ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 березня 2025 року
м. Київ
справа № 620/1206/24
адміністративне провадження № К/990/39226/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Уханенка С.А.,
суддів - Кашпур О.В., Соколова В.М.,
розглянув у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Державна судова адміністрація України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2024 (головуючий суддя Грибан І.О., судді: Вівдиченко Т.Р., Ключкович В.Ю.),
У С Т А Н О В И В:
I. Суть спору
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області (далі - ТУ ДСА у Чернігівській області), у якому просив:
- визнати протиправними дії ТУ ДСА у Чернігівській області щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.10.2023 по 31.12.2023 включно, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2023, у розмірі 2102,00 грн;
- зобов`язати ТУ ДСА у Чернігівській області здійснити нарахування та виплату суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення позивачу за період з 01.10.2023 по 31.12.2023 включно, у відповідності до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2023 складає 2684,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум і з утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів.
2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що всупереч вимог чинного законодавства України ТУ ДСА у Чернігівській області протягом спірного періоду здійснювало нарахування та виплату йому суддівської винагороди, застосовуючи як розрахункову величину прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн. Отже, розмір його суддівської винагороди у спірний період не відповідав розміру, встановленому спеціальним законодавством України, що призвело до порушення права позивача на належне матеріальне забезпечення.
ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
3. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.05.2024 адміністративний позов задоволено частково.
3.1. Визнано протиправними дії ТУ ДСА у Чернігівській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.10.2023 по 31.12.2023, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2023, у розмірі 2102,00 грн.
3.2. Зобов`язано ТУ ДСА у Чернігівській області нарахувати та виплати ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01.10.2023 по 31.12.2023 у відповідності до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2023 складає 2684,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів;
3.3. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
4. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону України "Просудоустрій і статус суддів", які в часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік". Закон України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
4.1. Суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність заміни гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2023 (2684,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом України "Про судоустрій і статус суддів" не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн).
4.2. Водночас у задоволенні позовних вимог у частині нарахування та виплати позивачу допомоги на оздоровлення за період з 01.10.2023 по 31.12.2023, обчисленої у відповідності до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суд першої інстанції відмовив, оскільки у спірний період позивачу не нараховувалася та не виплачувалася допомога на оздоровлення. Указана допомога, згідно з розрахунковими листами за 2023 рік, була виплачена позивачу в травні 2023 року.
5. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2024 апеляційну скаргу ТУ ДСА у Чернігівській області задоволено. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.05.2024 скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
6. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є Закон України "Про судоустрій і статус суддів", а конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до цього Закону, відтак суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
6.1. Водночас апеляційний суд зауважив, що суд першої інстанції у мотивувальній частині рішення дійшов помилкового висновку про наявність в ТУ ДСА у Чернігівській області достатнього обсягу видатків на фінансування суддівської винагороди позивача в належному розмірі.
6.2. Суд апеляційної інстанції зазначив, що невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов`язана із бездіяльністю Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності судів, а тому позивачем обрано неналежний спосіб захисту, а судом першої інстанції помилково не було залучено Державної судової адміністрації України як співвідповідача у справі та не обрано належного та ефективного способу захисту у зв`язку з покладенням відповідальності лише на ТУ ДСА у Чернігівській області.
6.3. Таким чином, апеляційний суд констатував, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту і позовні вимоги звернені не до повного кола осіб, діями/бездіяльністю яких порушено його права, у зв`язку з чим такі позовні вимоги задоволенню не підлягають.
III. Провадження в суді касаційної інстанції
7. У касаційній скарзі ОСОБА_1, покликавшись на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального права, просив скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2024, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.05.2024 залишити без змін.
8. Ухвалою від 23.10.2024 Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10.11.2021 у справі №400/2031/21, від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 02.06.2023 у справі №400/4904/21, від 12.07.2023 у справі №140/5481/22, від 13.07.2023 у справі №280/1233/22, від 24.07.2023 у справі №280/9563/21, від 25.07.2023 у справі №120/2006/22-а, від 26.07.2023 у справі №240/2978/22, від 27.07.2023 у справі №240/3795/22, від 02.08.2023 у справі №560/5597/22, від 15.08.2023 у справі №120/19262/21-а, від 21.09.2023 у справі №380/25627/21, від 17.10.2023 у справі №280/117/22, від 20.11.2023 у справі №120/709/22-а, від 21.03.2024 у справі №620/4971/23.
9. За доводами позивача, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, визнання протиправними дій саме ТУ ДСА у відповідній області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового оклад судді, в розмірі 2102 грн, та зобов`язання відповідного ТУ ДСА нарахувати і виплатити суддівську винагороду, обчисливши її розмір, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб з урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів, є належним способом захисту порушеного права.
9.1. Позивач наголосив, що жодна з вказаних постанов Верховного Суду не містить висновку про те, що лише Державна судова адміністрація України має бути єдиним належним відповідачем у справах цієї категорії.
10. Відповідач відзиву на касаційну скаргу не подав.
11. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд виходить із такого.
IV. Встановлені судами фактичні обставини справи
12. Указом Президента України "Про призначення суддів" №501/2020 від 16.11.2020 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області.
13. Наказом голови Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області №97-ос від 26.11.2020 позивача зараховано до штату Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області.
14. Згідно з розрахункових листів за 2023 рік у період з 01.10.2023 по 31.12.2023 суддівську винагороду позивачу нараховано та виплачено відповідачем, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з січня 2023 року, в розмірі 2102,00 грн.
V. Позиція Верховного Суду
15. За приписами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
16. Відповідаючи на питання, поставлені перед судом касаційної інстанції в межах доводів і вимог касаційної скарги, Верховний Суд керується таким.
17. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
18. Конституційний Суд України у Рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
19. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушених прав та бути адекватним наявним обставинам. Обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення його порушених прав, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.
20. Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, що для правильного вирішення справ, пов`язаних з виплатою суддівської винагороди, та обрання ефективного способу захисту порушених прав судам попередніх інстанцій потрібно з`ясувати участь Державної судової адміністрації України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні прожиткового мінімуму "для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді" при виплаті суддівської винагороди, і, як наслідок, визначити правовий статус цього державного органу в адміністративному спорі - третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, чи відповідач (другий відповідач).
20.1. Необхідність з`ясування участі Державної судової адміністрації України у виплаті суддівської винагороди позивача пов`язана з тим, що однією з причин невиплати позивачу суддівської винагороди в повному обсязі протягом спірного періоду може бути недостатність виділених відповідачу коштів (бюджетних асигнувань) на ці потреби.
20.2. У такому випадку невиплату суддівської винагороди в повному обсязі можна пов`язувати із діяльністю Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"), відповідно як суб`єкта владних повноважень, рішеннями/діями якого порушено право особи (судді).
20.3. У випадку ж, коли Державна судова адміністрація України виділила відповідачу достатньо коштів для виплати суддівської винагороди (зокрема й позивачу), з урахуванням вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (затвердивши відповідний кошторис), але відповідач розпорядився цими коштами з урахуванням зменшеного розміру прожиткового мінімуму, то є підстави стверджувати, що невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі, як наслідок виникнення заборгованості з її виплати, є результатом дій/рішень відповідача, а тому спосіб захисту повинен співвідноситися/пов`язуватися з цими діями та їх наслідками.
20.4. Зазначена правова позиція в подібних правовідносинах була викладена у постановах Верховного Суду від 03.03.2021 у справі №340/1916/20, від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 10.10.2021 у справі №400/2031/21, від 22.06.2023 у справі №400/4904/21, від 18.10.2023 у справі №400/12428/21.
21. Як вбачається зі змісту оскарженої постанови від 30.09.2024, суд апеляційної інстанції констатував, що з кошторису на 2023 рік та довідки про зміни до кошторису на 2023 рік не вбачається, що Державна судова адміністрація України здійснила свої владні управлінські функції щодо затвердження кошторису та виділення необхідних асигнувань у передбаченому законом розмірі.
22. Як наслідок, невиплату позивачу суддівської винагороди в повному обсязі апеляційний суд пов`язав з бездіяльністю Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності судів.
23. У контексті вказаного суд апеляційної інстанції зазначив про помилковість висновків суду першої інстанції щодо наявності у відповідача достатнього обсягу видатків на фінансування суддівської винагороди позивача в належному розмірі.
24. Однак Верховний Суд наголошує, що суд першої інстанції не робив подібних висновків у своєму рішенні від 14.05.2024 та не надавав жодної правової оцінки обставинам, пов`язаним із виділенням бюджетних коштів для фінансового забезпечення виплати суддівської винагороди, а матеріали справи не містять відомостей достатності виділення Державною судовою адміністрацією України коштів для виплати суддівської винагороди з розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 2684 грн.
25. Більш того, в матеріалах справи відсутні документи, зокрема, "кошторис на 2023 рік" та "довідка про зміни до кошторису на 2023 рік", на підставі яких суд апеляційної інстанції дійшов вищезазначених висновків, що вказує про їх безпідставність.
26. Таким чином, суд апеляційної інстанції не дослідив і не оцінив наявні в матеріалах справи докази на предмет їх достатності для встановлення визначених ним обставин, не надав правової оцінки поясненням Державної судової адміністрації України, та, як наслідок, не сформував обґрунтованого висновку щодо виділення відповідачу бюджетних коштів для виплати суддівської винагороди в належному розмірі, впливу на спірні правовідносини формування й затвердження бюджетного кошторису, наявності/відсутності таких коштів у Державної судової адміністрації України та вплив цих обставин на її правовий статус у цій справі.
27. Разом з тим, суд апеляційної інстанції, як і суд першої інстанції, вирішуючи спір, не з`ясував, чи має вплив на спірні правовідносини правомірність/протиправність дій/рішень (винна поведінка) ТУ ДСА у Чернігівській області в частині обчислення та виплати належного розміру суддівської винагороди.
28. Також без відповіді суду апеляційної інстанції залишилося поставлене ним же питання ефективного способу захисту порушеного права позивача.
29. Так, звертаючись з цим позовом до суду, позивач обрав спосіб захисту свого порушеного права у вигляді зобов`язання відповідача вчинити певні дії.
30. Суд першої інстанції, визнавши протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди в неналежному розмірі, застосував запропонований позивачем спосіб відновлення порушеного права шляхом зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату суддівської винагороди за спірний період, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 - 2684 грн.
31. Верховний Суд зауважує, що обраний позивачем і застосований судом першої інстанції спосіб відновлення порушеного права позивача на належний розмір суддівської винагороди не можна вважати ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення й діяння суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
32. З огляду на характеристики судового рішення, зокрема чіткість та виконуваність, зміст резолютивної частини повинен містити вичерпне вирішення проблематики спору та унеможливлювати його множинне тлумачення, що вплине на виконання цього рішення. Тому єдиним належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є стягнення суддівської винагороди за спірний період у розрахунку до визначеного щомісячного розміру з урахуванням сплачених сум.
33. Таким чином, з метою забезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, що є основним завданням адміністративного судочинства, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування як постанови суду апеляційної інстанції, так і рішення суду першої інстанції, який перш за все допустив порушення процесуального законодавства в частині визначення належного суб`єктного складу в цій справі, а також обрання ефективного способу захисту порушеного права позивача.
34. Варто наголосити, що з огляду на положення статті 48 КАС України визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, водночас установлення належного відповідача - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому обов`язком суду є встановлення належності відповідачів та їх заміна в разі необхідності.
35. За правилами статей 48, 349 КАС України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями вчиняти процесуальні дії щодо залучення співвідповідача (заміну неналежного відповідача).
36. Водночас згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.
37. Підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи (частина друга статті 353 КАС України).
38. Підсумовуючи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції у зв`язку з необхідністю вирішення питання про залучення належного відповідача/співвідповідача в цій справі.
39. З огляду на вимоги касаційної скарги суд касаційної інстанції касаційну скаргу задовольняє частково.
40. Ураховуючи результат касаційного розгляду, витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються.
41. Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, Верховний Суд