ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 березня 2025 року
м. Київ
справа № 521/729/20
провадження № 61-8940св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Синельникова Є. В.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1,
відповідач - Одеська міська рада,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Новосьолова Ольга Валеріївна, на постанову Одеського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М., від 09 квітня 2024 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. У січні 2020 року ОСОБА_1 звернуласядо суду з позовом до Одеської міської ради про визнання факту проживання однією сім`єю.
2. Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла
ОСОБА_2, після смерті якої відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_1 .
3. ОСОБА_1 стверджувала, що проживала з ОСОБА_2 однією сім`єю у період з січня 2012 року до моменту смерті останньої та у встановлений законом шестимісячний строк звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.
4. Отримавши від нотаріуса лист із роз`ясненням необхідності підтвердження факту проживання однією сім`єю з померлою не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, вона звернулася до суду із заявою про встановлення відповідного факту. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси
від 11 жовтня 2018 року ця заява була задоволена, встановлено факт проживання ОСОБА_1 однією сім`єю з ОСОБА_2 у період з січня 2012 року до моменту смерті останньої - ІНФОРМАЦІЯ_1, однак ухвалою Одеського апеляційного суду від 28 листопада 2019 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 11 жовтня 2018 року було скасовано і роз`яснено заявниці право звернутися до суду з відповідним позовом на загальних підставах.
5. Стверджувала, що проживала з ОСОБА_2 та її матір`ю
ОСОБА_3 однією сім`єю, ведучи спільне господарство, із січня 2012 року, оскільки ОСОБА_2 та її матір мали похилий вік, проблеми зі здоров`ям, через що потребували постійної допомоги і догляду, не мали родичів.
6. Після смерті ОСОБА_2 вона організувала та оплатила її поховання.
7. З урахуванням вказаних обставин, ОСОБА_1 просила суд встановити факт її проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 у період з січня 2012 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 року.
Короткий зміст судових рішень, ухвалених у справі
8. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 листопада
2021 року позов задоволено. Встановлено факт проживання ОСОБА_1
однією сім`єю з ОСОБА_2, померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 в період з січня 2012 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
9. Задовольняючи позов, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що заявницею було надано належні та допустимі докази на підтвердження факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. При цьому, в основу судового рішення покладено покази свідків, які підтвердили факт постійного проживання та ведення спільного господарства ОСОБА_1 із ОСОБА_2 з початку 2012 року і до моменту смерті останньої, а також факт утримання позивачкою померлої через похилий вік, проблеми із здоров`ям, відсутність родичів.
10. Постановою Одеського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року апеляційну скаргу Одеської міської ради задоволено. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 листопада 2021 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
11. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідним є встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю. Обов`язковою умовою для визнання таких осіб членами сім`ї, крім факту спільного проживання, є ведення зі спадкодавцем спільного бюджету спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.
12. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вказав, що ОСОБА_1 не довела обставин, існування яких свідчить про факт її спільного проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю, а також ведення ними спільного господарства, наявності спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, взаємних прав та обов`язків. У матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_2 потребувала сторонньої допомоги у зв`язку із захворюванням; відсутні відомості про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ; докази надання матеріальної допомоги спадкодавцю; сплати комунальних послуг позивачкою тощо.
13. Апеляційний суд вважав, що показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту проживання ОСОБА_1 однією сім`єю з ОСОБА_2, у розумінні статті 1264 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
14. У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Новосьолова О. В. просить скасувати постанову та залишити в силі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 листопада 2021 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
15. 18 червня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Новосьолова О. В. подала касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року.
16. Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які у вересні 2024 року надійшли до Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
17. Підставою касаційного оскарження судового рішеннязаявниця зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду
від 12 квітня 2021 року у справі № 176/585/17, у постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 304/1648/14-ц, від 04 липня 2018 року у справі
№ 404/2163/16-ц, від 10 січня 2019 рокуу справі № 484/747/17, від 20 лютого
2019 року у справі № 644/4284/17, від 12 серпня 2019 року у справі
№ 521/16365/15, від 05 лютого 2020 року у справі № 712/7830/16-ц, від 24 вересня 2020 року у справі № 644/5818/18, від 30 листопада 2020 року у справі
№ 638/20596/16, від 14 травня 2021 рокуу справі № 759/16009/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
18. Крім того, вказує на порушення норм процесуального права та наявність передбачених пунктами 1, 5 частини третьої статті 411 ЦПК України підстав для скасування оскаржених судових рішень (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
19. Посилається на те, що суд апеляційної інстанцій належним чином не дослідив наявні у справі докази, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про недоведеність факту її спільного проживання позивачки зі спадкодавцем протягом п`яти років до дня відкриття спадщини.
20. Звертає увагу на неналежне сповіщення сторін про розгляд справи, здійснене за допомогою месенджера Viber, оскільки ніОСОБА_1, ні її представник не подавали заяв щодо такого сповіщення.
Інформація про інші процесуальні звернення у касаційному провадженні
21. У вересні 2024 року Одеська міська рада подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, який ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2024 року повернуто без розгляду.
22. У жовтні 2024 року Одеська міська рада подала письмові пояснення, які за своїм змістом є відзивом на касаційну скаргу, однак не можуть бути враховані Верховним Судом, оскільки подані після спливу строку, визначеного для подання відзиву в ухвалі про відкриття касаційного провадження, а підстав для продовження цього строку відсутні.
Обставини справи, встановлені судами
23. Відповідно до свідоцтва про смерть НОМЕР_1 від 20 вересня 2017 року ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
24. 06 грудня 2017 року ОСОБА_1 подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2, а нотаріусом заведено спадкову справу № 934/2017.
25. Листом № 5126/02-04 від 06 грудня 2017 року Сьома одеська державна нотаріальна контора повідомила позивачку, що для одержання свідоцтва про право на спадщину на майно ОСОБА_2 їй необхідно надати до нотаріальної контори зокрема документи, що підтверджують родинні відносини з померлою.
26. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 11 жовтня 2018 року у справі № 521/9134/18 заяву ОСОБА_1 про встановлення факту задоволено. Встановлено факт проживання ОСОБА_1 однією сім`єю з ОСОБА_2 у період з січня 2012 року до моменту смерті ОСОБА_2, яка померла
ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_2 .
27. 02 березня 2019 року державним нотаріусом Малиновської державної нотаріальної контори у м. Одесі видано позивачці свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 .
28. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 28 листопада 2019 року у справі № 521/9134/18 апеляційну скаргу Одеської міської ради задоволено, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 11 жовтня 2018 року скасовано, заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду та роз`яснено, що вона має право звернутися до суду із відповідним позовом на загальних підставах.
29. Допитані у суді першої інстанції свідки ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 вказували, що ОСОБА_1 як член сім`ї проживала з
ОСОБА_2 із 2010 року до моменту смерті останньої, а крім того надавала спадкодавцеві утримання через її похилий вік, проблеми із здоров`ям та відсутність родичів.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
30. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
31. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
32. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
33. Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
34. Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
35. Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.
36. Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
37. Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
38. У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).
39. При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.
40. Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення таких юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.
41. Про спільне проживання можуть свідчити наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.
42. Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 520/8495/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 712/1294/17, від 31 березня 2022 року у справі № 461/4532/20, від 12 січня 2023 року у справі № 754/6012/21, від 20 лютого 2023 року у справі № 520/11160/18, від 08 серпня 2023 року у справі № 752/13615/20-ц, від 26 жовтня 2023 року у справі № 522/10701/20, від 25 червня 2024 року у справі № 125/1873/22.
43. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
44. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
45. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня
2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
46. Апеляційний суд детально проаналізував доводи позивачки про те, що вона надавала допомогу та проживала разом із ОСОБА_2, яка через похилий вік, проблеми зі здоров`ям потребувала постійної допомоги і догляду та не мала родичів, а також дослідив наявні у справі докази, за результатами оцінки яких встановив, що:
- ОСОБА_2, 1959 року народження, не була особою похилого віку;
- надана позивачкою медична документація не підтверджує наявність у ОСОБА_2 захворювань, які б свідчили про потребу у сторонній допомозі;
- ОСОБА_2 мала родичів, зокрема проживала разом зі своєю матір`ю ОСОБА_3, а крім того із 1993 року перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4 ;
- посилання на надання матеріальної допомоги спадкодавцю не підтверджені;
- показання свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 суперечать іншим доказам.
47. Також апеляційний суд правильно вказав, що самі по собі показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту проживання однією сім`єю (див. висновки Верховного Суду у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 129/2115/15-ц, від 22 квітня 2021 року у справі № 707/2882/19).
48. Посилання заявниці у касаційній скарзі на те, що її шлюб із
ОСОБА_4 було розірвано рішенням суду, яке набрало законної сили у лютому 2016 року, висновків апеляційного суду не спростовують.
49. Доводи касаційної скарги переважно зводяться до незгоди заявниці із встановленими апеляційним судом обставинами справи та здійсненою оцінкою доказів. Однак до повноважень Верховного Суду не належить встановлення обставин справи та переоцінка доказів.
50. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
51. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі "Пономарьов проти України") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
52. Щодо доводів заявниці про розгляд апеляційним судом справи за відсутності її та її представника колегія суддів встановила таке.
53. За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
54. На учасників судового процесу та їх представників покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки (частина перша статті 44 ЦПК України).
55. Водночас кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
56. В Одеському апеляційному суді представництво інтересів ОСОБА_1 здійснював адвокат Сігнаєвський А. О.
57. Згідно з частинами першою та другою статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.
58. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та її представник були обізнані про розгляд справи апеляційним судом. Адвокат подавав відзив на апеляційну скаргу Одеської міської ради із використанням електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_2, зазначивши у відзиві свої та позивачки засоби зв`язку.
59. Із використання вказаних представником позивачки засобів зв`язку апеляційний суд і повідомив їх про судове засідання, призначене на
09 квітня 2024 року.
60. Факт обізнаності адвоката про судове засідання призначене на 10:00 годин 09 квітня 2024 року підтверджено, зокрема його заявою поданою о 09:54 годині того ж дня, про відкладення розгляду справи, яка обгрунтовано була відхилена апеляційним судом.
61. Враховуючи наведе вище, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для висновку про порушення апеляційним судом гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду.
62. З урахуванням встановлених обставин висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, які викладені у постановах Верховного Суду
від 12 квітня 2021 року у справі № 176/585/17, від 03 травня 2018 року у справі
№ 304/1648/14-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц, від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17, від 20 лютого 2019 року у справі №644/4284/17, від 12 серпня 2019 року у справі №521/16365/15, від 05 лютого 2020 року у справі № 712/7830/16-ц, від 24 вересня 2020 року у справі № 644/5818/18,
від 30 листопада 2020 року у справі № 638/20596/16, від 14 травня 2021 рокуу справі № 759/16009/20, на які заявниця послалася у касаційній скарзі.
63. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що апеляційний суд ухвалив оскаржене судове рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням
норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскарженої постанови - без змін.
64. Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду