ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 лютого 2025 року
м. Київ
cправа № 910/5814/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І. С. - головуючого, Багай Н. О., Зуєва В.А.,
секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,
за участю представників:
Акціонерного товариства
"Державна продовольчо-зернова корпорація України" - Бітюкової І. В.,
Акціонерного товариства "Аграрний фонд" - Проніна О. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Аграрний фонд"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 (у складі колегії суддів: Алданова С. О. (головуючий), Євсіков О. О., Корсак В. А.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2024 (суддя Трофименко Т. Ю.) в частині задоволених позовних вимог
у справі № 910/5814/17
за позовом Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"
до Акціонерного товариства "Аграрний фонд"
про стягнення коштів,
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2017 року Акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (далі - АТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Аграрний фонд" (далі - АТ "Аграрний фонд") про стягнення 9 735 014,89 грн, з яких: 7 129 004,15 грн заборгованості, 2 292 082,72 грн інфляційних втрат та 313 928,02 грн 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором складського зберігання зерна № 49-05/13 від 01.11.2013 в частині оплати вартості наданих позивачем за цим договором послуг за період з червня 2014 року по лютий 2017 року.
Рішенням господарського суду міста Києва від 19.05.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2021, у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 07.06.2022 рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2021 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
За результатами нового розгляду рішенням Господарського суду міста Києва від 22.03.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2023, у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 12.10.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 22.03.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2023 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Останнім рішенням Господарського суду міста Києва від 18.03.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2024, позов задоволено частково. Стягнуто з АТ "Аграрний фонд" на користь АТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" 3 274 523,14 грн основної заборгованості. В іншій частині позову відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.
Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, у листопаді 2024 року АТ "Аграрний фонд" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2024 в частині задоволених позовних вимог скасувати, та прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.12.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 910/5814/17 за касаційною скаргою АТ "Аграрний фонд" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2024 в частині задоволених позовних вимог з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України; зупинено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2024 у справі № 910/5814/17 до закінчення його перегляду в касаційному порядку; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 12.02.2025.
АТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що аргументи скаржника, викладені у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Судами попередніх інстанцій установлено, що 01.11.2013 між Філією Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Бровківське ХПП" (зерновий склад, виконавець) та ПАТ "Аграрний фонд" (наразі АТ "Аграрний фонд") (поклажодавець, власник) укладено договір складського зберігання № 49-05/13, відповідно до умов якого поклажодавець зобов`язався передати, а зерновий склад прийняти на зберігання зернові, зернобобові, круп`яні, олійні культури в кількості, яка визначається по фактичній кількості зерна, що надійшло на карточку поклажодавця і засвідчується складськими квитанціями та в установлений строк повернути їх поклажодавцю або особі, зазначеній ним як одержувач, відповідно до якісних показників, передбачених діючими ДСТУ.
Відповідно до умов договору зерновий склад, зокрема, зобов`язаний прийняти від поклажодавця зерно фактичної якості, яка відповідає вимогам державних стандартів, забезпечити його належне зберігання у повному обсязі (підпункт 4.1.1 пункту 4.1 договору); має право вимагати від поклажодавця розрахунок за надані послуги зі зберігання зерна відповідно до наданих згідно з пункту 6.3 цього договору документів ( підпункт 4.2.1 пункту 4.2 договору).
Згідно з підпунктом 4.3.2 пункту 4. 3 договору поклажодавець зобов`язаний своєчасно розраховуватись за надані послуги зі зберігання зерна.
Пунктами 6.2, 6.3 договору передбачено, що розмір плати (тарифу) за надання послуг по зберіганню зерна становить 16,50 гривень за тонну на місяць з урахуванням ПДВ.
Поклажодавець сплачує вартість послуг зі зберігання зерна на підставі наданих зерновим складом у термін до 10 числа наступного за звітним місяцем одним пакетом належним чином оформлених документів: акту наданих послуг; розрахунку обсягів коштів за зберігання ОДЦР до акту наданих послуг; форми № 36 (книга кількісно-якісного обліку, що містить інформацію про рух зерна згідно з бухгалтерським обліком зернових складів); форми № 47 (картка аналізу зерна); акту-розрахунку (додаток 7 до Інструкції) та акту форми № 34 - у разі проведення операцій з доробки зерна, або акту зачистки форми № 30 - у разі вибуття всієї партії зерна.
У разі невідповідності фактичної кількості зерна поклажодавця на зерновому складі кількості, що обліковується за даними поклажодавця, чи погіршення його якісних показників, що підтверджується актом наявності, оплата послуг за зберігання зерна поклажодавцем не здійснюється до приведення кількості та якості у відповідність до кількості та якості, зазначених у складських квитанціях (пункт 6.5 договору).
За умовами пункту 7.2 договору, у разі надання зерновим складом акту наданих послуг, оформленого неналежним чином, поклажодавець не несе відповідальності за несвоєчасну оплату.
Договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (пункт 13.1 договору).
28.07.2014 між тими ж сторонами укладено додатковий договір № 1 до договору складського зберігання від 01.11.2013 №49-05/13, відповідно до умов якого виконавець бере на себе зобов`язання на підставі дозволiв (та/або листів) власника надавати останньому комплекс послуг із навантаження зерна (далі - вантаж) пшениця 2 класу врожаю 2010 року у кількості 30,146 тонн, пшениця 2 класу врожаю 2011 року у кількості 100,606 тонн, пшениця 3 класу врожаю 2011 року у кількості 2242,500 тонн з Філії Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Бровківське ХПП", а власник бере на себе зобов`язання оплатити вартість наданих послуг за тарифом у розмірі 60 грн з урахуванням ПДВ за тонну. Вартість навантаження становить (60х2373,252=142 395,12 грн).
Вартість наданих послуг, що підлягають оплаті виконавцю, вказується в акті наданих послуг (пункт 4.2 додаткового договору).
Власник здійснює розрахунок за надані послуги на підставі акту наданих послуг (п. 4.4. додаткового договору).
Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами, скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2014 (пункт 7.1 додаткового договору).
Судами попередніх інстанцій установлено, що за період з листопада 2013 року по травень 2014 року відповідач сплатив на користь позивача 1 120 389,00 грн за послуги зберігання, що підтверджується банківськими виписками.
20.04.2016 позивач направив на адресу відповідача лист-вимогу № 130-2-12/2018 про сплату заборгованості в сумі 2 818 132,70 грн та акти виконаних робіт з додатками за період з червня 2014 року по лютий 2016 року.
Відповідач актів виконаних робіт, надісланих позивачем, не підписав (крім актів наданих послуг від 31.07.2014 № 1, від 31.08.2014 № 2 та від 30.09.2014 № 3) та листом від 20.05.2016 № 02-01/1180, у якому, посилаючись на погіршення якості зерна та неправильне оформлення позивачем актів наданих послуг у зв`язку з нарахуванням останнім плати за зберігання зерна за завищеними тарифами, які не передбачені умовами пункту 6.2 договору, повідомив позивача, що питання щодо відповідної оплати послуг та підписання актів виконаних робіт буде вирішене після прийняття рішення у судовій справі № 910/2530/16.
В подальшому позивач направив відповідачу акти виконаних робіт за період з червня 2014 року по лютий 2017 року на загальну суму 7 129 004,15 грн, які були отримані відповідачем 21.02.2017, що підтверджено останнім у листі від 23.02.2017 № 07-04/3/328.
У зазначеному листі відповідач повідомив позивача про залишення надісланих останнім актів виконаних робіт без розгляду у зв`язку з невідповідністю тарифів, з урахуванням яких визначено вартість послуг, та зауважив про встановлення з червня 2014 року обставин щодо погіршення якості зерна, що відповідно до пункту 6.5 договору складського зберігання від 01.11.2013 №49-05/13 є підставою для зупинення оплати за надані послуги.
Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача 9 735 014,89 грн, з яких: 7 129 004,15 грн заборгованості, 2 292 082,72 грн інфляційних втрат та 313 928,02 грн 3% річних.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач послався на протиправне припинення відповідачем, починаючи з червня 2014 року оплати за надані послуги із зберігання зерна, які позивач продовжував надавати, що підтверджується відповідними складськими квитанціями та виданими відповідачем дозволами на відвантаження/переміщення/переоформлення зерна. Також позивач зазначив, що у зв`язку з внесенням змін до тарифів за послуги по зберіганню він неодноразово звертався до відповідача стосовно підписання договору з новими тарифами, проте відповідач відмовлявся підписувати такий договір, тому з метою приведення своєї діяльності відповідно до вимог чинного законодавства, позивач направив відповідачу акти виконаних робіт та розрахунки з урахуванням тих тарифів, які діють відповідно до наказів позивача та застосовуються у відносинах з іншими поклажодавцями.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначив, що ним відповідно до пункту 6.5. договору складського зберігання від 01.11.2013 №49-05/13 зупинено оплату послуг зі зберігання зерна, зважаючи на виявлені обставини погіршення якості 3 958,080 тонн зерна пшениці 3 класу 2013 року врожаю. Також відповідач послався на те, що позивач в односторонньому порядку, всупереч умовам договору, нараховує відповідачу оплату за послуги із зберігання за завищеними тарифами, які встановлені внутрішніми актами позивача.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановивши, що позивач протягом червня 2014 року по лютий 2017 року надавав відповідачу послуги із складського зберігання зерна за договором складського зберігання від 01.11.2013 №49-05/13; для розрахунків відповідача за надані позивачем послуги має застосовуватись тариф у розмірі 16,50 грн за тонну на місяць з урахуванням ПДВ відповідно до умов пункту 6.2 договору складського зберігання від 01.11.2013 №49-05/13; позивачем відшкодовано відповідачу вартість зерна погіршеної якості у кількості 3 985,08 тонн, відтак, строк оплати послуг зберігання вказаного обсягу зерна пшениці 3 класу настав. Ураховуючи наведене, перевіривши наданий позивачем розрахунок заборгованості з урахуванням погодженого сторонами тарифу - 16,50 грн за тонну зерна в місяць, суд першої інстанції дійшов висновку, що обґрунтованою є заборгованість за надані позивачем послуги зі зберігання зерна за спірний період у розмірі 3 163 944,34 грн. Крім того, ураховуючи те, що акти наданих позивачем послуг навантаження від 31.07.2014 № 1, від 31.08.2014 № 2 та від 30.09.2014 № 3 на загальну суму 110 578,80 грн підписані відповідачем, а отже такі послуги вважаються наданими позивачем належним чином, суд першої інстанції виснував про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 110 578,80 грн вартості таких послуг. Разом з тим, оскільки у пункті 7.2 договору сторони погодили, що у разі надання зерновим складом акту наданих послуг, оформленого неналежним чином, поклажодавець не несе відповідальності за невчасну оплату, що виключає застосування до відповідача наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання у вигляді сплати інфляційних втрат та 3% річних, суд першої інстанції відмовив у задоволенні таких позовних вимог.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що предметом касаційного оскарження є постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ( стягнення з відповідача 3 274 523,14 грн основної заборгованості).
Вказуючи на підставу касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, АТ "Аграрний фонд" у поданій касаційній скарзі послалось на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме, положень частини 3 статті 946 та чистини 1 статті 957 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) в контексті стягнення плати за зберігання майна за весь час надання зберігачем послуг при незабезпеченні збереження майна.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції у межах доводів касаційної скарги, виходить із такого.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Однією з підстав виникнення цивільних прав і обов`язків є договори та інші правочини (частина 2 статті 11 ЦК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. (частина 1 статті 626 ЦК України).
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 268 ЦК України).
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Частиною 3 статті 938 ЦК України встановлено, якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.
За договором складського зберігання товарний склад зобов`язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності (частина 1 статті 957 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 961 ЦК України товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів: складську квитанцію; просте складське свідоцтво; подвійне складське свідоцтво.
Положеннями статті 1 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" встановлено, що зберігання зерна - це комплекс заходів, які включають приймання, доробку, зберігання та відвантаження зерна; складські документи на зерно - це товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов`язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа; якість зерна та продуктів його переробки - сукупність споживчих властивостей зерна та продуктів його переробки, які відповідають вимогам державних стандартів, технічних умов, фітосанітарних і ветеринарно-санітарних норм та інших нормативних документів.
Відповідно до частин 1-4 статті 24 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" зерно підлягає зберіганню у зернових складах. Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах. При прийманні зерна на зберігання зерновий склад зобов`язаний здійснити аналіз його якості. Зерновий склад зобов`язаний вживати усіх заходів, передбачених цим Законом, нормативно-правовими актами, договором складського зберігання зерна, для забезпечення схоронності зерна, переданого йому на зберігання.
Зерновий склад зобов`язаний зберігати зерно протягом строку, встановленого у договорі складського зберігання зерна. Якщо строк зберігання зерна договором складського зберігання зерна не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зерновий склад зобов`язаний зберігати зерно до подання поклажодавцем вимоги про його повернення (частини 1, 2 статті 27 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні").
Плата за зберігання зерна, строки її внесення встановлюються договором складського зберігання зерна (частина 1 статті 28 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні").
Згідно з статтею 46 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" після видачі зерна володільцям складських документів на зерно зернові склади повинні погасити прийняті складські документи на зерно шляхом відмітки на складському документі - "погашено". Погашені складські документи на зерно в повторний обіг не допускаються і виключаються з реєстру складських документів на зерно, про що робиться відповідний запис. Погашені складські документи зберігаються зерновим складом протягом трьох років.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, між сторонами 01.11.2013 укладено договір складського зберігання № 49-05/13.
Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суди попередніх інстанцій встановили обставини надання позивачем послуги із зберігання переданого відповідачем зерна за цим договором, що також не заперечувалось відповідачем.
За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Судами попередніх інстанцій установлено, що відповідач не здійснив оплату наданих позивачем за договором послуг зі зберігання зерна за спірний період (з червня 2014 року по лютий 2017 року).
Водночас, як у становлено судами попередніх інстанцій, у надісланих позивачем відповідачу та непідписаних останнім актах наданих послуг зі зберігання зерна за період з червня 2014 року по лютий 2017 року зазначено більший тариф за надання послуг, аніж встановлений сторонами у пункті 6.2 договору складського зберігання № 49-05/13.
Разом з тим, рішенням Господарського суду міста Києва від 11.12.2017 у справі № 910/14503/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2018 та постановою Верховного Суду від 08.05.2018, відмовлено у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про внесення змін до договору складського зберігання зерна від 01.11.2013 № 49-05/13, а саме, пункту 6.2 цього договору щодо розміру плати (тарифу) за надання послуг по зберіганню зерна.
Ураховуючи положення частини 4 статті 75 ГПК України, суди попередніх інстанцій встановили, що розмір плати (тарифу) за послуги із зберігання зерна залишився у розмірі 16,50 гривень за тонну на місяць з урахуванням ПДВ відповідно до умов пункту 6.2 договору, а тому дійшли обґрунтованого висновку про неправомірність нарахування позивачем вартості послуг із зберігання зерна за тарифами, які не передбачені договором.
Щодо обставин погіршення якості зерна, які стали підставою для нездійснення відповідачем оплати за зберігання зерна, про що останнім зазначено у листах від 20.05.2016 № 02-01/1180, від 20.04.2016 № 130-2-12/2018, суди попередніх інстанцій встановили наступне.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.10.2019 у справі № 910/2530/16, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2020, частково задоволено позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд" про стягнення 14 252 252,39 грн за погіршення якості 3 985,08 тон зерна пшениці 3 класу (вартість зберігання якої входить до складу позовних вимог у справі, що розглядається). Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на користь Публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд" збитки у розмірі 14 087 257,80 грн.
Під час розгляду справи № 910/5814/17, що розглядається, а саме, 25.09.2020 позивачем на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2019 у справі № 910/2530/16 було сплачено на користь відповідача 14 087 257,80 грн вартості 3 985,08 тонн зерна пшениці 3 класу погіршеної якості, що підтверджується платіжним дорученням від 25.09.2020 № 2328384.
Цього ж дня (25.09.2020) між сторонами складено акт приймання-передачі складських квитанцій, відповідно до якого відповідач підтвердив отримання суми збитків згідно з рішенням суду у справі № 910/2530/16 та відмовився від права власності на зерно пшениці 3 класу у кількості 3 985,08 тонн, що було передано на зберігання позивачу на підставі складських квитанцій від 20.02.2014 № 136 (АУ № 887736), від 30.12.2014 № 153 (АУ № 887753) та від 04.08.2015 № 161 (АУ № 887761), передавши оригінали вказаних складських квитанцій позивачу для погашення.
Ураховуючи те, що до моменту погашення зазначених вище складських квитанцій, зерно пшениці 3 класу у кількості 3 985,08 тонн перебувало на зберіганні у позивача, суди попередніх інстанцій з огляду на відшкодування позивачем вартості зазначеного зерна пшениці погіршеної якості, обґрунтовано виснували про настання строку оплати послуг із зберігання вказаного обсягу зерна пшениці 3 класу.
Отже, з огляду на наявність обов`язку у відповідача оплатити надані позивачем послуги із зберігання зерна, у тому числі і зерна у кількості 3 985,08 тонн, суди попередніх інстанцій перевіривши наданий позивачем розрахунок заборгованості за період з червня 2014 року по лютий 2017 року з урахуванням погодженого сторонами у договорі тарифу - 16,50 грн за тонну зерна в місяць встановили його невірність та здійснивши власний розрахунок такої заборгованості правомірно визнали обґрунтованою заборгованість за надані позивачем послуги зі зберігання зерна за спірний період у розмірі 3 163 944,34 грн.
Крім того, встановивши, що акти наданих позивачем послуг навантаження від 31.07.2014 № 1, від 31.08.2014 № 2 та від 30.09.2014 № 3 на загальну суму 110 578,80 грн підписані відповідачем, а отже такі послуги вважаються наданими позивачем належним чином, суди попередніх інстанцій також дійшли правильного висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 110 578,80 грн вартості наданих позивачем послуг навантаження.
Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позовних вимог про стягнення основної заборгованості.
Отже, постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є законними та обґрунтованими, прийнятими з урахуванням вказівок, викладених у постанові Верховного Суду від 12.10.2023 у цій справі, а тому відсутні підстав для їх скасування.
Підставою касаційного оскарження судових рішень у справі № 910/5814/17, що розглядається, АТ "Аграрний фонд" зазначає пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України.
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
У поданій касаційній скарзі АТ "Аграрний фонд" зазначає про необхідність формування висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах положень частини 3 статті 946 та чистини 1 статті 957 ЦК України в контексті стягнення плати за зберігання майна за весь час надання зберігачем послуг при незабезпеченні збереження майна.
Разом з тим, зі змісту касаційної скарги вбачається, що скаржник не обґрунтував у чому саме полягає неправильне застосування наведених вище норм права та не вказав, яким чином ці норми мають бути застосовані у спірних правовідносин.
При цьому, Верховний Суд зауважує, що за результатами касаційного перегляду судових рішень судом касаційної інстанції не встановлено неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.
З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що у справі, що розглядається, відсутні підстави для формування висновку Верховного Суду із зазначеного скаржником питання, оскільки скаржник не обґрунтував необхідності його формування.
Отже, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.
Інші доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки вже оцінених судами попередніх інстанцій доказів та встановлення нових обставин справи, що відповідно до статті 300 ГПК України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційних скарг.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.
Судовий збір за подання касаційних скарг в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317, 332 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд