ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 березня 2025 року
м. Київ
cправа №910/5996/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Вронська Г.О. - головуюча, Бакуліна С.В., Баранець О.М.,
за участю секретаря судового засідання Сініцина В.А.,
представників учасників справи:
від позивача: не з`явився,
від відповідача: Свіршкова І.В.,
від третьої особи на стороні позивача: Лещенко О.В.,
від третьої особи на стороні відповідача: Захаров О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Смірнової Алли Сергіївни
на постанову Північного апеляційного господарського суду (Ходаківська І.П., Демидова А.М., Владимиренко С.В.)
від 04.12.2024 (повний текст складений 09.12.2024)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фестланд"
до Міністерства юстиції України,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Смірнова Алла Сергіївна,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління контррозвідувального забезпечення об`єктів критичної інфраструктури та протидії фінансування тероризму Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України,
про визнання незаконним та скасування наказу в частині, скасування державної реєстрації та зобов`язання вчинити дії,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Короткий зміст позовних вимог
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Фестланд" (далі - Позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України (далі - Відповідач) про:
- визнання незаконним та скасування наказу "Про задоволення скарги" від 02.05.2023 №1562/5 за результатами розгляду скарги Головного управління контррозвідувального забезпечення об`єктів критичної інфраструктури та протидії фінансування тероризму Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 10.04.2023 №5/7/1/2-9056, зареєстрованої у Відповідача за №СК-1300-23, у частині пункту 2 щодо скасування в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР ЮО) реєстраційної дії "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу" від 12.01.2023 №1000711070029041683 щодо Позивача, проведеної приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смірновою Аллою Сергіївною, та пункту 6 оскаржуваного наказу в частині виконання пункту 2;
- скасування в ЄДР ЮО реєстраційної дії від 02.05.2023 №1000719950031041683 "Скасування / анулювання реєстраційної дії", яка була проведена Відповідачем щодо Позивача;
- зобов`язання Відповідача поновити в ЄДР ЮО реєстраційну дію від 12.01.2023 №1000711070029041683 "Зміна кінцевого бенефіціарного власника або зміна відомостей про кінцевого бенефіціарного власника" щодо Позивача, проведену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смірновою Аллою Сергіївною.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 провадження у справі №910/5996/24 закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) - спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
3. Ухвала суду першої інстанції, зокрема, мотивована таким:
- визначений статтею 20 ГПК України перелік спорів, які підлягають розгляду за правилами господарського судочинства, є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає. Інакше будь-який спір може бути розглянути судом без визначення його спеціалізації, що суперечить природі розмежування предметної юрисдикційності спорів. У цій справі спір не підпадає під ознаки жодного із спорів, які визначені статтею 20 ГПК України;
- під час визначення підвідомчості (підсудності) справ цієї категорії необхідно керуватися поняттям корпоративних прав, визначеним частиною першою статті 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України). Зважаючи на положення цієї статті, корпоративні права характеризуються ознаками, згідно з якими особа має: частку в статутному капіталі господарської організації; права на участь в управлінні господарською організацією; право на отримання певної частини прибутку (дивідендів) господарської організації. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №925/1321/16;
- позов до Відповідача пред`явлено товариством, яке не є носієм корпоративних прав у розумінні статті 167 ГК України, і між вказаними особами відсутні будь-які корпоративні відносини. Так само в справі відсутній спір між особами, вичерпний перелік яких передбачених приписами пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України, і в цьому спорі як сторона не бере участь учасник (засновник) товариства;
- наказ, прийнятий Відповідачем за наслідками розгляду скарги Служби безпеки України, поданої з підстав дотримання приватним нотаріусом, як суб`єктом державної реєстрації, вимог Закону України "Про санкції" та рішення Ради національної безпеки і оборони України "Про окремі аспекти діяльності релігійних організацій в Україні і застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" від 01.12.2022, є таким, що прийнятий унаслідок реалізації Відповідачем своїх владно-управлінських функцій у сфері нагляду та контролю за законністю рішень, дій та бездіяльності державних реєстраторів, суб`єктів державної реєстрації, які делеговані міністерству державою. Такі висновки кореспондуються із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 11.04.2018 у справі №910/8424/17;
- між Відповідачем і Позивачем відсутній спір про право, у тому числі про майнові права Позивача чи про корпоративні права учасників товариства, про що представник останнього також зазначала у своїх письмових поясненнях;
- розгляд подібних спорів судами господарської юрисдикції без вирішення по суті спору про право, а лише шляхом здійснення перевірки дотримання адміністративних процедур з розгляду скарг міністерством є помилковим, оскільки такий спір між заявником і міністерством сам по собі не може вважатися спором про право. Це пов`язано з тим, що скасування чи нескасування реєстраційної дії або визнання недійсним наказу міністерства не вирішує спір про право (за його наявності). У такому разі не визнається недійсною сама підстава проведення реєстраційної дії - рішення, договір чи, як у цьому випадку, відповідні трастові угоди від 01.12.2022, укладені за законодавством Республіки Кіпр, між ОСОБА_1, як кінцевим бенефіціарним власником, та іншими особами. Втім, вказані особи не є сторонами спору. Вирішення господарським судом питання щодо реєстрації права можливе, якщо така вимога одночасно заявлена з позовною вимогою про належність такого права тій чи іншій особі. Це прямо та імперативно визначено законодавцем у пункті 13 частини першої статті 20 ГПК України. Зробити це в спорі, де відповідачем є лише міністерство, неможливо. Міністерство не є відповідачем у спорі про цивільне право, а може виступати лише співвідповідачем (до якого заявлено похідні вимоги);
- суд відхиляє аргументи Позивача про порушення спірним наказом його приватних прав та законних інтересів щодо повноцінного здійснення управлінської та господарської діяльності, оскільки обмеження на вчинення відповідних дій Позивача зумовлені дією приписів нормативно-правового акта індивідуальної дії - рішення Ради національної безпеки і оборони України "Про окремі аспекти діяльності релігійних організацій в Україні і застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" від 01.12.2022 та нормами Закону України "Про санкції", а не оспорюваним наказом;
- при вирішенні питання щодо можливості розгляду спору за правилами господарського судочинства суд не застосовує правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 21.06.2023 у справі №910/2529/22, оскільки спір у вказаній справі не є тотожним до правовідносин у справі №910/5996/24. Відповідні висновки Верховного Суду зроблені з урахуванням того, що спір стосувався здійснення реєстраційних дій стосовно кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи, який і був позивачем у справі та, відповідно, здійснював захист своїх корпоративних прав у судовому порядку. Натомість у цій справі (№910/5996/24) Позивачем є товариство, що не є власником корпоративних прав і, відповідно, не потребує їх захисту в судовому порядку.
4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2024 апеляційні скарги Позивача, Служби безпеки України та Відповідача задоволено. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 скасовано, а матеріали справи №910/5996/24 передано до суду першої інстанції для продовження розгляду.
5. Суд апеляційної інстанції, зокрема, зазначив:
- наказ Міністерства юстиції України може бути оскаржений до суду згідно з прямою вказівкою закону, і відповідати за таким позовом має саме міністерство (належний відповідач) - як орган влади, що прийняв відповідне рішення (з посиланням на статтю 20 ГК України та статтю 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань");
- Верховний Суд у постанові від 14.01.2021 у справі №910/838/20 дійшов висновку, що спір у справі про визнання неправомірним та скасування наказу Міністерства юстиції України, який стосувався скасування реєстраційних дій у ЄДР ЮО та зобов`язання вчинити дії, заявлений до відповідача - міністерства, не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Крім того, на сьогодні Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду також сформована стала практика, що такі спори (про визнання неправомірним та скасування наказу Міністерства юстиції України, виданого за результатом розгляду скарги на реєстраційні дії, вчинені в ЄДР ЮО) мають розглядатися саме господарськими судами (постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14.08.2019 у справі №826/15468/17, від 06.02.2020 у справі №640/20032/18, від 21.12.2020 у справі №640/12435/19, від 08.07.2021 у справі №640/6595/20);
- правова позиція щодо належності відповідних спорів до господарської юрисдикції підтверджена висновками Верховного Суду (палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду), викладеними у постанові від 11.10.2021 у справі №910/5971/20. У наведеній постанові зазначено про відсутність підстав для відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 10.06.2020 у справі №910/11688/19 та від 08.07.2021 у справі №640/18150/19, щодо можливості вирішення господарським судом спору про скасування наказу Міністерства юстиції України, у якому відповідачем є лише міністерство. Верховний Суд уточнив, що такі спори за своєю суттю є найбільш наближеними до таких, що виникають з корпоративних відносин відповідно до пунктів 3 та 4 частини першої статті 20 ГПК України, оскільки пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, а також виникають з корпоративних прав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та стислий виклад позиції інших учасників справи
6. 27 грудня 2024 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Смірнова Алла Сергіївна (далі - Скаржниця) із використанням підсистеми "Електронний суд" подала касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2024, у якій просить скасувати її повністю, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 у справі №910/5996/24 - залишити без змін; судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покласти на Відповідача.
7. Скаржниця зазначає, що суд апеляційної інстанції не застосував до спірних правовідносин положення статті 96-1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частину першу статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", порушив норми процесуального права - статті 2, 4, 20, 236, 281 ГПК України, а також не надав належної оцінки положенням статей 2-5, 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України):
- суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що розгляд та вирішення спору в справі №910/5996/24 належить до господарської юрисдикції, а законну та обґрунтовану ухвалу суду першої інстанції, згідно з якою справа належить до розгляду в суді адміністративної юрисдикції, скасовано;
- спірний наказ Відповідача є таким, що прийнятий унаслідок реалізації ним владно-управлінських функцій у сфері нагляду та контролю за законністю рішення державного реєстратора, які делеговані Відповідачу державою, за результатами розгляду скарги, поданої іншим суб`єктом владних повноважень - Службою безпеки України, яка, за твердженнями Скаржниці, також реалізовувала владно-управлінські функції у сфері санкційного регулювання (в межах моніторингу ефективності застосованих санкцій, повноваження, які покладені рішенням Ради національної безпеки і оборони України та Указом Президента України щодо такого моніторингу);
- наказом Відповідача від 02.05.2023 №1562/5 корпоративні права Позивача не можуть бути порушені, оскільки повноваження органу управління товариства, який діє від його імені, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які за загальним правилом діяти від імені товариства не мають права;
- спір виник виключно щодо реалізації Відповідачем та Службою безпеки України своїх публічно-владних управлінських функцій, унаслідок чого Відповідач прийняв оскаржуваний наказ, який порушує права та законні інтереси Позивача (юридичної особи), а Позивач звернувся до суду з метою ефективного захисту своїх порушених прав та законних інтересів від порушень з боку цих суб`єктів владних повноважень, що належить до розгляду в порядку адміністративного судочинства;
- спір не може бути кваліфікований як похідний від спору, що виник з корпоративних відносин; за обставинами справи корпоративного спору між будь-якими особами, які є носіями корпоративних прав Позивача, не існує;
- допущені порушення норм процесуального права внаслідок неправильного застосування норм матеріального права виявилися у неправильному визначенні судом апеляційної інстанції суб`єктного складу спірних правовідносин, неправильній оцінці предмета спору та характеру спірних правовідносин, що призведе до розгляду цієї справи судом, який не є судом, встановленим законом, та є порушенням норм статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) як складової права на справедливий суд.
8. 24 лютого 2025 року, у межах встановленого Верховним Судом строку, Відповідач із використанням підсистеми "Електронний суд" подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - залишити без змін.
9. 26 лютого 2025 року, у межах встановленого Верховним Судом строку, Служба безпеки України із використанням підсистеми "Електронний суд" подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - залишити без змін.
10. У судовому засіданні, що відбулося 04 березня 2025 року, представник Скаржниці заявив усне клопотання про передачу справи №910/5996/24 на розгляд палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
11. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, перевірив у межах доводів та вимог касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, з урахуванням викладеного у відзиві, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, виходячи зі встановлених фактичних обставин справи, та дійшов таких висновків.
12. Доводи й аргументи Скаржниці, визначені як підстава касаційного оскарження, зводяться до того, що позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України, скасування в ЄДР ЮО реєстраційної дії, зобов`язання поновити в ЄДР ЮО реєстраційну дію, зважаючи на обставини цієї справи, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
13. Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
14. Відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
15. Стаття 6 Конвенції гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
16. За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) суд, "встановлений законом", має бути утворений безпосередньо на підставі закону, діяти в законному складі в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції.
17. У рішенні від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви №29458/04 та №29465/04) ЄСПЛ вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
18. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
19. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
20. Розмежовуючи юрисдикцію та повноваження адміністративних і господарських судів, Верховний Суд звертає увагу на таке.
21. За змістом положень частини першої статті 2, пункту 7 частини першої статті 4, пункту 1 частини першої статті 19 КАС України до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб кваліфікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та / або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
У цих висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 16.02.2021 у справі №910/2861/18.
22. Отже, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Спір набуває ознак публічно-правового за умови не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (нею) у цих відносинах владних управлінських функцій.
23. Водночас спір є приватноправовим і підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: а) участь у спорі суб`єкта господарювання; б) наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих Цивільним, Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (переважно майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
З наведеного вбачається, що до адміністративної юрисдикції не належить розгляд справ, якщо у спірних відносинах вбачається спір про право.
У цих висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 01.10.2019 у справі №910/3907/18 з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 11.04.2018 у справі №910/8424/17.
24. При цьому саме Велика Палата Верховного Суду є судом, який уповноважений вирішувати юрисдикційні спори (частина шоста статті 303 ГПК України, частина шоста статті 346 КАС України, частина шоста статті 403 Цивільного процесуального кодексу України).
25. Згідно з чиним нормативно-правовим регулюванням у сфері державної реєстрації Міністерство юстиції України та його територіальні органи здійснюють розгляд скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів міністерства у межах компетенції, визначеної Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".
26. Процедура здійснення розгляду скарг Міністерством юстиції України визначена Порядком розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1128 (далі - Порядок №1128).
27. За результатами розгляду скарги у сфері державної реєстрації, у тому числі колегіально, Міністерство юстиції України чи відповідний територіальний орган приймає рішення про задоволення скарги у сфері державної реєстрації або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених законом (пункт 14 Порядку №1128).
28. За змістом частини першої статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
29. Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 ЦК України таким способом захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
30. Згідно з частиною десятою статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" рішення, дії або бездіяльність Міністерства юстиції України та його територіальних органів можуть бути оскаржені до суду.
31. Отже, наказ Міністерства юстиції України може бути оскаржений до суду згідно з прямою вказівкою закону, і відповідати за таким позовом має саме міністерство (належний відповідач) - як орган влади, що прийняв відповідне рішення.
32. У частині тринадцятій статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.
33. Водночас чинне законодавство не визначає прямого обов`язку особи, яка подає позов щодо оскарження рішення Міністерства юстиції України, попередньо чи одночасно звертатися до суду з позовом до особи, за скаргою чи в інтересах якої був прийнятий відповідний наказ про скасування реєстраційної дії. Об`єднання в одній позовній заяві декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги, є правом позивача, а не його обов`язком.
34. Те, що окремі вимоги щодо реєстраційних дій можуть розглядатися в межах однієї справи як похідні від спору, який виник з корпоративних відносин, не виключає право позивача заявляти позов лише з однією вимогою про скасування рішення Міністерства юстиції України, якщо позивач обґрунтовує незаконність спірного наказу порушенням закону саме державним органом під час розгляду скарги. У такому разі окреслена вимога не є похідною від будь-якої іншої вимоги, а є основною вимогою.
35. Вказане узгоджується з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду (палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду) від 11.10.2021 у справі №910/5971/20, на яку також послався суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржувану постанову.
36. У справі №910/5971/20 Верховний Суд також виснував, що відмова в задоволенні позову щодо визнання незаконним наказу Міністерства юстиції України з тих підстав, що така вимога може розглядатися як похідна (а не основна), суперечитиме частині другій статті 55 Конституції України, відповідно до якої конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Таке право є безумовним, тому не може бути обмежене шляхом покладання на позивача обов`язку заявляти додаткові вимоги.
37. У постанові від 14.01.2021 у справі №910/838/20 Верховний Суд дійшов висновку, що спір у справі про визнання неправомірним та скасування наказу Міністерства юстиції України про скасування реєстраційних дій в ЄДР ЮО та зобов`язання вчинити дії, заявлений до відповідача - міністерства, не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
38. На сьогодні також сформувалася усталена практика Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, що такі спори мають розглядатися господарськими судами (постанови від 14.08.2019 у справі №826/15468/17, від 06.02.2020 у справі №640/20032/18, від 21.12.2020 у справі № 640/12435/19, від 08.07.2021 у справі №640/6595/20).
39. У постанові від 11.10.2021 у справі №910/5971/20 Верховний Суд зазначив про відсутність вагомих підстав для відступу від відповідних висновків, уточнивши, що зазначені спори за своєю суттю є найбільш наближеними до таких, що виникають з корпоративних відносин відповідно до пункту 3 та пункту 4 частини першої статті 20 ГПК України, оскільки пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, а також виникають з корпоративних прав у юридичній особі.
40. Суд зауважує, що предметом спору в цій справі (№910/5996/24) є визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України, скасування в ЄДР ЮО реєстраційної дії, зобов`язання поновити в ЄДР ЮО реєстраційну дію.
41. Реєстраційна дія, вчинення якої оскаржувалося до Міністерства юстиції України, здійснювалося щодо Позивача - товариства з обмеженою відповідальністю. Вказане зумовлює існування в нього обґрунтованого інтересу щодо предмета спору.
42. З огляду на мотиви, наведені в цій постанові, Суд вважає, що спір у справі пов`язаний зі створенням, діяльністю та управлінням юридичною особою, отже Позивач обґрунтовано пред`явив позов саме в порядку господарського судочинства.
43. Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки Відповідач, приймаючи оскаржуваний наказ, не мав публічно-правових відносин безпосередньо з Позивачем. Прийняте Відповідачем рішення про скасування реєстраційної дії щодо Позивача ухвалене за скаргою іншої особи.
44. Висновки щодо застосування статті 20 ГПК України, яких дійшов суд апеляційної інстанції, узгоджуються з висновками Верховного Суду (палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду), викладеними в постанові від 11.10.2021 у справі №910/5971/20, які є зрозумілими, послідовними та передбачуваними (прогнозованими), що також підтверджується усталеною судовою практикою (постанови Верховного Суду від 28.11.2024 у справі №910/14022/23, від 18.06.2024 у справі №910/6143/23, від 31.10.2023 у справі №910/10417/22, від 28.09.2023 у справі №910/12545/20, від 09.06.2022 у справі №910/838/20).
45. З урахуванням зазначеного, Суд відхиляє доводи Скаржниці, що спір виник виключно щодо реалізації Відповідачем та Службою безпеки України своїх публічно-владних управлінських функцій.
46. Посилання на те, що спір не може бути кваліфікований як похідний від спору, що виник з корпоративних відносин, також не беруться до уваги. Як вже було зазначено, скасування рішення Міністерства юстиції України може розглядатися як основна вимога, якщо позивач обґрунтовує його незаконність порушенням закону саме державним органом під час розгляду скарги (пункти 34-36 цієї постанови).
47. Суд також звертає увагу, що ухвала Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 у справі №910/5996/24 мотивована, зокрема, з посиланням на поняття корпоративних прав, визначене частиною першою статті 167 ГК України, та висновки Верховного Суду щодо її застосування. Разом із тим статтю 167 виключено з ГК України на підставі Закону України "Про акціонерні товариства" від 27.07.2022 №2465-IX, який набрав чинності 01 січня 2023 року.
48. Верховний Суд погоджується з аргументами, що наведені у відзивах на касаційну скаргу, у тому обсязі, в якому вони узгоджуються з мотивами Суду.
49. Щодо клопотання Скаржниці про передачу справи №910/5996/24 на розгляд палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, Суд звертає увагу на таке.
50. Згідно зі статтею 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
51. Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
52. Частиною четвертою статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного Суду.
53. Отже, призначенням Верховного Суду є насамперед формування правових позицій щодо застосування норм матеріального права та / або дотримання норм процесуального права. Єдність судової практики відіграє важливу роль у забезпеченні однакового правозастосування, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності вирішення спірних ситуацій для учасників справи.
54. Водночас принцип єдності судової практики не є абсолютним, оскільки у протилежному випадку це означало б неможливість суду виправити свою позицію, виключало можливість динамічного розвитку права та суспільних відносин.
55. Відповідно до частини першої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати.
56. Частинами першою-третьою 303 ГПК України встановлено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується більшістю від складу суду, що розглядає справу.
Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати може бути вирішене до прийняття постанови судом касаційної інстанції.
57. Верховний Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від вже сформованої ним правової позиції є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ), висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права, зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільних відносин, наявністю загрози національній безпеці, змінами у фінансових можливостях держави.
58. Водночас Скаржниця не послалася та не обґрунтувала наявність підстав для відступу, зокрема, з наведеного вище переліку.
59. У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Chapman v.United Kingdom" (заява № 27238/95) ЄСПЛ наголосив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом відступ від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави не допускається.
60. Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.
61. З урахуванням викладеного, Суд не вбачає підстав для задоволення клопотання Скаржниці про передачу справи №910/5996/24 на розгляд палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.