ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 березня 2025 року
м. Київ
справа № 200/5854/24
адміністративне провадження № К/990/38731/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
cудді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Смоковича М.І., Мацедонської В.Е.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 200/5854/24
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправними дій, скасування рішень, провадження в якій відкрито,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 27.08.2024, постановлену суддею Михайлик А.С., та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 03.10.2024, ухвалену у складі: судді-доповідача Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Сіваченко І.В.,
УСТАНОВИВ:
І. Обставини справи
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати незаконною, протиправною та такою, що порушує Конституцію України в частині права на звернення до правосуддя за захистом порушеного права та створює перешкоди для звернення за захистом до правосуддя бездіяльність відповідача під час виконання владних управлінських функцій як органу державної влади за наслідками вчинення нікчемного правочину, що виявилася у наданні адміністративних матеріалів щодо позивача до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області структурним підрозділом Головного управління Національної поліції в Донецькій області - Покровським РУП Головного управління Національної поліції в Донецькій області та роз`яснити відповідачу порядок звернення ним до суду із цим юридичним актом (протоколом із додатками від 26 квітня 2024 року);
- стягнути на користь ОСОБА_1 із відповідача заподіяну ним моральну шкоду у розмірі 32 000 грн за рахунок бюджетних асигнувань;
- визнати недійсними усі (від 27 травня 2024 року, 31 липня 2024 року, 13 серпня 2024 року, 16 серпня 2024 року) індивідуальні правові акти Красноармійського міськрайонного суду Донецької області внаслідок вчинення нікчемного правочину Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо ОСОБА_1 у справах № 235/3486/24 та № 235/5694/24 під час виконання ним владних управлінських функцій, у тому числі судове рішення від 27 травня 2024 у справі № 235/3486/24 та виконавчі документи, надані ним 02 серпня 2024 року для часткового примусового виконання зазначеного судового рішення до Авдіївсько-Мирноградського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (за результатами яких відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 від 12 серпня 2024 року), як такі, що підлягають скасуванню за наслідками недійсного правочину відповідача Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 01 травня 2024 року, вчиненого під час виконання ним владних управлінських функцій як органу державної влади, як наслідок вчинення ним нікчемного правочину шляхом надання адміністративного матеріалу до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області щодо ОСОБА_1 структурним підрозділом Головного управління Національної поліції в Донецькій області 29 квітня 2024 року (Покровський РУП Головного управління Національної поліції в Донецькій області в Донецькій області (протокол із додатками від 26 квітня 2024 року);
- визнати протиправними та нечинними індивідуальні правові акти винесені щодо позивача Красноармійським міськрайонним судом Донецької області у вигляді судових рішень від 27 травня 2024 року, 31 липня 2024 року, 13 серпня 2024 року, 16 серпня 2024 року у справах № 235/3486/24 та № 235/5694/24;
- визнати нікчемним правочин, вчинений Покровським РУП Головного управління Національної поліції в Донецькій області 29 квітня 2024 року, з надання до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області адміністративного матеріалу, зареєстрованого судом 01 травня 2024 року щодо ОСОБА_1 та застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину шляхом відновлення становища, яке існувало до порушення та шляхом припинення правовідношення;
- визнати недійсним правочин, учинений Головним управлінням Національної поліції в Донецькій області, а саме: вчинення дій, спрямованих на припинення цивільних прав та обов`язків, шляхом відмови від заміни сторони у провадженні справ щодо ОСОБА_1 за номером № 235/3486/24 та № 235/5694/24, розгляд яких здійснював Красноармійський міськрайонний суд Донецької області, при цьому проявив свободу волевиявлення до вчинення правочину, яка виражається його мовчанням, тобто надав мовчазну згоду на вчинення нікчемного правочину Покровським РУП Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо ОСОБА_1 29 квітня 2024 року, який зареєстрований судом 01 травня 2024 року, будучи обізнаним у необхідності вчинити дії щодо заміни сторони у справі, розгляд якої здійснено Красноармійський міськрайонним судом Донецької області, та застосувати наслідки недійсності правочину шляхом відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом припинення правовідношення.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27.08.2024, залишеною без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 03.10.2024, відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України.
Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі, суди попередніх інстанцій виходили з того, що фактично заявлені позивачем вимоги обумовлені незгодою з притягненням до адміністративної відповідальності, згідно з постановою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області у справах № 235/3486/24 та № 235/5694/24, і спрямовані на скасування судових рішень у вказаних справах, а також на визнання протиправними дій (бездіяльності), що передували ухваленню рішень у вказаних справах, а саме щодо передачі адміністративних матеріалів до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області для їхнього розгляду.
Як зазначили суди попередніх інстанцій, оскарження діяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їхніх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів і суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.
З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій вважали, що вимоги позивача, які стосуються передачі адміністративних матеріалів на розгляд суду, а також судові рішення, ухвалені за наслідками розгляду таких матеріалів, не можуть бути розглянуті в порядку адміністративного судочинства.
Що ж до вимог про стягнення моральної шкоди, то суди попередніх інстанцій зазначили, що вони можуть бути розглянуті адміністративним судом лише у разі, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Ураховуючи, що між позивачем і відповідачем не виникло публічно-правового спору, який би підлягав розгляду за правилами адміністративного судочинства, то суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що і на вимоги про стягнення моральної шкоди не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
ІI. Провадження в суді касаційної інстанції
Уважаючи судові рішення судів попередніх інстанцій такими, що ухвалені з порушенням вимог процесуального закону, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та постановити нове, яким позов задовольнити.
На обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначив, що висновки судів попередніх інстанцій про те, що цей спір не є публічно-правовим не відповідає обставинам справи та змісту спірних правовідносин.
За доводами позивача, спірні деліктні правовідносини виникли у зв`язку із вчиненням дій органами державної влади під час виконання ними владних управлінських функцій, а не вчинення органами державної влади процесуальних дій. У цій справі не розглядається питання незаконності вчинення процесуальних дій Красноармійським міськрайонним судом Донецької області під час розгляду справ № 235/3486/24 та № 235/5496/24.
Так, позивач зазначає, що він є стороною (відповідачем) у справах № 235/3486/24 та № 235/5694/24 щодо притягнення його до адміністративної відповідальності, провадження яких було розпочато на підставі незаконних дій Покровського РУП ГУНП в Донецькій області, яке, не маючи адміністративно-процесуальної дієздатності (з огляду на його статус як структурного підрозділу ГУ НП в Донецькій області), направило до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області адміністративні матеріали щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 . Надалі вказані протиправні дії призвели до ухвалення Красноармійським міськрайонним судом Донецької області незаконних індивідуальних актів стосовно ОСОБА_1 - судових рішень у справах № 235/3486/24 та № 235/5496/24 від 27.05.2024, від 31.07.2024, від 31.08.2024, від 16.08.2024.
Указані судові рішення, на думку позивача, є наслідком вчинення недійсного (нікчемного) правочину - передання Покровським РУП ГУНП в Донецькій області адміністративних матеріалів до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області та мають бути скасовані, як такі, що суперечать Конституції та Законам України.
Відповідач відзиву на касаційну скаргу не подавав.
Касаційна скарга надійшла до Верховного Суду 11.10.2024. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Смоковичу М.І., Мацедонській В.Е.
Ухвалою Суду від 03.12.2024 відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.
До Суду матеріали справи № 200/5854/24 надійшли 24.12.2024.
ІІІ. Джерела права й акти їхнього застосування
Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист
Згідно з пунктами 1 і 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи;
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
IV. Позиція Верховного Суду
КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору і справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Так, до компетенції адміністративних судів належать, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їхнього виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їхніх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим і відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт 3 частини другої статті 19 КАС України).
Відповідно до статті 33 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.
Суди попередніх інстанцій правильно визначилися зі змістом та підставами позовних вимог у справі. Так, позивач оскаржує передачу структурним підрозділом ГУ НП у Донецькій області адміністративних матеріалів до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області, а також судові рішення, ухвалені у справі про адміністративне правопорушення.
У частині, яка стосується вимог щодо передачі адміністративних матеріалів до суду, підстави позову ґрунтуються на тому, що повноваженнями звертатися до суду для цілей притягнення особи до адміністративної відповідальності наділене саме ГУ НП у Донецькій області, а не його структурний підрозділ. На думку позивача, надсилання адміністративних матеріалів до суду є різновидом правочину, а відсутність в особи, яка його вчинила, необхідного обсягу дієздатності має наслідком його недійсність (нікчемність).
У частині вимог, які стосуються судових рішень, ухвалених Красноармійським міськрайонним судом Донецької області, позивач доводить, що відповідні судові рішення є індивідуальними актами, що були ухвалені на підставі недійсного правочину, а тому підлягають скасуванню.
Порядок і підстави притягнення осіб до відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень визначено в КУпАП.
Частиною першою статті 254 КУпАП передбачено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Згідно з частиною першою статті 255 КУпАП у справах про адміністративні правопорушення, що розглядаються органами, зазначеними у статтях 218-221 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати, зокрема, уповноважені особи органів Національної поліції (стаття 130 КУпАП).
Відповідно до частини першої статті 257 КУпАП протокол надсилається органу (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про адміністративне правопорушення.
Частиною першою статті 221 КУпАП судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 130 цього Кодексу, а також справи про адміністративні правопорушення, вчинені особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років.
Згідно зі статтею 278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання:
1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи;
2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення;
3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду;
4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали;
5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Отже, складення протоколу про адміністративні правопорушення, направлення його до органу, уповноваженого здійснювати розгляд справи про адміністративне правопорушення є процесуальними діями суб`єктів владних повноважень у процедурі притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.03.2019 у справі № 712/7385/17, вирішуючи питання юрисдикції спору, предметом якого були дії щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення та подання цих матеріалів до суду, зазначила, що складання протоколу про адміністративне правопорушення без ухвалення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності не породжують правових наслідків для позивача та не порушують його права, у зв`язку з чим вони окремо від постанови суду про притягнення до адміністративної відповідальності не оскаржуються.
Зазначена правова позиція також була викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 638/3490/18 та від 22.01.2020 у справі № 2-а/489/7/2016.
З урахуванням викладеного, Суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків, що спір в частині вимог позивача, які стосуються складання та / або передачі матеріалів справи про адміністративне правопорушення, у значенні КАС України, не є публічно-правовим спором, що може бути розглянутий за правилами адміністративного судочинства.
Під час складання протоколу, направлення його до суду для розгляду справи про адміністративне правопорушення відповідні посадові особи Національної поліції України здійснюють не публічно-владні управлінські функції, а процесуальні дії, оцінка яким надається під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Суд також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що не можуть розглядатися за правилами адміністративного судочинства вимоги позивача, спрямовані на оскарження (скасування, визнання недійсними, нечинними тощо) судових рішень у справах № 235/3486/24 та № 235/5496/24 про накладення адміністративних стягнень, або ж які стосуються процесуальної поведінки сторін / учасників у таких справах.
Згідно зі статтею 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Конституційний Суд України у пункті 4.2 Рішення від 23.05.2001 № 6-рп/2001 роз`яснив, що порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Що ж стосується актів, дій або бездіяльності посадових і службових осіб органів судової влади, що належать до сфери управлінської діяльності, то вони можуть бути оскаржені до суду на загальних підставах.
Таким чином, оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ.
Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.
Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).
Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.
Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законному порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно, ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду.
Отже, спір, предметом якого є судове рішення, знаходиться поза площиною публічно-правових відносин, а тому не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Незгода з судовими рішеннями, процесуальною поведінкою судді є підставою для застосування відповідних процесуальних механізмів, передбачених тим процесуальним законом, за правилами якого розглядається справа.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Частиною шостою цієї ж статті передбачено, що у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Ужите в пункті 1 частини першої статті 170 КАС України формулювання "не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства" необхідно тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Суд зазначає, що заявлені позивачем вимоги не підлягають судовому розгляду в окремому провадженні, а тому Суд не роз`яснює позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи із заявленими вимогами. Водночас Суд зазначає, що у випадку незгоди з рішеннями / діями, прийнятими / вчиненими у справі про накладення адміністративних стягнень, їх оскарження можливе у межах відповідної справи в порядку, передбаченому КУпАП, зокрема шляхом подання апеляційної скарги до суду вищої інстанції.
Отже, суди попередніх інстанцій належним чином визначили характер спору, предмет і підстави заявлених вимог, унаслідок чого дійшли обґрунтованого висновку про те, що позов не належить розглядати за правилами КАС України.
Після відкриття касаційного провадження до Суду від скаржника надійшло клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду як такої, що містить виключну правову проблему.
Виключну правову проблему скаржник убачає у відмінностях правового статусу Національної поліції України, головних управлінь Національної поліції України в областях та Департаменту патрульної поліції України, що, на думку скаржника, підтверджує відсутність у районних управлінь поліції повноважень направляти до суду адміністративні матеріали для розгляду справи про накладення адміністративного стягнення.
Відповідно до вимог частини п`ятої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
Згідно з частиною першою статті 347 КАС України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
У силу частини другої статті 347 КАС України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується більшістю від складу суду, що розглядає справу.
За змістом указаних процесуальних норм, вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням змісту спірних правовідносин, оцінює наявність виключної правової проблеми та необхідність передачі справи для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Проаналізувавши зазначені у клопотанні підстави, якими обґрунтовано необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Суду дійшов висновку про відсутність у спірних відносинах виключної правової проблеми.
Отже, Суд не вбачає процесуальних підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Положеннями частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах заявлених вимог касаційної скарги, Суд уважає, що висновки судів попередніх інстанцій у цій справі є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для їхнього скасування чи зміни відсутні.