ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 522/2922/16-ц
провадження № 61-18747св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Міністерство оборони України, Державна казначейська служба України, Національна поліція України, Генеральна прокуратура України,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року в складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням заяви про зміну підстав позову та збільшення позовних вимог просив стягнути солідарно з Міністерства оборони України, Національної поліції України, Генеральної прокуратури України, Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку 3 187,50 грн на відшкодування майнової шкоди та 21 632 832,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
На обґрунтування позову зазначав, що 25 листопада 2014 року приблизно о 16:30 год невстановлені військовослужбовці НОМЕР_1 окремого штурмового батальйону Сухопутних військ Збройних Сил України (умовне найменування - "військова частина польова пошта НОМЕР_2" або батальйон " ІНФОРМАЦІЯ_1") викрали його з території складських приміщень, розташованих на АДРЕСА_1 .
Того ж дня ці військовослужбовці під конвоєм привезли його до комендатури батальйону " ІНФОРМАЦІЯ_1" (місто Щастя) та закрили у підвальному приміщенні.
Військовослужбовці звинувачували його у пособництві сепаратистам і щоденно застосовували до нього різноманітні засоби фізичного та психологічного насильства - катування, нанесення тілесних ушкоджень, знущання та погрози.
30 листопада 2014 року військовослужбовці перевезли його у смт Новоайдар, передали оперуповноваженому Управління Служби безпеки України в Дніпропетровській області ОСОБА_2, який доставив його у Новоайдарську районну лікарню, де йому діагностували політравму, закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, множинні забої і гематоми м`яких тканин тулуба, верхніх і нижніх кінцівок, забій правого суглоба, закритий перелом променевої кістки, баротравму лівого вуха, ушкодження барабанної перетинки лівого вуха, вогнепальне поранення ноги.
Від отриманих травм він лікувався у період з 02 до 17 грудня 2014 року стаціонарно, з 19 лютого 2014 року по 26 травня 2015 року - амбулаторно. 04 лютого 2015 року йому встановлена інвалідність другої групи.
За фактом його незаконного позбавлення волі 25 листопада 2014 року відкрито кримінальне провадження № 12014130500000571, яке перебуває в провадженні слідчого відділу Новоайдарського РВ ГУМВС України в Луганській області. Досудове розслідування триває.
Враховуючи вчинення військовослужбовцями Збройних Сил України щодо нього вищезазначених незаконних дій, держава Україна повинна відшкодувати спричинену йому шкоду.
З огляду на наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 червня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 13 грудня 2017 року, стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 3 187,50 грн на відшкодування майнової шкоди та 4 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Вищевказані судові мотивовані тим, що позивач був протиправно викрадений, позбавлений волі та утримувався військовослужбовцями батальйону " ІНФОРМАЦІЯ_1" (в/ч польова пошта НОМЕР_2 ). Зазначені особи вчиняли щодо нього протиправні дії, чим завдали майнову та моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню на підставі статті 1174 ЦК України.
Постановою Верховного Суду від 22 травня 2019 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 13 грудня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що в матеріалах справи відсутні належні докази того, що саме військовослужбовці військової частини - польова пошта НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ) вчинили незаконні дії щодо позивача. Розглядаючи справу, суди вийшли за межі позовних вимог, констатуючи порушення статті 13 Конвенції, позбавили іншу сторону можливості надати докази на підтвердження або спростування обставин можливості порушення вказаних прав позивача.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26 серпня 2020 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять беззаперечних доказів і фактів того, що викрадення, перевезення, подальше утримання, допити, катування і повернення позивача було здійснено військовослужбовцями Збройних Сил України, тобто посадовими чи службовими особами Міністерства оборони України.
Постановою Одеського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року скасовано рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 серпня 2020 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 до Служби безпеки України про відшкодування шкоди та провадження у справі в цій частині закрито.
Змінено рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 серпня 2020 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Національної поліції України, Державної казначейської служби України, Генеральної прокуратури України про відшкодування шкоди шляхом викладення мотивувальної частини в редакції постанови апеляційного суду.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована неможливістю задоволення вимог позову, оскільки кримінальне провадження № 12014130500000571 триває, не встановлено, що неправомірні дії щодо позивача вчинено військовослужбовцями Збройних Сил України.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог до Служби безпеки України підлягає скасуванню, оскільки провадження у справі в частині цих вимог було закрито ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 24 січня 2020 року.
Постановою Верховного Суду від 19 квітня 2023 року постанову Одеського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 до держави України в особі Міністерства оборони України та Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 серпня 2020 року, з урахуванням змін за результатами його апеляційного перегляду, та постанову Одеського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 до Національної поліції України, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України про відшкодування шкоди залишено без змін.
Постанова касаційного суду мотивована тим, що апеляційний суд не надав належну оцінку доводам апеляційної скарги, а також основним аргументам позивача, залишив поза увагою те, що позивач звернувся до суду із цивільним позовом про відшкодування шкоди, і саме суд, забезпечуючи право особи на ефективний засіб правового захисту, оцінивши усі надані сторонами докази, зобов`язаний встановити наявність чи відсутність підстав для покладення на державу обов`язку відшкодувати шкоду завдану, на думку позивача, службовими особами органу державної влади.
Відмова у задоволенні вимог ОСОБА_1 про відшкодування шкоди за рахунок держави виключно з посиланням на незавершення кримінального провадження не може бути визнана обґрунтованою.
Постановою Одеського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 серпня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до держави України в особі Міністерства оборони України та Державної казначейської служби України задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, та 3 187,50 грн на відшкодування майнової шкоди.
В решті позову відмовлено.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що з урахуванням наявних у справі доказів знайшов своє підтвердження факт викрадення, перевезення, подальшого утримання, допиту, знущання на підконтрольній Україні території протягом пʼяти днів та повернення ОСОБА_1 невстановленими на час розгляду цієї справи військовослужбовцями Збройних Сил України.
Внаслідок вказаних обставин позивач отримав тілесні та психічні травми, змушений був тривалий час лікуватися, переніс декілька операцій.
Доказів, які з достовірністю підтверджували б відсутність протиправності дій відповідача, відсутність причинного звʼязку, а також вини, відповідач суду не надав, незважаючи на те, що в силу статті 1167 ЦК України тягар доведення цих умов покладено на відповідача.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У грудні 2023 року Міністерство оборони України звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
На обґрунтування касаційної скарги зазначало про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року в справі № 6-440цс16 та у постановах Верховного Суду від 12 березня 2019 року в справі № 920/715/17, від 22 травня 2019 року в справі № 522/2922/16-ц, від 22 травня 2019 року в справі № 237/3076/16-к, від 25 березня 2020 року в справі № 638/12794/16-ц, від 03 червня 2021 року в справі № 686/34047/19, від 19 квітня 2023 року в справі № 522/2922/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Положення статей 1166, 1167 ЦК України не поширюються на спірні правовідносини, оскільки ці норми застосовуються, коли відомий заподіювач шкоди та наявна його вина.
Верховний Суд у постанові від 19 квітня 2023 року у цій справі, передаючи її на новий розгляд до апеляційного суду, зазначив про обовʼязок апеляційного суду встановити наявність чи відсутність підстав для покладення на державу обовʼязку відшкодувати шкоду, завдану, на думку позивача, службовими особами органу державної влади.
В матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження того, що саме військовослужбовці військової частини польова пошта НОМЕР_3 (батальйон "ІНФОРМАЦІЯ_1") вчинили незаконні дії щодо позивача.
Апеляційний суд не встановив причинно-наслідковий звʼязок дій будь-яких військовослужбовців при виконанні офіційних повноважень з фактом завдання шкоди ОСОБА_1 .
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Приморського районного суду м. Одеси та зупинено виконання постанови Одеського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
20 лютого 2024 року справа № 522/2922/16-ц надійшла до Верховного Суду.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 направив відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарга підлягає частковому задоволенню.