ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 березня 2025 року
м. Київ
справа № 127/2523/23
провадження № 61-14618св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Погребищенського районного суду Вінницької області в складі судді Бойка А. В. від 30 травня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду в складі судді: Рибчинського В. П., Оніщука В. В., Медвецького С. К. від 16 жовтня 2024 року,-
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та 3% річних.
В обгрунтування позову вказано, що між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено ряд договорів позики, зокрема:
21 грудня 2019 року, відповідно до якого позивач передав відповідачу грошову позику в розмірі 900 000,00 грн;
22 грудня 2019 року, згідно з яким позивач передав відповідачу грошові кошти в розмірі 150 000,00 грн;
22 грудня 2019 року, відповідно до якого позивач передав відповідачу грошову позику в розмірі 50 000,00 грн;
23 грудня 2019 року, відповідно до якого позивач передав відповідачу грошову позику в розмірі 40 000,00 грн;
24 грудня 2019 року, згідно з яким позивач передав відповідачу грошові кошти в розмірі 240 000,00 грн.
Оригінали розписок написані власноручно та підписані відповідачем ОСОБА_2 . Однак, відповідач свої зобов`язання не виконав та кошти позивачу не повернув.
Позивач просив стягнути борг за договорами позики у загальному розмірі 1 380 000,00 грн. та 3% річних, що становлять 5 330,95 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 30 травня 2024 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договорами позики в розмірі 1 385 330,95 грн, який складається за наступного: борг за договорами позики - 1 380 000,00 грн; 3% річних - 5 330,95 грн. Вирішено питання про судовий збір.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що розписки від 21 грудня 20219 року, 22 грудня 2019 року (2 розписки), 23 грудня 2019 року, 24 грудня 2019 року підтверджують укладення договорів позики між сторонами, за якими ОСОБА_2 отримав в позику гроші в сумі 1 380 000,00 грн та зобов`язався повернути ОСОБА_1 .
Таким чином, суд вважав, що кошти в сумі 1 380 000,00 грн є простроченою сумою заборгованості, від яких також повинні визначатися 3% річних у відповідності до положень статті 625 ЦК України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 16 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 30 травня 2024 року скасовано в частині стягнення з ОСОБА_3 3% річних від простроченого боргу за договорами позики в розмірі 5 330,95 грн і в цій частині ухвалено нове судове рішення про відмову в позові. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що враховуючи, що позичальник своїх зобов`язань із повернення суми позики не виконав, апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача суми боргу за договором позики в розмірі 1 380 000,00 грн.
Разом із тим, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку про обгрунтованість вимог позивача в частині стягнення 3% річних обрахованих за період з листопада 2022 року по січень 2023 року, тобто у період дії воєнного стану.
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
У листопаді 2024 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 30 травня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 жовтня 2024 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 204/6085/20, від 12 січня 2022 року у справі № 234/11607/20, від 05 жовтня 2022 року у справі № 204/6085/20, від 03 жовтня 2019 року у справі № 902/271/18, від 16 лютого 2021 року у справі № 922/2115/19, від 31 травня 2022 року у справі № 194/329/15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Постанова апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимоги про стягнення 3% річних до суду касаційної інстанції не оскаржено та предметом перегляду не є (стаття 400 ЦПК України).
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу № 127/2523/23 з Погребищенського районного суду Вінницької області.
Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що на підтвердження укладення договорів позики з ОСОБА_2 позивач подав оригінали розписок від 21 грудня 2019 року, 22 грудня 2019 року (2 розписки), 23 грудня 2019 року, 24 грудня 2019 року.
З аналізу змістів вказаних розписок встановлено, що ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_1 гроші в загальній сумі 1 380 000 грн 00 коп., зокрема:
- за розпискою від 21 грудня 2019 року - 900 000, 00 грн;
- за розпискою від 22 грудня 2019 року - 150 000,00 грн;
- за розпискою від 22 грудня 2019 року - 50 000,00 грн;
- за розпискою від 23 грудня 2019 року - 40 000,00 грн;
- за розпискою від 24 грудня 2019 року - 240 000,00 грн.
2.Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до положень статі 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
Таким чином, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022року у справі № 206/6401/18 (провадження № 61-9197св21) зазначено, що: "на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки. Зазначене узгоджується з висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18)".
У постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015року у справі № 6-1967цс15 викладено правовий висновок, що на підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Установлено, що на підтвердження укладення договорів позики з ОСОБА_2 позивач подав оригінали розписок від 21 грудня 2019 року, 22 грудня 2019 року (2 розписки), 23 грудня 2019 року, 24 грудня 2019 року.
З аналізу змістів вказаних розписок встановлено, що ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_1 гроші в загальній сумі 1 380 000 грн. 00 коп.
Водночас, ОСОБА_2 наголошує, що він не приймав вказані кошти, договорів позики з позивачем не укладав, розписок не писав.
Убачається, що за клопотанням відповідача судом першої інстанції призначалася комплексна судова експертиза. При цьому, незважаючи на клопотання експерта про надання вільних зразків почерку відповідача, необхідних для проведення експертизи, зазначені зразки стороною відповідача так і не були надані, а відповідач жодного разу за весь час розгляду справи до суду не з`явився, що унеможливило проведення експертизи. При цьому судом до експертної установи направлялись матеріали справи з оригіналами боргових розписок, провадження у справі зупинялось на час проведення експертизи. Експертами ухвала суду про проведення експертизи залишена без виконання у зв`язку із ненаданням зазначених матеріалів.
Відповідно до статті 109 ЦПК України, у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Відтак, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про доведення факту існування між сторонами договірних правовідносин, для з`ясування якого була призначення по справі експертиза, від проведення якої відповідач ухилився. За клопотанням відповідача призначалась експертиза, він повідомлявся судом про розгляд справи для надання вільних зразків почерку, проте ухилився від подання експертам необхідних матеріалів.
Доказів належного виконання зобов`язань відповідачем ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надано, а також не доведено підтвердження обставин, на які він посилається в заявах по суті як на підставу своїх заперечень.
Враховуючи, що позичальник своїх зобов`язань із повернення суми позики не виконав, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для стягнення з відповідача суми боргу за договором позики в розмірі 1 380 000 грн.
Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, які викладені у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі.