ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 березня 2025 року
м. Київ
справа № 480/1321/23
адміністративне провадження № К/990/10428/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мацедонської В.Е.,
суддів - Білак М.В., Желєзного І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження, як суд касаційної інстанції
касаційну скаргу Дзундзи Юрія Романовича, який діє в інтересах ОСОБА_1
на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2024 року (головуючий суддя: Рєзнікова С.С., судді: Мельнікова Л.В., Бегунц А.О.)
у справі № 480/1321/23
за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-
УСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.
1. Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач, скаржник, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, - період з 25 червня 2019 року по 24 січня 2023 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року №100;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, - період з 25 червня 2019 року по 24 січня 2023 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року №100.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, на думку позивача, відповідач порушив вимоги Кодексу законів про працю України, оскільки не виплатив йому при звільненні всіх належних йому сум. Таким чином, позивач вважає, що існують достатні правові підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2023 року адміністративний позов задоволено частково:
- стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 15053 (п`ятнадцять тисяч п`ятдесят три) грн 72 коп.;
- у задоволенні інших вимог відмовлено.
При ухваленні рішення суд першої інстанції виходив з того, що нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок виплати військовослужбовцям грошового забезпечення за час затримки розрахунку, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України.
Суд першої інстанції встановив, що доказів на підтвердження виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні військовою частиною НОМЕР_1 суду надано не було, а відтак відповідно до статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Також суд першої інстанції дійшов висновку, що середній заробіток за несвоєчасний розрахунок становить 493,56 грн (середньоденне грошове забезпечення позивача) х 128 робочих днів (кількість днів затримки з розрахунку 6 місяців) = 63 175,68 грн.
Разом з тим, суд знайшов за необхідне застосувати принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України.
При визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку суд першої інстанції враховував розмір середнього заробітку позивача, факт наявності спору між позивачем та відповідачем щодо права отримання коштів при звільненні, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, ступінь вини відповідача, тривалість періоду затримки розрахунку.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що сумою середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок, яка буде співмірною з урахуванням усіх обставин справи, є сума, що дорівнює розміру середньомісячного грошового забезпечення позивача - 15053,72 грн.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2024 року рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2023 року скасовано, прийнято постанову, якою позов задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 63 175 грн (шістдесят три тисячі сто сімдесят п`ять гривень) 68 коп.;
- у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позов частково, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що бездіяльність військової частини щодо непроведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є протиправною.
Колегія суддів зазначила, що Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" текст статті 117 КЗпП України, в тому числі і частину першу) викладено в такій редакції: "у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців".
Оскільки остаточний розрахунок з позивачем проведено 25 січня 2023 року, тобто вже після набрання чинності внесеними змінами до ст. 117 КЗпП України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що до спірних правовідносин застосовними є приписи ст. 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01 липня 2022 року.
З підстав наведеного середній заробіток за несвоєчасний розрахунок становить 493,56 грн (середньоденне грошове забезпечення позивача) х 128 робочих днів (кількість днів затримки з розрахунку 6 місяців) = 63 175, 68 грн.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2024 року, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Скаржник вказує на неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 22 лютого 2024 року у справі №560/831/23, постанові від 29 лютого 2024 у справі №460/42448/22, від 14 березня 2024 року у справі № 560/6960/23 щодо застосування статті 117 КЗпП України у новій редакції, що набрала чинності з 19 липня 2022 року, та у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року.
Також позивач вказує, що відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (до 19 липня 2022 року), виплата середнього заробітку здійснюється за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Водночас відповідно до статті 117 КЗпП України у новій редакції, що діє з 19 липня 2022 року, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Дана обставина прямо впливає на розмір середнього заробітку, оскільки його обрахунок здійснюється за певний період затримки розрахунку при звільненні.
Позивач звертає увагу, що суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що в межах цієї справи слід враховувати виключно норми статті 117 КЗпП України у редакції, що почали діяти з 19 липня 2022 року, якої не існувало на момент виникнення спірних правовідносин, якою передбачено зменшення (обмеження) виплати середнього заробітку, а саме не більше як за шість місяців.
Між тим, як зазначає скаржник, днем виникнення спірних правовідносин є день звільнення позивача, яке відбулося до 19 липня 2022 року.
Правом подати відзив на касаційну скаргу в порядку статті 338 КАС України відповідач не скористався, що відповідно до вказаної статті не перешкоджає перегляду рішень судів попередніх інстанцій за наявними в справі матеріалами.
Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Дзундзи Юрія Романовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2024 року з підстав, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподіл судової справи між суддями від 05 лютого 2025 року (у зв`язку з обранням судді Губської О.А. до складу Великої Палати Верховного Суду) визначено склад колегії суддів: Мацедонська В.Е. (головуючий суддя), Білак М.В., Желєзний І.В.
Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження з 07 березня 2025 року.
ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26 червня 2019 року № 129 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини, всіх видів забезпечення з 26 червня 2019 року.
На час звільнення позивача з військової служби відповідачем не проведено повного розрахунку по грошовому забезпеченню.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року у справі №480/6308/22 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії №480/6308/22 задоволено частково:
- визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо врахування листопада 2015 року, червня 2017 року як місяців, за якими здійснювалося обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базових місяців), при нарахуванні індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року;
- зобов`язано Військову частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року, та з урахуванням виплачених сум;
- визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не врахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, при нарахуванні індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 01 березня 2018 року по 26 червня 2019 року;
- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 26 червня 2019 року, із урахуванням вимог абз. 4, 5, 6 п. 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, та з урахуванням виплачених сум;
- у задоволенні інших вимог відмовлено.
На виконання вказаного рішення суду, відповідачем 19 січня 2023 року проведено виплату коштів в сумі 74001,16 грн, що вбачається з копії виписки по картці/рахунку АТ КБ "ПриватБанк".
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2022 року по справі №480/6309/22 задоволено позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії:
- визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік (70 днів), виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 26 червня 2019 року;
- зобов`язано військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні (70 днів) додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 26 червня 2019 року.
На виконання вказаного рішення суду, відповідачем 25 січня 2023 року проведено виплату коштів в сумі 34289,41 грн, що вбачається з копії виписки по картці/рахунку АТ КБ "ПриватБанк".
Проте виплата середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідачем здійснена не була.
Уважаючи, що станом на день виключення із списків особового складу з ним не було проведено повного розрахунку, позивач звернувся до суду з цим позовом.
ІІІ. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 "Про захист заробітної плати", ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін "заробітна плата" означає незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
Статтею 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин"; далі - Закон №2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.