ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 березня 2025 року
м. Київ
справа № 951/469/23
провадження № 61-17043св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач- ОСОБА_2,
третя особа - Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради,
особа, яка подала апеляційну скаргу,- ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_3, в інтересах якої діє її представник - адвокат Заплітна Ірина Анатоліївна, на рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 19 червня 2024 року у складі судді Гриновець О. Б. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 18 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Хоми М. В., Гірського Б. О., Храпак Н. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, про позбавлення батьківських прав.
В обґрунтування позову посилалась на те, що у період з 27 жовтня 2008 року до 21 жовтня 2016 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, від якого у них народилась дочка - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина постійно проживає разом із матір`ю та перебуває на її утриманні. Відповідач не бере участі у вихованні та утриманні дочки, не цікавиться станом її здоров`я, фізичним та духовним розвитком. Дитина не асоціює відповідача з особою батька. Вважає, що останній свідомо нехтує своїми обов`язками та ухиляється від виховання дитини.
Посилаючись на викладені обставини, позивачка просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Козівського районного суду Тернопільської області від 19 червня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позбавлення відповідача батьківських прав є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
Суд не встановив факту умисного ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх обов`язків по вихованню доньки, вчинення ним негативного впливу на свою дитину чи такого ступеню бездіяльності, який міг би зашкодити її інтересам.
Не погоджуючись із цим рішенням, дочка сторін у справі - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в особі представника - адвоката Заплітної І. А. подала апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 18 листопада 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Заплітної І. А. задоволено частково.
Рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 19 червня 2024 року змінено, доповнено його вказівкою наступного змісту:
"Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Контроль за виконанням ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків відносно доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, покласти на орган опіки та піклування Тернопільської міської ради Тернопільської області".
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для позбавлення відповідача батьківських прав відносно дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, зазначивши, що такі висновки відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.
Разом із цим, змінюючи рішення місцевого суду шляхом доповнення його резолютивної частини, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що у справі, яка переглядається, доведена бездіяльність ОСОБА_2 щодо участі у вихованні дочки ОСОБА_3, тобто доведена певна винна поведінка батька, тому наявні підстави для попередження відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання доньки.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
21 грудня 2024 року ОСОБА_3 в особі представника - адвоката Заплітної І. А. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 19 червня 2024 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 18 листопада 2024 року, сформовану в системі "Електронний суд".
В касаційній скарзі заявниця просить суд касаційної інстанції скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення у справі, яким позов задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
14 січня 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 жовтня 2016 року у справі № 607/7651/16-ц шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
07 лютого 2017 року ОСОБА_1 уклала шлюб із ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1, виданим повторно 03 травня 2022 року.
ОСОБА_3 проживає разом з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою Приватного підприємства "Благоустрій" від 08 березня 2023 року № 79.
У відповідності до довідки Тернопільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 20 ім. Руслана Муляра Тернопільської міської ради Тернопільської області від 07 березня 2023 року № 60, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, навчається у 8-Б класі, за час навчання в школі успішністю дитини цікавиться мати ОСОБА_1, часто телефонує класному керівнику, спілкується та прислуховується до його порад.
Виконавчий комітет Тернопільської міської ради як орган опіки і піклування своїм рішенням від 08 листопада 2023 року № 1377 "Про затвердження висновку щодо недоцільності позбавлення батьківських прав" затвердив висновок органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 19 червня 2024 року в незміненій при апеляційному перегляді частині та постанова Тернопільського апеляційного суду від 18 листопада 2024 року відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
У статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно із частиною другою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства (частина третя статті 155 СК України).
У відповідності до положень статей 150, 157 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні.
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Згідно із частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років (стаття 165 СК України).
Крім того, частиною четвертою статті 152 СК України встановлено, що дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років.
Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Верховний Суд з огляду на положення статті 166 СК України неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17.
У рішенні у справі "Мамчур проти України" від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України").
У справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача (див. постанову Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17 (провадження № 61-2175св20)).
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, приймаючи до уваги наданий у відповідності до частини п`ятої статті 19 СК України висновок органу опіки та піклування, враховуючи те, що позивачкою не надано достатніх належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, свідоме нехтування ним своїми батьківськими обов`язками щодо дочки, неможливість змінити поведінку батька у кращу сторону, а також з огляду те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.
При цьому, змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд правильно зауважив, що обставини цієї справи вказують на наявність підстав для того, щоб попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов`язків щодо виховання доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з покладенням на орган опіки та піклування контролю за виконанням ним своїх батьківських обов`язків.
Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами попередніх інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").