ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 161/20724/23
провадження № 61-5455св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Державна казначейська служба України, Офіс Генерального прокурора, Національна поліція України, Волинська обласна прокуратура, Головне управління Національної поліції України у Волинській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги Волинської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора на постанову Волинського апеляційного суду від 27 березня 2024 року в складі колегії суддів Карпук А. К., Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Офісу Генерального прокурора України, Національної поліції України, Волинської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції України у Волинській області про відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, в розмірі 1 000 000 грн.
Позов мотивовано тим, що 02 листопада 2015 року на підставі матеріалів, поданих підрозділом Управління СБ України у Волинській області, були внесені відомості до Єдиного реєстру досудового розслідування (далі - ЄРДР) за № 12015030000000412 про вчинення ним злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
17 червня 2016 року слідчим СУ ГУНП у Волинській області позивачу повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 368 КК України, яка 12 серпня 2016 року була змінена на підозру за частиною першою статті 368, частиною четвертою статті 27 та частиною першою статті 369 КК України.
28 вересня 2016 року складено та направлено на розгляд до Луцького міськрайонного суду Волинської області обвинувальний акт у вчиненні позивачем злочину, передбаченого частиною першою статті 368, частиною четвертою статті 27 та частиною першою статті 369 КК України.
Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 січня 2022 року № 161/10593/16-к, залишеним без змін ухвалою Волинського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року та постановою Верховного Суду від 06 квітня 2023 року, визнано невинним ОСОБА_1 у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінальних правопорушень (кримінального проступку та злочину), передбачених частиною першою статті 190, частиною четвертою статті 27, частиною першою статті 369 КК України, та виправдано за недоведеністю вини у вчиненні ним зазначених кримінальних правопорушень (кримінального проступку та злочину) на підставі пункту 1 частини першої статті 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).
ОСОБА_1 вказував, що у зв`язку з незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності, перебуванням під слідством і судом протягом майже семи років йому завдано моральну шкоду в розмірі 1 000 000 грн, яка полягає у заподіяних душевних стражданнях, погіршенні стану здоров`я, порушенні нормальних життєвих зав`язків, погіршенні можливостей реалізації своїх звичок і бажань, погіршенні відносин з оточуючими людьми, що призвело до необхідності докладати додаткових зусиль для організації свого життя.
Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України на його користь 1 000 000 грн моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 23 січня 2023 року позов задоволено частково.
Стягнено з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 498 703,11 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що враховуючи відповідну зміну правового регулювання, а також зважаючи на право особи на отримання справедливого відшкодування у разі незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, яке закріплене у статті 3 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, підлягає застосуванню як розрахункова величина для відшкодування моральної шкоди показник мінімальної заробітної плати, який діяв станом на час звернення до суду з цим позовом, що становив 6 700 грн.
Проводячи розрахунок належного позивачеві відшкодування, суд першої інстанції взяв за основу період часу з дня повідомлення позивачу про підозру - 17 червня 2016 року, до дня набрання законної сили виправдувальним вироком суду - 30 серпня 2022 року.
Місцевий суд зазначив, що обрахування позивачем періоду перебування під слідством і судом, починаючи з дня внесення відомостей до ЄРДР, є помилковим, оскільки особа вважається притягнутою до кримінальною відповідальності саме з моменту повідомлення їй про підозру. Аналогічно, помилковим є визначення позивачем кінця строку перебування під судом датою ухвалення постанови Верховного Суду, оскільки у цьому випадку позивач вважався реабілітованим з моменту набрання вироком законної сили, що відбулося 30 серпня 2022 року, коли була постановлена відповідна ухвала апеляційного суду про залишення без змін виправдувального вироку стосовно нього.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Волинського апеляційного суду від 27 березня 2024 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 січня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Позов задоволено частково.
Стягнено з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 528 476,58 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
В позові ОСОБА_1 до Національної поліції України про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд керувався тим, що ОСОБА_1 перебував під слідством і судом 74 місяці і 13 днів, починаючи з дня повідомлення позивачу про підозру 17 червня 2016 року, і до дня набрання законної сили виправдувальним вироком суду, 30 серпня 2022 року, моральна шкода підлягає визначенню, виходячи із мінімальної заробітної плати у розмірі 7 100,00 грн, яка була встановлена на час розгляду справи судом.
Відмовлячи в задоволенні позовних вимог до Національної поліції України, суд апеляційної інстанції мотивував це тим, що Національна поліція України є центральним органом управління поліції, який досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 не проводив, моральної шкоди позивачеві не заподіював, тому звернення до Національної поліції України як до органу, який представляє державу у спірних правовідносинах, є безпідставним.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
1. 15 квітня 2024 року Волинська обласна прокуратура через підсистему "Електронний Суд" звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Волинського апеляційного суду від 27 березня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити постанову Волинського апеляційного суду від 27 березня 2024 року шляхом зменшення розміру відшкодування моральної шкоди, виходячи з розрахунку мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1 600,00 грн (частина друга статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік") за 74 місяці та 13 днів перебування під слідством і судом, не передаючи справи на новий судовий розгляд.
2. 26 квітня 2024 року Офіс Генерального прокурора через підсистему "Електронний Суд" звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Волинського апеляційного суду від 27 березня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити постанову Волинського апеляційного суду від 27 березня 2024 року шляхом зменшення розміру відшкодування моральної шкоди, виходячи з розрахунку мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1 600,00 грн (частина друга статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік"), скасувати постанову Волинського апеляційного суду від 27 березня 2024 року в частині задоволення позову до Офісу Генерального прокурора та відмовити в цій частині в задоволенні позову.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи осіб, які подала касаційні скарги
У касаційній скарзі Волинська обласна прокуратура як на підставу касаційного оскарження судових рішень посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував статтю 23 ЦК України та статтю 8 Закону України "Про Державний бюджет України" без урахування висновку щодо межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом, яка визначається судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц та постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 203/3541/15-ц, від 04 квітня 2018 у справі № 489/2492/17, від 13 червня 2018 року у справі № 464/6863/16, від 21 червня 2018 року у справі № 205/119/17, від 22 липня 2018 року у справі № 158/2689/16-ц від 25 липня 2018 року у справі № 607/14493/16-ц, від 19 вересня 2018 року у справі № 534/955/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 214/6982/13-ц, від 13 грудня 2018 року у справі № 559/600/17, від 27 березня 2019 року у справі № 337/3548/16-ц, від 12 лютого 2020 року у справі № 295/692/17, від 28 жовтня 2020 року у справі № 303/3973/17, від 29 вересня 2021 року у справі № 161/10816/20.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень Офіс Генерального прокурора посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" у взаємозв`язку зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" для розрахунку відшкодування моральної шкоди за час незаконного перебування під слідством чи судом.
Також Офіс Генерального прокурора у касаційній скарзі посилається на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано (не застосовано) статтю 170 ЦК України у взаємозв`язку з частиною першою статті 1176 ЦК України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 та від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, під час надання оцінки доводам щодо неналежності Офісу Генерального прокурора як відповідача у цій справі. Крім того, заявник у касаційній скарзі посилається на недоведеність позивачем підстав для стягнення моральної шкоди у більшому розмірі.
Позиція інших учасників справи
У відзивах на касаційні скарги ОСОБА_1 просить відповідні касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на правильність та обґрунтованість висновків апеляційного суду.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано справу із суду першої інстанції.
Підставами відкриття касаційного провадження є пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
У травні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що на підставі матеріалів, поданих підрозділом Управління СБ України у Волинській області, 02 листопада 2015 року були внесені відомості до ЄРДР за № 12015030000000412 про вчинення злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.
17 червня 2016 року слідчим СУ ГУНП у Волинській області ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 368 КК України, яке в подальшому, а саме 12 серпня 2016 року, було змінено на підозру передбачену частиною першою статті 368, частиною четвертою статті 27, частиною першою статті 369 КК України.
28 вересня 2016 року складено та направлено на розгляд Луцького міськрайонного суду Волинської області обвинувальний акт у вчиненні ОСОБА_1 злочину, передбаченого частиною першою статті 368, частиною четвертою статті 27, частиною першою статті 369 КК України.
Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 січня 2022 року у справі № 161/10593/16-к, залишеним без змін ухвалою Волинського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року та постановою Верховного Суду від 06 квітня 2023 року, визнано невинним ОСОБА_1 у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінальних правопорушень (кримінального проступку та злочину), передбачених частиною першою статті 190, ч частиною четвертою статті 27, частиною першою статті 369 КК України та виправдано за недоведеністю у вчиненні ним даних кримінальних правопорушень (кримінального проступку та злочину) на підставі пункту 1 частини першої статті 373 КПК України.
ОСОБА_1 перебував під слідством і судом 74 місяці і 13 днів, починаючи з дня повідомлення позивачу про підозру 17 червня 2016 року, і до дня набрання законної сили виправдувальним вироком суду 30 серпня 2022 року
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржене судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи заявників є неприйнятними з огляду на таке.
Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Приписами частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Підстави, особливості та порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України та Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".
Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Згідно із статтею 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
Таким чином, цивільним законодавством України встановлено вичерпний перелік актів правоохоронних органів та суду, незаконність яких може призвести до виникнення деліктного зобов`язання.
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частини друга статті 1176 ЦК України).
Так, відповідно до статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом з 17 червня 2016 року (день повідомлення позивачу про підозру) і до 30 серпня 2022 року (день набрання законної сили виправдувальним вироком суду), тобто 74 місяці і 13 днів, оскільки вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 січня 2022 року у справі № 161/10593/16-к, залишеним без змін ухвалою Волинського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року та постановою Верховного Суду від 06 квітня 2023 року, визнано невинним ОСОБА_1 у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінальних правопорушень (кримінального проступку та злочину), передбачених частиною першою статті 190, ч частиною четвертою статті 27, частиною першою статті 369 КК України та виправдано за недоведеністю у вчиненні ним цих кримінальних правопорушень.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини п`ята та шоста статті 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду").
Згідно зі статтею 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний.
Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що "моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості".
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Такі висновки про застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 17 грудня 2024 року у справі № 161/15015/22 (провадження № 61-6078св24).