ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 712/12819/20
провадження № 61-15406св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1, правонаступником якої є ОСОБА_2,
відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_7, ОСОБА_8,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, яка є правонаступником ОСОБА_1, на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 19 червня 2024 року у складі судді Борєйко О. М., додаткове рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 27 червня
2024 року у складі судді Борєйко О. М. та постанову Черкаського апеляційного суду від 08 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Сіренка Ю. В., Гончар Н. І., Фетісової Т. Л., і виходив з такого.
Зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У грудні 2020 року ОСОБА_1, правонаступником якої є ОСОБА_2, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_7, ОСОБА_8, про визнання договору купівлі-продажу недійсним.
2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що вона є співвласницею домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Іншими співвласниками зазначеного домоволодіння є ОСОБА_3, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 .
3. Посилалася на те, що ОСОБА_9 набула право власності на частку 37/100 у вказаному домоволодінні на підставі договору купівлі-продажу
від 24 квітня 2015 року, посвідченого державним нотаріусом Першої черкаської державної нотаріальної контори Лук`яновою Т. І., зареєстрованого в реєстрі за
№ 2-567.
4. Продавцями за указаним договором були ОСОБА_4, ОСОБА_5,
ОСОБА_6, право приватної власності яких виникло на підставі рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 10 грудня 2014 року у справі № 712/9439/14-ц (про визнання права власності на 17/100 частин домоволодіння), а також рішення Соснівського районного суду м. Черкаси
від 02 березня 2015 року у справі № 712/1536/15-ц (про визнання права власності на 37/100 частин житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель і споруд).
5. Однак, постановою Черкаського апеляційного суду від 17 березня
2020 року було скасовано рішення Соснівського районного суду м. Черкаси
від 10 грудня 2014 року у справі № 712/9439/14-ц, а постановою Черкаського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року було скасовано рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 02 березня 2015 року у справі № 712/1536/15-ц.
6. Зауважувала, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 23 лютого 2015 року, яке зареєстровано в реєстрі речових прав на нерухоме майно 23 лютого 2015 року, вона набула право власності на 11/100 часток житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд за адресою:
АДРЕСА_1, які належали померлій ОСОБА_10 (ІНФОРМАЦІЯ_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на підставі свідоцтва про право власності, виданого Соснівським райвиконкомом м. Черкаси від 20 січня
1999 року, зареєстрованого в КП "ЧООБТІ" 20 січня 1999 року за № 12308.
7. Однак, 07 вересня 2018 року КП "ЧООБТІ" у відповідь на її заяву № 87з
від 03 вересня 2018 року повідомило, що за матеріалами інвентарної справи на домоволодіння АДРЕСА_1, проводився розрахунок на приватизацію житлового фонду станом на 24 листопада 1997 року. Прибудови літ. "а6" та літ "а7" не були включені до розрахунку. З урахуванням вказаних прибудов, її частка становить 22/100.
8. Вважала, що протиправне визнання за ОСОБА_4, ОСОБА_5,
ОСОБА_6 права власності на 17/100 домоволодіння та збільшення їх частки з 20/100 до 37/100 домоволодіння за рахунок самовільно добудованих приміщень, порушили її права, як співвласника спірного домоволодіння.
9. Враховуючи наведене, ОСОБА_1, правонаступником якої є ОСОБА_2, просила суд: визнати недійсним договір купівлі-продажу частки у праві власності на будинок від 24 квітня 2015 року, посвідчений державним нотаріусом Першої черкаської державної нотаріальної контори Лук`яновою Т. І., зареєстрований в реєстрі за № 2 -567.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
10. Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 19 червня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним відмовлено.
11. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка не довела належними, достатніми, допустимими, достовірними доказами, що спірним договором купівлі-продажу, письмову нотаріально засвідчену згоду на укладення якого вона надала особисто 16 квітня 2015 року, порушено її права. Крім того, з огляду на те, що визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу не призведе до перерахунку розміру частки позивачки, обраний нею спосіб захисту не відновить її порушені права, не буде ефективним та не відповідатиме завданню цивільного судочинства.
12. Додатковим рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси
від 27 червня 2024 року задоволено заяву ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат. Вирішено стягнути з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_3 судові витрати, пов`язані з наданням професійної правничої допомоги, у розмірі 15 000,00 грн.
13. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції вважав, що заявлений відповідачкою їх розмір підтверджений належними та достатніми доказами, а також є співмірним зі складністю справи, часом, витраченим представником відповідачки, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, в тому числі кількістю судових засідань, в яких був присутнім представник, поданих до суду відзиву, доказів та клопотань, наданих представником відповідача в судових засіданнях пояснень та заявлених клопотань.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
14. Постановою Черкаського апеляційного суду від 08 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 19 червня 2024 року та додаткове рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 27 червня 2024 року залишено без змін. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
15. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову. Зазначено, що позивачка оспорює договір, в якому вона не є стороною, на момент вчинення договору вона була законним власником 11/100 часток домоволодіння, доказів про порушення на момент вчинення цього правочину, згода на укладення якого надана нею 16 квітня 2015 року, її законних прав або інтересів, не надано. Заявлені ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн визнані реальними, співмірними та обґрунтованими, а тому з огляду на відсутність заяви ОСОБА_2 про їх зменшення, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув їх з останньої в порядку розподілу судових витрат.
16. Крім того, з огляду на подані ОСОБА_3 докази щодо понесених витрат на правничу допомогу, надану у суді апеляційної інстанції, категорію складності справи, обсяг наданих адвокатом послуг за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, які складають написання відзиву на апеляційну скаргу та участь в одному судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що розумним та достатнім є розмір судових витрат за надану професійну правничу допомогу в сумі 5 000 грн, які підлягають до стягнення з позивачки.
Узагальнені доводи касаційної скарги
17. 14 листопада 2024 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 19 червня 2024 року, додаткове рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 27 червня 2024 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 08 жовтня 2024 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
18. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявниця зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі
№ 9901/172/20, від 01 липня 2021 року у справі № 9901/381/20, від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18, від 01 лютого 2022 року у справі
№ 750/3192/14, від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц, від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 лютого 2021 року у справі № 904/2979/20, у постанові Верховного Суду від 08 березня 2023 року у справі № 127/13995/21 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
19. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не врахували, що відчуження 37/100 частин спірного домоволодіння було здійснено на підставі судових рішень, які в подальшому були скасовані. Вважає, що дії відповідачів щодо подання позовів про визнання права власності на самочинні добудови (справи № 712/1536/15-ц, № 712/9439/14-ц) були спрямовані на зміну розміру часток всіх співвласників домоволодіння, а тому є недобросовісними.
20. Договір купівлі-продажу суперечить вимогам цивільного законодавства, оскільки на підставі нього було відчужено частку у праві власності на домоволодіння, яка не належала продавцям та була набута ними у порушення вимог частини четвертої статті 357 Цивільного кодексу України.
21. Вважає, що судовими рішеннями у справах № 712/1536/15-ц,
№ 712/9439/14-ц підтверджено факт порушення її прав, як співвласника спірного домоволодіння. З урахуванням протиправного збільшення частки відповідачів у спірному домоволодіння за рахунок самовільно добудованих приміщень, вона позбавлена можливості корегувати належну їй частку (22/100 частини).
22. Зауважує, що оскільки відповідачі не зазначили про можливість використання і законного набуття 20/100 частин домоволодіння (приватизована частина), наявні підстави для визнання недійсним оспорюваного договору в цілому. Визнання недійсним договору у частині відчуження 17/100 частин спірного домоволодіння також могло поновити порушені права співвласників.
23. Вважає, що з огляду на складність справи, суть спору та характер здійснених адвокатом дій, заявлені відповідачкою судові витрати на професійну правничу допомогу є неспівмірними, а тому, з урахуванням принципів розумності та справедливості, підлягають зменшенню.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
24. Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків.
25. Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2025 року поновлено
ОСОБА_2 строк на касаційне оскарженнярішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 19 червня 2024 року, додаткове рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 27 червня 2024 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 08 жовтня 2024 року, відкрито касаційне провадження у справі № 712/12819/20, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
26. 04 лютого 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
27. 04 лютого 2025 року ОСОБА_3, від імені якого діє адвокат
Манзар Т. В., через підсистему "Електронний суд", подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на необґрунтованість доводів скарги, просить суд відмовити у її задоволенні.
28. Відзив на касаційну скаргу обґрунтований посиланням на те, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність порушеного права позивачки, яке підлягало б захисту в судовому порядку. Зазначає, що ОСОБА_2 не є стороною оспорюваного договору купівлі-продажу. Водночас, як співвласник спірного домоволодіння, особисто засвідчила, що їй відомо про продаж саме 37/100 часток домоволодіння та відмовилась від переважного права на купівлю частки. Більш того, згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 23 лютого 2015 року, ОСОБА_1, як правонаступник ОСОБА_2, набула право власності на 11/100 часток спірного домоволодіння. Право відповідачів на продаж 37/100 часток домоволодіння визнавала і ОСОБА_10, правонаступником якої є позивачка, оскільки була особисто присутня у нотаріуса.
29. Крім того, зауважує, що вона оскаржила до Верховного Суду постанову Черкаського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року у справі
№ 712/1536/15-ц та Верховним Судом було констатовано, що відмова у задоволенні позову ОСОБА_4 ОСОБА_6, ОСОБА_5 не є безумовною підставою для припинення її права власності на спірне нерухоме майно та внесення змін до реєстру права власності.
30. Додатково просить стягнути на її користь судові витрати на професійну правничу допомогу, понесені нею у суді касаційної інстанції у розмірі 6 000,00 грн.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
31. Згідно з відповіддю КП "Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації" № 324 від 15 травня 2024 року, станом на 01 січня 2013 року право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 зареєстровано за: ОСОБА_10, на підставі свідоцтва про право власності на житло б/н, виданого Соснівським районним виконавчим комітетом 20 січня
1999 року, розмір частки - 11/100; ОСОБА_4, ОСОБА_12, ОСОБА_5, на підставі свідоцтва про право власності на житло б/н, виданого Соснівським районним виконавчим комітетом 20 січня 1999 року, розмір частки - 1/5; ОСОБА_8, на підставі свідоцтва про право власності на житло б/н, виданого Соснівським районним виконавчим комітетом 20 січня 1999 року, розмір частки - 33/100; ОСОБА_13, на підставі свідоцтва про право власності на житло б/н, виданого Соснівським районним виконавчим комітетом 20 січня 1999 року, розмір частки - 19/100.
32. Відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом
від 23 лютого 2015 року ОСОБА_1 набула право власності на
11/100 часток житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться у АДРЕСА_1, після смерті
ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
33. Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 02 березня 2015 року у справі № 712/1536/15-ц позов ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Черкаської міської ради, Державної реєстраційної служби України про визнання права власності задоволено. Визнано право власності на 37/100 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель і споруд за ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 в рівних частках кожному (тобто 37/300), а саме: на житловий будинок з прибудовами літ. А-1, а, а1, а2, а3, а4, а5, а6, а7, загальною площею 218,5 кв. м, житловою площею
111,10 кв. м, сарай літ. В, гараж літ. Б, рибальня літ. Г, огорожі № 1-7, 10, 11, водоколонка № 8, вигрібна яма № 9, в частку житлового будинку входять приміщення: 1 площею 7,5 кв. м, 4-2 площею 7,6 кв. м, 4-3 площею 18,1 кв. м,
4-4 площею 6,8 кв. м, 4-5 площею 2,1 кв. м, 4-6 площею 2,1 кв. м, 4-7 площею
7,1 кв. м, 4-8 площею 4,1 кв. м.
34. Відповідно до договору купівлі-продажу частки у праві власності на будинок від 24 квітня 2015 року, посвідченого державним нотаріусом Першої черкаської державної нотаріальної контори Лук`яновою Т. І., зареєстрованого у реєстрі за № 2-567, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 передали, а ОСОБА_3 прийняла 37/100 часток в праві власності на житловий будинок з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться у АДРЕСА_1 .
35. 16 квітня 2015 року ОСОБА_1 письмово надала згоду на укладення договору купівлі-продажу, в якій особисто зазначила, що їй відомо про продаж відповідачами: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, 37/100 частин житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1 . Заперечення щодо розміру частки відповідачів та її продажу у неї відсутні.
36. Постановою Черкаського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 02 березня 2015 року у справі 712/1536/15-ц скасовано. В задоволенні позову ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Черкаської міської ради, Державної реєстраційної служби України про визнання права власності відмовлено.
37. Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, інша частина домоволодіння належить: 19/100 частки - ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Першою черкаською державною нотаріальною конторою 18 квітня 2014 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2-510; 33/100 частки - ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право власності, виданого Соснівським районним виконавчим комітетом від 30 жовтня 2008 року.
38. 07 вересня 2018 року КП "Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації" у відповідь на заяву ОСОБА_1 № 87з від 03 вересня
2018 року повідомило, що за матеріалами інвентарної справи на домоволодіння у АДРЕСА_1 проводився розрахунок на приватизацію житлового фонду станом на 24 листопада 1997 року; прибудови літ. "а6" та
літ "а7" не були включені до розрахунку; з урахуванням вказаних прибудов, частка ОСОБА_10, а отже і ОСОБА_1, як спадкоємиці, становить 22/100.
39. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_1 . Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 27 вересня 2022 року позивача ОСОБА_1 замінено на її правонаступника - ОСОБА_2 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
40. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.
41. Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
42. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
43. За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
44. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
45. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
46. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
47. Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
48. Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі (частина друга статті 362 ЦК України).
49. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
50. Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
51. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).
52. За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
53. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову.
54. У пункті 56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня
2022 року у справі № 125/2157/19 містяться висновки про те, що вимоги особи, яка в судовому порядку домагається застосування реституції, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину. Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину. Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу. Якщо ж повернення майна відчужувачу не відновлює права позивача, то суд може застосувати інший ефективний спосіб захисту порушеного права в межах заявлених позовних вимог (схожий за змістом висновок викладено в пункті 8.49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21).
55. Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу, ОСОБА_1, правонаступником якої є ОСОБА_2, посилалася на порушення її прав, як співвласника домоволодіння, частка у якому відчужена за таким правочином. Посилалася і на те, що ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 було відчужено частку у праві власності на домоволодіння, яка не належала їм, оскільки була набута у порушення вимог частини четвертої статті 357 ЦК України.
56. Встановивши, що позивачка на момент укладення спірного договору купівлі-продажу була власником 11/100 часток домоволодіння, і внаслідок укладення цього договору, на укладення якого ОСОБА_1 16 квітня 2015 року надала нотаріально посвідчену згоду, її частка не зменшилася, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що права позивачки не можуть вважатись порушеними.
57. Поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, є такою, що суперечить добросовісності та чесній діловій практиці.
58. Посилання касаційної скарги на неврахування судами попередніх інстанцій встановленого в судовому порядку (справи № 712/1536/15-ц, № 712/9439/14-ц) факту відсутності у відповідачів права власності на 37/100 частин спірного домоволодіння не свідчить про наявність правових підстав для захисту прав позивачки, якій належить частка у праві власності на домоволодіння у розмірі 11/100, що зокрема встановлено постановою Черкаського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року у справі № 712/1536/15-ц.
59. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин, змістом заявлених позовних вимог, нормами права, які підлягають до застосуванню, надав належну правову оцінку суперечливій поведінці позивачки і наявним у матеріалах справи доказам та дійшов загалом правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним.
60. Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
61. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
62. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин та заявлених позивачкою вимог, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які вона посилається у касаційній скарзі.
63. В частині доводів касаційної скарги щодо неспівмірності розміру стягнутих на користь ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів зазначає наступне.
64. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
65. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв`язку із реалізацією права на судовий захист або у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
66. Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду
від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
67. Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
68. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).
69. Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
70. Оцінивши надані ОСОБА_3 докази понесення судових витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, їх реальність, фактичність та неминучість, з огляду на відсутність заяви позивачки про зменшення їх розміру, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, дійшов загалом обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для їх стягнення з позивачки в порядку розподілу судових витрат.
71. Крім того, судом апеляційної інстанції було надано обґрунтовану правову оцінку поданим ОСОБА_3 доказам понесення таких витрат у суді апеляційної інстанції, та з урахуванням категорії складності справи, обсягу наданих адвокатом послуг та кількості проведених засідань, обґрунтовано зменшено їх до 5 000,00 грн.
72. З урахуванням наведеного, доводи заявниці про неспівмірність стягнутих з неї сум, без зазначення з якими послугами та вартістю вона не погоджується, є необґрунтованими.
73. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.
74. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
75. З урахуванням доводів касаційної скарги ОСОБА_2, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень судів попередніх інстанцій.