ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 686/4601/23
провадження № 61-12673св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Держава Україна в особі Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 червня 2023 року у складі судді Карплюка О. І. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 09 серпня 2023 року у складі колегії суддів П`єнти І. В., Корніюк А. П., Талалай О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області про відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням прав при умисному невиконанні рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року у справі № 2270/14181/11 за період з 13 лютого 2023 року до 20 лютого 2023 року.
Позов обґрунтований тим, що постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року в справі № 2270/14181/11 зобов`язано Хмельницький відділ УМВС України в Хмельницькій області невідкладно вклеїти фотографію в його паспорт як громадянина України та видати його йому на руки. Вказане судове рішення залишається невиконаним з вини посадових та службових осіб відповідача та є триваючим у часі правопорушенням та продовжуваним деліктом. Зазначає, що для деліктних зобов`язань з виконання рішення суду, доведення вини особи не має значення, а важливим є факт його фактичного виконання у визначений законом строк. Внаслідок невиконання рішення суду були порушено його право на судовий захист.
Позивач вважає, що оцінений ним розмір моральної шкоди у сім трильйонів гривень є достатнім покриттям його порушених прав та моральних страждань, тому і просив суд стягнути вказаний розмір моральної шкоди з Держави Україна.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 червня 2023 року, що залишено без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 09 серпня 2023 року, в позові відмовлено.
Суди керувались тим, що ОСОБА_1 не довів склад цивільного правопорушення, що є юридичною підставою відповідальності Держави Україна перед ним за завдані збитки. Крім того, рішенням суду від 05 жовтня 2020 року у справі № 686/8422/20 ОСОБА_1 присуджено 10 510,00 грн компенсації моральної шкоди, завданої бездіяльністю посадових осіб Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області, тому ОСОБА_1 реалізував своє право на відшкодування моральної шкоди за невиконання судового рішення.
У матеріалах справи немає належних, достатніх і допустимих доказів про те, що за період часу з 13 лютого 2023 року до 20 лютого 2023 року ОСОБА_1 завдано моральної шкоди внаслідок невиконання постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року у справі № 2270/14181/11 у розмірі 7 000 000 000 000,00 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 червня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 09 серпня 2023 року, просить їх скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 920/1771/14, від 27 вересня 2017 року у справі № 6-1435цс17 та постановах Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16?ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 20 січня 2021 року у справі № 619/562/18, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17, від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, від 20 вересня 2021 року у справі № 686/8422/20, від 03 лютого 2022 року у справі № 686/13784/21, від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, від 08 червня 2022 року у справі № 686/4032/21, від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19, від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21.
Аргументи інших учасників справи
У жовтні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області на касаційну скаргу, у якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Відзив мотивований тим, що не є учасником справи № 2270/14181/11, невиконання судового рішення у якій покладено в підстави цього позову, а також не є боржником у виконавчому провадженні з примусового виконання зазначеного судового рішення, відтак у Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області ніколи не виникало обов`язку щодо виконання постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року у справі № 2270/14181/11.
Також суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про те, що позивач не довів заподіяння йому моральної шкоди, завданої порушенням його конституційного права на судовий захист невиконанням постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року у справі № 2270/14181/11 з 13 лютого 2023 року до 20 лютого 2023 року.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження за касаційною відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року зобов`язано Хмельницький міський відділ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області невідкладно вклеїти фотографію у паспорт громадянина України ОСОБА_1, який видати йому на руки.
На підставі цього рішення суд видав виконавчий лист № 2270/14181/11, що перебував у Відділі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Хмельницькій області на виконанні (виконавче провадження № НОМЕР_1).
Хмельницький окружний адміністративний суд ухвалою від 05 жовтня 2012 року замінив у виконавчому проваджені № НОМЕР_1 боржника - Хмельницький міський відділ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області на Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області.
Постановою державного виконавця від 28 грудня 2018 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2270/14181/11, виданого 11 червня 2012 року Хмельницьким окружним адміністративним судом, закінчено на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII).
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 жовтня 2020 року стягнено з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 10 510,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області з виконання постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року у справі № 2270/14181/11.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (стаття 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Оцінюючи обраний позивачем спосіб захисту необхідно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (стаття 19 Конституції України).
Відповідно до статті 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України обов`язковість рішення суду віднесено до основних засад судочинства.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (частини перша, друга статті 18 ЦПК України).
Згідно зі статтею 1 Закону № 1404-VIIIвиконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону № 1404-VIII).
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц, від 03 липня 2019 року у справі
№ 750/1591/18-ц, Верховного Суду від 16 червня 2022 року у справі № 569/20510/19, на які посилається заявник).
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта;
по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, провадження № 12-208гс18).
Отже, правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними.
За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди.
Визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади майнової та моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2021 року у справі № 405/500/18 вказав на те, що лише факт тривалого невиконання рішення суду та дії/бездіяльність посадових осіб Державної виконавчої служби не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між невиконанням/несвоєчасним виконанням рішення суду та завданою шкодою.
У справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідковий зв`язок такої поведінки із завданою шкодою. При цьому саме лише задоволення скарги щодо неправомірності дій органу Державної виконавчої служби не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між діями посадових осіб Державної виконавчої служби та завданою шкодою. Причинний зв`язок, як обов`язковий елемент цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди, між протиправною поведінкою та шкодою виражається у тому, що шкода, повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 05 березня 2024 року у справі № 686/23937/23, провадження № 61-466св24, постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21, провадження № 12-28гс22).
У справі, що переглядається, суди керувались тим, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 жовтня 2020 року у справі № 686/8422/20 на користь ОСОБА_1 вже стягнено 10 510,00 грн на відшкодування моральної шкоди у зв`язку із невиконанням постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року у справі № 2270/14181/11.
Верховний Суд неодноразово викладав висновки про те, що законодавство не передбачає багаторазового відшкодування моральної шкоди за затримку виконання рішення суду про стягнення з державного бюджету відшкодування шкоди, завданої фізичним та юридичним особам внаслідок незаконних рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (постанови Верховного Суду від 13 листопада 2023 року у справі № 686/13017/22, від 18 серпня 2023 року у справі № 686/10621/22, від 13 липня 2023 року у справі № 686/13391/22, від 22 листопада 2022 року у справі № 686/28957/21-ц, від 07 вересня 2022 року у справі № 686/19070/21).
З огляду на вказане ОСОБА_1 вже реалізував право на відшкодування моральної шкоди за невиконання судового рішення за результатами розгляду справи № 686/8422/20.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (частина перша, друга статті 77 ЦПК України).
Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Згідно з матеріалами справи ОСОБА_1 не надав належних і допустимих доказів того, що в період з 13 лютого 2023 року до 20 лютого 2023 року йому завдано моральної шкоди внаслідок невиконання постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року у справі № 2270/14181/11, не довів склад цивільного правопорушення, що є юридичною підставою відповідальності держави Україна перед ним за завдані збитки, а тому суди дійшли обґрунтованого висновку, що немає підстав для задоволення позову та відшкодування моральної шкоди.
У касаційній скарзі заявник посилається на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах, зазначених у доводах касаційної скарги.
Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі №2-7763/10, провадження
№ 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним та об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Доводи заявника про те, що рішення у справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 686/8422/20, від 03 лютого 2022 року у справі № 686/13784/21 та від 08 червня 2022 року № 686/4032/21, Верховний Суд до уваги не бере з огляду на таке.
У справі № 686/8422/20 розглядався позов ОСОБА_1 до держави Україна в особі Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про відшкодування шкоди, завданої умисним невиконанням рішення суду посадовими та службовими особами відповідача у справі № 2270/14181/11 у розмірі 11 000 000 000,00 грн.
У справі № 686/13784/21 розглядався позов ОСОБА_1 до держави Україна в особі Міністерства внутрішніх справ України про відшкодування шкоди, завданої умисним невиконанням рішення суду посадовими та службовими особами відповідача у справі № 2270/14181/11 у розмірі 30 000 000 000,00 грн за період з 05 червня 2021 року до 07 червня 2021 року.
У справі № 686/4032/21 розглядався позов ОСОБА_1 до держави Україна в особі Міністерства внутрішніх справ України про відшкодування шкоди, завданої умисним невиконанням рішення суду посадовими та службовими особами відповідача у справі № 2270/14181/11 у розмірі 21 000 000 000,00 грн за період з 09 лютого 2021 року до 15 лютого 2021 року.
Посилання на різні постанови Верховного Суду із вказівкою про неоднакове застосування норм права у різних справах, хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не вказує на різне застосування чи тлумачення норм права.
Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
У цій справі заявник не довів та суди першої та апеляційної інстанцій не встановили складових цивільно-правової відповідальності відповідача, на відміну від обставин, встановлених у справах № 686/13784/21, № 686/8422/20, № 686/4032/21, тому не є застосовними.
Посилаючись у касаційній скарзі на неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц, від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, заявник лише цитує окремі норми ЦПК України.
Водночас саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах, тому не оцінюється судом.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 17 серпня 2023 року у справі № 911/30/22, від 15 квітня 2024 року у справі № 2221/2373/12.
Загальні правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 27 вересня 2017 року у справі № 6-1435цс17, Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17, від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (щодо застосування ефективного способу захисту прав); від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16, постанові Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 920/1771/14 (щодо з`ясування судами характеру спірних правовідносин сторін (предмета та підстав позову), порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб); у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 619/562/18 (щодо того, що невиконання рішення суду вказує на неповноту виконавчих дій), узгоджуються з висновками судів у справі, що переглядається.
Щодо клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи з викликом сторін, то Верховний Суд відхилив це клопотання з огляду на відсутність необхідності заслухати пояснення сторін (статті 43, 402 ЦПК України).