ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 березня 2025 року
м. Київ
справа № 462/1373/22
провадження № 61-2656св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач -ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості
за касаційною скаргою адвоката Марченка Руслана Віталійовича як представника ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 15 січня 2024 року,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з відповідача на свою користь кошти за продаж його земельної ділянки в сумі 2 423 065,26 грн, з яких: 1 867 419,00 грн - сума основного боргу, 167 607,25 грн - 3 % річних та 388 039,01 грн - інфляційні втрати.
На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначав, що 15 березня 2019 року він видав довіреність, якою уповноважив відповідача бути його представником, у тому числі з питань володіння, користування, розпорядження (з правом продажу, за ціну та на умовах на її розсуд) належної йому (позивачу) на праві власності земельної ділянки АДРЕСА_1, кадастровий номер 4610136800:02:005:0170. На виконання умов довіреності відповідач 28 березня 2019 року уклав від імені позивача та в його інтересах договір купівлі-продажу земельної ділянки, який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом. Продаж земельної ділянки вчинено за 1 867 419,00 грн, які повністю оплачені покупцем продавцю до підписання договору. З моменту продажу земельної ділянки і отримання коштів за неї ще до підписання договору купівлі-продажу, відповідач не повернула коштів позивачу, на дзвінки не відповідає, на контакт не виходить. За таких обставин, позивач просив стягнути з відповідача кошти за продаж його земельної ділянки у сумі 2 423 065,26 грн, з яких: 1 867 419,00 грн - сума основного боргу, 167 607,25 грн - 3 % річних і 388 039,01 грн - інфляційні втрати, а також судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Залізничний районний суд м. Львова заочним рішенням від 07 лютого 2023 року позов задовольнив. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 2 423 065,26 грн, з яких: 1 867 419,00 грн - сума основного боргу, 167 607,25 грн - 3 % річних та 388 039,01 грн - інфляційні витрати. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване доведеністю позовних вимог.
Відповідач не виконала обов`язок щодо повернення позивачу коштів у розмірі 1 867 419 грн, отриманих внаслідок продажу належної позивачу земельної ділянки, та з 28 березня 2019 року (день укладення договору купівлі-продажу) користується майном позивача у власних інтересах, у зв`язку з чим у позивача виникло право на застосування наслідків такого прострочення у вигляді стягнення інфляційних збитків і трьох процентів річних від простроченої суми за весь час прострочення з 28 березня 2019 року до дня подання позовної заяви.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Львівський апеляційний суд постановою від 15 січня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - Марченка Р. В. задовольнив частково. Заочне рішення Залізничного районного суду м. Львова від 07 лютого 2023 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким позов задовольнив. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 2 423 065,26 грн, з яких: 1 867 419,00 грн - сума основного боргу, 167 607,25 грн - 3 % річних та 388 039,01 грн - інфляційні втрати. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована правильністю висновків суду першої інстанції щодо невиконання ОСОБА_2 свого обов`язку з повернення коштів позивачу у сумі 1 867 419 грн. Відповідач отримала кошти від продажу земельної ділянки позивача, і доказів їх повернення ОСОБА_1 не надала.
Однак суд першої інстанції розглянув справу за відсутності відомостей про належне повідомлення відповідача про розгляд справи що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги, узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, адвокат Марченко Р. В. як представник ОСОБА_2 просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 15 січня 2024 року та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 360/1742/18, від 30 червня 2021 року у справі № 761/34272/18, від 22 грудня 2022 року у справі № 910/2116/21, від 04 квітня 2023 року у справі № 523/11536/19; суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
На обґрунтування вимог касаційної скарги адвокат Марченко Р. В. як представник ОСОБА_2 зазначає про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Апеляційний суд здійснив розгляд справи за відсутності представника відповідача, який перебував на стаціонарному лікуванні і подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи, що унеможливило реалізацію процесуальних прав і обов`язків відповідача.
Саме по собі зазначене в довіреності укладення між сторонами усного договору доручення не дає підстав уважати такі обставини встановленими. Довіреність від 19 березня 2019 року не містить обов`язку ОСОБА_4 передавати будь-які кошти, також не встановлений строк їх передачі, із вимогами про передачу коштів позивач не звертався.
Відповідач повернула позивачу кошти за продаж земельної ділянки протягом 2019- 2020 років після повернення позивача до України згідно з досягнутими між ними домовленостями, зокрема про те, що кошти в розмірі 45 000,00 дол. США відповідач повертає після повернення позивача в Україну, іншу частину коштів буде поверненоо після продажу належної відповідачу земельної ділянки, крім того, позивач зобов`язався сплатити відповідачу винагороду в розмірі 5 % вартості продажу своєї ділянки.
Апеляційний суд проігнорував клопотання представника відповідача про виклик і допит свідків на підтвердження факту отримання позивачем коштів від відповідача, не надав оцінки доводам апеляційної скарги, не дослідив в повному обсязі обставин справи, зокрема умов домовленостей між сторонами щодо повернення коштів.
Крім того, суд апеляційної інстанції не перевірив поданий позивачем розрахунок 3 % річних і суми інфляційних втрат, не навів нормативного обґрунтування щодо їх стягнення. На думку скаржника, строк виконання зобов`язання не може обраховуватись з 28 березня 2019 року, оскільки позивач перебував за межами України.
У травні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив адвоката Новосядло В. Я. як представника ОСОБА_1 на касаційну скаргу, мотивований законністю й обґрунтованістю судового рішення.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції. Зупинено виконання постанови Львівського апеляційного суду від 15 січня 2024 року до закінчення касаційного провадження у справі.
13 травня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
15 березня 2019 року ОСОБА_1 уповноважив довіреністю Підлісну Г. О. відповідно до усного договору доручення бути його представником з усіма необхідними повноваженнями в усіх державних, громадських, господарських та інших органах і організаціях незалежно від підпорядкування, форм власності, галузевої належності, в нотаріальних органах, а також перед будь-якими фізичними та юридичними особами з питань володіння, користування, розпорядження (з правом продажу, за ціну та на умовах на її розсуд) належної йому (позивачу) на праві власності земельної ділянки, площею 0, 0900 га, розташованої в садівничому товаристві "Геолог" на АДРЕСА_2, кадастровий номер земельної ділянки 4610136800:02:005:0170, а також надані інші повноваження, передбачені довіреністю.
28 березня 2019 року між ОСОБА_2, яка діяла на підставі довіреності від імені ОСОБА_1, з однієї сторони, і ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кулиняком І. Я., зареєстрований у реєстрі за № 830.
Згідно з пунктом 1 договору купівлі-продажу ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_5 купила спірну земельну ділянку, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 836460546101.
Відповідно до пункту 3 договору продаж вчинено за 1 867 419,00 грн, які повністю оплачені покупцем продавцю до підписання договору. Сторони свідчать, що розрахунок здійснений відповідно до чинного законодавства. Підписанням цього договору продавець підтверджує, що покупець повністю розрахувався з ним за продану земельну ділянку, і претензій матеріального характеру до неї немає.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.