ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 березня 2025 року
м. Київ
справа № 947/35581/20
провадження № 61-4078св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп",
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: державний реєстратор Комунального підприємства "Агенція реєстраційних послуг" Манюта Сергій Васильович, Юридичний департамент Одеської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" на постанову Одеського апеляційного суду від 08 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Дришлюка А. І., Сегеди С. М., Драгомерецького М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" (далі - ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп", треті особи, які не заявляють самостійних вимоги щодо предмета спору: державний реєстратор Комунального підприємства "Агенція реєстраційних послуг" Манюта Сергій Васильович (далі - державний реєстратор Манюта С. В.), Юридичний департамент Одеської міської ради, про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, скасування запису про право власності та відновлення становища.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 22 січня 2008 року ОСОБА_2 (матір позивача, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ), уклала з Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк", банк) іпотечний договір, за умовами якого передала в іпотеку банку квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 на забезпечення виконання позивачем зобов`язань за договором кредиту від 22 січня 2008 року № 11286756000 .
08 грудня 2011 року між АКІБ "УкрСиббанк", назву якого змінено на Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк", (далі - ПАТ "УкрСиббанк, банк") та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором від 22 січня 2008 року № 11286756000.
Надалі ПАТ "Дельта Банк" відступило право вимоги за кредитним договором від 22 січня 2008 року № 11286756000 ТОВ "ФК "Дніпрофінанс груп" на підставі договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 11 січня 2018 року № 99/К. За умовами цього договору відступлено право іпотекодержателя на користь ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" за іпотечним договором від 22 січня 2008 року.
26 лютого 2018 року державний реєстратор Одеської обласної Філії Комунального підприємства "Центр державної реєстрації" Іскров О. В. (далі - державний реєстратор Іскров О. В.) здійснив державну реєстрацію речових прав на іпотечну квартиру за ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп", що стало підставою для звернення ОСОБА_2 до суду з позовом до державного реєстратора Іскрова О. В., треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Юридичний департамент Одеської міської ради, ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп", про визнання неправомірним та скасування рішення (справа № 520/4401/18).
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2018 року у справі № 520/4401/18 позов ОСОБА_2 задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Іскрова О. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26 лютого 2018 року № 39877858.
Скасовано запис № 25022594 в Державному реєстрі прав на нерухоме майно про проведену державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна - квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп".
Надалі позивач дізнався, що 09 вересня 2019 року державний реєстратор
Манюта С. В. повторно, з тих самих підстав, що і державний реєстратор Іскров О. В., здійснив державну реєстрацію прав та їх обтяжень на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп".
Посилаючись на те, що зазначене рішення державного реєстратора Манюти С. В. є незаконним, що встановлено у рішенні Київського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2018 року у справі № 520/4401/18, яке набрало законної сили, ОСОБА_1 просив визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 48583540 від 09 вересня 2019 року прийняте державним реєстратором Манютою С. В. про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна квартиру, загальною площею 62,4 кв. м., житловою площею 36,8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп"; скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності № 33134949 від 05 вересня 2019 року стосовно об`єкта нерухомого майна квартири, за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 190988675 та припинити речові права ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп"; відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом внесення запису про право власності до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1, за померлою ОСОБА_2 .
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 02 червня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішуючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що приймаючи рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" державний реєстратор дотримався вимог Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127).
Відхиляючи посилання позивача на те, що відповідач не мав права на позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, без укладення окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, суд виходив з того, що договір іпотеки від 22 січня 2008 року, укладений між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2, містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя (пункт 5), тобто сторони досягли згоди щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб, що є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно.
Суд не взяв до уваги посилання ОСОБА_1 на те, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбулося з порушенням вимог Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", оскільки позивач не довів, що у власності ОСОБА_2 відсутнє інше житло.
Постановою Одеського апеляційного суду від 08 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 02 червня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову.
Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 48583540 від 09 вересня 2019 року 14:19:26, прийняте державним реєстратором Манютою С. В. про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна квартиру, загальною площею 62,4 кв. м, житловою площею 36,8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп".
Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності № 33134949 від 05 вересня 2019 року 18:14:35, стосовно об`єкта нерухомого майна квартири за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна, 1909886751101 та припинено речові права ТОВ "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп".
Відновлено становище, яке існувало до порушення, шляхом внесення запису про право власності до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на об`єкт нерухомого майна за адресою: за адресою: АДРЕСА_1 за померлою ОСОБА_2 .
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що згідно з умовами договору іпотеки від 22 січня 2008 року передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання здійснюється на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Закону України "Про іпотеку"
(пункт 5.2.1); отримання іпотекодержателем права продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу від імені іпотекодавця здійснюється на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України "Про іпотеку"
(пункт 5.2.2).
Тобто, умовами іпотечного договору від 22 січня 2008 року визначено, що позасудовий спосіб врегулювання спору між сторонами, в тому числі передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки здійснюється лише за умови укладення сторонами окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
Зазначене дає підстави для висновку про те, що у державного реєстратора були відсутні підстави для здійснення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.
Крім того, суд першої інстанції не врахував, що позивач постійно проживає у квартирі, загальною площею 62,4 кв. м, розташованій за адресою: АДРЕСА_1, яка є його єдиним житлом, а тому дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті". Доказів на спростування зазначеного ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" не надало.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У березні 2024 року ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 08 лютого 2024 року у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права, без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18 вересня 2023 року у справі № 363/2337/19, від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19, від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц, від 22 травня 2019 року у справі № 490/3505/17, від 13 червня 2018 року у справі № 758/8549/15-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 10 липня 2023 року у справі № 757/11526/19-ц, від 04 липня 2023 року у справі № 641/8266/16-ц, від 18 квітня 2023 року у справі № 674/839/21, від 19 червня 2023 року у справі № 521/4328/16 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
Касаційна скарга обґрунтована тим, що вирішуючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що згідно зі статтею 36 Закону України "Про іпотеку", у редакції чинній на час укладення договору іпотеки від 22 січня 2008 року, сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до пункту 4.2.3 іпотечного договору від 22 січня 2008 року звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі позасудового врегулювання відповідно до умов цього договору та Закону України "Про іпотеку".
Договір іпотеки від 22 січня 2008 року містить розділ 5 "Застереження про задоволення вимог іпотекодержателя". Тобто, відповідне застереження про можливість позасудового врегулювання спору, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, що є достатньою правовою підставою для реєстрації за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки без укладення окремого договору.
Крім того, помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що на спірні правовідносини поширюється дія Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", оскільки дія зазначеного закону не поширюється на позасудовий спосіб захисту.
Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що обраний ОСОБА_1 спосіб захисту порушеного права, а саме скасування державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп", не є ефективним.
Належним способом захисту прав та інтересів позивача, яка спадкоємця після смерті ОСОБА_2, є звернення до суду з позовом про витребування майна на підставі статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
У червні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Глазов О. В., у якому він просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 21 березня 2024 року касаційну скаргу ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" на постанову Одеського апеляційного суду від 08 лютого 2024 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2024 року (після усунення недоліків) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" з підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано з Київського районного суду м. Олдеси матеріали цивільної справи № 947/35581/20; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
У червні 2024 року матеріали справи № 947/35581/20 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених
у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення,
а оскаржувані судові рішення - без змін.