ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 березня 2025 року
м. Київ
справа № 757/14257/19-ц
провадження № 61-13057св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 квітня 2024 року, постанову Київського апеляційного суду від 27 серпня 2024 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 27 серпня 2024 року,-
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про визнання договору дарування недійсним.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що співвласниками квартири за адресою АДРЕСА_1 були ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7
20 березня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір дарування 3/8 частин квартири за адресою АДРЕСА_1, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовим Г. В.
Отже, на час укладання договору дарування 3/8 частин квартири, співвласниками квартири є: ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
Так як ОСОБА_3 відчужив 3/8 частини квартири АДРЕСА_1, належної ОСОБА_1, ОСОБА_8 та ОСОБА_4 на праві сумісної власності без згоди позивача, відповідач порушив вимоги статті 369 ЦК України.
У зв`язку з викладеним позивач просила визнати недійсним договір дарування 3/8 частин квартири за адресою АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовим Г. В.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 25 квітня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про визнання договору дарування недійсним - відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що права ОСОБА_1, як співвласника вказаної квартири відчуженням ОСОБА_3 за договором дарування належної йому частки, порушені не були, зміст та обсяг прав та інтересів позивачки не залежить від того хто є співвласником іншої частки квартири.
Короткий зміст судових рішень апеляційного суду
Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 серпня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що такий спосіб забезпечення позову, як накладення арешту, може узгоджуватися, зокрема, із вимогою майнового характеру, а в даному випадку позовні вимоги є немайновими, а саме - визнання недійсним договору дарування. Тобто, у даній справі накладення арешту на спірне майно не узгоджується з предметом і підставами позову, відтак відсутня доцільність у застосуванні такого заходу забезпечення позову. Разом із тим, накладення арешту на визначений обсяг майна не може вважатися обґрунтованим з огляду на зміст позовних вимог, та може призвести до порушення законних прав відповідачів.
Постановою Київського апеляційного суду від 27 серпня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 квітня 2024 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки квартира не є об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3, а належить сторонам на праві спільної часткової власності, тому згода ОСОБА_1 на розпорядження ОСОБА_3 своєю часткою у спільній частковій власності шляхом укладення договору дарування не вимагається, оскільки право переважної купівлі не поширюється на договори дарування, довічного утримання (догляду), міни, виділу частки співвласнику в натурі.
Положення про переважне право перед іншими особами на купівлю частки майна, яке знаходиться у спільній власності, стосується лише договору купівлі-продажу майна. Отже, на договір дарування положення статті 362 ЦК України не поширюється.
Апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду про те, що права ОСОБА_1 як співвласника вказаної квартири відчуженням ОСОБА_3 за договором дарування належної йому частки, порушені не були, зміст та обсяг прав та інтересів позивача не залежить від того хто є співвласником іншої частки квартири, а тому дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 серпня 2024 року та прийняти нову постанову про задоволення позову; скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 27 серпня 2024 року та прийняти нову ухвалу, якою задовольнити клопотання про забезпечення позову.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 757/14257/19-ц (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник посилається на порушення судами норм процесуального права, а саме: в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід; справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання; суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі; суд не дослідив зібрані у справі докази, суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389, пункти 2, 5, 8 частини першої, пункти 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
У листопаді 2024 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх скасування немає.
Узагальнені доводи відповіді на відзив
У січні 2025 року ОСОБА_1 подала відповідь на відзив, у якому вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права під час розгляду справи.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу № 757/14257/19-ц з Печерського районного суду м. Києва.
Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що відповідно до рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 березня 2017 року в справі №757/26227/15-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, про визначення порядку користування квартирою, усунення перешкод у користуванні майном та вселення, яке набрало законної сили, вбачається, що відповідно до дубліката свідоцтва про право власності від 06 березня 1996 року квартира АДРЕСА_2 на праві спільної часткової власності належала ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в рівних частках.
Відповідно до дубліката свідоцтва про смерть від 6 липня 2010 року серія НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_10 .
20 липня 2005 року ОСОБА_3 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 3/8 частини квартири АДРЕСА_2 після ОСОБА_10, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
20 липня 2005 року ОСОБА_9 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/8 частину квартири АДРЕСА_2 після ОСОБА_10, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Отже, з урахуванням вже належної йому частини квартири він став власником 5/8 частин.
Відповідно до свідоцтва про смерть ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_9 .
Після смерті ОСОБА_9 його спадкоємцями стали позивачка ОСОБА_1 як дружина померлого, та його син ОСОБА_4 . Указані спадкоємці подали заяви до Шостої Київської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини, однак свідоцтва про право на спадщину на момент укладання договору дарування, що є предметом цього спору, не отримали.
Судом першої інстанції також встановлено, що 20 березня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_11 укладено договір дарування 3/8 частин квартири за адресою АДРЕСА_1, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовим Г.В.
2.Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
За загальним правилом власник самостійно користується, володіє та розпоряджається своїм майном.
Володіння та розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.
Згідно із статтею 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно), тобто право спільної власності - це право власності кількох суб`єктів на один об`єкт.
Відповідно до статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Як уже було встановлено у справі №757/26227/15-ц, у зв`язку із відкриттям спадщини після смерті ОСОБА_9 та ОСОБА_10, яким спірна квартири належала на праві спільної власності в рівних частках, їхнім спадкоємцям були визначені частки у порядку спадкування, відтак право власності на спірну квартиру належить співвласникам саме на праві спільної часткової власності, а не спільної сумісної власності.
Тому доводи касаційної скарги про те, що відповідачем ОСОБА_3 порушене право позивачки як співвласника у праві спільної сумісної власності, не доведені.
Установлено, що 20 березня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_11 укладено договір дарування 3/8 частин квартири за адресою АДРЕСА_1, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовим Г.В.
Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої-третьої, п`ятої, шостої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частини першої статті 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності. У разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник-продавець зобов`язаний повідомити інших співвласників про намір продати свою частку (частина друга статті 362 ЦК України). Такий обов`язок співвласника у разі безоплатного відчуження його частки у спільному майні чинним законодавством не передбачений.
Встановлено, що квартира належить сторонам на праві спільної часткової власності, тому згода ОСОБА_1 на розпорядження ОСОБА_3 своєю часткою у спільній частковій власності при укладенні договору дарування не вимагається, оскільки право переважної купівлі не поширюється на договори дарування, довічного утримання (догляду), міни, виділу частки співвласнику у натурі. Відповідна судова практика є усталеною.
Положення про переважне право перед іншими особами на купівлю частки майна, яке знаходиться у спільній власності, стосується лише договору купівлі-продажу майна. Отже, на договір дарування положення статті 362 ЦК не поширюються.
Відповідне положення міститься у постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 725/4816/19, підстав для відступу якої колегія суддів не вбачає.
За викладених обставин, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанції про те, що права ОСОБА_1 як співвласника вказаної квартири відчуженням ОСОБА_3 за договором дарування належної йому частки, порушені не були, зміст та обсяг прав та інтересів позивача не залежить від того хто є співвласником іншої частки квартири.
Доводи, викладені у касаційній скарзі, про те, що суд не повідомив ОСОБА_3 і ОСОБА_4, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
ОСОБА_3 і ОСОБА_4 із касаційними скаргами не звертались, тому доводи позивачки про неповідомлення інших учасників справи про її розгляд не можуть оцінюватися судом касаційної інстанції.
Не знайшли свого підтвердження і доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції розглянув справу неповноважним складом, оскільки ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 24 квітня 2024 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід головуючого судді.
При вирішенні справи по суті позовних вимог суди попередніх інстанцій правильно визначили характер правовідносин між сторонами, вірно застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Доводи касаційної скарги висновків суду попередньої інстанції не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.