмірну сплачених ним до бюджету коштів.
- незаконними є і твердження судів про те, що цей спір виник у сфері публічно-правових відносин, адже публічно-правові відносини сторін цього спору припинилися після визнання апеляційним адміністративним судом протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, а подальше намагання позивача повернути з Державного бюджету України відповідну суму, заявивши вимогу про її стягнення, не пов`язане з виконанням органами державної влади публічно-владних управлінських функцій щодо позивача.
5. Доводи інших учасників справи
5.1. Відзиви на касаційну скаргу від відповідачів до Верховного Суду не надходили.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ
6.1. Звертаючись до суду з позовом ТОВ "Прогрес" зазначає про те, що відповідач ГУ ДПС у Кіровоградській області, за результатами перевірки позивача склало акт від 16.12.2021 №4390/11-28-07-02/05526770, на підставі якого прийняло податкові повідомлення-рішення від 11.01.2022 №00000420702 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 592 795 грн та від 11.01.2022 №00000430702 про зменшення від`ємного значення суми податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, на суму 159 565,00 грн.
6.2. Позивач вказав, що оскаржив зазначені податкові повідомлення-рішення в судовому порядку і рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16.03.2023 у справі № 340/768/22 позов задоволено. Однак постановою від 21.08.2023 Третій апеляційний адміністративний суд відповідне рішення суду першої інстанції у цій справі скасував, а в задоволенні позову відмовив.
6.3. У зв`язку з зазначеним, позивач сплатив на рахунок Головного управління Державної казначейської служби у Кіровоградській області суму грошових зобов`язань у сумі 590 038,65 грн, визначеному відповідно до остаточних взаєморозрахунків згідно з попередніми переплатами до Державного бюджету.
6.4. У подальшому, постановою Верховного Суду від 20.12.2023 скасовано постанову Третього апеляційного адміністративного суду з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
6.5. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 29.02.2024 апеляційну скаргу ГУ ДПС у Кіровоградській області залишено без задоволення, а рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16.03.2023 - без змін.
6.6. Відтак, позивач вважає, що має право на повернення грошових коштів, сплачених ним до Державного бюджету у сумі 590 038,65 грн, на підставі зазначених вище податкових повідомлень-рішень, оскільки вказані грошові кошти утримуються в бюджеті без достатньої правової підстави.
7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи та висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Предметом касаційного перегляду у цій справі є ухвала місцевого господарського суду, яка залишена без змін постановою апеляційного господарського суду, про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України.
8.2. Так, відповідно до пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
8.3. Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм права при постановленні оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд зазначає таке.
8.4. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
8.5. Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
8.6. За вимогами частини першої статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
8.7. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
8.8. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
8.9. Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
8.10. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
8.11. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
8.12. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
8.13. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
8.14. Необхідно зауважити, що правила визначення юрисдикції регламентуються виключно базовими процесуальними кодексами - ГПК України, Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК України), Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАСУ), а не будь-якими іншими кодифікованими актами, у тому числі з процедурних питань.
8.15. При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних правовідносин.
8.16. Згідно з приписами частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
8.17. Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, згідно з частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
8.18. Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним та Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18.
8.19. У той же час, згідно з частиною першою статті 5 КАСУ кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
8.20. Положеннями статей 2, 4 та 19 КАСУ визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
8.21. До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
8.22. Таким чином, до справ адміністративної юрисдикції віднесені, зокрема, публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення та/або спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень тощо.
8.23. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №914/2006/17, від 04.09.2018 у справі №823/2042/16, від 18.09.2018 у справі №823/218/17, від 12.03.2019 у справі №911/3594/17, від 02.04.2019 у справі №137/1842/16-а, від 18.12.2019 у справі №826/2323/17, від 18.12.2019 у справі №263/6022/16-ц, від 19.02.2020 у справі №520/5442/18, від 26.02.2020 у справі №1240/1981/18, від 01.04.2020 у справі №520/13067/17.
8.24. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
8.25. При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.
8.26. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин, а суб`єкт владних повноважень у цих правовідносинах реалізує свої владо-управлінські функції.
8.27. Тоді як приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення насамперед майнового приватного права чи інтересу.
8.28. Так, у контексті конкретних обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин полягає у поверненні позивачу надміру сплачених ним до бюджету сум грошового (податкового) зобов`язання за платежем: податок на додану вартість, на підставі податкового повідомлення-рішення (які в подальшому скасовані у судовому порядку) і акта перевірки, яким встановлено порушення позивачем Податкового кодексу України, а тому відносини між сторонами є такими, що виникли із податкового законодавства та не регулюються нормами ЦК України. Вказівка у позовній заяві на положення цивільного законодавства, а саме статтю 1212 ЦК України, якою регулюються загальні положення про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, не змінює суті та змісту спірних правовідносин.
8.29. Суди попередніх інстанцій з урахуванням обставин справи та висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, викладених в постановах від 08.08.2023 у справі №910/5880/21 (пункт 38) та від 04.12.2018 у справі №910/23482/17 (пункти 6.11, 6.14, 6.23, 6.24), дійшли висновку, що спір, який виник у зв`язку з необхідністю повернення платнику податків грошових сум, сплачених ним до Державного бюджету за податковим повідомленням-рішенням, має публічно-правовий характер і має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
8.30. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач на обґрунтування звернення саме до господарського суду за вирішенням спору у спірних правовідносинах посилався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08.08.2023 у справі №910/5880/21, а саме: "Після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу кошти, які платник сплатив на виконання цієї постанови, знаходяться у Державному бюджеті України без достатньої правової підстави. Тому повернення таких коштів платникові стосується захисту його майнових прав як суб`єкта господарювання, а вимога про стягнення цих коштів належить до юрисдикції господарського суду".
8.31. На переконання судів попередніх інстанцій, позивач неправильно застосовує такий висновок, з огляду на відмінність та нерелевантність спірних правовідносин, які склалися між сторонами у справі №910/5880/21 та у цій справі.
8.32. Суди попередніх інстанцій також звернули увагу на те, що у пункті 38 постанови від 08.08.2023 у справі №910/5880/21, на яку посилається позивач у позовній заяві, Велика Палата Верховного Суду чітко вказала на відмінність правового регулювання повернення платнику з бюджету сум адміністративно-господарського штрафу після скасування постанови про його застосування і податкових платежів після скасування податкового повідомлення-рішення, звернувши увагу, що спір щодо повернення із бюджету сум податкових платежів має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
8.33. Як уже зазначалося, визначальним критерієм розмежування юрисдикції є характер спірних правовідносин.
8.34. Так, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовано Податковим кодексом України.
8.35. У цій справі спір виник у зв`язку з необхідністю повернення з бюджету грошових коштів, сплачених на погашення сум податкового зобов`язання за податковими повідомленнями-рішеннями про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість та про зменшення від`ємного значення суми податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, після скасування у судовому порядку податкових повідомлень-рішень. У справі № 910/5880/21 Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок щодо юрисдикції спорів, які виникли після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу, які платник сплатив на виконання цієї постанови, і які знаходяться у Державному бюджеті України без достатньої правової підстави. Отже, правовідносини у справі, яка розглядається (№ 912/2027/24) відрізняються від тих, які були предметом розгляду в справі № 910/5880/21.
8.36. У випадках вище наведених тверджень, ГУ ДПС у Кіровоградській області виступає суб`єктом владних повноважень, який має виконати або обґрунтовано відмовити виконати свої функції, передбачені Податковим кодексом України та іншим законодавством.
8.37. Оскільки відносини між сторонами є такими, що виникли з бюджетного та податкового законодавства та фактично стосуються повноважень відповідача щодо обліку обов`язкових платежів, повернення або зарахування податку, в тому числі на додану вартість, тобто заявлена у справі вимога про повернення коштів, сплачених за податковим повідомленням-рішенням за своєю суттю і є вимогою вирішити публічно-правовий спір, що унеможливлює розгляд цієї справи в порядку господарського судочинства.
8.38. Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що посилання позивача на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21, яка стосувалася справ про стягнення штрафів не є релевантними для цієї справи, оскільки стосуються повернення податкових платежів, а не адміністративно-господарських штрафів як у справі №910/5880/21.
8.39. З огляду на викладене вище, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про належність спору у цій справі до компетенції адміністративних судів.
8.40. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
8.41. Верховний Суд зауважує, що наведена норма права підлягає застосуванню, якщо позов подано внаслідок помилкового уявлення особи про її право на звернення до господарського суду у випадках, коли предмет спору чи суб`єктний склад його учасників не охоплюється юрисдикцією господарських судів, або коли право чи інтерес не підлягають судовому захисту.
8.42. Аргументи касаційної скарги не спростовують викладеного вище та не доводять неправильного застосування або порушення судами попередніх інстанцій норм права при постановленні оскаржуваних судових рішень.
8.43. Відхиляючи доводи скаржника, Суд враховує висновки, викладені в рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Проніна проти України", згідно з яким пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Шевельов проти України").
8.44. За наведених вище обставин, Верховний Суд дійшов висновку про те, що доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження і підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у справі відсутні.