ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 березня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/10820/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О.А. - головуючий, Баранець О.М., Мамалуй О.О.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Херсона
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2024
(головуючий - Михальська Ю.Б., судді Тищенко А.І., Іоннікова І.А.)
та ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.09.2024
(суддя - Зеленіна Н.І.)
у справі №910/10820/20
за скаргою Квартирно-експлуатаційного відділу міста Херсона
на дії державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) під час виконання рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2020 у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Канал-Тепло Сервіс"
до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Херсона
про стягнення 109 773,26 грн,
ВСТАНОВИВ:
Історія справи
1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.12.2020 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Канал-Тепло Сервіс" (далі - ТОВ "Канал-Тепло Сервіс", стягувач) задоволено частково; стягнуто з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Херсона (далі - боржник) на користь ТОВ "Канал-Тепло Сервіс" 81 829,33 грн. основного боргу, 13 722,61 грн пені, 1 309, 26 грн інфляційних втрат, 2 767,25 грн 3% річних, 1 907, 78 грн судового збору та 5441,40 грн витрат на правову допомогу. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
2. 11.01.2021 на виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва було видано наказ.
3. Боржник подав до Господарського суду міста Києва скаргу на бездіяльність начальника відділу Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), відповідно до якої скаржник просить:
- визнати протиправною бездіяльність начальника відділу Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо не скасування постанови про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 від 02.02.2021;
- визнати неправомірним рішення начальника відділу Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо відмови в задоволенні скарги КЕВ м. Херсона від 11.06.2024 №570/1178, поданої у виконавчому провадженні НОМЕР_1, із підстав передбачених частиною 5 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження";
- зобов`язати начальника відділу Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 від 02.02.2021.
4. Скарга мотивована тим, що відповідно до пункту 1 Положення про квартирно-експлуатаційний відділ міста Херсон, затвердженого наказом начальника Миколаївського КЕУ від 04.06.2024 №70, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Херсона є державною установою та входить до складу Збройних Сил України, а тому судовий наказ мав виконуватися органами казначейства відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників" від 03.08.2011 №845. Боржник наголошує на тому, що державний виконавець не мав підстав для відкриття виконавчого провадження, а зобов`язаний був згідно з пунктом 9 частини 4 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" повернути стягувачу без прийняття до виконання виконавчий документ; у свою чергу ТОВ "Канал-Тепло Сервіс" мало подати виконавчий документ безпосередньо до органів казначейства.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
5. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2024, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2024, відмовлено у задоволенні скарги боржника на дії державного виконавця під час виконання рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2020 у справі №910/10820/20.
6. Судові рішення мотивовано тим, що дії державного виконавця вчинені відповідно до закону, в межах його повноважень і право боржника - Квартирно-експлуатаційного відділу м. Херсона не було порушено. Так, суд зазначив, що боржником у даній справі є державна неприбуткова організація, а згідно норм чинного законодавства держава відповідальна за виконання рішення, ухваленого на користь стягувача у цій справі, проте примусове виконання рішення суду про стягнення коштів з боржника, як з державної організації, в розумінні статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", має відбуватись державним виконавцем в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей встановлених Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
7. Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, боржник, звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
8. Скаржник вважає, що судами неправильно застосовано норми Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та Закону України "Про виконавче провадження", оскільки, як вважає боржник, державний виконавець безпідставно відкрив виконавче провадження з виконання судового рішення у справі, зважаючи на те, що боржник є державною установою і фінансується за державні кошти, отже, виконання судового рішення у справі, необхідно здійснювати з дотриманням Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та порядку виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників від 03.08.2011 № 845.
Скаржник вказує на те, що суди відмовляючи у задоволенні скарги не врахували правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 08.07.2015 у справі № 916/2543/14, щодо порядку виконання судового рішення, в якому боржником є державний орган.
Позиція Верховного Суду
9. Касаційний господарський суд, здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, обговоривши доводи, наведені скаржником у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, надану господарськими судами попередніх інстанцій юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши дотримання судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
10. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
11. Відповідно до ст. 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
12. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
13. Статтею 18 ГПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
14. Відповідно до ч. 1 ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
15. Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
16. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
17. Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
18. Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
19. Умови й порядок виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) визначається приписами Закону України "Про виконавче провадження".
20. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
21. Положеннями частин 1, 2 статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.
22. Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
23. Відповідно до статті 6 Закону України "Про виконавче провадження" у випадках, передбачених законом, рішення щодо стягнення майна та коштів виконуються органами доходів і зборів, а рішення щодо стягнення коштів банками та іншими фінансовими установами. Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. У випадках, передбачених законом, рішення можуть виконуватися іншими органами. Органи та установи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, не є органами примусового виконання.
24. З 01.01.2013 набрав чинності Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", нормами якого встановлені гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження", та особливості їх виконання.
25. За змістом частини 1 статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган, державні підприємство, установа, організація (далі за термінологією цього Закону "державне підприємство"), юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства .
26. У статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" зазначено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
27. Приписами статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" унормований порядок виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства (установи, організації) або юридичної особи, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.
28. Так, статтею 4 цього Закону встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. У разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до п.п. 2-4, 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача.
29. Проаналізувавши вищезазначені положення законодавства можно зробити висновок, що виконання судового рішення, в якому боржником є державне підприємство (установа, організація) або юридична особа, здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей встановлених Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень". Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 912/48/19.
30. З урахуванням вищезазначеного, суди встановили що за змістом пункту 1 Положення про квартирно-експлуатаційний відділ міста Херсон, затвердженого наказом начальника Миколаївського КЕУ від 04.06.2024 №70, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Херсона є юридичною особою, веде самостійний баланс, має реєстраційні рахунки у відділеннях Державної казначейської служби України; є неприбутковою державною установою.
31. Зважаючи на встановлене суди зробили обґрунтований висновок, що боржником у даній справі є державна неприбуткова установа, отже, примусове виконання рішення суду про стягнення коштів з боржника як з державної установи (організації, підприємства), в розумінні статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", має відбуватись державним виконавцем в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей встановлених Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".
32. Касаційний суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій, про відсутність підстав для визнання протиправними дій та бездіяльності начальника відділу Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо не скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, відмови у задоволенні скарги на дії державного виконавця, оскільки, оскаржувані дії державного виконавця вчинені відповідно до закону, в межах його повноважень і права боржника не було порушено.
33. Таким чином, Верховний Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення скарги на дії державного виконавця.
34. Щодо доводів скаржника про неврахування судами правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 08.07.2015 у справі № 916/2543/14, то такі доводи відхиляються Судом оскільки, як вбачається з судових рішень у справі № 916/2543/14 боржником у справі був державний орган, тоді як у справі, що розглядається Судом, боржником є державна установа, тобто, за суб`єктним складом вказані справи є різними, а тому правові висновки у вказаній постанові Верховного Суду України від 08.07.2015 у справі № 916/2543/14, викладено не з подібних правовідносин.
35. Доводи скаржника, про неправильне застосування положень Закону України "Про виконавче провадження" та Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" не знайшли свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, а тому відсутні підстави для скасування судових рішень у справі, прийнятих за наслідками розгляду скарги боржника на дії державного виконавця.
36. Згідно зі статтею 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
37. Враховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені судами, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів зазначає, що судові рішення у справі прийнято із додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування судових рішень, отже, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.