ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 березня 2025 року
м. Київ
справа № 260/4202/24
адміністративне провадження № К/990/48504/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Бевзенка В.М. та Чиркіна С.М., розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,
за касаційною скаргою Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці
на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Хобор Р.Б., суддів Бруновської Н.В., Шавеля Р.М.),
У С Т А Н О В И В :
Короткий зміст позовних вимог
1. У липні 2024 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивачка, ФОП ОСОБА_1 ) звернулася до адміністративного суду з позовом до Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці (далі - відповідач, скаржник, управління Держпраці), в якому просила скасувати постанову Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 16 травня 2024 року №ЗХ/ЗК/3942/0716/14/РРО/1780825148-ФС про застосування штрафу у розмірі 71000 грн.
2. На обґрунтування позовних вимог позивачка вказала, що не здійснювала фактичний допуск ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) до роботи станом на 28 березня 2024 року. ОСОБА_2 є самостійним суб`єктом господарювання та зареєстрована з 15 квітня 2002 року як фізична особа-підприємець. Нежитлове приміщення спільно використовується ФОП ОСОБА_2 та позивачкою відповідно до договорів безоплатного користування майном від 01 березня 2023 року та від 10 жовтня 2023 року, що укладені з власником приміщення ОСОБА_3 .
3. Крім того, у зв`язку із спільним використанням одного нежитлового приміщення для здійснення господарської діяльності позивачка та ФОП ОСОБА_2 11 жовтня 2023 року уклали договір про співробітництво (партнерство). Згідно з умовами такого договору до обов`язків сторін віднесено сприяння одна одній в організації роботи магазину-кафе за адресою АДРЕСА_1 шляхом представлення товару кожної зі Сторін перед потенційними покупцями, забезпечення можливості для збільшення об`єму продажу товару кожної зі Сторін, забезпечення можливості прийняття партій товару від постачальників кожної зі Сторін, забезпечення продажу товару покупцям від імені кожної зі Сторін, забезпечення проведення розрахункових операцій від імені кожної зі Сторін; фізична особа-підприємець має право здійснювати підприємницьку діяльність самостійно, шляхом створення юридичних осіб, із залученням найманої праці та спільно з іншими особами на підставі відповідних угод.
4. Таким чином, позивачка вважає, що факт проведення розрахункових операцій ФОП ОСОБА_2 та продажу товару у магазині за адресою АДРЕСА_1 під час фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1, не може бути достатньою підставою на підтвердження трудового характеру правовідносин між ФОП ОСОБА_2 та позивачкою, а є наслідком реалізації договору про співробітництво (партнерство) фізичних осіб-підприємців.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
5. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року відмовлено у задоволенні позову.
6. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка під час перевірки та прийняття оскарженого рішення не надала доказів на спростування встановлених відповідачем обставин щодо використання позивачкою праці ОСОБА_2 без укладення трудового договору.
7. Крім того, суд першої інстанції встановив, що у матеріалах справи відсутні, зокрема, докази надання під час проведення перевірки та/або розгляду справи про накладення штрафу договору про співробітництво, що укладений між ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 . Відтак вказав про неможливість стверджувати, що вказані договори існували станом на час проведення перевірки 19 березня 2024 року.
8. З огляду на це суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржувана постанова Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 16 травня 2024 року №ЗХ/ЗК/3942/0716/14/РРО/1780825148-ФС про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення на ФОП ОСОБА_1 є правомірною, а тому підстави для визнання її протиправною та скасування відсутні.
9. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року скасовано рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року і ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.
10. Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції вказав, що відповідно до договору про співробітництво від 11 жовтня 2023 року, що укладений між ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1, сторони зобов`язалися сприяти одна одній в організації роботи магазину-кафе за адресою АДРЕСА_1, шляхом представлення товару кожної зі Сторін перед потенційними покупцями, забезпечення можливості для збільшення об`єму продажу товару кожної зі Сторін, забезпечення можливості прийняття партій товару від постачальників кожної зі Сторін, забезпечення продажу товару покупцям від імені кожної зі Сторін, забезпечення проведення розрахункових операцій від імені кожної зі Сторін.
11. Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що факт проведення розрахункових операцій ФОП ОСОБА_2 та продажу товару у магазині за адресою: АДРЕСА_1 під час фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 не може бути самостійною підставою на підтвердження трудового характеру правовідносин між ФОП ОСОБА_2 та позивачкою, а є наслідком реалізації договору про співробітництво двох фізичних осіб-підприємців.
12. З огляду на це, суд апеляційної інстанції наголосив, що відповідач не довів порушення позивачкою трудового законодавства, що виключає можливість її притягнення до відповідальності, встановленої частиною другою статті 265 КЗпП України.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
13. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
14. На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що ФОП ОСОБА_1 допустила працівника ОСОБА_2 до роботи без оформлення трудового договору (контракту).
15. Скаржник наводить висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 09 червня 2022 року у справі №2340/2901/18, у якому Суд визнав безпідставними посилання позивача на договір про співпрацю та додаткову угоду, укладені між ним та фізичною особою-підприємцем, відповідно до яких, у випадку виробничої необхідності даний договір дає можливість взаємного обміну найманими працівниками між сторонами, оскільки трудові відносини працівників регулюються спеціальним законодавством, тобто Кодексом законів про працю України, яке є пріоритетним. Між тим, Суд зазначив, що КЗпП України не передбачає можливості обміну трудовими ресурсами в рамках договору про співпрацю (партнерство). Натомість прийняття працівника здійснюється шляхом укладення трудового договору згідно статей 21, 24 КЗпП України; переведення працівника на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією - відповідно до статті 32 КЗпП України.
16. Крім того у касаційній скарзі відповідач також наводить висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 28 січня 2021 року у справі №380/1116/20, у якому зазначено, що акт перевірки територіального органу ДПС, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю, є самостійною підставою для накладення штрафу відповідно до положень статті 265 КЗпП України.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
17. Касаційна скарга надійшла до Суду 16 грудня 2024 року.
18. Ухвалою Верховного Суду від 25 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 260/4202/24, витребувано адміністративну справу та запропоновано учасникам справи надати відзив на касаційну скаргу.
19. Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 06 березня 2025 року.
20. 21 січня 2025 року від ФОП ОСОБА_1 надійшла заява про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, в якій позивачка просить приєднати до матеріалів докази понесення нею витрат на професійну правничу допомогу адвоката у зв`язку із розглядом справи в суді касаційної інстанції та стягнути на її користь із Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці 5 985 грн судових витрат на професійну правову (правничу) допомогу.
21. 24 січня 2025 року від відповідача надійшли заперечення на вказану заяву, які мотивовані штучним завищенням витрат. Відповідач зазначає, що сума витрат на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції в розмірі 5985,00 грн. є явно неспівмірною із фактичним обсягом послуг, наданих адвокатом, і часом, затраченим на їх виконання. Справедлива оцінка таких витрат повинна враховувати реальні затрати праці, необхідність спеціальних знань, а також рівень складності конкретної справи.
22. При розгляді цієї справи в касаційному порядку інших клопотань заявлено не було.
Позиція інших учасників справи
23. 06 січня 2025 року від ФОП ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, де зазначено, що позивачка не погоджується з доводами касаційної скарги і вважає їх необґрунтованими. Стверджує, що 11 жовтня 2023 року між ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 укладено договір про співробітництво (партнерство), згідно з умовами такого договору до обов`язків сторін віднесено сприяння одна одній в організації роботи магазину-кафе за адресою - АДРЕСА_1 шляхом представлення товару кожної зі Сторін перед потенційними покупцями, забезпечення можливості для збільшення об`єму продажу товару кожної зі Сторін, забезпечення можливості прийняття партій товару від постачальників кожної зі Сторін, забезпечення продажу товару покупцям від імені кожної зі Сторін, забезпечення проведення розрахункових операцій від імені кожної зі Сторін.
24. З огляду на це, позивачка вважає, що проведення розрахункових операцій та продажу товару ФОП ОСОБА_2 не може бути достатньою підставою на підтвердження трудового характеру правовідносин, якщо такі дії є наслідком реалізації договору про співробітництво фізичних осіб-підприємців.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
25. Суди попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановили, що ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець та згідно з даними ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями здійснює торгівлю у магазині за адресою АДРЕСА_1 .
26. 12 квітня 2024 року на адресу Управління Держпраці у Закарпатській області надійшов лист Головного Управління ДПС у Закарпатській області від 04 квітня 2024 року № 3654/5/07-16-07-05-09 від 04 квітня 2024 року про вжиття заходів реагування за результатами проведеної фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 .
27. До вказаного листа додана копія акта про проведення фактичної перевірки від 28 березня 2024 року № 001746, зі змісту якого вбачається, що працівники Головного Управління ДПС у Закарпатській області під час проведення фактичної перевірки 19 березня 2024 року магазину-кафе за адресою: АДРЕСА_1, встановили фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформленого наказом чи розпорядженням, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади, а саме до кінця перевірки не представлено трудовий договір (контракт), повідомлення про прийняття працівника на роботу між ФОП ОСОБА_1 та продавцем магазину ОСОБА_2, яка здійснювала продаж пива у магазині за адресою: АДРЕСА_1 .
28. До акта перевірки долучено: пояснення, чеки з бази даних СОР РРО, фотофіксація порушень, акт відмови від підпису направлень, акт відмови від підпису матеріалів перевірки Х-звітів РРО.
29. 16 квітня 2024 року відповідач прийняв рішення № ЗХ/ЗК/ДПС-3942/0716/14/РРО/ НОМЕР_1 на підставі якого вирішив здійснити розгляд справи про накладення штрафу на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 16 травня 2024 року, про що повідомив позивачку (номер поштового відправлення 7900604714520).
30. 16 травня 2024 року відповідач прийняв постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № ЗХ/ЗК/3942/0716/14/РРО/1780825148-ФС, якою, на підставі абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України, вирішив накласти на ФОП ОСОБА_1 штраф у сумі 71 000 грн.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи
31. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
32. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
33. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
34. Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме - бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
35. Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року не відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи є обґрунтованими з огляду на таке.
36. Відповідно статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
37. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
38. Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
39. Зазначені норми означають, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.
40. У той же час, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
41. Згідно з приписами статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
42. Відповідно до частини першої статті 259 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
43. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96 затверджено Положення про Державну службу України з питань праці (далі Положення № 96).
44. Згідно із пунктом 1 Положення № 96 Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Першого віце-прем`єр-міністра України - Міністра економіки, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
45. За змістом підпунктів 6, 9 пункту 4 Положення № 96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань, зокрема здійснює: державний контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю; державний контроль за додержанням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи.
46. Відповідно до пункту 7 Положення № 96 Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.
47. Аналіз наведених норм свідчить про те, що Держпраці та утворені в установленому порядку її територіальні органи наділені контролюючими функціями за дотриманням роботодавцями законодавства про працю.
48. При цьому, Суд також враховує, що згідно із частиною другою статті 259 КЗпП України центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім податкових органів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, а органи місцевого самоврядування - на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад.
49. Отже, право здійснювати контроль за додержанням законодавства про працю на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з метою перевірки дотримання податкового законодавства закріплено за податковими органами згідно з частиною другою статті 259 КЗпП України.
50. За змістом норм пункту 80.10 статті 80, пункту 86.1 статті 86 ПК України, якими регламентовано порядок оформлення результатів фактичної перевірки, результати такої перевірки у разі встановлення під час її проведення порушень оформлюються у формі акта, який складається та підписується посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності), є документом, що підтверджує факт проведення перевірки та відображає її результати.
51. Висновки, щодо застосування зазначених положень, а також стосовно того, що акт перевірки є документом, що підтверджує факт її проведення, викладені у постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справі №380/1116/20, від 21 квітня 2021 року у справі №260/586/20, про що правильно вказав відповідач у касаційній скарзі.
52. Відповідальність за порушення законодавства про працю для фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), передбачена нормами абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України.
53. Тому Суд констатує, що повноваження на проведення перевірки щодо дотримання фізичними особами-підприємцями вимог законодавства про працю, виявлення, оформлення і фіксацію відповідних порушень (зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту)) належать податковому органу відповідно до закону.
54. Одночасно з цим повноваження щодо притягнення до відповідальності за вищевказані правопорушення у спосіб накладення штрафу за законом (частина четверта статті 265 КЗпП України) надані центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.
55. Центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику, зокрема з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, є Державна служба України з питань праці (Держпраці). Відповідні приписи про це наведені у пункті 1 Положення № 96, яке процитовано судом вище.
56. Пунктом 8 цього ж Положення передбачено, що Держпраці під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими державними органами, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, тимчасовими консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами, утвореними Кабінетом Міністрів України, органами місцевого самоврядування, об`єднаннями громадян, громадськими спілками, профспілками та організаціями роботодавців, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, а також підприємствами, установами та організаціями.
57. На цій підставі, Суд зазначає, що у разі виявлення податковим органом фактів порушення вимог законодавства про працю та фіксації їх у складеному цим органом акті перевірки і надання останнього Держпраці в порядку взаємодії цих органів для виконання покладених на них завдань, Держпраці, відповідно до закону, наділена повноваженнями притягати до відповідальності суб`єктів таких правопорушень, зокрема накладати штрафи у розмірі та в порядку, визначеному законодавством.
58. У спірних правовідносинах розмір штрафу та суб`єкт, уповноважений його накладати, прямо визначені у нормах статті 265 КЗпП України.
59. Позиція Верховного Суду стосовно застосування зазначеної статті КЗпП сформована, зокрема, у постановах від 05 жовтня 2020 року у справі № 813/844/18, від 20 грудня 2023 року у справі № 480/1815/22, від 09 жовтня 2024 року у справі № 560/9507/23 та від 23 січня 2025 року у справі № 240/32993/23.
60. Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
61. Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
62. Відповідно до частин першої, другої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.
63. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.
64. Згідно із частинами першою-четвертою статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим:
1) при організованому наборі працівників;
2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я;
3) при укладенні контракту;
4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;
5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу);
6) при укладенні трудового договору з фізичною особою;
6-1) при укладенні трудового договору про дистанційну роботу або про надомну роботу;
6-2) при укладенні трудового договору з нефіксованим робочим часом;
7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
65. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я, відповідний військово-обліковий документ та інші документи.
66. При укладенні трудового договору громадянин, який вперше приймається на роботу, має право подати вимогу про оформлення трудової книжки.
67. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
68. Відповідно до пункту другого частини п`ятої статті 50 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VI "Про зайнятість населення" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.
69. Абзацом першим Порядку № 413 установлено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою (крім повідомлення про прийняття на роботу члена виконавчого органу господарського товариства, керівника підприємства, установи, організації) та/або резидентом Дія Сіті до територіальних органів Державної податкової служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором та/або до початку виконання робіт (надання послуг) гіг-спеціалістом резидента Дія Сіті засобами електронного зв`язку з використанням електронного підпису відповідальних осіб, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу.
70. Аналіз наведених норм КЗпП України дає підстави дійти висновку про те, що трудовий договір це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.
71. Аналогічний висновок щодо застосування норм права неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16 червня 2020 року у справі № 815/5427/17, від 04 липня 2018 року у справі № 820/1432/17, від 13 червня 2019 року у справі № 815/954/18, у справі № 1840/2507/18, у справі № 824/896/18-а, від 03 березня 2020 року у справі № 1540/3913/18, від 27 червня 2024 року у справі №380/761/20, від 17 вересня 2024 року у справі № 460/13803/21.
72. Водночас працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
73. Вчинення фізичною особою-підприємцем, яка використовує найману працю, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) є порушенням законодавства про працю та має наслідком застосування до такої особи відповідальності у вигляді штрафу відповідно до абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України.
74. Верховний Суд у постанові від 05 жовтня 2020 року у справі №560/407/19 вказав, що відповідальність настає в разі, якщо особа виконує певні роботи чи здійснює окремі повноваження з відома, за дорученням та в інтересах, зокрема, фізичної особи-підприємця. При цьому, має бути встановлений факт використання фізичною особою-підприємцем найманої праці.
Факт допуску особи до роботи без оформлення трудового договору повинен бути підтверджений достатнім обсягом доказів, що характеризують відносини особи та суб`єкта господарювання, який його наймає, як трудові, від таких осіб повинно бути відібрано пояснення.
У акті, складеному за наслідками перевірки, повинні фіксуватись лише ті порушення, які достеменно підтверджені доказами (документами, поясненнями тощо) у обсязі, що дозволяє беззаперечно стверджувати про виявлені факти. При цьому, такі докази не мають носити суперечливий характер, допускати неоднозначне тлумачення.
Важливість відображення (фіксації) у акті, складеному за наслідками проведеної уповноваженим органом перевірки, достовірної і повної інформації обумовлено тим, що такий документ є підставою для застосування фінансових санкцій та становить основну частину доказової бази при розгляді справи про накладення штрафу.
75. Отже, контролюючий орган, під час здійснення фактичної перевірки в межах наданої компетенції, зобов`язаний був перевірити і з`ясувати усі обставини, які охоплювались предметом перевірки, зокрема, в частині факту допуску працівників до роботи без оформлення трудового договору (контракту), а також підтвердити такі належними та допустимими доказами.
76. Судами попередніх інстанцій встановлено, що актом фактичної перевірки від 29 березня 2024 року №3942/0716/14/ РРО/ НОМЕР_1 встановлено фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформленого наказом чи розпорядженням, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади, а саме до кінця перевірки не представлено трудовий договір (контракт), повідомлення про прийняття працівника на роботу між ФОП ОСОБА_1 та продавцем магазину ОСОБА_2, яка здійснювала продаж пива в магазині за адресою АДРЕСА_2 .
77. Крім того, в акті фактичної перевірки від 29 березня 2024 року №3942/0716/14/РРО/ НОМЕР_1, до якого долучено пояснення, чеки з бази даних СОР РРО, фотофіксація порушень, акт відмови від підпису направлень, акт відмови від підпису матеріалів перевірки Х-звітів РРО, встановлено факт реалізації ОСОБА_2 5 банок пива (при цьому право на роздрібну торгівлю пивом має тільки ФОП ОСОБА_1 ).
78. При цьому у письмових поясненнях від 19 березня 2024 року ОСОБА_2 зазначила, що "здійснює діяльність за адресою: АДРЕСА_1 . За цією ж адресою здійснює діяльність ОСОБА_1, на даний момент її немає, буде 20-го числа. Пиво продано, не можу вибити чек, бо немає зв`язку."
79. Таким чином, колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції правильно вказав про фактично підтвердження ОСОБА_2 здійснення продажу пива за адресою АДРЕСА_1, де також здійснює діяльність ФОП ОСОБА_1 .
80. Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що встановлений під час фактичної перевірки органом Держпраці ФОП ОСОБА_1 факт проведення розрахункових операцій ОСОБА_2 та здійснення нею продажу товару у магазині за адресою: АДРЕСА_1 не може бути самостійною підставою на підтвердження трудового характеру правовідносин між ФОП ОСОБА_2 та позивачкою, а є наслідком реалізації договору про співробітництво двох фізичних осіб-підприємців.
81. Водночас, звертаючись з касаційною скаргою відповідач наголошує, що договір про співробітництво двох фізичних осіб-підприємців не є документом, що підтверджує можливість роздрібної торгівлі ФОП ОСОБА_2 алкогольними напоями замість ФОП ОСОБА_1 . Скаржник вказує, що трудові відносини працівників регулюються спеціальним законодавством, тобто КЗпП України, яке є пріоритетним і не передбачає можливості обміну трудовими ресурсами в рамках договору про співпрацю (партнерство).
82. Оцінюючи доводи касаційної скарги в контексті висновків, викладених судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, колегія суддів зазначає таке.
83. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачкою було надано суду копію договору безоплатного користування майном від 10 жовтня 2023 року, укладеного між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2, згідно з яким остання як користувач приймає в строкове безоплатне користування нежитлове приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно пункту 2 вказаного договору термін користування майном складає 35 місяців та 30 днів, а також копію договору безоплатного користування майном від 01 вересня 2023 укладеного між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_1, згідно з яким остання як користувач приймає в строкове безоплатне користування нежитлове приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно пункту 2 вказаного договору термін користування майном складає 35 місяців та 30 днів.
Також позивачем надано копію договору про співробітництво (партнерство) від 11 жовтня 2023 року укладеного між ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2, згідно з яким сторони на безоплатній основі зобов`язуються під час спільного господарського використання нежитлового приміщення магазину-кафе за адресою - АДРЕСА_1 сприяти одна одній в організації роботи магазину-кафе, шляхом:
- представлення товару кожної зі сторін перед потенційними покупцями,
- забезпечення можливості прийняття партій товару від постачальників кожної зі сторін,
- забезпечення продажу товару покупцям від імені кожної зі сторін,
- забезпечення проведення розрахункових операцій від імені кожної зі сторін.
84. Однак Суд зауважує, що чинне законодавство України не передбачає можливості передачі трудових ресурсів між суб`єктами господарювання на підставі договору про співпрацю (партнерство).
Відповідно до статті 24 КЗпП України, трудові відносини між працівником та роботодавцем виникають лише за умови укладення трудового договору, який оформлюється, як правило, у письмовій формі.
Згідно статті 21 КЗпП України, трудовий договір є основною правовою формою оформлення трудових відносин між працівником і роботодавцем. За цим договором працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену трудовим договором, дотримуючись правил внутрішнього трудового розпорядку, а роботодавець - виплачувати заробітну плату і забезпечувати належні умови праці.
Залучення працівників одного підприємства до виконання роботи на іншому підприємстві можливе лише за умови офіційного переведення працівника відповідно до статті 32 КЗпП України або оформлення роботи за сумісництвом згідно зі статтею 102-1 КЗпП України.
У випадку, якщо працівник фактично виконує трудові функції на користь іншого роботодавця, але без укладення трудового договору, це може свідчити про наявність прихованих трудових відносин, що є порушенням трудового законодавства і, відповідно до статті 265 КЗпП України, є підставою для застосування до такого суб`єкта відповідальності у вигляді штрафу.