ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 березня 2025 року
м. Київ
справа № 826/10434/17
адміністративне провадження № К/9901/44394/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,
суддів - Гімона М.М., Хохуляка В.В.
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.12.2017 (суддя: Смолій І.В.)
та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2018 (судді: Мельничук В.П,, Лічевецький І.О., Мацедонстка В.Е.)
у справі № 826/10434/17
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДФС у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві, податковий/контролюючий орган), в якому просила суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.06.2017 № 75132-13.
В обґрунтування позовних вимог позивач наголосила на протиправності спірного податкового повідомлення-рішення, оскільки таке рішення прийнято без урахуванням стану її здоров`я, яке не дозволяє позивачу сплачувати податки та збори у розмірах, встановлених законодавством.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.12.2017, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2018, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з мотивами якого погодився суд апеляційної інстанції, виходили з того, що позивачка є власником житлового будинку загальною площею 552,5 кв.м., що підтверджується свідоцтвом про право власності, а відтак є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік.
Не погоджуючись із судовими рішеннями першої та апеляційної інстанції позивач звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою (т. 1 а.с. 109-115), в якій просить:
1) скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанції;
2) визнати незаконним пункт 4.1 е) Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради 23.06.2011 № 242/5629 (у редакції рішення Київської міської ради від 28.01.2015 № 58/923) в частині відсутності слів "житлового будинку", який при їх присутності мав би виглядати:
е) на всю площу квартири/житлового будинку, що належить інваліду на праві власності, але не більше одного об`єкта);
3) визнати пункт 4.1 Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 (у редакції рішення Київської міської ради від 28.01.2015 № 58/923) таким, що не відповідає в повному обсязі п/п. 266.4.2. п. 266.4 ст. 266 Податкового кодексу України;
4) скасувати податкові повідомлення -рішення ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києві від 17.06.2016 № 19310-13, № 18950-13, № 18951-13, як такі, що створені згідно незаконного пункту 4.1 Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради 23.06.2011 № 242/5629 (у редакції рішення Київської міської ради від 28.01.2015 № 58/923).
В доводах касаційної скарги скаржник зазначила, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій постановленні з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягають скасуванню.
Додає, що Київською міською радою 23.06.2011 прийнято рішення № 242/5629, в якому не включені інваліди, яким належать житлові будинки, до переліку пільговиків із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, яке суперечить Конституції України, Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні", низки положень міжнародно-правових актів та судовій практиці Європейського суду з прав людини.
Позивач зауважує, що її неодноразові звернення до Київського міського голови Кличка В.В. та депутата Київради Руденка О.П., посилаючись на необхідність внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629, а саме: пункту 4.1. який мав би виглядати: е) на всю площу квартири/житлового будинку, що належить інваліду на праві власності, але не більше одного об`єкта), не дали бажаного результату.
Відтак, посилаючись на Конституцію України та Закони України: "Про основи соціальної захищеності інвалідів в України", "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні", просить задовольнити касаційну скаргу у повному обсязі.
Відзиву або заперечень від податкового органу до Суду не надходило, що не є перешкодою розгляду даної справи по суті.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є власником житлового будинку загальною площею 552,5 м.кв. який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
23.06.2017 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 75132-13, яким визначено позивачу податкове зобов`язання за 2016 рік з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 30 731,45 грн.
Позивач вважаючи спірне податкове повідомлення-рішення протиправним, звернулася до суду з даним позовом.
При вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права до спірних правовідносин, Суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Так, 01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким ст. 266 ПК України викладено в новій редакції, а об`єкти оподаткування податком на нерухоме майно доповнено об`єктами нежитлової нерухомості.
Згідно ст. 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.
Відповідно до п/п. 266.1.1 п. 266.1 ст.266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Згідно з п/п. 14.1.129 та 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України об`єкти житлової нерухомості - це будівлі, віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, дачні та садові будинки, а об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені законодавством до житлового фонду.
Житловий будинок - будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання. Житлові будинки поділяються на житлові будинки садибного типу та житлові будинки квартирного типу різної поверховості. Житловий будинок садибного типу - житловий будинок, розташований на окремій земельній ділянці, який складається із житлових та допоміжних (нежитлових) приміщень.
Згідно з п/п. 266.2.1. п. 266.2 ст. 266 ПК України, об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Відповідно до п/п. 266.3.1 п. 266.3 ст.266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Підпунктом 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України визначено, що база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Згідно з п/п. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Відповідно до п/п. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПК України обчислення сум податку здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника нерухомості у такому порядку:
а) за наявності у власності платника податку одного об`єкта житлової нерухомості, в тому числі його частки, податок обчислюється, виходячи з бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті та відповідної ставки податку;
б) за наявності у власності платника податку більше одного об`єкта житлової нерухомості одного типу, в тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об`єктів зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті та відповідної ставки податку;
в) за наявності у власності платника податку об`єктів житлової нерухомості різних видів, у тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об`єктів, зменшеної відповідно до підпункту "в" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті та відповідної ставки податку;
г) сума податку, обчислена з урахуванням підпунктів "б" і "в" цього підпункту, розподіляється контролюючим органом пропорційно до питомої ваги загальної площі кожного з об`єктів житлової нерухомості;
ґ) за наявності у власності платника податку об`єкта (об`єктів) житлової нерухомості, у тому числі його частки, що перебуває у власності фізичної чи юридичної особи - платника податку, загальна площа якого перевищує 300 квадратних метрів (для квартири) та/або 500 квадратних метрів (для будинку), сума податку, розрахована відповідно до підпунктів "а" - "г" цього підпункту, збільшується на 25000 гривень на рік за кожен такий об`єкт житлової нерухомості (його частку).
Обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Згідно з п/п. 266.7.2. п. 266.7 ст. 266 ПК України щодо новоствореного (нововведеного) об`єкта житлової та/або нежитлової нерухомості податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об`єкт.
Контролюючі органи за місцем проживання (реєстрації) платників податку в десятиденний строк інформують відповідні контролюючі органи за місцезнаходженням об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості про надіслані (вручені) платнику податку податкові повідомлення-рішення про сплату податку у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
В контексті наведеного суди встановили, що обчислення суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки з об`єктів житлової нерухомості за 2016 рік було проведено на підставі свідоцтва про право власності (т. 1 а.с. 13) на житловий будинок загальною площею 552,5 м.кв. який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Гаврилюка, 36, у зв`язку з чим, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення від 23.06.2017 № 75132-13.
При цьому, сума розрахунку податкового зобов`язання за вказаним податковим повідомленням-рішенням позивачем не заперечується, не оспорюється та не спростовується.
Відносно вимог позивача у касаційній скарзі про: 1) визнання незаконним пункт 4.1 е) Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради 23.06.2011 № 242/5629 (у редакції рішення Київської міської ради від 28.01.2015 № 58/923); 2) визнання пункту 4.1 Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 (у редакції рішення Київської міської ради від 28.01.2015 № 58/923) таким, що не відповідає в повному обсязі п/п. 266.4.2. п. 266.4 ст. 266 Податкового кодексу України; та 3) скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києві від 17.06.2016 № 19310-13, № 18950-13, № 18951-13, як такі, що були створені згідно незаконного пункту 4.1 Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради 23.06.2011 № 242/5629 (у редакції рішення Київської міської ради від 28.01.2015 № 58/923), то Суд звертає увагу позивача на те, що такі вимоги не були предметом розгляду в суді першої інстанції, в відтак, виходячи з положень ч. 4 ст. 341 КАС України, касаційним судом не приймаються і не розглядаються. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Відтак, доводи касаційної скарги, не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень суди допустили неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Касаційний перегляд справи здійснено в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15.01.2020 № 460-ІХ (відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону), та в межах доводів та вимог касаційної скарги відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України.
Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, -