ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 березня 2025 року
м. Київ
справа № 757/4851/23
провадження № 61-14022св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - Державне управління справами,
третя особа - керівник управління культурно-мистецького та природно-заповідного фонду Державного управління справами Іванущак Іван Миколайович;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пшенишної Вікторії Вікторівни на рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 листопада 2023 року у складі судді Ільєвої Т. Г. та постанову Київського апеляційного суду
від 07 серпня 2024 року у складі колегії суддів: Мостової Г. І., Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
Державного управління справами, третя особа - керівник управління культурно-мистецького та природно-заповідного фонду Державного управління справами Іванущак І. М., про поновлення на роботі, стягнення нарахованих, але
не виплачених коштів та середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовна заява мотивована тим, щона підставі рішення другого засідання конкурсної комісії по проведенню конкурсу на посаду генерального директора Некомерційної організації в формі приватної установи "Національний культурний центр України у місті москві" (далі - Центр) від 13 червня 2017 року, його заяви, розпорядження керівника Державного управління справами від 25 липня
2017 року № 21-П, контракту від 25 липня 2017 року № 07.6-2-39 його призначено генеральним директором Центру.
Розпорядженням керівника Державного управління справами від 26 січня
2021 року № 08-П він звільнений з посади генерального директора Центру згідно з пунктом 8 статті 36 КЗпП України. Підстава: доповідна записка керівника управління культурно-мистецького та природно-заповідного фонду Державного управління справами Іванущака І. М. від 12 січня 2021 року № 02/10/2/21.
Позивач вважав своє звільнення незаконним, так як з доповідною запискою керівника управління культурно-мистецького та природно-заповідного фонду
Іванущака І. М. та з розпорядженням керівника Державного управління справами Лисого І. В. офіційно не ознайомлений, приїхати до м. Києва не міг, так як у зв`язку з пандемією коронавірусу кордон України з росією, а також європейськими державами було закрито. Також у цей час перебував на лікарняному з 28 січня 2021 року по 03 лютого 2021 року, що підтверджується листком тимчасової непрацездатності від 03 лютого 2021 року.
Посилаючись на викладене, з урахуванням уточнень, ОСОБА_1 просив суд:
- скасувати розпорядження керівника Державного управління справами
від 26 січня 2021 року № 08-П про його звільнення 27 січня 2021 року з посади генерального директора Центру;
- поновити його на посаді генерального директора Центру з 27 січня 2021 року;
- стягнути з Державного управління справами на його користь 1 142 906 грн
35 коп., що складається з: суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 929 174 грн 96 коп.; заборгованості по заробітній платі нарахованих, але
не виплачених під час звільнення, у розмірі - 143 575 грн 96 коп.; 3 % річних
у розмірі - 9 936 грн 24 коп.; втрат від інфляції - 60 219 грн 31 коп.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду м. Києві від 20 листопада 2023 року
у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що Центром, керівником якого був ОСОБА_1, допущено заборгованість з виплати заробітної плати та сплати податків, а також допущено зростання обсягів кредиторської заборгованості, що стало підставою для звільнення позивача. Відповідачем не доведено правомірності підстав звільнення позивача, а тому наказ про звільнення його з роботи прийнято з порушенням норм трудового законодавства. Разом з тим, позивач пропустив строк позовної давності звернення до суду з цим позовом, а тому позов задоволенню не підлягає.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 07 серпня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пшенишної В. В. задоволено частково. Апеляційну скаргу Державного управління справами задоволено.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 листопада 2023 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено з інших правових підстав.
Компенсовано Державному управлінню справами за рахунок держави судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 610 грн 40 коп.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 з інших правових підстав, суд апеляційної інстанції, виходив із доведеності факту виникнення у підприємства, керівником якого був позивач, заборгованості з виплати заробітної плати, податків, зборів та інших обов`язкових платежів, що є достатньою підставою для його звільнення відповідно до пункту 8 частини 1 статті 36 КЗпП України з підстав, передбачених підпунктами 3,
8 пункту 26 контракту. Роботодавцем дотримано вимоги трудового законодавства при звільненні ОСОБА_1 та не порушено його трудових прав. Доказів підтвердження незаконності його звільнення позивач не надав.
Щодо стягнення заборгованості по заробітній платі, то суд вказав, що Державне управління справами не є суб`єктом нарахування та виплати такої плати, оскільки нараховується за рахунок частки доходу, одержаного Центром, який є юридичною особою, у результаті його господарської діяльності. Також відсутні підстави для задоволення вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 3 % та інфляційних витрат, оскільки такі вимоги є похідними від основної вимоги.
Крім того, з урахуванням положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", апеляційний суд вважав, що ОСОБА_1 не пропущено строк звернення до суду з указаним позовом. Судом першої інстанції помилково застосовано статтю 267 ЦК України, так як строки, передбачені статтею 233 КЗпП України, не є строками позовної давності, що регулює ЦК України. При цьому посилався на відповідну практику Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Пшенишна В. В., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої і постанову суду апеляційної інстанцій скасувати, прийняти нову постанову про задоволення позову ОСОБА_1 .
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Пшенишної В. В., з підстав, передбачених пунктами 1, 3, частини другої статті 389 ЦПК України у вищевказаній справі. Витребувано матеріали з суду першої інстанції.
У січні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2025 року справу за позовом
ОСОБА_1 до Державного управління справами, третя особа - керівник управління культурно-мистецького та природно-заповідного фонду Державного управління справами Іванущак І. М., про поновлення на роботі, стягнення нарахованих, але не виплачених коштів та середнього заробітку за час вимушеного прогулупризначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Пшенишної В. В. мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, не врахувавши статтю 20 Закону України "Про оплату праці", пункт 18 контракту, укладеного між позивачем та відповідачем, дійшов помилкового висновку про те, що Державне управління справами не є суб`єктом нарахування та оплати заробітної плати. Вважає, що судом першої інстанції було правильно визначено, що саме Державне управління справами виступило роботодавцем, уклало контракт про прийняття на роботу,
а Центр був лише місцем роботи позивача.
Позивач постійно повідомляв відповідача про наявність заборгованості із заробітної плати працівникам та зростання кредиторської заборгованості, про їх причини. Вирішення вказаних питань, неможливо було вирішити без погодження з відповідачем на отримання кредитних коштів, яке відповідач не надав.
Також представник позивача зазначає, про відсутність висновку Верховного Суду щодо правильного розуміння терміну "Роботодавець", чи тотожне воно особі, яка має зобов`язання по виплаті заробітної плати, чи особі, з якою укладено трудовий договір (контракт), враховуючи норми статті 21 КЗпП України, пункт 7 постанови Кабінету Міністрів України "Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору" від 19 березня 1994 року № 170, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці".
Враховуючи наведене, представник позивача вважала, що звільнення
ОСОБА_1 відбулось з порушенням норм трудового законодавства, посилаючись на практику Верховного Суду.
Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу
У грудні 2024 року від Державного управління справами подано відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що відповідно до пункту 18 контракту, укладеного між ними та позивачем, за виконання обов`язків, передбачених цим контрактом, керівникові нараховується заробітна плата за рахунок частки доходу, одержаного Центром у результаті його господарської діяльності, виходячи з установлених керівнику посадового окладу і фактично відпрацьованого часу. Відповідно до норм законодавства України саме на Державне управління справами, як орган управління майном Центру, покладено обов`язок щодо призначення на посаду керівника такого центру шляхом укладення з ним контракту. Проте, ні статутом Центру, ні контрактом
не передбачено обов`язку Державного управління справами нараховувати та виплачувати заробітну плату позивачу, оскільки така плата нараховується за рахунок частки доходу, отриманого центром, у результаті його господарської діяльності. З вказаними положеннями позивач погодився, підписавши контракт. Крім того, позивач не перебував у штаті Державного управління справами, облік його трудової діяльності відповідач не вів, трудова книжка ОСОБА_1 зберігалася у Центрі, що підтверджується доказами, наявними у матеріалах справи. Вважають, що постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою, ухваленою відповідно до вимог чинного законодавства України.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
16 січня 2003 року Кабінетом Міністрів України прийнято "Про передачу Культурного центру України у м. москві в управління Державному управлінню справами" № 32.
Розпорядженням керівника Державного управління справами від 31 березня 2003 року № 153 затверджено статут Культурного центру України в москві.
Указом Президента України "Про надання культурному центру України у
м. москві статусу національного" від 08 лютого 2010 року № 140 культурному центру України у м. москві надано статус національного, і центр перейменовано в національний культурний центр України у м. москві.
Відповідно до статуту Національного культурного центру України в москві, затвердженим розпорядженням керівника Державного управління справами
від 17 листопада 2016 року № 301, Національний культурний центр України у
м. москві - некомерційна організація в формі приватної установи, діяльність якої спрямована на досягнення соціальних і культурних результатів, визначених статутом, і не має на меті отримання прибутку та його розподілу між учасниками (том 1, а. с. 72-83).
Національний культурний центр України у м. москві здійснює свою діяльність під загальним керівництвом глави дипломатичного представництва України в російській федерації та Міністерства культури і мистецтв України, як передбачено статтею 2 Угоди між Кабінетом Міністрів України і урядом російської федерації про заснування та умови діяльності інформаційно-культурних центрів
від 27 лютого 1998 року.
25 липня 2017 року між Державним управлінням справами (орган управління майном) та ОСОБА_1 укладено контракт № 07.6-2-39 про те, що
ОСОБА_1 призначено на посаду генерального директора Центру
(том 1, а. с. 59-67) (далі - контракт).
Розпорядженням керівника Державного управління справами від 25 липня
2017 року № 21-П за результатами конкурсного відбору, проведеного відповідно до Закону України "Про культуру", генеральним директором Центром строком на п`ять років призначено ОСОБА_1 та укладено з ним контракт від 25 липня 2017 року.
Пунктом 1 контракту визначено, що керівник зобов`язується безпосередньо і через адміністрацію Центру здійснювати поточне управління Центром, забезпечувати статутну діяльність Центру, ефективне використання і збереження закріпленого за Центром державного майна.
Керівник здійснює здійснення поточного керівництва Центром, організації його виробничо-господарської, соціально-побутової та іншої діяльності відповідно до мети та предмету діяльності Центру, а також забезпечення виконання завдань Центру, передбачених законодавством, статутом Центру та цим контрактом (пункт 6 контракту від 25 липня 2017 року).
Згідно з пунктом 6 контракту керівник здійснює поточне керівництво Центром, організації його виробничо-господарської, соціально-побутової та іншої діяльності відповідно до мети та предмету діяльності Центру, а також забезпечення виконання завдань Центру, передбачених законодавством, статутом Центру та цим контрактом.
За змістом пункту 14 контракту керівник має право діяти від імені Центру, укладати господарські та інші угоди з урахуванням обмежень, передбачених законодавством України, документами Органу управління майном, статутом Центру та цим контрактом.
Пунктом 4.3 Статуту Центру визначено, що згідно із законодавством з Державного бюджету України Центру може надаватися фінансова підтримка (допомога) і можуть виплачуватися витрати на проведення Центром заходів у сфері культури і мистецтв (далі - Статут).
Для часткового відшкодування витрат Центр має право надавати платні послуги згідно із цим статутом і чинним законодавством (пункт 4.4 Статуту).
Центр користується майном, переданим йому Органом управління майном,
а також отриманими коштами відповідно до чинного законодавства, статутної мети та предмета діяльності (пункт 5.3 Статуту).
Центр має право відчужувати, надавати в оренду основні фонди, списувати матеріальні активи, а також необоротні матеріальні активи, отримувати кредити виключно за попереднім письмовим погодженням з Органом управління майном та відповідно до чинного законодавства (пункт 5.4 Статуту).
Згідно з пунктом 9.1 Статуту культурно-інформаційна діяльність Центру здійснюється на некомерційній основі. Для часткового відшкодування витрат Центр має право: надавати платні послуги, стягувати плату за відвідування заходів, які він проводить, за навчання на курсах української мови та інші види якості, не заборонені чинним законодавством російської федерації; здійснювати роздрібну торгівлю періодичними виданнями, каталогами, програмами, книгами, картинами і репродукціями, сувенірною продукцією, пластинками, компакт-дисками, іншою аудіо- та відеопродукцією незалежно від способу запису інформації, а також іншими предметами (товарами), безпосередньо пов`язаними з діяльністю Центру та проведеними ним заходами, за умови, що перелічені предмети (товари) не будуть продаватися Центром через торговельну мережу російської федерації та будуть дотримані правила торговельної діяльності та законодавство російської федерації, у тому числі про інтелектуальну власність; утримувати для обслуговування відвідувачів Центру книжкові магазини, ресторани, кафе, кафетерії та сувенірні кіоски, а також житловий комплекс для тимчасового проживання гостей Центру і стягувати за проживання плату, розмір якої затверджується Органом управління майном.
Відповідно до пункту 9.2 Статуту за погодженням з Органом управління майном Центр покриває свої витрати за рахунок: зборів від продажу квитків на видовищні заходи та інші надані Центром платні послуги; надходжень від фізичних та юридичних осіб за договорами на проведення робіт і надання послуг, у тому числі за оренду приміщень та майна, переданого Центру в оперативне управління; добровільних внесків, благодійних пожертв, подарунків, субсидій; відсотків від вкладів у банки; інших надходжень, не заборонених чинним законодавством.
Чистий фінансовий результат (прибуток), який залишається після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат, витрат на плату праці, відсотків за банківськими кредитами, податків та інших платежів до бюджетів і державних цільових фондів, використовується Центром у порядку, затвердженому фінансовим планом, та згідно із чинним законодавством (пункт 9.3 Статуту).
Генеральний директор несе відповідальність за результати діяльності Центру, виконання розпоряджень Органу управління майном, виконання фінансових планів, дотримання чинного законодавства (пункт 8.7 Статуту).
Генеральний директор несе персональну відповідальність за сплату Центром передбачених законодавством податків та інших обов`язкових платежів (пункт 8.9 Статуту).
Таким чином для часткового покриття витрат, зокрема на сплату податків, заробітної плати працівників та інших обов`язкових платежів, Центр має право надавати платні послуги та здійснювати визначену Статутом діяльність, для забезпечення організації якої керівник центру відповідно до контракту та Статуту наділений повноваженнями щодо організації виробничо-господарської діяльності Центру (надавати в оренду основні фонди, укладати господарські та інші угоди,
та ін.).
Розпорядженням керівника Державного управління справами Лисого І.
від 26 січня 2021 року № 08-П звільнено ОСОБА_1 27 січня 2021 року з посади генерального директора Центру згідно з пунктом 8 статті 36 КЗпП України з підстав, передбачених підпунктами 3, 8 пункту 26 контракту від 25 липня
2017 року № 07.6-2-39. Підстава: доповідна записка керівника управління культурно-мистецького та природно-заповідного фонду Державного управління справами Іванущака І. М. від 12 січня 2021 року № 02/10/2/21 (том 1, а. с. 10).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Пшенишної В. В. задоволенню не підлягає.