ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 березня 2025 року
м. Київ
cправа № 916/4116/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,
секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,
за участю представників:
позивача - Пірняк В. О. (у порядку самопредставництва),
відповідача-1 - Тарановського Р. В. (у порядку самопредставництва),
відповідача-2 - Молодецького Р. А. (адвокат),
третьої особи - не з`явилися,
прокуратури - Колодяжної А. В. (за посвідченням),
розглянув касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 22.04.2024 (суддя Пінтеліна Т. Г.) та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.11.2024 (головуючий - Діброва Г. І., судді Савицький Я. Ф., Ярош А. І.) у справі
за позовом заступника керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської обласної ради
до: 1) Комунального некомерційного підприємства "Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр" Одеської обласної ради,
2) фізичної особи-підприємця Лисого Олексія Олексійовича,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Управління обласної ради з майнових відносин,
про визнання договору недійсним та зобов`язання звільнити земельну ділянку.
Короткий зміст і підстави позовних вимог
1. 19.09.2023 заступник керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Одеської обласної ради (далі - Одеська облрада, Облрада, позивач) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Комунального некомерційного підприємства "Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр" Одеської облради (далі - КНП "Одеський РКПЦ", Підприємство, орендодавець, відповідач-1) і фізичної особи-підприємця Лисого Олексія Олексійовича (далі - ФОП Лисий О. О., Підприємець, орендар, відповідач-2), за участю Управління обласної ради з майнових відносин (далі - Управління, третя особа), про: 1) визнання недійсним з моменту укладення договору оренди майна від 01.02.2018 (далі - договір оренди від 01.02.2018, оспорюваний договір), укладеного між відповідачами; 2) зобов`язання ФОП Лисого О. О. звільнити земельну ділянку загальною площею 56,58 м2, розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 32 (далі - спірна земельна ділянка), посилаючись на положення статей 181, 182, 203, 215, 216, 235, 236 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 2, 93, 95, 116, 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 13, 21 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статей 13, 16 Закону України "Про оренду землі", статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
2. Позовна заява обґрунтовується тим, що:
1) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно немає відомостей щодо перебування у власності/користуванні КНП "Одеський РКПЦ" твердого покриття площею 90 м2 і 56,58 м2 за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 32, що свідчить про невідповідність зазначених у договорі оренди від 01.02.2018 та додатковій угоді від 27.08.2018 до нього відомостей про об`єкт оренди, за допомогою яких можна було би ідентифікувати тверде покриття на земельній ділянці, кадастровий номер 5110137600:71:007:0005, яка перебуває у власності Одеської облради, в зв`язку з чим прокурор вважає оспорюваний договір удаваним як вчинений відповідачами з метою приховання договору оренди земельної ділянки, позаяк у розумінні норм статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" тверде покриття не є нерухомим майном, яке підлягає державній реєстрації, а є елементом об`єкта благоустрою;
2) право постійного користування не надає Підприємству права надавати третім особам спірну земельну ділянку, тобто розпоряджатися нею, в тому числі шляхом надання її в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділено відповідний компетентний орган;
3) предметом договору оренди від 01.02.2018 є передача частини земельної ділянки, яка знаходиться у власності Облради, Підприємцю для її використання в підприємницькій діяльності (з метою розміщення торгівельного об`єкта з продажу непродовольчих товарів та продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи), а тому сторонами фактично вчинено удаваний правочин, який підлягає визнанню недійсним зі звільненням спірної земельної ділянки.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Господарського суду Одеської області від 22.04.2024, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.11.2024, у задоволенні позову відмовлено повністю в зв`язку з недоведеністю прокурором належними та допустимими доказами обставин вчинення відповідачами удаваного правочину з метою приховання договору оренди земельної ділянки, оскільки:
1) до об`єктів, які відповідно до частини 2 статті 3 Закону України від 03.10.2019 № 157-ІХ "Про оренду державного та комунального майна", введеного в дію з 01.02.2020 (далі - Закон України № 157-ІХ) не можуть бути передані в оренду, не відноситься тверде покриття, в зв`язку з чим індивідуально визначене майно підприємств, до якого відноситься тверде покриття, є об`єктом оренди згідно з вимогами статті 3 цього Закону, що підтверджується наявними в матеріалах справи звітом про незалежну оцінку ринкової вартості твердого покриття загальною площею 90 м2 від 06.11.2017, комісійним актом приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 28.03.2023 № 0000-00005 і наказом КНП "Одеський РКПЦ" від 28.03.2023 № 339/23-0 "Про введення в експлуатацію основних засобів і визначення термінів їх експлуатації для використання у господарській діяльності", згідно з якими орендоване майно перебуває на балансі відповідача-1 та має оціночну вартість саме як нерухоме майно;
2) тверде асфальтне покриття нерозривно пов`язане із земельною ділянкою, на якій воно розташоване, проте, на відміну від земельної ділянки, яка є природним об`єктом, тверде покриття є окремим штучно створеним предметом матеріального світу зі своєю метою використання, а отже, таке майно є індивідуально визначеним у розумінні частини 3 статті 283 ГК України. Однак, нерозривність об`єкта із земельною ділянкою, на якій він розташований, не може бути підставою для визнання удаваним договору оренди такого майна;
3) згідно з листом-роз`ясненням Фонду державного майна України (далі - ФДМУ) від 24.12.2020 № 10-16-26490 асфальтне покриття (асфальтований майданчик) за своїми індивідуальними ознаками з одного боку, може бути предметом договору найму (оренди), з іншого - є нерухомим майном (інженерною спорудою), тоді як наявні в справі докази свідчать про дійсність та виконання умов договору оренди від 01.02.2018 його сторонами, а також про наміри відповідачів та спрямованість їхнього волевиявлення укласти саме договір оренди нерухомого майна (майданчику з твердим покриттям), метою якого є здійснення господарської діяльності;
4) оспорюваний правочин містить всі істотні умови, які має містити договір оренди комунального майна відповідно до Типового договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності, затвердженого наказом ФДМУ від 23.08.2000 № 1774 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.12.2000 за № 931/5152, тому відсутні підстави стверджувати про наявність в оспорюваного договору ознак удаваного правочину (в розумінні статті 235 ЦК України), під яким відповідачі приховали договір оренди земельної ділянки (схожого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20.06.2018 у справі № 916/661/17);
5) із листа Одеської облради від 12.07.2023 № 2485/0/03-14/23/1805 убачається, що Облрада з посиланням на норми чинного законодавства повністю підтримує укладення договору оренди від 01.02.2018, вважаючи його саме договором оренди окремого індивідуально визначеного майна у вигляді твердого покриття, за яким орендарем регулярно відшкодовується балансоутримувачу земельний податок (крім орендної плати).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
4. Не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
5. На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, наголошуючи на тому, що на теперішній час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування положень статті 235 ЦК України в подібних правовідносинах, пов`язаних із укладенням договору оренди майданчику з твердим покриттям, предметом якого фактично є передача частини земельної ділянки, що є укладенням удаваного правочину та до таких правовідносин мають застосовуватися норми законодавства, які регулюють правовідносини за договором оренди земельної ділянки.
Крім того, скаржник вважає необґрунтованим висновок судів першої та апеляційної інстанцій про наявність індивідуальних ознак в об`єкта оренди - майданчика з твердим покриттям площею 90 м2 з посиланням на наказ КНП "Одеський РКПЦ" від 28.03.2023 № 339/23-0 "Про введення в експлуатацію основних засобів і визначення термінів їх експлуатації для використання у господарській діяльності" та акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 28.03.2023, згідно з якими вказаний майданчик введено в експлуатацію та перебуває на балансі Підприємства оскільки зазначені наказ та акт не існували на момент укладення договору оренди від 01.02.2018, що також свідчить про відсутність у вказаного об`єкта оренди ознак індивідуально визначеного майна на момент укладення оспорюваного договору.
Узагальнений виклад позиції іншого учасника справи
6. ФОП Лисий О. О. у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити в її задоволенні з мотивів, викладених в оскаржуваних рішенні та постанові.
КНП "Одеський РКПЦ" та Управління не скористалися правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
Розгляд справи Верховним Судом
7. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.02.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 22.04.2024 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.11.2024 у справі № 916/4116/23 та призначено розгляд цієї справи в судовому засіданні на 04.03.2025.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
8. Згідно з рішенням Одеської облради від 21.12.2012 № 2598-VI надано Комунальній установі "Одеський обласний онкологічний диспансер" в постійне користування земельну ділянку площею 5,3069 га, кадастровий номер 5110137600:71:007:0005, розташовану за адресою: м. Одеса, вулиця Нежданової, 32, для експлуатації та обслуговування будівель та споруд обласного онкологічного диспансеру.
9. 01.02.2018 між Комунальною установою "Одеський обласний онкологічний диспансер" (орендодавець) і ФОП Лисим О. О. (орендар) укладено договір оренди майна (в редакції додаткової угоди від 27.08.2018), за умовами пунктів 1.1, 3.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування тверде покриття загальною площею 56,58 м2, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 32, вартість якого згідно із незалежною оцінкою станом 03.11.2017 становить 279 222,30 грн (у подальшому - майно), з метою розміщення торгівельного об`єкта з продажу непродовольчих товарів та продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи. Орендна плата перераховується орендодавцю щомісячно не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, та визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України, і становить без ПДВ за базовий місяць оренди - липень 2018 року 4477,33 грн. Орендна плата за перший місяць оренди - вересень 2018 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за серпень-вересень 2018 року, після їх повідомлення Держкомстатом. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.
10. Відповідно до пункту 1 рішення Одеської облради від 19.06.2019 № 978-УІІ припинено Комунальну установу "Одеський обласний онкологічний диспансер" (код ЄДРПОУ 02008342) шляхом її перетворення у Комунальне некомерційне підприємство "Одеський обласний онкологічний диспансер" Одеської облради.
11. Згідно з пунктом 1 рішення Одеської облради від 03.06.2022 № 431-VIII змінено назву Комунального некомерційного підприємства "Одеський обласний онкологічний диспансер" Одеської облради на КНП "Одеський РКПЦ".
12. У спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Одеської області в особі Одеської облради перебувають земельна ділянка площею 5,3096 га, кадастровий № 5110137600:71:007:0005, розташована за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 32, а також нежитлові будівлі та споруди загальною площею 26830,9 м2, право постійного користування якими належить Підприємству.
Разом з тим у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно немає відомостей про перебування у власності/користування КНП "Одеський РКПЦ" твердого покриття площею 90 м2 або 56,58 м2 за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 32.
13. У матеріалах справи містяться такі документи:
- звіт про незалежну оцінку ринкової вартості твердого покриття загальною площею 90 м2, що розташований за адресою: м. Одеса, вулиця Нежданової, 32 та обліковується на балансі КНП "Одеський РКПЦ" від 06.11.2017;
- витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 07.11.2023 НВ-9931327812023;
- копія фільтрованої виписки по рахунку КНП "Одеський РКПЦ" за період з 01.12.2022 по 09.11.2023;
- копія реєстру платежів отриманої орендної плати за землю та відшкодування витрат (комунальних та експлуатаційних) за період січень-жовтень 2023 року;
- копія листа ФДМУ від 24.12.2020 "Щодо надання роз`яснень з питань оренди", в якому надано роз`яснення щодо віднесення асфальтового (асфальтобетонне, бетонне) покриття до об`єкта оренди та вказано, зокрема, що асфальтне покриття (асфальтований майданчик) за своїми індивідуальними ознаками, з одного боку, може бути предметом договору найму (оренди), з іншого - є нерухомим майном (інженерною спорудою);
- копія комісійного акта приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 28.03.2023 № 0000-00005, в якому основним засобом зазначено майданчик з твердим покриттям загальною площею 90 м2, а висновком комісії визначено: "Поставити на баланс";
- копія наказу КНП "Одеський РКПЦ" від 28.03.2023 № 339/23-0 "Про введення в експлуатацію основних засобів і визначення термінів їх експлуатації для використання у господарській діяльності", згідно з яким в експлуатацію на 180 місяців вводиться майданчик з твердим покриттям загальною площею 90 м2;
- копія листа від 31.05.2023 № 53-4714ВИХ-23, яким прокурор просив Одеську облраду розглянути питання про вжиття заходів реагування з метою усунення порушень земельного законодавства щодо укладеного договору оренди майна від 01.02.2018 та поновлення прав Облради, в тому числі шляхом звернення до суду з позовною заявою.
14. Листом від 12.07.2023 № 2483/0/03-14/23/1805 Одеська облрада повідомила прокурора з приводу договору оренди від 01.02.2018, зокрема, що Управління відповідно до вимог чинного законодавства уклало саме договір оренди окремого індивідуально визначеного майна у виді твердого покриття, а тому твердження щодо приховування укладення договору оренди земельної ділянки не знайшло свого підтвердження.
Позиція Верховного Суду
15. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши в межах вимог касаційної скарги наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.
16. В основу оскаржуваних рішення та постанову покладено висновок місцевого та апеляційного господарських судів про недоведеність прокурором належними та допустимими доказами обставин вчинення відповідачами удаваного правочину з метою приховання договору оренди земельної ділянки, оскільки:
1) до об`єктів, які відповідно до частини 2 статті 3 Закону України № 157-ІХ не можуть бути передані в оренду, не відноситься тверде покриття, в зв`язку з чим індивідуально визначене майно підприємств, до якого відноситься тверде покриття, є об`єктом оренди згідно з вимогами статті 3 цього Закону, що підтверджується наявними в матеріалах справи звітом про незалежну оцінку ринкової вартості твердого покриття від 06.11.2017, комісійним актом приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів № 0000-00005 і наказом КНП "Одеський РКПЦ" від 28.03.2023 № 339/23-0 "Про введення в експлуатацію основних засобів і визначення термінів їх експлуатації для використання у господарській діяльності", згідно з якими орендоване майно перебуває на балансі Підприємства та має оціночну вартість саме як нерухоме майно;
2) тверде асфальтне покриття нерозривно пов`язане із земельною ділянкою, на якій воно розташоване, проте, на відміну від земельної ділянки, яка є природним об`єктом, тверде покриття є окремим штучно створеним предметом матеріального світу зі своєю метою використання, а отже, таке майно є індивідуально визначеним у розумінні частини 3 статті 283 ГК України. Однак, нерозривність об`єкта із земельною ділянкою, на якій він розташований, не може бути підставою для визнання удаваним договору оренди такого майна;
3) згідно з листом-роз`ясненням ФДМУ від 24.12.2020 № 10-16-26490 асфальтне покриття (асфальтований майданчик) за своїми індивідуальними ознаками, з одного боку, може бути предметом договору найму (оренди), з іншого - є нерухомим майном (інженерною спорудою), тоді як наявні в справі докази свідчать про дійсність та виконання умов договору оренди від 01.02.2018 його сторонами, а також про наміри відповідачів та спрямованість їхнього волевиявлення укласти саме договір оренди нерухомого майна (майданчику з твердим покриттям), метою якого є здійснення господарської діяльності.
17. Колегія суддів вважає передчасним висновок судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову та водночас відхиляє доводи скаржника про відсутність на теперішній час висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень статті 235 ЦК України в подібних правовідносинах (в контексті укладення договору оренди майданчику з твердим покриттям, предметом якого фактично є передача частини земельної ділянки, що є укладенням удаваного правочину та до таких правовідносин мають застосовуватися норми законодавства, які регулюють правовідносини за договором оренди земельної ділянки) з огляду на таке.
18. Тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених зокрема пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
Зі змісту пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України вбачається, що зазначена норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питання застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин і підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
19. Згідно з частинами 1-3, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частин 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
20. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 ЦК України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).
Наведеним повністю спростовуються помилкові посилання апеляційного суду на норми статей 1, 3, 7 Закону України № 157-ІХ, введеного в дію з 01.02.2020 (тобто нечинного на час укладення договору оренди від 01.02.2018), зокрема на обґрунтування висновку про те, що до об`єктів, які відповідно до частини 2 статті 3 Закону України № 157-ІХ не можуть бути передані в оренду, не відноситься тверде покриття, в зв`язку з чим індивідуально визначене майно підприємств, до якого відноситься тверде покриття, є об`єктом оренди згідно з вимогами статті 3 цього Закону.
21. Згідно з частиною 1 статті 235 ЦК України удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який вони насправді вчинили.
У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою приховує реальний правочин. За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
22. Правова конструкція статті 235 ЦК України передбачає, що сторона, звертаючись до суду із відповідним позовом, має довести: факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; для приховання якого саме правочину вчинено спірний правочин; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином (схожий за змістом висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.08.2021 у справі № 904/4885/20, від 11.04.2023 у справі № 916/508/22 та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 607/13289/16-ц).
23. Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, дійсним намірам сторін спору при укладенні оспорюваних договорів, встановити фактичні правовідносин, які склалися між сторонами, і застосувати до цих правовідносин відповідні норми матеріального права. Водночас невикористання при вчиненні певного правочину термінів, які визначають притаманні такому виду правочинів поняття, із закріпленням їх натомість у завуальований спосіб, а також викладення у різних документах взаємопов`язаних між собою прав і обов`язків сторін, що в сукупності складають зміст відповідних правовідносин, можуть бути засобами, які використовуються задля приховання суті правочину, укладення якого мають на меті сторони, шляхом оформлення "про людське око" (напоказ) іншого правочину. Тобто відсутність у спірних правочинах чіткого викладення усіх істотних умов, необхідних для договорів оренди, про яку зазначає суд апеляційної інстанції, не є достатньою підставою для висновку про відсутність між сторонами фактичних орендних правовідносин, адже неналежне оформлення відповідних відносин саме є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі земельних ділянок в користування (схожі висновки сформульовано в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18, від 06.11.2019 у справі № 916/1424/18, від 07.07.2021 у справі № 903/601/20, від 03.11.2021 у справі № 918/1226/20, від 02.02.2022 у справі № 927/1099/20, від 29.09.2022 у справі № 918/351/21(918/672/21), від 07.12.2022 у справі № 924/11/22, від 16.01.2024 у справі № 918/86/22).
Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визначити, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення нікчемності правочину або про визнання його недійсним (схожі за змістом висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 522/14890/16-ц, в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 916/933/17, від 26.06.2019 у справі № 910/12454/17, від 08.09.2021 у справі № 915/857/20, та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 466/6298/16-ц).
24. У зв`язку з наведеними вище усталеними правовими висновками Верховного Суду колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про відсутність на теперішній час висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень статті 235 ЦК України в подібних правовідносинах, пов`язаних із укладенням договору оренди майданчику з твердим покриттям, предметом якого фактично є передача частини земельної ділянки, що є укладенням удаваного правочину, тому до таких правовідносин, на думку прокурора, мають застосовуватися норми законодавства, які регулюють відносини за договором оренди земельної ділянки.
25. Відповідно до частини 1 статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Згідно з частиною 1 статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
За змістом статті 188 ЦК України якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ). Правочин, вчинений щодо складної речі, поширюється на всі її складові частини, якщо інше не встановлено договором.
26. У розумінні частини 3 статті 283 ГК України об`єктом оренди можуть бути: 1) державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об`єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; 2) нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); 3) інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб`єктам господарювання.
27. Відповідно до абзаців 1- 6 частини 1 статті 4 Закону України від 10.04.1992 № 2269-ХІІ "Про оренду державного та комунального майна" (далі - Закон України № 2269-ХІІ), чинного до 31.01.2020 (тобто на момент укладення оспорюваного договору) об`єктами оренди за цим Законом є:
1) цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць). Цілісним майновим комплексом є господарський об`єкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання;
2) грошові кошти та цінні папери з урахуванням дебіторської та кредиторської заборгованості орендодавець надає орендареві на умовах кредиту за ставкою рефінансування Національного банку України, а інші оборотні матеріальні засоби викуповуються орендарем. Порядок викупу оборотних матеріальних засобів та використання грошових коштів, одержаних від їх викупу, а також грошових коштів, наданих орендареві на умовах кредиту відповідно до цієї статті, визначаються Кабінетом Міністрів України;
3) нерухоме майно (будівлі, споруди, нежитлові приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств;
4) майно, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації);
5) захисні споруди цивільного захисту із збереженням їх цільового призначення, крім зазначених у частині 2 цієї статті.
28. Згідно зі статтею 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній на час укладення договору оренди від 01.02.2018) у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення. Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону. Право власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду, а також їх окремі частини може бути зареєстровано незалежно від того, чи зареєстровано право власності чи інше речове право на земельну ділянку, на якій вони розташовані. Не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії.
29. Пунктом 4 частини 1 статті 13 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" передбачено, що до об`єктів благоустрою населених пунктів належать території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору.
За змістом статті 14 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" об`єкти благоустрою використовуються відповідно до їх функціонального призначення для забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини на засадах їх раціонального використання та охорони з урахуванням вимог правил благоустрою території населених пунктів, інших вимог, передбачених законодавством.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 21 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" елементами (частинами) об`єктів благоустрою є покриття площ, вулиць, доріг, проїздів, алей, бульварів, тротуарів, пішохідних зон і доріжок відповідно до діючих норм і стандартів.
30. Відповідно до Інструкції щодо заповнення форми звітності № 1-вул (річна) "Звіт про дорожньо-мостове господарство" , затвердженої наказ Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 01.07.2009 № 193, тверде покриття - це цементобетонне, асфальтобетонне покриття, чорне шосе і чорні гравійні дороги, біле шосе (щебеневе, шлакове, гравійне), бруківки, включаючи булижні.
Згідно з підпунктом 9.1.1 пункту 9.1 (Покриття) ДБН Б.2.2.-5:2011 "Благоустрій територій", затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 28.10.2011 № 259, для благоустрою треба використовувати такі види покриття: тверді (капітальні) - монолітні або збірні, що виконуються з асфальтобетону, цементобетону, природного або штучного каменю тощо; м`які (некапітальні) - такі, що виконуються з природних або штучних сипучих матеріалів (пісок, щебінь, гранітні висівки, керамзит, гумова крихта тощо), що знаходяться у природному стані або у сухих сумішах, ущільнених або укріплених в`яжучим; газонні - такі, що виконуються за спеціальними технологіями підготовки та посадки трав`яного покрову; комбіновані - сполучення покриттів, вказаних вище (наприклад, плитка, утоплена в газон тощо). Покриття дитячих та спортивних майданчиків треба виконувати із природних сипучих матеріалів (пісок, щебінь, гранітні висівки тощо), газону.
31. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з підпунктом "в" пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції мають бути зазначені мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.
32. Проте на порушення вимог статей 86, 269, 282 ГПК України суди попередніх інстанцій належним чином не спростували доводи скаржника про те, що орендоване відповідачем-2 тверде покриття не є нерухомим майном, яке підлягає державній реєстрації, а є елементом (частиною) об`єкта благоустрою в розумінні статей 13, 21 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", позаяк судами не виявлено в матеріалах справи належних і допустимих доказів на підтвердження наявності на території КНП "Одеський РКПЦ" як об`єкта нерухомого майна у виді твердого покриття загальною площею 90 м2 станом на момент укладення договору оренди від 01.02.2018 та відповідної державної реєстрації вказаного майна за відповідачем-1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, так і окремого індивідуально визначеного майна, яке за результатами його введення в експлуатацію чи інвентаризації станом на 01.02.2018 перебувало би на балансі відповідача-1.
Схожих висновків щодо застосування норм статей 13, 21 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" у подібних правовідносинах, які (висновки) колегія суддів вважає за необхідне врахувати на підставі частини 4 статті 300 ГПК України шляхом виходу за межі доводів касаційної скарги, дійшов Верховний Суд у постановах від 14.01.2025 у справі № 916/4568/23 (за участю Одеської облради, КНП "Одеський РКПЦ" та Управління) та від 16.01.2025 у справі № 916/4115/23 (за участю Одеської облради, КНП "Одеський РКПЦ" та Управління), ухвалених після подання касаційної скарги в цій справі.
33. Крім того, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність позовних вимог ґрунтуються на взаємовиключних твердженнях про те, що з одного боку, орендоване Підприємцем майно (асфальтований майданчик з твердим покриттям) є окремим індивідуально визначеним майном у розумінні частини 3 статті 283 ГК України, а з іншого боку - є нерухомим майном (інженерною спорудою) з посиланням на лист-роз`яснення ФДМУ від 24.12.2020 № 10-16-26490, який (лист) має суто рекомендаційний характер, оскільки не є зареєстрованим у Міністерстві юстиції України нормативно-правовим актом ФДМУ, обов`язковим для застосування в спірних правовідносинах.
Тим більше, що, виходячи з системного аналізу змісту положень абзаців 3, 4 частини 3 статті 283 ГК України та абзацу 4 частини 1 статті 4 Закону України № 2269-ХІІ (чинного до 31.01.2020, тобто на момент укладення оспорюваного договору) комунальне нерухоме майно (будівлі, споруди, нежитлові приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств є різними об`єктами оренди, порядок передачі яких має свої особливості, зокрема, щодо визначення кола орендодавців такого майна (стаття 287 ГК країни та стаття 5 Закону України № 2269-ХІІ в чинній на той час редакції).
34. При цьому суди попередніх інстанцій помилково залишили поза увагою та належним чином не відхилили доводи прокурора про суто об`єктивну неможливість підтвердження наявності ознак індивідуально визначеного майна в об`єкті оренди (майданчик з твердим покриттям площею 90 м2) такими доказами, як наказ КНП "Одеський РКПЦ" від 28.03.2023 № 339/23-0 "Про введення в експлуатацію основних засобів і визначення термінів їх експлуатації для використання у господарській діяльності" та комісійний акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 28.03.2023 № 0000-00005, згідно з якими вказаний майданчик введено в експлуатацію та перебуває на балансі Підприємства, оскільки зазначені наказ та акт у часовому вимірі не існували на момент укладення договору оренди від 01.02.2018, а відтак не могли свідчити про наявність у вказаного об`єкта оренди ознак окремого індивідуально визначеного майна на момент укладення оспорюваного договору.
35. Водночас суди не надали належної оцінки та не спростували твердження прокурора про те, що:
1) оскільки майданчик з твердим покриттям не має індивідуальних ознак, які відокремлюють його від будь-якої іншої частини земельної ділянки, на якій також наявне аналогічне покриття, в цьому випадку відсутні підстави стверджувати про наявність у такого покриття ознак речі, яка може бути передана в оренду;
2) наявна видача Підприємством 28.03.2023, тобто більш як через 5 років після укладення договору оренди від 01.02.2018, наказу про введення в експлуатацію п`яти майданчиків з твердим покриттям (в тому числі орендованого майданчика площею 90 м2) за не надає таким майданчикам ознак нерухомого майна;
3) неможливість державної реєстрації права комунальної власності чи права господарського відання КНП "Одеський РКПЦ" на тверде покриття як на окремий об`єкт цивільного права є додатковим аргументом на користь відсутності в такого майна статусу нерухомого майна. При цьому тверде покриття не має жодної цінності за відсутності можливості використання земельної ділянки, приналежністю або складовою частиною якої є таке покриття.
36. Наведене вище переконливо свідчить про неповне з`ясування судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи, що в свою чергу є підставою для скасування оскаржуваних рішення та постанови.
37. Натомість суд касаційної інстанції відхиляє посилання судів попередніх інстанцій та відповідача-2 (у відзиві на касаційну скаргу) на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20.06.2018 у справі № 916/661/17 та від 29.05.2018 у справі № 927/858/17 відповідно, оскільки, на відміну від цієї справи, під час розгляду якої прокурор стверджує про недоведеність набуття орендованим Підприємцем твердим покриттям загальною площею 56,58 м2 статусу окремого об`єкта нерухомості, що зумовлено як наявністю в нього ознак елемента (частини) об`єкта благоустрою в розумінні статей 13, 21 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", так і відсутністю введення в експлуатацію спірного твердого покриття та неперебуванням на балансі відповідача-1 (орендодавця) на момент передачі в оренду, то в справі № 916/661/17 спір виник з відносин оренди відкритого майданчика як державного нерухомого майна, яке перебувало на балансі клінічного санаторію (третьої особи-1) та може бути окремим (інвентарним) об`єктом оренди в розумінні частини 3 статті 283 ГК України, частини 1 статті 4 Закону України № 2269-ХІІ (чинного до 31.01.2020), а в справі № 927/858/17 судом першої інстанції було встановлено, що відповідно до пункту 1.1 договору в оренду передано нерухоме майно, зазначене як ділянка із залізобетонних плит площею 650 м2 та ділянка із залізобетонних плит площею 150 м2 з метою призначення згідно з пунктом 1.2 договору - автостоянка. Факт існування цих двох майданчиків на час укладення договору саме у виді збірного покриття із залізобетонних плит площею 650 м2 і 150 м2 за адресою: м. Чернігів, вул. Бєлова, 11, підтверджений наданими учасниками справи документами.
Таким чином, у цій справі та справах, на які посилаються суди та відповідач-2, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справи на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону. Наведене свідчить про різні фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин у справі № 916/4116/23 та в справах №№ 916/661/17, 927/858/17.
38. З мотивів, наведених у пунктах 23, 24 цієї постанови, колегія суддів спростовує доводи скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень статті 235 ЦК України в подібних правовідносинах, пов`язаних із укладенням договору оренди майданчику з твердим покриттям, предметом якого фактично є передача частини земельної ділянки, що є укладенням удаваного правочину, тому до таких правовідносин, на думку прокурора, мають застосовуватися норми законодавства, які регулюють відносини за договором оренди земельної ділянки.
39. Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).
40. Разом з тим колегія суддів зазначає про відсутність передбачених пунктом 4 частини 1 статті 296 ГПК України підстав для закриття касаційного провадження в цій справі, позаяк після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у постановах від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18, від 06.11.2019 у справі № 916/1424/18, від 07.07.2021 у справі № 903/601/20, від 03.11.2021 у справі № 918/1226/20, від 02.02.2022 у справі № 927/1099/20, від 29.09.2022 у справі № 918/351/21(918/672/21), від 07.12.2022 у справі № 924/11/22, від 16.01.2024 у справі № 918/86/22 неодноразово викладав висновок щодо питання застосування положень статті 235 ЦК України в подібних правовідносинах, однак суд апеляційної інстанції наразі переглянув судове рішення не відповідно, а всупереч такому правовому висновку, що є достатньою правовою підставою для скасування оскаржуваних рішення та постанови та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
41. Ураховуючи наведене вище, колегія суддів також дійшла висновку, що неповне з`ясування судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи в сукупності з необхідністю врахування на підставі частини 4 статті 300 ГПК України висновку щодо застосування норм статей 13, 21 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.01.2025 у справі № 916/4568/23 (за участю Одеської облради, КНП "Одеський РКПЦ" та Управління) та від 16.01.2025 у справі № 916/4115/23 (за участю Одеської облради, КНП "Одеський РКПЦ" та Управління) зумовлює скасування оскаржуваних рішення та постанови з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
42. З наведених раніше мотивів колегія суддів відхиляє доводи відповідача-2, викладені у відзиві на касаційну скаргу.