ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 947/19074/23
провадження № 61-9586св24
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Київська районна адміністрація Одеської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Київської районної адміністрації Одеської міської ради на постанову Одеського апеляційного суду від 15 травня 2024 року в складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Дришлюка А. І., Сегеди С. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання права користування житловим приміщенням та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Київської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання права користування житловим приміщенням та зобов`язання вчинити певні дії.
В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 зазначала, що її батьку ОСОБА_2 на сім`ю, яка складалася з трьох осіб, рішенням виконавчого комітету Жовтневої районної ради народних депутатів м. Одеси від 20 березня 1987 року № 110 видано ордер від 10 квітня 1987 року серії ЖР № 1355 на право заняття трьох кімнат, загальною площею 39,47 кв. м, у квартирі (окремій) АДРЕСА_1 (далі - квартира).
Позивач стверджувала, що вселилася до спірної квартири разом зі своєю сім`єю і як член сім`ї безперервно проживає у ній з 01 липня 1987 року, виконує всі обов`язки наймача цього житла. Іншого житла у неї немає.
Позивач, посилаючись на те, що відповідач відмовив їй у переоформленні на неї особового рахунку, а також на те, що вона набула право на користування спірною квартирою, просила суд визнати за нею право користування спірною квартирою та зобов`язати Київську районну адміністрацію Одеської міської ради укласти з нею договір найму житла, а саме спірної квартири, та переоформити на її ім`я особовий рахунок.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Київський районний суд м. Одеси рішенням від 07 серпня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що жодних належних та допустимих доказів факту постійного проживання у спірній квартирі позивач не надала, письмових документів, що підтверджують вказану обставину, не надала, а наявний у матеріалах справи акт від 08 червня 2023 року не може, на думку суду, безспірно посвідчувати факт безперервного проживання позивача у спірній квартирі. Також у судовому засіданні не встановлено та перевірено підстав реєстрації позивача в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2, факту її проживання/не проживання у вказаному приміщенні протягом майже 19 років, виділення окремої кімнати чи койкомісця тощо.
Одеський апеляційний суд постановою від 15 червня 2024 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 серпня 2023 року скасував та постановив у справі нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Визнав за ОСОБА_1 право користування спірною квартирою.
В іншій частині позовних вимог відмовив.
Встановив порядок виконання цієї постанови, згідно із яким ця постанова є підставою для укладання договору найму із ОСОБА_1 та переоформлення особового рахунку на неї.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючі позовні вимоги, суд апеляційної інстанції керувався тим, що ОСОБА_3 була членом сім`ї всіх попередніх наймачів. Іншого нерухомого майна позивач не має, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. ОСОБА_1 постійно проживає у спірній квартирі, що підтверджується актом від 08 червня 2023 року, витягом з особового рахунку від 31 серпня 2015 року № НОМЕР_1 та показами свідків.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
04 липня 2024 року Київська районна адміністрація Одеської міської ради через систему "Електронний суд" подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 15 травня 2024 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У касаційній скарзі заявник посилається на підстави касаційного оскарження, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, а також суд не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 04 квітня 2024 року в справі № 947/1938/22, від 12 червня 2020 року в справі № 755/16392/17, від 15 квітня 2020 року в справі № 466/5057/17, відповідно до яких суд, вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселились до наймача, повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи зареєстровані вони у цьому житловому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. За особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому житловому приміщенні.
Також зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 05 жовтня 2020 року в справі № 607/2905/18, від 11 вересня 2020 року в справі № 608/687/19, щодо застосування статей 356, 367 ЦПК України щодо можливості апеляційного суду приймати нові докази та встановлювати на їх підставі нові обставини.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивач втратила право користування спірною квартирою з моменту переїзду та реєстрації за новою адресою, а саме з 12 жовтня 2004 року. Відсутність реєстрації позивача у спірній квартирі свідчить про відсутність згоди основного квартиронаймача ОСОБА_4 та квартиронаймача ОСОБА_5 на реєстрацію і проживання у спірній квартирі. Крім того, заявник звертає увагу на те, що позивач не надала письмової згоди квартиронаймачів на її вселення у спірну квартиру, передбаченою статтею 65 ЖК України. Також позивач не надала доказів постійного проживання у квартирі та ведення з наймачами спільного господарства.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою від 25 липня 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження та витребував цивільну справу з Київського районного суду м. Одеси.
У серпні 2024 року справу передано до Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2024 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу Київської районної адміністрації Одеської міської ради без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, як таку, що ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Фактичні обставини справи, з`ясовані судами
Рішенням виконавчого комітету Жовтневої районної ради народних депутатів м. Одеси від 20 березня 1987 року № 110 ОСОБА_2 на сім`ю, яка складалася з трьох осіб, видано ордер від 10 квітня 1987 року серії ЖР № 1355, на право заняття трьох кімнат загальною площею 39,47 кв. м у окремій квартирі АДРЕСА_1 . У зазначеному ордері міститься інформація про склад сім`ї ОСОБА_2, а саме: дружина - ОСОБА_4 ; дочка - ОСОБА_6 (позивач) (а. с. 20, 28-31).
Позивач ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (а. с. 8).
ІНФОРМАЦІЯ_1 батько позивача ОСОБА_2 помер (а. с. 19).
Розпорядженням начальника Житлово-експлуатаційного об`єднання Київського району Одеської області, виданим на підставі рішення виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів від 14 липня 1995 року № 582, особовий рахунок на зайняту родиною ОСОБА_2 спірну квартиру переоформлений на ОСОБА_4, тобто на матір позивача. Родина складалася з трьох осіб: ОСОБА_4, її дочка - ОСОБА_1 та онучка ОСОБА_5 (а. с. 17).
Відповідно до витягу з особового рахунку від 31 серпня 2015 року № НОМЕР_1 квартиронаймач ОСОБА_4 проживає у спірній квартирі, склад сім`ї - 3 людини (а. с. 18).
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер чоловік позивача ОСОБА_7 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 померла мати позивачки ОСОБА_4 (а. с. 11).
ІНФОРМАЦІЯ_4 померла дочка позивача ОСОБА_5 (а. с. 16).
Суди встановили, що позивач була зареєстрована у спірній квартирі з 01 липня 1987 року та знята з реєстрації 12 жовтня 2004 року і 25 жовтня 2004 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 5 зв.).
У квітні 2023 року позивач зверталася до відповідача щодо переоформлення особового рахунку на спірну квартиру. Київська районна адміністрація Одеської міської ради листом від 18 квітня 2023 року відмовила позивачу у переоформленні особового рахунку на спірну квартиру, у зв`язку з тим, що вона не зареєстрована за спірною адресою (а. с. 21).
На підтвердження факту постійного проживання у спірній квартирі позивач надала акт про фактичне проживання у спірній квартирі від 08 червня 2023 року, підписаний мешканцями будинку АДРЕСА_3, а саме ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, директором КП ЖКС "Вузівський" Лобачем В. В., відповідно до якого ОСОБА_1 з липня 1987 року постійно (безперервно) проживає за спірною адресою (а. с. 32).
З метою з`ясування обставин у справі і для підтвердження фактів, викладених у акті від 08 серпня 2023 року, суд апеляційної інстанції у судовому засіданні, яке відбулось 15 травня 2024 року, допитав свідків ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_10, які склали присягу свідка та попереджені про кримінальну відповідальність. Вказані особи були підписантами акта про фактичне проживання особи, датованого 08 червня 2023 року.
Свідки ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_10 підтвердили той факт, що ОСОБА_1 проживала у спірній квартирі з 1987 року, нікуди не виїжджала, вони з періодичністю її бачили.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у позивача відсутнє нерухоме майно, яке б належало їй на праві власності (а. с. 77).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду апеляційної інстанцій відповідає вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.
Згідно з частиною першою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Відповідно до частин першої, четвертої, п`ятої статті 9 ЖК України громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або в будинках житлово-будівельних кооперативів. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються у суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Згідно зі статтею 310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, установлених законом.
Відповідно до статті 58 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.
Відповідно до частин першої та другої статті 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.
Відповідно до частин першої та другої статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Згідно зі статтею 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи приписані вони у даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.
Наявність чи відсутність реєстрації сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилася туди як член сім`ї наймача приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.
Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 12 червня 2020 року у справі № 755/16392/17 (провадження № 61-310св19), від 15 квітня 2020 року у справі № 466/5057/17 (провадження № 61-42617св18), від 26 грудня 2024 року у справі № 489/1183/21 (провадження № 61-7939св24).
Статтею 107 ЖК України визначено, що у разі вибуття наймача та членів його сім`ї, договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.
У справі, яка переглядається, встановлено, що позивач ОСОБА_1 була вселена у спірну квартиру як член сім?ї наймача, була зазначена в ордері на вселення, і набула рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням. З 1987 року була зареєстрована за спірною адресою та проживала у спірній квартирі. Іншого нерухомого майна позивач не має, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а. с. 77).
Факт постійного проживання позивача у спірній квартирі підтверджується актом про фактичне проживання ОСОБА_1 від 08 червня 2023 року, згідно з яким позивач з липня 1987 року фактично (безперервно) проживає у спірній квартирі, а також витягом з особового рахунку від 31 серпня 2015 року № НОМЕР_1, згідно із яким ОСОБА_4 (матір позивача) проживає у спірній квартирі із сім`єю, яка складається, крім неї, ще з 2 осіб. Вказаний витяг датований 2015 роком, тобто після того як позивач була знята з місця реєстрації за спірною адресою.
Крім того, факт проживання позивача у спірній квартирі підтверджено показаннями свідків.
Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивач була вселена у спірну квартиру як член сім?ї наймача, була вказана у ордері на вселення, і набула рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням. Сам по собі факт реєстрації за іншим місцем не спростовує цього.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Колегія суддів не бере до уваги доводи касаційної скарги про те, що позивач втратила право користування спірною квартирою з моменту реєстрації за новою адресою (з 12 жовтня 2004 року), оскільки сама по собі відсутність реєстрації у квартирі не спростовує факту проживання позивача у цьому об`єкті. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що відсутність реєстрації сама по собі не може бути підставою для відмови у визнанні права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала та вселилася туди як член сім`ї наймача приміщення.
Посилання відповідача в касаційній скарзі на відсутність згоди основного квартиронаймача ОСОБА_4 та квартиронаймача ОСОБА_5 на реєстрацію і проживання у спірній квартирі є безпідставними, оскільки на підтвердження таких аргументів заявник не надав жодного доказу, а за правилами частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги те, що позивач не надала письмової згоди квартиронаймачів на її вселення у спірну квартиру, не може бути взято колегією суддів до уваги, оскільки спростовується матеріалами справи, а саме ордером на вселення у спірну квартиру.
Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що хтось із колишніх квартиронаймачів оспорював право позивача на користування спірною квартирою.
Щодо доводів касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме щодо прийняття нових доказів та встановлення на їх підставі нових обставин, колегія суддів керується наступним.
У статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Як відомо з матеріалів справи, звертаючись до суду з позовом, позивач на підтвердження своїх вимог подала акт про фактичне її проживання у спірній квартирі від 08 червня 2023 року, підписаний мешканцями будинку АДРЕСА_3, а саме ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, директором КП ЖКС "Вузівський" Лобачем В. В.
Крім того, у суді першої інстанції позивач усно клопотала про допит свідків, які підписали акт. Однак суд першої інстанції не розглянув зазначене клопотання. В апеляційній скарзі позивач посилалась на безпідставну відмову суду першої інстанції у допиту свідків.
Суд апеляційної інстанції під час розгляду справи з метою з`ясування обставин у справі і для підтвердження фактів, викладених у акті від 08 серпня 2023 року, допитав свідків ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_10, які склали присягу та попереджені про кримінальну відповідальність.
Тобто показання свідків не є новим доказом, оскільки вони підтвердили існуючий доказ - акт про фактичне проживання позивача у спірній квартирі.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що, наведені заявником доводи про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, фактично зводяться до незгоди з висновками суду стосовно установлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Таких порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Верховний Суд відхиляє посилання заявника в касаційній скарзі на неврахування судами відповідної судової практики Верховного Суду, так як висновки, зроблені судом апеляційної інстанції по суті вирішення спору, узгоджуються з судовою практикою Верховного Суду у цій категорії справ (частина четверта статті 263 ЦПК України), яка є сталою та сформованою, а відмінність залежить лише від доказування. При цьому Верховний Суд звертає увагу заявника касаційної скарги, що у кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками суду апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.