ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 березня 2025 року
м. Київ
справа № 199/7566/22
провадження № 61-15717св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідачка (позивачка за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Біжко Юлія Олександрівна, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Макарова М. О., Свистунової О. В., і виходив з такого.
Зміст позовної заяви, зустрічної позовної заяви та їх обґрунтування
1. У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради, про визначення місця проживання дитини з батьком.
2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що з 22 вересня 2006 рокувін перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . У шлюбі у них народилися діти: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
3. Посилався на те, що у зв`язку з військовою агресією проти України вони з відповідачкою вирішили, що дітям буде спокійніше перебувати за межами країни, з метою забезпечення їх стабільного емоційного та психологічного стану. 13 березня 2022 року діти разом зі своєю матір`ю ОСОБА_2 виїхали до Німеччини.
4. Однак, починаючи з квітня 2022 року він все частіше почав дізнаватися від старшого сина, що ОСОБА_2 часто залишає дітей вдома самих, перестала приділяти їм увагу, не організувала освітній процес старшого сина, не займається розвитком молодшого, могла бути відсутньою протягом 24 годин на добу.
5. Оскільки спільне життя сторін не склалося через відсутність взаєморозуміння, рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровськ від 05 грудня 2022 року шлюб між ним та ОСОБА_2 розірвано.
6. Зазначав, що з 29 липня 2022 року ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, проживають разом з ним та знаходяться на його утриманні. Станом на день подачі позову до суду він разом з двома дітьми сторін проживає за адресою: АДРЕСА_1 . З повідомлень ОСОБА_2 йому відомо, що вона перебуває у Німеччині.
7. Наголошував, що він дуже любить обох своїх синів і спроможний забезпечити їх усім необхідним, офіційно працевлаштований, має нормований робочий день, місце проживання, позитивно характеризується за місцем роботи та не веде аморальний спосіб життя. Від народження дітей він постійно слідкує за станом їхнього здоров`я, розвитком, з обома дітьми має психологічний контакт, прив`язаність один до одного та гарні стосунки.
8. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, та неповнолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з ним за місцем його проживанням.
9. У грудні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю.
10. На обґрунтування зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 зазначала, що з дня народження дітей ОСОБА_3, ОСОБА_4 та до початку воєнного стану в Україні діти проживали та були зареєстровані разом з нею. У зв`язку із запровадженням на території України воєнного стану, 14 березня 2022 року вона, з дозволу ОСОБА_1, разом з дітьми виїхала до Німеччини, де стала на облік та почала влаштовувати своє життя та життя дітей згідно з вимогами німецького законодавства.
11. Діти приїхали на територію України наприкінці липня 2022 року, щоб побачитися з батьком, а вона приїхала в серпні 2022 року. Обговорюючи питання про повернення в Німеччину старший син ОСОБА_5 повідомив батькам, що до Німеччини не поїде, а залишиться зі своїм батьком, бо ОСОБА_6 йому не подобається і в нього немає там друзів. Бажанню сина вона не перешкоджала і разом з ОСОБА_1 було вирішено, що до Німеччини повертається вона та молодший син ОСОБА_7 . Однак 14 вересня 2022 року ОСОБА_1 пішов на прогулянку з дітьми і більше додому не повернувся, а в телефонному режимі повідомив, що діти до неї більше не повернуться.
12. Акцентувала увагу на тому, що ОСОБА_1 всупереч волі дворічної дитини, яка знаходилася на грудному вигодовуванні, розлучив матір з дитиною. Тобто, діяв всупереч інтересам молодшого сина та завдав шкоди його психічному здоров`ю, насильно позбавив матері.
13. Посилалася на те, що найкращим інтересам малолітньої дитини ОСОБА_8 буде відповідати визначення його місця проживання разом з нею. Водночас зазначала, що вона проживає за адресою: кв. АДРЕСА_1 .
14. Враховуючи наведене, ОСОБА_2 просила суд: визначити місце проживання малолітньої дитини - сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з нею; зобов`язати ОСОБА_1 передати малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, для постійного проживання з нею.
Основний зміст та мотиви судових рішень суду першої інстанції
15. Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 березня 2023 року прийнято до спільного розгляду позови, об`єднано їх в одне провадження та доручено органу опіки та піклування адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради в судове засідання надати письмовий висновок щодо розв`язання спору за зустрічним позовом.
16. Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2023 року задоволено заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову. Забезпечено позов шляхом щоденного спілкування матері ОСОБА_2 з малолітнім сином ОСОБА_4 шляхом відеозв`язку за допомогою мобільних застосунків "Viber", "WhatsApp", "Тelegram" та/або програм "Zoom", "Skype" протягом 30 хвилин з 19:00 години (за Київським часом).
17. Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2024 року прийнято відмову ОСОБА_1 від частини позовних вимог про визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з батьком. Провадження у цій частині закрито.
18. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 червня 2024 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 .
19. Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з батьком ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, за його місцем проживання.
20. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 992,40 грн.
21. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю відмовлено у повному обсязі. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
22. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що малолітній ОСОБА_4 з 29 липня 2022 року проживає разом з батьком та старшим братом, ОСОБА_1 створені належні умови для проживання дитини, він займається вихованням сина, дбає про його фізичний та духовний розвиток, стан здоров`я, дитина проживає в атмосфері любові, турботи, захисту, і змінювати місце проживання дитини вагомих та/або виняткових підстав немає. Більш того, зміна умов проживання, виховання та оточення малолітнього ОСОБА_8 вплине на його психологічний стан, може призвести до труднощів у спілкуванні, розвитку конфліктності, до ігнорування соціальних вимог нового середовища. Крім того, це призведене до розлучення зі старшим братом ОСОБА_9, з яким вони дуже прив`язані один до одного.
23. Додатковим рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 червня 2024 року доповнено рішення
Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 червня 2024 року у цій справі.
24. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді витрат на правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн.
25. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції врахував кількість фактично виконаних представником позивача за первісним позовом робіт під час розгляду справи в суді та з огляду на заперечення відповідачки, її матеріальний стан, дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявленого позивачем за первісним позовом розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Основний зміст та мотиви судових рішень апеляційного суду
26. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 червня 2024 року та додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 червня 2024 року у цій справі скасовано.
27. Ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з батьком задоволено частково. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю задоволено частково.
28. Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, почергово з кожним з батьків, у такому порядку: два тижні з матір`ю ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4 ; два тижні з батьком ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 .
29. Двотижневий період проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 з кожним з батьків вирішено розпочати з 10:00 год. неділі та завершувати через два тижні о 10:00 год. неділі.
30. Перші два тижні, починаючи з 27 жовтня 2024 року, ОСОБА_4 проживає з матір`ю ОСОБА_2 .
31. У задоволенні іншої частини первісних позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. У задоволенні іншої частини зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
32. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув належної уваги на те, що не дивлячись на те, що дитина тривалий час проживає з батьком, має відповідні соціальні контакти за місцем проживання батька та виявляє, можливо, в деякій мірі більшу прихильність до батька, однак, вочевидь потребує і материнської турботи та безумовної любові, яка має позитивно впливати на її розвиток. Враховуючи, що батьки дитини проживають в одному місті, висловлюють бажання в однаковій мірі піклуватися про свого малолітнього сина, кожен з них створив належні умови для проживання дитини, застосування моделі спільної фізичної опіки батьків щодо дитини у зазначених обставинах сприятиме співпраці батьків та забезпечить належне виховання та задоволення потреб дитини. Доказів, які б свідчили про неможливість відновлення та підтримання належного емоційного контакту між матір`ю та дитиною або шкідливість таких контактів для дитини, не здобуто.
33. Додатковою постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Біжко Ю. О. про ухвалення додаткового рішення та заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Мальцевої І. М. про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.
34. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 3 000,00 грн.
35. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 пропорційно задоволених вимог судові витрати зі сплати судового збору за подання зустрічного позову в розмірі 992,40 грн, судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду у розмірі 1 488,60 грн, витрати на проведення судової психіатричної експертизи у розмірі 22 718,20 грн, витрат на правову допомогу у розмірі 3 000,00 грн.
36. Суд апеляційної інстанції розподілив понесені сторонами судові витрати з урахуванням критеріїв пропорційності щодо задоволених позовних/зустрічних вимог, складності справи, співмірності з наданими адвокатами обсягом послуг, а також критеріїв реальності витрат та розумності їхнього розміру.
Узагальнені доводи касаційної скарги
37. 25 листопада 2024 року ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Біжко Ю. О., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року та залишити в силі рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 червня 2024 року.
38. Підставами касаційного оскарження вказаної постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, посилаючись на те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18, від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19, від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20, від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19, від 23 жовтня 2024 року у справі № 344/12972/22 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також вказує, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
39. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції не врахував, що модель спільної фізичної опіки над малолітньою дитиною (почергове проживання з кожним з батьків за відповідним графіком) у цій справі не підлягає застосуванню, оскільки ОСОБА_2 тривалий час постійно проживає у Німеччині, зареєструвала там своє місце проживання та народила доньку від місцевого мешканця. Більш того, неодноразово у ході розгляду цієї справи сама ОСОБА_2 та її представник наголошували на тому, що вона має намір вивезти малолітню дитину сторін - ОСОБА_8 саме до Німеччини, оскільки вона має там місце проживання.
40. Заявник вважає висновок апеляційного суду про те, що застосування спільної фізичної опіки над дитиною відповідатиме її найкращим інтересам передчасним, оскільки апеляційний суд не звернув уваги на те, що жодна із сторін не надала належних доказів на підтвердження чи спростування можливості та доцільності почергового проживання сина з кожним з батьків, зокрема відсутні висновки відповідних фахівців, а отже не перевірив, чи не матиме саме почергова зміна місця проживання негативного впливу на стан дитини. Крім того, судом не було з`ясовано бажання кожного з батьків на застосування вказаної моделі, наявності у кожного з батьків часу та можливості, що дозволяє належним чином опікуватися дитиною саме почергово.
41. Посилається також на недослідження судом майнового стану
ОСОБА_2, спроможності її піклуватися про дитину особисто, з урахуванням того, що вона має вже третю однорічну дитину, ставлення останньої до виконання своїх батьківських обов`язків, в тому числі щодо сплати аліментів на утримання дітей (наразі наявна заборгованість у значному розмірі), які проживають разом з батьком, роз`єднання братів, які проживають разом все життя та мають тісний емоційний зв`язок, враховуючи те, що старший син сторін - ОСОБА_3 виявив бажання проживати саме з батьком.
42. Крім того, вважає, що суд апеляційної інстанції порушив принцип диспозитивності судового процесу, оскільки фактично вийшов за межі позовних вимог та своїх повноважень. Зазначає, що питання про можливість та доцільність застосування моделі спільної фізичної опіки над дітьми (почергового проживання з кожним із батьків за відповідним графіком) сторонами у своїх позовах, як первинному так і зустрічному, перед судом не ставилося, та, відповідно, органом опіки та піклування та судом першої інстанції не перевірялося.
43. Зауважує, що повністю розуміє наслідки незабезпечення спілкування малолітньої дитини з його матір`ю та жодним чином не заперечує щодо такого спілкування та налагодження нею контакту з малолітнім ОСОБА_10 . Єдиним його бажанням є досягнення такого рівня відносин з колишньою дружиною, де вони вирішують усі найважливіші питання щодо життя їх спільного малолітнього сина за спільною згодою та мирно, із забезпеченням найкращих умов для їх дитини та дотриманням прав обох батьків.
44. Додатково зауважує про понесення ним судових витрат, а саме судового збору у розмірі 5 954, 40 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000, 00 грн.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
45. Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2024 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року, відкрито касаційне провадження у справі № 199/7566/22, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції. Запропоновано органу опіки та піклування адміністрація Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради у відзиві на касаційну скаргу відобразити відомості про сімейну ситуацію, фактичне місце проживання дитини, думку дитини, пропозиції щодо розподілу батьківського часу. Доведено до відома учасників справи, що відповідно до частини сьомої статті 49 ЦПК України сторони можуть примиритися, у тому числі шляхом медіації, на будь-якій стадії судового процесу.
46. 05 лютого 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи № 199/7566/22.
47. Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Запропоновано органу опіки та піклування адміністрація Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради надати відомості про сімейну ситуацію, фактичне місце проживання дитини ОСОБА_4 та кожного з батьків, пропозиції щодо розподілу батьківського часу.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
48. 14 грудня 2024 року ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат
Мальцева І. М., через підсистему "Електронний суд" подала до Верховного Суду відзив на касаційну скарну ОСОБА_1, у якому, посилаючись на необґрунтованість доводів скарги, просить суд відмовити у її задоволенні.
49. Відзив на касаційну скаргу обґрунтований посиланням на те, що суд апеляційної інстанції належним чином встановив фактичні обставини справи, які б мали значення для вирішення справи, надав оцінку усім наявним у матеріалах справи доказам. Доводи касаційної скарги щодо неврахування судом доцільності встановлення спільної батьківської опіки над дитиною вважає надуманими, оскільки сторони в апеляційному суді висловили бажання виховувати спільно дитину, адже в них є така можливість.
50. Вважає, що апеляційний суд правильно оцінив обставини життя дитини, які їй створив батько, та з огляду на відсутність обставин, які б перешкоджали проживанню з матір`ю малолітній дитині, яка потребує її уваги і піклування, дійшов законного висновку про єдиний можливий спосіб захистити права та найкращі інтереси чотирирічної дитини шляхом почергово проживання дитини з кожним з батьків, адже саме такий спосіб проживання підкреслює пріоритет інтересів дитини над інтересами батьків.
51. Додатково у відзиві на касаційну скаргу та заяві від 14 грудня 2024 року про стягнення витрат на правову допомогу ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Мальцева І. М., просить суд стягнути з ОСОБА_11 понесені нею у суді касаційної інстанції витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
52. 04 березня 2025 року на електронну пошту суду надійшло клопотання адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради, яке не скріплене електронним підписом, отже не підлягає розгляду судом (стаття 183 ЦПК України). Таким чином адміністрація Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради не виконала ухвал Верховного Суду від 28 листопада 2024 року та від 19 лютого 2025 року.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
53. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 22 вересня 2006 року. Рішенням Кіровського районного суду
м. Дніпропетровська від 05 грудня 2022 року шлюб між сторонами було розірвано.
54. Від шлюбу сторони мають вже понолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
55. Навесні 2022 року ОСОБА_2 з дітьми ОСОБА_9 та ОСОБА_10 виїжджала з України до Федеративної Республіки Німеччина та певний період часу проживала там з дітьми.
56. З 29 липня 2022 року малолітній ОСОБА_4 проживає з батьком ОСОБА_1 та братом ОСОБА_3 .
57. ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрований разом з матір`ю ОСОБА_2 за адресою: кв. АДРЕСА_1 .
58. З довідки № 258 від 26 вересня 2022 року, виданої ректором Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, вбачається, що ОСОБА_1 та його діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживають у гуртожитку Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ за адресою: пр. Гагаріна, 26, м. Дніпро (договір № 440 від 15 вересня 2022 року).
59. ОСОБА_2 на теперішній час проживає в Україні за адресою місця своєї реєстрації у м. Дніпро, про що вона пояснила у судовому засіданні
апеляційного суду 22 жовтня 2024 року (у відзиві на касаційну скаргу вказала, що проживає на території України більше одинадцяти місяців).
60. Також ОСОБА_2 має малолітню дитину ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_5 .
61. ОСОБА_1 працює на посаді фахівця відділу організації служби Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ з 15 вересня
2020 року, перебуває на службі в Національній поліції безперервно з 25 березня 2016 року по теперішній період часу.
62. Відповідно до службової характеристики, виданої ректором Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, ОСОБА_1 зарекомендував себе з позитивного боку, витриманий, рішучій, здатний прийняти правильне рішення, вміє налагодити та підтримувати ділові стосунки, дисциплінований.
63. Згідно з висновком органу опіки та піклування адміністрації
Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради №4/5-25 від 18 січня 2023 року та №4/5-230 від 25 квітня 2023 року рекомендовано визначити місце проживання дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з батьком ОСОБА_1, що забезпечить повноцінний фізичний та духовний розвиток дитини, сприятиме найкращому забезпеченню її інтересів.
64. Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 червня 2023 року у справі № 203/3756/22, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 листопада 2023 року, задоволено частково позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_3 та малолітнього сина - ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи стягнення з дня пред`явлення позову - 29 вересня 2022 року та до досягнення дітьми: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 повноліття. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Допущено рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць до негайного виконання.
65. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня 2023 року у справі № 199/10739/23 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_13 про видачу обмежувального припису.
66. Відповідно до висновків судової психологічної експертизи № 3902-23
від 29 січня 2024 року, проведеної Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз, малолітня дитина ОСОБА_4 з урахуванням його вікових особливостей, емоційної сфери (вікової нерозвиненості вищих почуттів), індивідуально-психологічних властивостей, рівня розумового розвитку, умов мікросоціального середовища неспроможний надавати самостійну, усвідомлену оцінку кожного з батьків до нього, що унеможливлює встановлення прихильності до когось з батьків; не виявляється можливим визначити до кого з батьків - матері ОСОБА_2 чи батька ОСОБА_1 більш прихильна дитина ОСОБА_4 ; не виявляється можливим визначити з ким (з батьком чи матір`ю) дитина бажає проживати.
67. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 створені належні умови для проживання дитини, кожен з батьків бажає займатися вихованням малолітнього сина, дбають про його фізичний та духовний розвиток, стан здоров`я. Сторони проживають в одному місті - м. Дніпро, висловлюють бажання в однаковій мірі піклуватися про малолітню дитину ОСОБА_8 .
Позиція Верховного Суду
68. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
69. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
70. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
71. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
72. Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини.
73. Суд - це фактично останній інструмент, який підлягає використанню при вирішенні сімейних спорів, коли спір неможливо вирішити іншим шляхом.
74. Водночас розлучення має відбутися таким чином, щоб батько і матір як і раніше співпрацювали при виконанні батьківських обов`язків.
75. Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).
76. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
77. У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
78. Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
79. Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
80. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").
81. Згідно зі статтею 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
82. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
83. У статті 5 Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок наголошено на необхідності вжиття заходів щодо зміни соціальних та культурних моделей поведінки чоловіків і жінок для досягнення викоренення забобонів, звичаїв та всіх інших проявів, що ґрунтуються на ідеї неповноцінності чи зверхності однієї із статей або стереотипності ролі чоловіків і жінок, а також визначення загальної відповідальності чоловіків і жінок за виховання та розвиток своїх дітей за умови, що в усіх випадках інтереси дітей мають перевагу.
84. У статті 5 Закону України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків" визначено, що державна політика щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків спрямована, зокрема, на утвердження ґендерної рівності; недопущення дискримінації за ознакою статі; забезпечення рівної участі жінок і чоловіків у прийнятті суспільно важливих рішень; забезпечення рівних можливостей жінкам і чоловікам щодо поєднання професійних та сімейних обов`язків; підтримку сім`ї, формування відповідального материнства і батьківства; виховання і пропаганду серед населення України культури ґендерної рівності, поширення просвітницької діяльності у цій сфері; захист суспільства від інформації, спрямованої на дискримінацію за ознакою статі.
85. Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.
86. Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
87. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
88. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
89. Виходячи зі змісту частини шостої статті 29 ЦК України фізична особа може мати кілька місць проживання.
90. Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
91. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
92. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
93. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
94. При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
95. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.
96. Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20).
97. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
98. При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; (г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров`я; (е) право дитини на освіту (постанова Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі
№ 654/4307/19). Також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини.
99. Мати, батько, баба, дід, інші особи, з якими проживають неповнолітні брати та сестри, зобов`язані сприяти їхньому спілкуванню (частина третя статті 259 СК України).
100. Якщо це можливо, суди не повинні допускати розлучення братів і сестер.
101. При визначенні роздільного місця проживання дітей, з урахуванням конкретних обставин справи, окрім емоційного зв`язку між братами/сестрами необхідно звернути увагу на певні аспекти: чи не завдасть братам/сестрам істотної психологічної травми подальше роздільне проживання, а отже, чи може це вплинути на погіршення їхнього психічного та психологічного стану; різницю у віці між дітьми, чи мала місце опікування старшої дитини над молодшим братом/сестрою; чи є відчуття дітьми однієї сім`ї на час вирішення спору. Має значення також проживання в одному чи різних населених пунктах, відстань між ними, чи унеможливить віддаленість місця проживання дітей спілкування між ними; тривалість проживання кожного з дітей з батьком або матір`ю на час вирішення спору; чи не проявляв один з батьків байдужості до виховання тієї дитини, яка проживала окремо тощо.
102. У пункті 67 Загального коментаря № 14 від 29 травня 2013 року Комітет ООН з прав дитини зазначив, що в інтересах дитини доцільно виходити зі спільної батьківської відповідальності. Приймаючи рішення в інтересах дитини, суддя має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками.
103. У Резолюції "Рівність і спільна батьківська відповідальність: роль батька" від 02 жовтня 2015 року № 2079 Парламентська Асамблея Ради Європи підкреслила необхідність поваги органів влади держав-членів до права батьків нести спільну відповідальність, забезпечивши, щоб сімейне право передбачало у разі роздільного проживання батьків або розірвання шлюбу можливість спільної опіки над дітьми в їх найкращих інтересах на основі взаємної згоди між батьками (пункт 2).
104. Крім того, Парламентська Асамблея Ради Європи звернула увагу, що розвиток спільної батьківської відповідальності допомагає подолати гендерні стереотипи щодо ролей, які нібито призначаються жінкам і чоловікам у сім`ї, і є очевидним відображенням соціологічних змін, які відбулися за останні п`ятдесят років в організації приватної та сімейної сфер (пункт 4).
105. Відповідно до статті 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.
106. Спільне батьківство слід сприймати як координацію між дорослими у їхніх батьківських ролях і здатність підтримувати та допомагати один одному, воно сприяє покращенню співпраці між батьками та зменшенню ризику потенційних суперечок, оскільки така модель вільна від тягаря переможець-переможений.
107. У § 49 рішення "Zaunegger v. GERMANY" (заява № 22028/04 від 03 грудня 2009 року) Європейський суд з прав людини підкреслив, що різниця у поводженні є дискримінаційною для цілей статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо вона не має об`єктивного та розумного виправдання, тобто якщо вона не переслідує законної мети або якщо немає розумного зв`язку, пропорційності між використаними засобами та поставленою метою. Рішення щодо надання опіки мають ґрунтуватися на найкращих інтересах дитини, а у випадку конфлікту між батьками ці питання мають ретельно досліджуватися національними судами (§ 61). У цій справі ЄСПЛ визнав, що батько, який на національному рівні вимагав і не отримав спільного опіки щодо доньки, зазнав дискримінації.
108. З урахуванням вищезазначеного, при вирішенні спору між розлученими батьками про визначення місця проживання дитини суд, керуючись найкращими інтересами дитини, з урахуванням обставин справи має право розглянути питання щодо визначення місця проживання дитини з одним з батьків із забезпеченням контакту дитини з іншим з батьків чи застосування спільної батьківської опіки (поділу батьківського часу) з почерговим проживанням дитини у помешканні кожного з батьків за відповідним графіком. У постановах від 26 жовтня 2022 року у справі № 750/9620/20, від 04 жовтня 2023 року у справі № 208/4667/20, від 14 грудня 2022 року у справі № 742/2571/21, від 10 січня 2024 року у справі № 183/3958/20 Верховний Суд послідовно звертав увагу на можливість застосування судами моделі спільної батьківської опіки над дитиною.
109. Верховний Суд зауважував, що під час вирішення питання щодо можливості встановлення спільної батьківської опіки, суди, окрім загальних обставин, мають також враховувати: бажання кожного з батьків, щоб дитина проживала разом з ним, згоду на участь у її вихованні та піклуванні; наявність у обох батьків сталих відносин з дитиною та бажання останньої спілкуватися з обома батьками; відсутність обставин, зазначених у частині другій статті 161 СК України, а також інших обставин, що можуть становити загрозу інтересам дитини; наявність у кожного з батьків часу та можливості, що дозволяє належним чином опікуватися дитиною; місце проживання кожного з батьків, що знаходиться відносно недалеко від звичайного місця проживання дитини (сформованих місць життєвих інтересів дитини) тощо (постанова Верховного Суду від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19).
110. У постановах від 22 травня 2024 року у справі № 643/7509/21 та від 22 квітня 2024 року у справі № 754/3063/22 суд касаційної інстанції звертав увагу на необхідність оцінки доцільності визначення почергового проживання дитини з кожним з батьків.
111. Водночас труднощі, пов`язані із спільною опікою, належать до початкового періоду адаптації, і завдяки тривалому контакту батьків ці труднощі поступово зникають. Спільна батьківська опіка, поділ батьківського часу сприяють спілкуванню між батьками, мінімізації конфліктів та розчарувань, приносять користь стосункам матір-дитина і батько-дитина.
112. При вирішенні спору щодо визначення місця проживання дитини, батьківської опіки, поділу батьківського часу суд, виходячи з найвищих інтересів дитини, справедливої рівноваги між конкуруючими інтересами кожного з батьків та інтересів громадянського суспільства, враховуючи обставини конкретної справи, уповноважений застосувати найкращий для дитини варіант батьківської опіки, отже застосування судом тієї чи іншої моделі батьківської опіки, поділ батьківського часу у визначеній судом пропорції не є виходом за межі позовних вимог про визначення місця проживання дитини, а є застосуванням принципу найкращих інтересів дитини.
113. Суд самостійно здійснює пошук і застосовує норми права для вирішення спору безвідносно до посилань сторін, але залежно від установлених обставин справи. Суд виявляє активну роль, самостійно надаючи юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, обираючи та застосовуючи до них належні норми права після повного та всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній та резолютивній частинах. Отже, обов`язок надати юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку юридичну норму слід застосувати для вирішення спору, виконує саме суд (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постановах від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 (пункти 6.56-6.58), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.58)).
114. При вирішенні спорів щодо дітей вирішальним є питання, чи було забезпечено справедливу рівновагу між задіяними конкуруючими інтересами: інтересами дитини, двох батьків і громадського порядку, в межах свободи розсуду, наданої державі у таких питаннях (Maumousseau і Washington v. France, заява № 39388/05 від 06 грудня 2007 року, § 62), проте, не забуваючи, що найвищі інтереси дитини мають бути першочерговим міркуванням (Gnahore v. France, заява № 40031/98 від 19 вересня 2000 року, § 59; X v. Latvia [ВП], заява № 27853/09 від 26 листопада 2013 року, § 95). В останній справі ЄСПЛ підкреслив, що існує широкий консенсус, у тому числі й у міжнародному праві, на користь думки, що найкращі інтереси дитини мають першочергове значення (§ 96). Інтереси батьків, особливо у регулярному спілкуванні з дитиною, лишаються, однак, тим чинником, який слід враховувати при врівноважуванні різних задіяних інтересів (Kutzner v. Germany, заява № 46577/99 від 26 грудня 2002 року, §§ 58,62).
115. У § 79 рішення ЄСПЛ Kutzner v. Germany, заява № 46577/99 від 26 грудня 2002 року, зазначено, що розірвання контактів і встановлення обмежень у спілкуванні може призвести лише до посилення відчуження дітей від батьків.
116. Судами попередніх інстанцій встановлено, що як батько, так і мати малолітнього сина належним чином ставилися до виконання своїх батьківських обов`язків, позитивно характеризуються, не зловживають спиртними напоями чи наркотичними засобами, створили належні умови для виховання та розвитку дитини, не застосовували домашнє насильство, у той же час між сторонами існує особистий конфлікт та неприязні відносини, що унеможливило вирішення питання про батьківську опіку щодо їхнього спільного сина у позасудовому порядку.
117. Старший син сторін, який вже досяг на час вирішення спору судом першої інстанції 17-річного віку, самостійно обрав місце проживання разом з батьком, і матір визнає цей вибір.
118. Встановивши, що сторони проживають в одному місті, позитивно характеризуються, висловлюють в однаковій мірі бажання піклуватися про розвиток малолітнього сина ОСОБА_4,
ІНФОРМАЦІЯ_2, водночас дитина, з урахуванням його вікових особливостей, емоційної складової (вікової нерозвиненості вищих почуттів), індивідуально-психологічних властивостей, рівня розумового розвитку, а також умов мікросоціального середовища не спроможна надавати самостійну, усвідомлену оцінку кожного з батьків до неї, а обставин, які б підтверджували, вчинення сторонами дій, які б становили ризик безпечному та гармонійному розвитку дитини, відсутні, суд апеляційної інстанції дійшов мотивованого висновку про можливість застосування у цій сімейній ситуації моделі спільної батьківської опіки й відповідальності, з визначенням почергового проживання дитини з кожним з батьків.
119. Такий порядок батьківської опіки й відповідальності в повній мірі відповідає визначеному міжнародними нормами та законодавством України принципу рівності прав батьків у спорах про опіку над дітьми та необхідності забезпечення якнайкращих інтересів дитини. Він спрямований на "возз`єднання" сина з матір`ю з урахуванням інтересів батька. Більш того, такий порядок буде сприяти забезпеченню спілкування ОСОБА_8 із старшим братом ОСОБА_5, який, за його бажанням, залишився проживати з батьком, а також з молодшою сестрою ОСОБА_14, яка проживає з матір`ю.
120. Колегія суддів додатково звертає увагу на висновок судової психологічної експертизи № 3902-23 від 29 січня 2024 року, проведеної Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз, у синтезуючому розділі якого вказано, що у молодшому дошкільному віці особистості батька та матері однаково важливі для гармонійного розвитку дитини, вона сприймає їхні будь-які вчинки, як вірні та доречні (не знає, що можливо якось інакше), стає заручником дій дорослих, особливо в ситуації гострого конфлікту та інструментом помсти одного дорослого відносно іншого, інтереси дитини в такому випадку не приймаються до уваги.
121. Враховуючи висловлене обома сторонами бажання знайти порозуміння і допомогу від держави у питаннях виховання малолітнього ОСОБА_8, вирішувати усі найважливіші питання щодо життя їх спільного малолітнього сина за спільною згодою, із забезпеченням найкращих умов для благополуччя дитини, дотриманням інтересів обох батьків, що підтверджується доводами касаційної скарги та відзиву на неї, застосування моделі спільної батьківської відповідальності з визначенням почергового проживання дитини з кожним з батьків має сприяти зростанню дитини у благополучному середовищі з повноцінною присутністю у її житті як батька, так і матері.
122. Батьки мають забезпечити належну участь дитини в освітньому процесі, дотримання поглядів дитини, несення витрат на утримання дитини й уповноважені спільно приймати рішення щодо основних питань, пов`язаних з вихованням і розвитком дитини: здоров`я, освіти, релігії та духовності, спортивних гуртків та інших позашкільних активностей.
123. Подолання певних дискомфортних на першому етапі незручностей для дитини, пов`язаних з тимчасовою зміною звичного місця проживання і середовища, а також налагодження емоційного контакту дитини з матір`ю має відбуватися у співпраці батька і матері, інших членів сім`ї, а також за підтримки органів у справах дітей, за необхідності - психологів.
124. Колегія суддів наголошує, що визначений судом апеляційної інстанції порядок почергово проживання дитини з кожним з батьків має реалізовуватися у їхній взаємній співпраці з дотриманням безпекових питань та усвідомлюванням потреб сина у контакті з кожним з батьків.
125. При істотній зміні обставин сторони мають право узгодити або ініціювати перед органом у справах дітей чи судом питання щодо визначення іншого порядку поділу батьківського часу.
126. Суд апеляційної інстанції достатньо повно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин, та надавши належну правову оцінку фактичним обставинам справи і поданим сторонами доказам, дійшов обґрунтованого висновку про можливість застосування у конкретній сімейній ситуації моделі спільної батьківської опіки й відповідальності. Доцільно звернути увагу, що мати дитини проти такого варіанту поділу батьківського часу на стадії касаційного перегляду справи не заперечує. Заперечень щодо цього не надійшло і від органу опіки та піклування.
127. Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, значною мірою зводяться до переоцінки доказів і бажання батька на проживання сина лише з ним.
128. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
129. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскарженому судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих висновків суду апеляційної інстанції.
130. Висновки суду апеляційної інстанції, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.
131. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
132. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
133. З урахуванням доводів касаційної скарги ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Біжко Ю. О., які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення суду апеляційної інстанції.
134. Водночас, касаційна скарга не містить самостійних доводів щодо порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні питання про розподіл судових витрат, додаткова постанова Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року ОСОБА_1 в касаційному порядку не оскаржується, а тому з огляду на відсутність підстав для скасування судового рішення апеляційного суду по суті вирішення спору, а також з урахуванням положень частини першої статті 400 ЦПК України, здійснений апеляційним судом розподіл судових витрат в касаційному порядку не перевіряється.