ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 березня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/4724/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І. М. (головуючий), Ємця А. А., Малашенкової Т. М.,
за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,
представників учасників справи:
позивача - Мисенко К. В. (адвокат); Завалько Т. С. (адвокат)
відповідача 1 - Поліщук Н. В. (самопредставництво)
відповідача 2 - не з`явився
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - не з`явився
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Гусєв С. І. (адвокат)
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Miniso Hong Kong Limited (Мінісо Гонконг Лімітед)
на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2024 та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2024
за позовом Miniso Hong Kong Limited (Мінісо Гонконг Лімітед)
до: Державної організації "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій";
Dongguan Usupso Trading Co.,Ltd. (Дунгуань Усупсо Трейдінг Ко., Лтд.)
про визнання недійсними свідоцтва України №289929, заборону здійснення будь-якого використання позначень "USUPSO" і "" та зобов`язання вчинити певні дії,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "МІНІСО/УКРАЇНА/"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю "Атамі".
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Miniso Hong Kong Limited (Мінісо Гонконг Лімітед; далі - Мінісо, позивач) звернулося до суду з позовом до Державного підприємства "Український інститут інтелектуальної власності" (далі - Укрпатент; ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2023 замінено у справі неналежного відповідача 1 - Укрпатент належним - державною організацією "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій", далі - УКРНОІВІ, відповідач 1), Dongguan Usupso Trading Co., Ltd. (Дунгуань Усупсо Трейдінг Ко., Лтд.; далі - Дунгуань, відповідач 2), індивідуального підприємця Вей Лея та фізичної особи - підприємця Деменєва Юрія Олександровича (далі - ФОП Деменєв Ю. О.) про:
- визнання недійсним свідоцтва України № 289929 на торговельну марку "USUPSO", володільцем якого є Дунгуань щодо всіх зазначених у свідоцтві України № 289929 товарів Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації знаків (далі - МКТП);
- зобов`язання Укрпатенту внести відповідні зміни до Державного реєстру свідоцтв України на торговельні марки стосовно визнання повністю недійсним свідоцтва України № 289929 на торговельну марку "USUPSO" стосовно всіх вказаних у свідоцтві товарів МКТП та здійснити публікацію про це в офіційному бюлетені "Промислова власність";
- визнання повністю недійсною міжнародної реєстрації № 1384081 на торговельну марку "USUPSO", володільцем якої є індивідуальний підприємець Вей Лей, щодо всіх зазначених у міжнародній реєстрації № 1384081 товарів і послуг МКТП;
- зобов`язання Укрпатенту повідомити Міжнародне Бюро Всесвітньої організації інтелектуальної власності про визнання недійсною повністю на території України міжнародної реєстрації № 1384081 на торговельну марку "USUPSO" стосовно всіх вказаних у міжнародній реєстрації товарів і послуг МКТП;
- заборону Дунгуань, індивідуальному підприємцю Вей Лею, ФОП Деменєву Ю. О. здійснювати будь-яке використання позначення "USUPSO", яке є схожим настільки, що його можна сплутати із зареєстрованим знаком для товарів і послуг "MINISO" за свідоцтвом України № 256518, власником якого є позивач, без згоди Мінісо, щодо всіх наведених у свідоцтві України № 2256518 товарів МКТП та споріднених з ними;
- заборону Дунгуань, індивідуальному підприємцю Вей Лею, ФОП Деменєву Ю.О. здійснювати будь-яке використання позначення "", яке є схожим настільки, що його можна сплутати із зареєстрованим знаком для товарів і послуг "" за свідоцтвом України № 240288, власником якого є позивач, без згоди Мінісо, стосовно наведених у свідоцтві України № 240288 товарів і послуг МКТП та споріднених з ними, зокрема заборонити використання позначення "" із закінченням "SO", графічною частиною зображення білого кольору у вигляді "смайлу", червоного кольору та ієрогліфів білого кольору;
- зобов`язання ФОП Деменєва Ю.О. демонтувати внутрішні і зовнішні вивіски та змінити назву магазину "USUPSO" за адресою: м. Київ, вул. Здолбунівська, 17, ТЦ "Ашан Rive Gauche" із використанням позначення "" з закінченням "SO", графічною частиною зображення білого кольору у вигляді "смайлу", червоного кольору та ієрогліфів білого кольору, в термін, що не перевищує семи календарних днів з моменту набрання рішенням з даної справи законної сили.
1.2. Позовні вимоги мотивовано тим, що:
- Мінісо є власником свідоцтва України № 256518 на торговельну марку "MINISO", зареєстровану для товарів 3, 8, 9, 10, 11, 14, 16, 18, 21, 25, 26, 28 та 32 класів МКТП та свідоцтва України № 240288 на торговельну марку "", зареєстровану для послуг 35 класу МКТП;
- 13.01.2021 Дунгуань видано свідоцтво України № 289929 на торговельну марку "USUPSO" для товарів 18, 25, 28 класів МКТП;
- 01.11.2017 торговельна марка "USUPSO" отримала міжнародну реєстрацію №1384081 для товарів і послуг 3, 9, 14, 16, 21, 35 класів МКТП, власником якої є індивідуальний підприємець Вей Лей; спірне позначення було поширено і отримало правову охорону на території України 04.01.2018;
- спірні позначення неправомірно використовуються відповідачами 2, 3, 4 через те, що вони схожі з раніше зареєстрованим позивачем знаком настільки, що їх можна сплутати, крім того, торговельна марка позивача подана на реєстрацію раніше від позначень відповідачів 2, 3;
- ФОП Деменєв Ю. О., здійснюючи підприємницьку діяльність на території України, використовує позначення "";
- позивач не надавав дозволу жодному з відповідачів використовувати торговельну марку "" за свідоцтвом України №240288;
- позначення "" використовується відповідачем 4 при зовнішньому та внутрішньому оформленні магазинів роздрібної торгівлі товарами для дому, на етикетках, вивісках, пакетах, рекламних постерах та купонах, в офіційних соціальних мережах "USUPSO" тощо;
- у відповіді на адвокатський запит позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Атамі" (далі - Товариство) вказало про те, що воно використовує позначення "USUPSO" на підставі чинного договору, що підтверджує наданий дозвіл власником реєстрації; позивачу відомо, що Товариство пропонує укласти франчайзингові договори щодо використання спірних позначень фізичним особам - підприємцям; зокрема, Товариство надало дозвіл відповідачу 4 на використання спірних позначень; вказаний факт підкреслює пов`язаність діяльності відповідача 4 та Товариства, а отже й усіх відповідачів загалом.
1.3. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2022, зокрема, закрито провадження у справі в частині позовних вимог Мінісо до індивідуального підприємця Вей Лея про визнання повністю недійсною міжнародної реєстрації № 1384081 на торговельну марку "USUPSO", володільцем якої є індивідуальний підприємець Вей Лей, щодо всіх зазначених у міжнародній реєстрації № 1384081 товарів і послуг МКТП. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2023 апеляційну скаргу Мінісо залишено без задоволення; ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.07.2022 в частині закриття провадження у справі в частині позовних вимог Мінісо до індивідуального підприємця Вей Лея про визнання повністю недійсною міжнародної реєстрації № 1384081 на торговельну марку "USUPSO" залишено без змін.
1.4. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.10.2023, зокрема, закрито провадження у справі в частині позовних вимог Мінісо до ФОП Деменєва Ю.О.
1.5. Отже, позовні вимоги Мінісо станом на день прийняття судом рішення у цій справі є такими:
- визнати недійсним свідоцтва України № 289929 на торговельну марку "USUPSO", володільцем якого є Дунгуань щодо всіх зазначених у свідоцтві України № 289929 товарів МКТП;
- зобов`язати УКРНОІВІ внести відповідні зміни до Державного реєстру свідоцтв України на торговельні марки стосовно визнання повністю недійсним свідоцтва України № 289929 на торговельну марку "USUPSO" стосовно всіх вказаних у свідоцтві товарів МКТП та здійснити публікацію про це в офіційному бюлетені "Промислова власність";
- заборонити Дунгуань здійснювати будь-яке використання позначення "USUPSO", яке є схожим настільки, що його можна сплутати із зареєстрованим знаком для товарів і послуг "MINISO" за свідоцтвом України № 256518, власником якого є позивач, без згоди Мінісо, щодо всіх наведених у свідоцтві України № 256518 товарів МКТП та споріднених з ними;
- заборонити Дунгуань здійснювати будь-яке використання позначення "", яке є схожим настільки, що його можна сплутати із зареєстрованим знаком для товарів і послуг "" за свідоцтвом України № 2402888, власником якого є позивач, без згоди Мінісо, стосовно наведених у свідоцтві України № 240288 товарів і послуг МКТП та споріднених з ними, зокрема, заборонити використання позначення "" із закінченням "SO", графічною частиною зображення білого кольору у вигляді "смайлу", червоного кольору та ієрогліфів білого кольору.
1.6. Мінісо є власником свідоцтва України № 256518 на торговельну марку "MINISO", зареєстровану для товарів 3, 8, 9, 10, 11, 14, 16, 18, 21, 25, 26, 28 і 32 класів МКТП (дата подання заявки №m201705998 - 21.03.2017; дата реєстрації - 10.04.2019) та свідоцтва України № 240288 на торговельну марку "", зареєстровану для послуг 35 класу МКТП (дата подання заявки №m201706000 - 21.03.2017; дата реєстрації - 10.04.2018).
1.7. Дунгуань є власником свідоцтва України № 289929 на торговельну марку "USUPSO", зареєстровану для товарів 18, 25 і 28 класів МКТП (дата подання заявки №m201805115 - 01.03.2018; дата реєстрації - 13.01.2021).
1.8. Позивач вважає, що торговельна марка "USUPSO" за свідоцтвом України №289929 схожа з раніше зареєстрованою торговельною маркою "MINISO" настільки, що їх можна сплутати.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.02.2024 (суддя Марченко О.В.) відмовлено у задоволенні позовних вимог.
2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2024 (колегія суддів: Остапенко О. М., Доманська М. Л., Пантелієнко В. О.) рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2024 залишено без змін.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. У касаційній скарзі Мінісо з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2024 і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України з посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України.
4.2. Позивач вважає, що суди попередніх інстанцій при розгляді справи не застосували висновки щодо застосування норм права, які викладені в постановах Верховного Суду, а саме:
- висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 02.02.2023 у справі № 910/14228/21, від 06.02.2020 у справі № 910/2503/18 щодо комплексного застосування статей 74, 76, 78, 79, 86 ГПК України, а саме, щодо способів доказування у спорах, пов`язаних із визнанням недійсним свідоцтва на знаки для товарів і послуг. У зазначеній постанові, зокрема, наголошено на необхідності призначення судової експертизи при вирішенні таких спорів;
- висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 22.01.2024 у справі № 910/13105/21, від 27.02.2024 у справі № 912/164/20 щодо статті 98 та 99 ГПК України щодо необхідності призначення експертизи у спорах, пов`язаних із визнанням недійсним свідоцтва на знаки для товарів і послуг та неможливості суду перебирати на себе функції експерта;
- висновки, викладені у постанові Верховного Суду у справі від 25.06.2020 № 924/233/18, щодо застосування статті 79 ГПК України, а саме необхідності дотримання стандарту доказування "вірогідності доказів".
4.3. Незастосування висновків Верховного Суду призвело, на переконання скаржника, до порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме:
- суди перебрали на себе функції експерта;
- суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази, зокрема, висновок експерта; та
- суди порушили стандарт вірогідності доказів та вимог до оцінки доказів судом.
4.4. Також судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 310 ГПК України, оскільки, на переконання скаржника, суди попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних рішень не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.
4.5. Скаржник у своїй касаційній скарзі також просить судові витрати Мінісо, які воно понесло і очікує понести за розгляд справи в "апеляційній" інстанції покласти на УКРНОІВІ та Дунгуань.
4.6. Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи в "апеляційній" інстанції становить 241 482 грн, із яких 31 780 грн - судовий збір та 209 702 грн, що є еквівалентом 5000 доларів США за курсом Національного банку України на 30.12.2024 - сума витрат позивача на професійну правничу допомогу.
5. Доводи інших учасників справи
5.1. У відзиві на касаційну скаргу УКРНОІВІ просило Суд залишити судові рішення попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись, зокрема, на дотримання судами норм матеріального та процесуального права.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Мінісо є власником свідоцтва України №256518 на торговельну марку "MINISO", зареєстровану для товарів 3, 8, 9, 10, 11, 14, 16, 18, 21, 25, 26, 28 і 32 класів МКТП (дата подання заявки №m201705998 - 21.03.2017; дата реєстрації - 10.04.2019), та свідоцтва України №240288 на торговельну марку "", зареєстровану для послуг 35 класу МКТП (дата подання заявки №m201706000 - 21.03.2017; дата реєстрації - 10.04.2018).
6.2. Дунгуань є власником свідоцтва України №289929 на торговельну марку "USUPSO", зареєстровану для товарів 18, 25 і 28 класів МКТП (дата подання заявки №m201805115 - 01.03.2018; дата реєстрації - 13.01.2021).
6.3. Скаржник вважає, що торговельна марка "USUPSO" за свідоцтвом України №289929 схожа з раніше зареєстрованою торговельною маркою "MINISO" настільки, що їх можна сплутати.
6.4. Дунгуань подано заявку №m201805115 про реєстрацію торговельної марки для товарів 3, 9, 14, 18, 21, 25, 28 класів та послуг 35 класу МКТП.
6.5. За заявкою №m201805115 проведені формальна та кваліфікаційна експертизи відповідно до Закону та встановлених на його основі Правил, під час якої заявлені до реєстрації позначення перевірялися на відповідність умовам надання правової охорони, визначених Законом.
6.6. При проведенні кваліфікаційної експертизи вказаної заявки заявлене позначення перевірялося на відповідність умовам надання правової охорони, визначеним Законом, зокрема абз. 2 пункту 3 статі 6 Закону: чи не є воно схожим настільки, що його можна сплутати зі знаками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні, чи не є воно таким, що може ввести в оману щодо послуги або особи, яка її надає. При цьому використовувалась інформаційна база закладу експертизи, в тому числі матеріали раніше поданих заявок, а також довідково-пошуковий апарат та відповідні офіційні видання.
6.7. Згідно з пунктом 4.5.1 Правил, якщо встановлено невідповідність заявленого на реєстрацію знака умовам надання правової охорони, викладеним в статті 6 Закону, для усього переліку товарів і/або послуг або його частини, то заявнику надсилається повідомлення з наведенням обґрунтованих доводів, що можуть стати підставою для відмови в реєстрації знака повністю або відносно частини товарів і/або послуг.
6.8. Укрпатентом надіслано Дунгуань повідомлення від 03.02.2020 №11464/ЗМ/20 щодо можливої відмови у реєстрації знака за заявкою №m201805115 відносно частини товарів і/або послуг, а саме: для всіх товарів 3, 9, 14, 21 класів та послуг 35 класу МКТП, зазначених у наведеному в матеріалах заявки переліку, оскільки заявлене позначення є схожим настільки, що його можна сплутати зі знаком "USUPSO", раніше зареєстрованим в Україні на ім`я Wei Lei, (CN) (міжнародна реєстрація від 01.11.2017 №1384081) стосовно споріднених товарів та послуг.
6.9. Закладом експертизи листом від 14.04.2020 №39470/3M/20 у відповідь на лист Дунгуань від 03.04.2020 продовжено строк для надання мотивованого заперечення.
6.10. Однак, Дунгуань не скористався своїм правом, наданим пунктом 4.5.3 Правил, та не надав мотивовану відповідь.
6.11. Отже, за результатами кваліфікаційної експертизи заявки №m201805115 закладом експертизи 05.11.2020 винесено висновок (№120624/ЗМ/20) про відповідність знака умовам надання правової охорони відносно частини товарів, який було затверджено Укрпатентом.
6.12. Місцевим господарським судом зазначено про те, що при проведенні експертизи заявки №m201805115 та винесені рішення про реєстрацію знака та видачу свідоцтва №289929 Укрпатент не порушив жодної з вимог законодавства України щодо процедури проведення експертизи об`єктів інтелектуальної власності, діяв у відповідності з принципами, встановленими статтями Конституції України, а саме на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Законом.
6.13. Абзацом другим пункту 3 статті 6 Закону передбачено, що не можуть бути зареєстровані як знаки позначення, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати зі знаками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім`я іншої особи для таких самих або споріднених з ними товарів і послуг.
6.14. Відповідно до підпункту "а" пункту 4.3.2.1 Правил не реєструються як знак позначення, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати з знаками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім`я іншої особи щодо однорідних товарів і/або послуг.
6.15. Процедура встановлення схожості порівнюваних словесних позначень є комплексною триетапною процедурою, під час проведення якої окремо досліджується звукова (фонетична), графічна (візуальна) та смислова (семантична) схожість знаків (пункт 4.3.2.6 Правил).
6.16. Згідно з пунктом 11.1.5 Рекомендацій встановлення схожості позначень має ґрунтуватися на комплексному, всебічному аналізі порівнюваних позначень, а саме: сприйнятті домінуючих і другорядних графічних елементів, співставленні звукового складу, асоціативного ряду, ступеню семантичної близькості. Під час встановлення схожості позначення, що порівнюються, мають розглядатися в цілому, без поділення на окремі елементи.
6.17. Порівнюючи словесні позначення Дунгуань за свідоцтвом України № 289929 із словесним позначенням позивача за свідоцтвом України № 256518, з урахуванням звукового (фонетичного), графічного (візуального) та смислового (семантичного) критеріїв схожості, судами встановлено, що:
- словесне позначення Дунгуань "USUPSO" за свідоцтвом України: словесний елемент складається з одного слова, виконаний стилізованими літерами латинського алфавіту, всі літері заголовні однакового розміру, чорного кольору, знак є частиною фірмового найменування заявника;
- словесне позначення Мінісо "MINISO" за свідоцтвом України: словесний елемент складається з одного слова, виконаний стилізованим шрифтом латинським алфавітом, всі літери заголовні однакового розміру, чорного кольору, є фантазійним словом.
6.18. Тобто, зазначене словесне позначення Дунгуань із словесним позначенням Мінісо візуально та фонетично несхожі.
6.19. Позивач, обґрунтовуючи свої твердження, посилається на висновок експерта від 22.02.2021 №83/1-02/21, складений судовим експертом Соповою К. А. за результатами проведення експертизи об`єктів інтелектуальної власності та соціологічне опитування.
6.20. На вирішення експертизи було поставлено, зокрема, питання:
1. Чи є торговельна марка "USUPSO" за міжнародною реєстрацією №1384081 та торговельна марка "USUPSO" за свідоцтвом України №289929 схожими настільки, що їх можна сплутати з торговельною маркою "MINISO" за свідоцтвом України № 256518?.
2. Чи є позначення "" схожим настільки, що його можна сплутати з торговельною маркою "" за свідоцтвом України №240288?
3. Чи є позначення "", яке використовується при оформленні магазинів USUPSO, схожим з позначенням "", яке використовує Компанія Мінісо Гонконг Лімітед (Miniso Hong Kong Limited) настільки, що це може призвести до змішування з діяльністю цього суб`єкта господарювання?.
6.21. Так, при відповіді на перше питання, експерт зазначила, що при визначенні схожості позначень необхідно провести дослідження, яке складається з двох взаємопов`язаних стадій: 1) порівняння товарів і послуг відповідних торговельних марок; 2) порівняння самих торговельних марок та визначення їх схожості.
6.22. При порівнянні самих торговельних марок "USUPSO" і "MINISO" та визначенні їх схожості експерт визначила, що досліджувані знаки є частково схожими за фонетичними ознаками та схожими за графічними ознаками.
6.23. Проте, оцінюючи висновок експерта Сопової К. А. від 22.02.2021 № 83/1-02/21, місцевим господарським судом встановлено, що експертом не було взято до уваги, що "корінь" слів, тобто перші чотири літери з шести є фонетично та візуально абсолютно різні та зчитуються як два різних слова з однаковими закінченнями "SO".
6.24. Крім того, місцевий господарський суд звернув увагу на те, що експерт дійшла висновку щодо схожості досліджуваних знаків на підставі аналізу способу використання позначення "USUPSO" у складі комбінованого позначення, яке не має правової охорони.
6.25. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що наведений аналіз у експертизі не містить належного дослідження питання схожості саме зареєстрованих позначень "USUPSO" і "MINISO", а тому не може вважатися належним та вірогідним доказом, який містить інформацію щодо предмета доказування у розумінні статей 76 та 79 ГПК України.
6.26. Місцевий господарський суд також звернув увагу на те, що у другому та третьому питаннях експерт аналізує, чи є використання позначення "USUPSO" у складі комбінованого позначення шляхом розміщення його на червоному квадраті, що не має правової охорони, схожим настільки, що його можна сплутати із торговельною маркою "" за свідоцтвом України № 240288.
6.27. Суди попередніх інстанцій зазначили про те, що неправомірний спосіб використання зареєстрованої торговельної марки її власником не є підставою для визнання свідоцтва України № 289929 недійсним відповідно до статті 19 Закону.
7. Касаційне провадження
7.1. У зв`язку з відпусткою судді Колос І. Б. склад судової колегії Касаційного господарського суду змінився, що підтверджується Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.03.2025, який наявний в матеріалах справи.
8. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
8.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
8.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
9. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
9.1. Причиною звернення до суду є, зокрема, наявність/відсутність підстав для визнання недійсним свідоцтва відповідача 2 на торговельну марку.
9.2. Частиною першою статті 494 Цивільного кодексу України передбачено, що набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Умови та порядок видачі свідоцтва встановлюються законом.
9.3. Відповідно до пункту 3 постанови Верховної Ради України "Про введення в дію Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" від 23.12.1993 №3771-XII: відповідність знаків умовам їх реєстрації визначається згідно з законодавством, що діяло на дату подання заявки; свідоцтво України може бути визнано недійсним у разі невідповідності знака умовам його реєстрації, визначеним законодавством, що діяло на дату подання заявки.
9.4. Суди попередніх інстанцій зазначили про те, що датою подання заявки №m201805115 за свідоцтвом України № 289929 на торговельну марку "USUPSO" для товарів 18, 25, 28 класів МКТП є 01.03.2018. Станом на 01.03.2018 діяв Закон в редакції зі змінами, внесеними Законом України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки" від 09.04.2015 №317-VIII, що набрав чинності 21.05.2015.
9.5. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" (далі - Закон) знак - це позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб.
9.6. Правова охорона надається знаку, який не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі, вимогам Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки" та на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони, встановлені цим Законом (пункт 1 статті 5 Закону).
9.7. Відповідно до підпункту "а" пункту 4.3.2.1 Правил складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг, затверджених наказом Державного патентного відомства України від 28.07.1995 №116 (далі - Правила) не реєструються як знак позначення, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати з знаками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім`я іншої особи щодо однорідних товарів і/або послуг.
9.8. Процедура встановлення схожості порівнюваних словесних позначень є комплексною триетапною процедурою, під час проведення якої окремо досліджується звукова (фонетична), графічна (візуальна) та смислова (семантична) схожість знаків (пункт 4.3.2.6 Правил).
9.9. Статтею 19 Закону передбачено, що свідоцтво може бути визнано у судовому порядку недійсним повністю або частково у разі:
а) невідповідності зареєстрованої торговельної марки умовам надання правової охорони;
б) наявності у свідоцтві елементів зображення торговельної марки та переліку товарів і послуг, яких не було у поданій заявці;
в) видачі свідоцтва внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб.
9.10. Відповідно до статті 20 Закону порушенням прав власника свідоцтва є будь-яке посягання на права власника свідоцтва, передбачені статтею 16 цього Закону, в тому числі вчинення без згоди власника свідоцтва дій, що потребують його згоди, та готування до вчинення таких дій, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України.
9.11. Згідно з пунктом 2 статті 16 Закону свідоцтво надає його власнику право використовувати торговельну марку та інші права, визначені цим Законом.
9.12. Пунктом 4 статті 16 Закону передбачено, що використанням торговельної марки визнається:
- нанесення її на будь-який товар, для якого торговельну марку зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов`язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням торговельної марки з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення);
- застосування її під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої торговельну марку зареєстровано;
- застосування її в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет. Торговельна марка визнається використаною, якщо її застосовано у формі зареєстрованої торговельної марки, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованої торговельної марки лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності торговельної марки.
9.13. Відповідно до абзаців четвертого і п`ятого пункту 5 статті 16 Закону свідоцтво надає його власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати без його згоди, якщо інше не передбачено цим Законом:
- позначення, схоже із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг, якщо внаслідок такого використання ці позначення можна сплутати, зокрема, якщо може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою;
- позначення, схоже із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання ці позначення можна сплутати, зокрема, якщо може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою.
9.14. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
9.15. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
9.16. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
9.17. Втім, самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
9.18. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
9.19. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
9.20. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
9.21. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
9.22. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
9.23. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
9.24. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.
9.25. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
9.26. Як вже зазначалося, скаржник в обґрунтування підстави для оскарження стверджує, що судами попередніх інстанцій не були враховані при вирішенні спору правові висновки Верховного Суду, зокрема:
- висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 02.02.2023 у справі № 910/14228/21, від 06.02.2020 у справі № 910/2503/18 щодо комплексного застосування статей 74, 76, 78, 79, 86 ГПК України, а саме, щодо способів доказування у спорах, пов`язаних із визнанням недійсним свідоцтва на знаки для товарів і послуг. У зазначеній постанові, зокрема, наголошено на необхідності призначення судової експертизи при вирішенні таких спорів;
- висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 22.01.2024 у справі № 910/13105/21, від 27.02.2024 у справі № 912/164/20 щодо статті 98 та 99 ГПК України щодо необхідності призначення експертизи у спорах, пов`язаних із визнанням недійсним свідоцтва на знаки для товарів і послуг та неможливості суду перебирати на себе функції експерта;
- висновки, викладені у постанові Верховного Суду у справі від 25.06.2020 № 924/233/18, щодо застосування статті 79 ГПК України, а саме необхідності дотримання стандарту доказування "вірогідності доказів".
9.27. У справі № 910/14228/21 предметом позову є визнання недійсним свідоцтв і зобов`язання вчинити дії. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що торговельні марки не відповідають умовам надання правової охорони, оскільки, на них поширюються підстави для відмови у реєстрації, встановлені пунктом 3 та абзацом 5 пункту 2 статті 6 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" (у редакції діючій на момент виникнення спірних правовідносин).
9.28. У справі № 910/2503/18 предметом позову було припинення порушення прав інтелектуальної власності, заборони та зобов`язання вчинити певні дії. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ПАТ "НК "ЛУКОЙЛ" стверджував, що знак АТ "Пушкінський завод" - "Luxoil" за свідоцтвом України №189846 не відповідає умовам надання правової охорони, визначеним частинами другою та третьою статті 6 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", оскільки останній є таким, що може ввести в оману щодо особи, яка виробляє товар або надає послуги, та є схожим настільки, що його можна сплутати із товарами та послугами за міжнародними реєстраціями №678644 та №699736, зареєстрованими раніше на ім`я ПАТ "НК "ЛУКОЙЛ" для таких самих та споріднених з ними товарів і послуг.
9.29. У справі № 910/13105/21 предметом позову було визнання незаконними і скасування рішень та зобов`язання вчинити дії. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані рішення про відмову у реєстрації знака та рішення Апеляційної палати Укрпатента є необґрунтованими та такими, що суперечать нормам законодавства про захист прав на торговельні марки та порушують право позивача на реєстрацію торговельної марки за заявкою для захисту власних законних інтересів як суб`єкта господарювання. У постанові від 22.01.2024 Верховний Суд зазначив, що причиною звернення до Верховного Суду є наявність/відсутність підстав для ухвалення судового рішення, яким, зокрема, зупинено провадження у справі. Предметом касаційного оскарження була ухвала апеляційної інстанції про зупинення провадження у справі.
9.30. У справі № 912/164/20 предметом позову було заборона використання знаків для товарів та послуг. В обґрунтування позовних вимог ТОВ "Маркхолдер" зазначав про незаконне використання ФОП Руссо Т. В. торгового знака "УКРЗОЛОТО" за місцем здійснення господарської діяльності шляхом нанесення його на вивіску ювелірного магазину, розташованого в місті Кропивницькому, оскільки відповідач не уклала відповідних ліцензійних договорів із власником знаку - ТОВ "Маркхолдер".
9.31. У справі № 924/233/18 предметом позову було стягнення заборгованості за договором поставки молока від 12.08.2016 № 49 у розмірі 3 935 558,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем як покупцем взятих на себе зобов`язань за договором поставки молока від 12.08.2016 № 49 відповідно до якого позивачем у період лютого-листопада 2017 року поставлено йому товар на суму 141 916 738,00 грн, за який ДП "Старокостянтинівський молочний завод" розрахувалось лише частково в сумі 138 603 879,00 грн, тоді як решту поставленого молока в розмірі 3 312 859,00 грн ним сплачено. Верховний Суд у постанові від 25.06.2020 у справі №924/233/18 виснував, що позивач як особа, яка вважає, що її право порушено, самостійно визначає докази, які, на його думку, підтверджують заявлені вимоги. Проте обов`язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи покладений на господарський суд.
9.32. Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
9.33. Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.
9.34. Висновки у зазначених скаржником справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
9.35. Суд, звертає увагу на те, що приписи статей 74, 76, 78, 79, 86, 98, 99 ГПК України хоч і є нормами процесуального права, мають загальний характер, втім, їх застосування відбувається з урахуванням особливостей конкретної справи, доказів, доводів, предмету доказування, тощо.
9.36. Колегія суддів також зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства.
9.37. Частиною першою статті 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:
1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;
2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
9.38. Вирішуючи питання про призначення у справі судової експертизи, суд враховує, що тягар доведення наявності чи відсутності обставин, на яких ґрунтуються заперечення, лежить на стороні, яка на них посилається, а судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування; якщо наявні в матеріалах справи докази є взаємно суперечливими.
9.39. Відповідно до статті 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.
9.40. Верховний Суд зазначав, що призначення експертизи є правом, а не обов`язком господарського суду, при цьому, питання призначення експертизи вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням предмета, підстав позову та обставин справи (див., зокрема постанови Верховного Суду від 11.04.2024 у справі №910/15160/19, від 27.04.2021 у справі № 927/685/20, від 12.05.2021 у справі № 922/1791/20).
9.41. Втім, Верховний Суд неодноразово та послідовно вказував на те, що у вирішенні спорів, пов`язаних із визнанням недійсними свідоцтв на знаки для товарів і послуг (торговельні марки) з підстав невідповідності зареєстрованих знаків умовам надання правової охорони, для з`ясування питань, що потребують спеціальних знань (зокрема, про те, чи займає певний елемент домінуюче положення у зображенні знака; чи є підстави вважати, що знак може вводити споживача в оману щодо місця походження та якості товарів, позначених цим знаком; які частини зображення є тотожними з іншим зображенням; чи є схожими знаки настільки, що їх можна сплутати тощо), з дотриманням принципів змагальності, рівності та диспозитивності господарському суду необхідно, якщо схожість не має очевидного характеру, призначати судову експертизу, не перебираючи на себе не притаманні суду функції експерта (постанова Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/2503/18, на яку посилається скаржник).
9.42. У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, з того, що позивач, обґрунтовуючи свої твердження, посилається на висновок експерта від 22.02.2021 №83/1-02/21, складений судовим експертом Соповою К. А. за результатами проведення експертизи об`єктів інтелектуальної власності та соціологічне опитування які містяться в матеріалах справи.
9.43. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з яким погодився і апеляційний господарський суд, дійшов висновків, зокрема, про те, що:
- наведений аналіз у експертизі не містить належного дослідження питання схожості саме зареєстрованих позначень "USUPSO" і "MINISO", а тому не може вважатися належним та вірогідним доказом, який містить інформацію щодо предмета доказування у розумінні статей 76 та 79 ГПК України;
- торговельні марки "USUPSO" і "MINISO" є абсолютно різними, жодних підстав вважати їх схожими немає, то і підстав для визнання недійсним свідоцтва України № 289929 на торговельну марку "USUPSO", а відтак і заборони Дунгуань здійснювати будь-яке використання позначення "USUPSO" немає;
- вимога щодо зобов`язання УКРНОІВІ внести відповідні зміни до Державного реєстру свідоцтв України на торговельні марки стосовно визнання повністю недійсним свідоцтва України № 289929 на торговельну марку "USUPSO" стосовно всіх вказаних у свідоцтві товарів МКТП та здійснити публікацію про це в офіційному бюлетені "Промислова власність", також не підлягає задоволенню, оскільки є похідною від первісної вимоги;
- що ж до вимоги про заборону Дунгуань здійснювати будь-яке використання позначення "", то матеріали справи не містять жодних доказів виконання саме Дунгуань наведеного позначення, а тому така вимога також не підлягає задоволенню.
9.44. Слід зазначити, що під час вирішення спорів щодо визнання недійсним свідоцтва на торговельну марку, необхідним є здійснення перевірки обсягу правової охорони, що й було здійснено судами попередніх інстанцій та покладено в основу відхилення наданого позивачем експертного висновку, зокрема в тій частині, що експертом досліджувалось комбіноване позначення, правова охорона якому не надавалась.
9.45. Беручи до уваги наявність в матеріалах справи експертного висновку, місцевий господарський суд, враховуючи статтю 104 ГПК України, надав йому оцінку. З тексту оскаржуваного судового рішення вбачається, що місцевий господарський суд (як і суд апеляційної інстанції) критично оцінив зазначений висновок та вмотивовано його відхилив як такий, який не може вважатися належним і вірогідним доказом, який містить інформацію щодо предмета доказування у розумінні статей 76 та 79 ГПК України. Мотиви судів попередніх інстанцій в цій справі щодо відхилення експертного висновку не можуть свідчити про те, що суд встановив обставини справи без застосування спеціальних знань, перебравши на себе функції експерта.
9.46. Крім того, Верховний Суд у постанові від 18.01.2022 у справі № 910/6801/20 звернув увагу щодо відсутності обов`язку суду призначати з власної ініціативи проведення судової експертизи в разі відхилення ним наданого учасником справи висновку експерта.
9.47. Щодо звіту Центру соціальних технологій "Соціополіс" про соціологічне опитування "Оцінка споживачами ступеню схожості та ймовірності сплутування торговельних марок "MINISO" та "USUPSO", проведеного у період з 14.12.2020 по 23.12.2020, то апеляційний господарський суд зазначив про те, що датою подання заявки №m201805115 на реєстрацію знака є 01.03.2018, а тому відповідність заявленого позначення умовам правової охорони перевіряється на вказану дату. Результати проведеного в кінці 2020 року опитування серед споживачів в цьому випадку не можуть підтверджувати обставини початку 2018 року через відсутність у даному дослідженні ретроспективної ознаки.
9.48. Проаналізувавши зміст постанов, на які посилається скаржник, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, та міркування, викладені у цій постанові, колегія суддів дійшла висновку про неподібність цих справ за наведеними правовими ознаками зі справою, що розглядається, адже відрізняється за доводами і доказами, наданими сторонами, предметом їх доказування, способом захисту, і тому застосування норм права наведених скаржником за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а тому вони не є релевантними до обставин цієї справи.
9.49. З огляду на викладене, посилання скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах, які зазначені в розділі 4 цієї постанови, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, адже судом встановлено, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
9.50. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
9.51. Отже, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження у справі з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
9.52. Щодо іншої заявленої підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України (з посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України), колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає таке.
9.53. Верховний Суд виходить з того, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
9.54. Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постановах від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19 та від 20.05.2021 у справі № 905/1751/19.
9.55. Проте, як уже зазначалося вище, підстава касаційного оскарження, наведена скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримала підтвердження, а тому і підстави для скасування оскаржуваних рішення і постанови та направлення цієї справи на новий розгляд з підстави, встановленої пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України, у Суду також відсутні.
9.56. Інші аргументи скаржника щодо порушення норм процесуального права в контексті повноти оцінки доказів та встановлення обставин справи підлягають відхиленню як такі, що зводяться до необхідності переоцінки доказів та обставин, а також є такими, які не узгоджуються з підставою касаційного оскарження, визначеною самим скаржником.
9.57. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
9.58. Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду цього господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73- 80, 86, 300 ГПК України.
9.59. Отже, підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку не отримали підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог - відсутні.
9.60. Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, в тій частині, яка узгоджується з вказаними вище міркуваннями Верховного Суду, наведеними у цій постанові.
9.61. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.
9.62. Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.