ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 2-10181/08
провадження № 61-8891св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пархоменка Віталія Олеговича на постанову Рівненського апеляційного суду від 16 травня 2024 року в складі колегії суддів Боймиструк С. В., Гордійчук С. О., Шимків С. С.
в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_3, про розірвання договору купівлі-продажу та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовної заяви
У листопаді 2008 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, у якому просила: розірвати договір купівлі-продажу, укладений 25 липня 2008 року між нею та ОСОБА_2 про продаж об`єкта незавершеного будівництва та земельної ділянки загальною площею 0,0439 га з кадастровим номером 5610100000:01:054:0673, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Сохацькою О. В., реєстраційний № 2040; визнати за нею право власності на об`єкт незавершеного будівництва та земельну ділянку, загальною площею 0,0439 га з кадастровим номером 5610100000:01:054:0673, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказувала, що 25 липня 2008 року між нею та відповідачкою укладено договір купівлі-продажу незавершеного будівництва та земельної ділянки. Однак відповідачка не дотрималась умов договору, не сплатила всю суму, обумовлену договором, а тому договір підлягає розірванню.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
01 грудня 2008 року рішенням Рівненського міського суду Рівненської області позов ОСОБА_1 задоволено. Розірвано договір купівлі-продажу, укладений 25 липня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про продаж об`єкта незавершеного будівництва та земельної ділянки площею 0,0439 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Сохацькою О. В.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на об`єкт незавершеного будівництва та земельну ділянку площею 0,0439 га, що знаходяться за адресою:
АДРЕСА_1 .
12 квітня 2010 року ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області внесено виправлення до третього абзацу рішення Рівненського міського суду
від 01 грудня 2008 року та викладено його в оновленій редакції: визнано за
ОСОБА_1 право власності на об`єкт незавершеного будівництва та земельну ділянку площею 0,0439 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 .
16 травня 2024 року постановою Рівненського апеляційного суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства (далі - АТ) "Сенс Банк" задоволено.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01 грудня 2008 року скасовано та ухвалено нове, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що за поданою заявою ОСОБА_2 підтверджує, що зобов`язується передати ОСОБА_1 суму в розмірі 261 782,00 грн до 03 листопада 2008 року на виконання договору купівлі-продажу. Абзацом третім цієї заяви передбачено, що у випадку несплати вказаної в заяві суми, відповідачка не заперечує проти розірвання договору купівлі-продажу. У заяві від 25 листопада 2008 року ОСОБА_2 ствердила, що не розрахувалась повністю за договором, тому позов визнає. Однак такі заяви суперечать змісту договору купівлі-продажу від 25 липня 2008 року, а саме пункту 8, де зазначено про повний розрахунок між сторонами.Відповідно встановлених на момент звернення з цим позовом обставин іпотекодержателем земельної ділянки та незавершеної будівництвом квартири був банк, а оскільки наслідком прийняття судового рішення став перехід права власності на предмет іпотеки, тому воно стосується прав та інтересів іпотекодержателя та підлягає скасуванню через незалучення його до участі в справі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
14 червня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Пархоменко В. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Рівненського апеляційного суду від 16 травня 2024 року, в якій просить її скасувати, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01 грудня 2008 року залишити в силі.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування пункту 2 частини другої статті 358 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України за аналогією до строків давності (суд має перевіряти, коли заявник дізнався про оскаржуване судове рішення) під час вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення. АТ "Сенс Банк" поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції за спливом 16 років. Банк як іпотекодержатель мав об`єктивну можливість дізнатися про оскаржуване судове рішення та про вибуття майна з іпотеки.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу АТ "Сенс Банк" зазначає, що кредит надався ОСОБА_2 для придбання незавершеної будівництвом квартири за адресою: АДРЕСА_2 і забезпечений іпотекою цієї квартири й земельної ділянки під ним. Договори кредиту й іпотеки укладені 25 липня 2008 року - того ж дня, що й спірний договір купівлі-продажу. Позивачка обізнана щодо обтяження майна іпотекою. Сторони діяли недобросовісно: позивачка, подавши позов, а відповідачка - визнавши його. Про оскаржуване судове рішення банк дізнався лише 25 вересня 2023 року, отримавши відзив на позов. У Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутнє рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01 грудня 2008 року, його копію подано відповідачкою в справі за позовом банку про визнання прав іпотекодержателя. Спір у цій справі стосується прав та обов`язків АТ "Сенс Банк", проте його не залучено до участі в справі й не повідомлено про її розгляд.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
25 липня 2008 року між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу незавершеного будівництва та земельної ділянки за яким продавець зобов`язується передати об`єкт незавершеного будівництва та земельну ділянку у власність покупцю, а покупець зобов`язується прийняти предмет договору і сплатити за нього обговорену грошову суму.
Предмет договору, що відчужується, знаходиться в АДРЕСА_1 . Реєстраційний номер об`єкта незавершеного будівництва в Реєстрі права власності на нерухоме майно - 23406852. Кадастровий номер земельної ділянки 5610100000:01:054:0673.
Відповідно до пункту 8 договору продаж предмета договору здійснюється за 913 380,00 грн, зокрема земельна ділянка - 96 242,00 грн, незавершене будівництво - 817 138,00 грн. Розрахунок за договором здійснюється в день його підписання, підписанням даного договору сторони підтверджують проведення повного розрахунку за даним договором (а. с. 61).
25 липня 2008 року між Акціонерним-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк", правонаступниками якого є Акціонерне товариство "Укрсоцбанк", яке змінило назву на АТ "Сенс Банк", та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 303Ж на суму 145 000,00 дол. США. За умовами договору кредит надавався на купівлю незавершеної будівництвом квартири та забезпечувався іпотекою цієї квартири.
25 липня 2008 року між Акціонерним-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір № 303Ж-1 за умовами якого іпотекодавець передала іпотекодержателю в іпотеку земельну ділянку 5610100000:01:054:0673 за адресою: АДРЕСА_1 та незавершену будівництвом квартиру (процент готовності 98 %) № 2 за цією ж адресою (а. с. 43-47, 62, 69).
25 липня 2008 року обтяження зареєстроване у Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (а. с. 58-60).
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Згідно з пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно з положеннями частини першої статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Частиною першою статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Згідно з частиною першою статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною першою статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу. Якщо продавець зобов`язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
ОСОБА_1 у позовній заяві зазначала, що 25 липня 2008 року між нею та відповідачкою укладено договір купівлі-продажу незавершеного будівництва та земельної ділянки. Однак відповідачка не дотрималась умов договору, не сплатила всю суму, обумовлену договором, а тому договір підлягає розірванню.
ОСОБА_2 у заяві від 30 жовтня 2018 року на адресу суду підтвердила, що зобов`язується передати ОСОБА_1 суму в розмірі 261 782,00 грн до 03 листопада 2008 року на виконання договору купівлі-продажу. Абзацом третім цієї заяви передбачено, що у випадку несплати вказаної в заяві суми, відповідачка не заперечує проти розірвання договору купівлі-продажу. У заяві від 25 листопада 2008 року ОСОБА_2 ствердила, що не розрахувалась повністю за договором, тому позов визнає.
Суд першої інстанції рішенням від 01 грудня 2008 року задовольнив позов, указавши, що ОСОБА_2 не розрахувалася за договором купівлі-продажу, тому цей договір підлягає розірванню.
Зазначене рішення оскаржувала ОСОБА_2, яка в апеляційній скарзі зазначала, що вона не була проінформована про розгляд справи в суді першої інстанції, вона не вчиняла будь-яких нотаріальних дій щодо розірвання договору купівлі-продажу, згоди на розірвання цього договору не надавала, позов не визнавала. Ухвалою апеляційного суду від 19 січня 2024 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 . Ця ухвала є чинною, до суду касаційної інстанції не оскаржувалася.
Вказане рішення 18 жовтня 2023 року оскаржило АТ "Сенс Банк", пославшись на те, що суд першої інстанції вирішив питання про майно, яке перебуває в іпотеці банку, без залучення іпотекодержателя до участі в справі. Про оскаржуване судове рішення банк дізнався лише 25 вересня 2023 року, отримавши відзив на позов у справі № 569/8918/23 за позовом банку про визнання прав іпотекодержателя. У Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутнє рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01 грудня 2008 року, його копію подано відповідачкою в справі № 569/8918/23.
За загальним правилом, викладеним у частині першій статті 354 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Із загального правила щодо початку перебігу строку встановлено виняток: якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У частині другій статті 358 ЦПК України встановлено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків, зокрема, подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи.
Сплив річного строку з дня складання повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку.
Виключенням з цього правила є подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, та пропуск строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Такі висновки сформульовані в постановах Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 06 березня 2024 року в справі № 953/5340/21 (провадження № 61-16122св23), від 28 лютого 2024 рокув справі № 733/112/20 (провадження № 61-16703св23).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 березня 2024 року в справі № 22/96-10/90/08 зазначено, що звернення з апеляційною скаргою поза встановленим процесуальним законом строком оскарження судового рішення покладає на заявника обов`язок доведення та обґрунтування відповідних обставин, що зумовили пропуск цього строку, і в разі, коли відповідну апеляційну чи касаційну скаргу подано особою, не залученою до участі в справі. Однак неучасть у справі особи, яка звертається зі скаргою, з посиланням на те, що рішення в цій справі стосується її прав та інтересів, не є безумовною підставою для визнання причин пропуску строку поважними та поновлення цього строку. Отже, подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки, захищає її саме від передбаченої частиною другою статті 261 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України безумовної відмови у відкритті апеляційного провадження (якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення), тобто незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, проте не звільняє вказану особу від обов`язку довести поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, передбаченого іншими наведеними нормами ГПК України.
Частина друга статті 261 ГПК України ідентична змісту частини другої статті 358 ЦПК України.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У межах річного строку з дня складення повного судового рішення може поновлено строк на апеляційне оскарження з інших поважних причин будь-яким заявникам, а особам, не повідомленим про розгляд справи, -і поза межами річного строку.
Тобто річний преклюзивний строк для поновлення строку на апеляційне оскарження не поширюється на учасників справи, не повідомлених про розгляд справи або не залучених до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про їх права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року в справі № 490/9587/18 (провадження № 14-29цс24) зазначено, що особа, не
повідомлена про розгляд справи (пункт 1 частини другої статті 358 ЦПК України), - це особа, яку не сповістили про наявність судового провадження в справі і яка, відповідно, не знала/не могла знати про розгляд справи.
Також у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року в справі № 201/13990/15-ц (провадження № 61-22496св19), від 29 січня 2021 року в справі № 308/2739/16-ц (провадження № 61-9648св19), від 21 червня 2023 року в справі № 202/32361/13-ц (провадження № 61-3546св23) вказано, що під неповідомленням особи про розгляд справи розуміються випадки, коли учасник справи взагалі ніяким чином не повідомлявся судом і не знав про наявність справи в провадженні суду. Однак до таких випадків не може бути віднесено неповідомлення особи про окреме судове засідання в справі, навіть якщо в цьому засіданні було ухвалено рішення (за умови, що матеріалами справи безспірно підтверджується факт обізнаності особи про розгляд судом справи та її участь у ній).
Апеляційний суд встановив, що АТ "Сенс Банк" є іпотекодержателем земельної ділянки 5610100000:01:054:0673 за адресою: АДРЕСА_1 та незавершеної будівництвом квартири (процент готовності 98 %) № 2 за цією ж адресою, які становлять предмет купівлі-продажу за договором від 25 липня 2008 року між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2, який просила розірвати позивачка.
25 липня 2008 року обтяження зареєстроване у Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.
АТ "Сенс Банк" не є стороною у справі та не залучене як третя особа, відповідно про наявність судової справи та результати її рогляду не повідомлялося судом.
АТ "Сенс Банк" обґрунтувало поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, вказавши, що про оскаржуване судове рішення банк дізнався лише 25 вересня 2023 року, отримавши відзив на позов у справі № 569/8918/23 за позовом банку про визнання прав іпотекодержателя. У Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутнє рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01 грудня 2008 року, його копію подано відповідачкою в справі № 569/8918/23.
Такі обставини не спростовані сторонами в справі, тому апеляційний суд обґрунтовано поновив АТ "Сенс Банк" строк на апеляційне оскарження рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01 грудня 2008 року.
Відповідно до умов іпотечного договору банк не повідомлявся відповідачкою щодо вибуття предмета іпотеки із власності іпотекодавця на підставі рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01 грудня 2008 року, а відомості про виникнення підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки в період з 01 грудня 2008 року до 25 вересня 2023 року, які б зумовили перевірку предмета іпотеки, відсутні, тому посилання заявниці на об`єктивну можливість знати про наявність цього рішення суду раніше є безпідставним.
Доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 2 частини другої статті 358 ЦПК України за аналогією до строків давності (суд має перевіряти, коли заявник дізнався про оскаржуване судове рішення) під час вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення, є необґрунтованими, з огляду на те, що такий висновок неодноразово висловлювався Верховним Судом у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року в справі № 490/9587/18 (провадження № 14-29цс24), у постановах Верховного Суду від 06 березня 2024 року в справі № 953/5340/21 (провадження № 61-16122св23), від 28 лютого 2024 року в справі № 733/112/20 (провадження № 61-16703св23), від 21 березня 2024 року в справі № 22/96-10/90/08, від 06 листопада 2024 року в справі № 940/1064/21 (провадження № 61-18446св23) та інших.
Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Судове рішення повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цих осіб, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право в правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом були незалучені особи, або міститься судження про права та обов`язки цих осіб у відповідних правовідносинах.
Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або в резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб.
Подібний висновок викладений в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року в справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19).
Близькі за змістом висновки викладені також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 604/835/15-ц (провадження № 14-649цс18).
Питання про те, чи вирішено судовим рішенням питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків особи, яка не брала участі в справі, має вирішуватись виходячи з конкретних обставин справи та з урахуванням змісту судового рішення.
Отже, під час вирішення питання, чи прийнято оскаржуване рішення про права, обов`язки, свободи чи інтереси особи, яка не брала участі в справі, суд має з`ясувати, чи буде в зв`язку із прийняттям судового рішення з цієї справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав, свобод та/або обов`язків у майбутньому (постанова Верховного Суду від 24 квітня 2024 року в справі № 548/1887/21 (провадження № 61-4306св23)).
Незалучена до участі в справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним і безумовним, а не ймовірним (постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15 травня 2024 року в cправі № 914/2259/17 та від 13 травня 2024 року в cправі № 913/567/19).
Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Згідно із частиною шостою статті 3 цього Закону іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Отже, ухвалення рішення, яке стосується іпотечного майна, у будь-якому випадку стосується прав та обов?язків іпотекодержателя, оскільки безумовно впливає на можливість виконання вже ухваленого на користь іпотекодержателя рішення про стягнення з відповідача кредитної заборгованості та впливає на можливість банку звернути стягнення на іпотечне майно.
Тобто рішення суду першої інстанції в цій справі, яким договір розірвано та іпотечне майно вибуло із власності іпотекодавця, стосується прав і обов`язків. АТ "Сенс Банк", яке не залучено до участі в справі.
З урахуванням встановлених у справі обставин апеляційний суд правильно застосував пункт 4 частини третьої статті 376 ЦПК України, скасувавши рішення суду першої інстанції з обов`язкової підстави через незалучення до участі в справі іпотекодержателя.
По суті спору щодо розірвання договору касаційна скарга доводів не містить, тому Верховним Судом не переглядається.
Інші доводи касаційної скарги на правильність оскаржуваного судового рішення не впливають та його не спростовують.