ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 308/14172/18
провадження № 61-5742св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - керівник Ужгородської окружної прокуратури,
відповідачі: Ужгородська міська рада, ОСОБА_1, ОСОБА_2,
треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури на постанову Закарпатського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Джуги С. Д., Мацунича М. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року керівник Ужгородської окружної прокуратури звернувся до суду з позовом до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 та ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3 та ОСОБА_4, про визнання незаконним, скасування рішень органу місцевого самоврядування, витребування земельної ділянки.
З урахуванням змінених позовних вимог просив суд:
- визнати незаконним і скасувати пункт 2.46 рішення 4 сесії 5 скликання Ужгородської міської ради від 23 травня 2008 року № 727;
- визнати незаконним і скасувати пункт 1.45 рішення 4 сесії 5 скликання Ужгородської міської ради від 17 жовтня 2008 року № 866;
- витребувати від ОСОБА_2 земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:54:001:0372 площею 0,1 га вартістю 882 090,00 грн на користь територіальної громади міста Ужгорода.
Свої вимоги прокурор обґрунтовував тим, що рішенням 4 сесії 5 скликання Ужгородської міської ради від 23 травня 2008 року № 727 "Про надання та приватизацію земельних ділянок" ОСОБА_1 надано дозвіл на підготовку проєкту відведення земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .
У подальшому рішенням 4 сесії 5 скликання Ужгородської міської ради від 17 жовтня 2008 року № 866 ОСОБА_1 затверджено проєкт відведення та передано у власність земельну ділянку площею 0,1 га для будівництва та обслуговування будівель житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .
Згодом вказану земельну ділянку було відчужено ОСОБА_5, інформація про що міститься у витязі з Державного земельного кадастру на земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:54:001:0372.
Прокурор зазначав, що вказані рішення Ужгородської міської ради прийнято всупереч вимогам земельного та містобудівного законодавства України, у зв`язку з чим такі підлягають визнанню незаконними, а земельна ділянка - витребуванню.
Так, режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, що встановлений у генеральних планах населених пунктів, є обов`язковим для врахування під час розроблення землевпорядної документації (частина друга статті 25 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").
Згідно з викопіюванням із генерального плану міста Ужгорода, затвердженого рішенням Ужгородської міської ради від 04 червня 2004 року № 313, будівництво житлового будинку та господарських будівель і споруд на оспорюваній земельній ділянці не передбачено та, натомість, визначено цю зону як землі транспорту, а за умовними позначеннями існуючого використання - як землі колективного розміщення гаражів.
Таким чином, розміщення на цій земельній ділянці індивідуального житлового будинку не передбачено генеральним планом міста і надання дозволу на його розміщення без внесення і затвердження змін до генерального плану суперечить вимогам статтям 1, 3 Закону України "Про планування та забудову територій".
Крім того, станом на момент прийняття міською радою оскаржуваних рішень на оспорюваній земельній ділянці було розміщено ряд гаражів, із яких, на теперішній час, залишився лише гараж ОСОБА_3, дозвіл на встановлення якого було надано на підставі рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради народних депутатів від 29 жовтня 1980 року № 455.
Отже при прийнятті рішення Ужгородської міською радою по суті було припинено титульне право користування земельної ділянкою на підставі прийнятого раніше рішення уповноваженого органу, а тому без згоди землекористувача відводити земельну ділянку іншій особі було неприпустимо.
Волевиявлення територіальної громади міста Ужгорода, як власника нерухомого майна, на відведення земельних ділянок та передачу в користування могло мати місце тільки за умови неухильного дотримання вимог законодавства Ужгородською міською радою при прийнятті спірних рішень та, натомість, прийняття оспорюваних усупереч вимогам законодавства рішень не може свідчити про наявність волі власника землі (територіальної громади) на вибуття з комунальної власності землі, а тому, на думку прокурора, є підстави витребувати земельну ділянку відповідно до статті 388 ЦК України.
Посилаючись на наведене, прокурор просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 січня 2023 року позов задоволено.
Визнано незаконним і скасовано пункт 2.46 рішення 4 сесії 5 скликання Ужгородської міської ради від 23 травня 2008 року № 727.
Визнано незаконним і скасовано пункт 1.45 рішення 4 сесії 5 скликання Ужгородської міської ради від 17 жовтня 2008 року № 866.
Витребувано земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:54:001:0372, площею 0,1 га, вартістю 882 090 грн., яка знаходиться у фактичному володінні ОСОБА_2, на користь територіальної громади міста Ужгорода.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції виходив із того, що при прийнятті рішення Ужгородською міською радою по суті було припинено титульне право користування земельною ділянкою на підставі прийнятого раніше рішення уповноваженого органу, а тому без згоди землекористувача відводити земельну ділянку іншій особі було неприпустимо. Прийняттям рішення про передачу земельної ділянки у власність для будівництва житлового будинку порушено також і вимоги статей 9, 32, 35 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" та статті 186 ЗК України. Суд вважав доведеною обставину незаконного вибуття спірної земельної ділянки з державної власності, оскільки ОСОБА_1 набув право власності на землю без відповідної правової підстави, внаслідок чого дійшов висновку про те, що земельна ділянка підлягає витребуванню у останнього її власника ОСОБА_2 на користь територіальної громади міста Ужгорода.
Крім того, суд зазначив, що оскільки прокурор встановив достатні підстави для вжиття заходів реагування щодо відновлення порушень інтересів держави у сфері регулювання земельного законодавства при дослідженні матеріалів кримінального провадження № 12016070030003898, відомості про яке внесено до ЄРДР 07 січня 2016 року, тому звернення прокурора з цим до суду 07 грудня 2018 року є в межах позовної давності.
Короткий зміст постанови апеляційної інстанції
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 рішення Ужгородського міськрайонного суду від 25 січня 2023 року скасовано.
У задоволенні позовних вимог керівника Ужгородської окружної прокуратури відмовлено за спливом позовної давності.
Скасовано заходи забезпечення позову, вжитті ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 09 червня 2022 року.
Стягнуто з Ужгородської окружної прокуратури на користь ОСОБА_2 26 454,50 грн на відшкодування судового збору, сплаченого за подачу апеляційної скарги.
Апеляційний суд, дійшовши висновку про обґрунтованість позовних вимог, відмовив у їх задоволенні через пропуск прокурором позовної давності на звернення з цим позовом. Суд зазначив, що позивач об`єктивно та безумовно знав про обставини порушення відповідного права держави (вибуття спірних земельних ділянок із права комунальної власності) ще в березні-червні 2015 році (а найпізніше - в листопаді 2015 року), що, з огляду на положення частини першої статті 261 ЦК України, і є початком перебігу позовної давності. З цим позовом до суду прокурор звернувся лише в грудні 2018 року, тобто з пропуском трирічної позовної давності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
11 квітня 2024 року керівник Закарпатської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року в справі № 362/44/17, від 04 грудня 2018 року в справі № 910/18560/16, від 01 липня 2020 року в справі № 297/829/17, від 17 червня 2020 року в справі № 916/1689/17, від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року в справі № 911/3681/17, від 22 лютого 2020 року в справі № 910/1809/18, від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18, від 12 лютого 2020 року в справі № П/811/1640/17, від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц, від 24 липня 2019 року в справі № 369/6601/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник посилається на порушення судами норм процесуального права, а суд не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункти 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга аргументована тим, що апеляційний суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків при вирішенні спору.
Спірна земельна ділянка незаконно та без відповідної правової підстави вибула із власності територіальної громади, що доведено судом першої інстанції та не заперечується апеляційним судом, відтак наявні правові підстави для витребування її від останнього володільця ОСОБА_2 .. Разом із цим, суд апеляційної інстанції, помилково скасувавши законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, безпідставно відмовив у задоволенні вказаного позову прокурора на підставі пункту 4 статті 267 ЦК України у зв`язку з пропуском строку звернення з позовом до суду.
Суд невірно застосував норми матеріального права при визначенні початку перебігу строку позовної давності до спірних правовідносин.
Апеляційний суд не врахував, що відповідно до статті 19 Закону № 1789-ХІІ, що діяв на час прийняття оскаржуваних рішень міської ради, перевірка виконання законів проводиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів - також з власної ініціативи прокурора. Прокуратура не підміняє органи відомчого управління та контролю і не втручається у господарську діяльність, якщо така діяльність не суперечить чинному законодавству.
Перевірка в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів щодо законності оспорюваних рішень Ужгородської міської ради прокуратурою міста Ужгорода на час прийняття вказаних нормативних актів органів місцевого самоврядування не проводилась та відповідна постанова про проведення не виносилася, у зв`язку з відсутністю приводів для такої перевірки.
В подальшому, 14 жовтня 2014 прийнято Закону № 1697-VII, згідно з яким органи прокуратури позбавлено повноважень щодо проведення перевірок у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів.
Не було встановлено порушень інтересів держави і за результатами розгляду звернень ОСОБА_3 та ОСОБА_4, оскільки такі стосувалися порушення їх майнових прав, як власників гаражу, а не інтересів держави.
Разом із цим саме в межах кримінального провадження № 12016070030003898 було отримано дані містобудівної документації (зокрема Генерального плану міста Ужгорода від 2004 року), документації із землеустрою на спірну земельну ділянку, та в подальшому складено висновок експерта від 09 червня 2020 року № 15/98 про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 2110100000:54:001:0372 ймовірніше за все потрапляє в зону території комунальних підприємств транспорту та зв`язку, розташованої на АДРЕСА_1, зображеної на фрагменті Генерального плану міста Ужгорода від 04 червня 2004 року.
Суд першої інстанції правильно виходив із того, що прокурор про порушення земельного законодавства при прийнятті оскаржуваних рішень довідався лише з матеріалів, отриманих у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні, розпочатому 07 січня 2016 року, та звернувся з позовом до суду 07 грудня 2018 року.
З урахуванням указаних обставин, досліджених і оцінених доказів, сам по собі факт інформування прокуратури про наявність оспорюваних копій рішень міської ради не є доказом обізнаності прокурора, як самостійного позивача та представника інтересів держави, про порушення її прав. Крім того, доводи представника відповідача та позиція суду апеляційної інстанції щодо можливості прокурора довідатися про порушене право державної власності на спірну земельну ділянку тільки візуальним його опрацюванням без залучення спеціаліста у відповідній галузі знань в момент прийняття міською радою оскаржуваних рішень ґрунтується на припущеннях.
Право територіальної громади міста Ужгорода на витребування земельної ділянки від особи, яка без відповідної правової підстави та поза волею власника - вказаної територіальної громади, заволоділа нею, зважаючи на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи, передбачене у статтях 387, 388 ЦК України.
Доводи інших учасників справи
Представник ОСОБА_2 - адвокат Ламбрух О. С. подав відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що прокурор звернувся до суду з цим позовом з пропуском позовної давності, а тому, на підставі пункту 4 статті 267 ЦПК України обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у даній справі.
Витребувано з Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області цивільну справу № 308/14172/18 за позовом керівника Ужгородської окружної прокуратури до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання незаконним і скасування рішень органу місцевого самоврядування, витребування земельної ділянки.
Зупинено виконання постанови Закарпатського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року в частині стягнення з Ужгородської окружної прокуратури на користь ОСОБА_2 26 454,50 гривень судових витрат.
Справа № 308/14172/18 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2024 року справу № 308/14172/18 призначено до судового розгляду.
Обставини справи, які встановили суди попередніх інстанцій
Суди встановили, що рішенням 4 сесії 5 скликання Ужгородської міської ради від 23 травня 2008 року № 727 "Про надання та приватизацію земельних ділянок" ОСОБА_1 надано дозвіл на підготовку проєкту відведення земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 .
У подальшому рішенням 4 сесії 5 скликання Ужгородської міської ради від 17 жовтня 2008 року № 866 ОСОБА_1 затверджено проєкт відведення та передано у власність земельну ділянку площею 0,1 га для будівництва та обслуговування будівель житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 .
Згодом земельну ділянку було відчужено ОСОБА_5, про що свідчить інформація з витягу з Державного земельного кадастру на земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:54:001:0372.
Згідно з викопіюванням із Генерального плану міста Ужгорода, затвердженого рішенням Ужгородської міської ради від 04 червня 2004 року № 313, будівництво житлового будинку та господарських будівель і споруд на оспорюваній земельній ділянці не передбачено, натомість визначено цю зону, як землі транспорту, а за умовними позначеннями існуючого використання - визначено як землі колективного розміщення гаражів.
Таким чином, розміщення на цій земельній ділянці індивідуального житлового будинку не передбачене Генеральним планом міста і надання дозволу на його розміщення без унесення і затвердження змін до генерального плану суперечить вимогам статей 1, 3 Закону України "Про планування та забудову територій".
Окрім цього, станом на момент прийняття міською радою оспорюваних рішень на спірній земельній ділянці було розміщено ряд гаражів, з яких на теперішній час залишився лише єдиний гараж ОСОБА_3, дозвіл на встановлення якого було надано на підставі рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради народних депутатів від 29 жовтня 1980 року № 455.
Згідно з висновком експерта від 09 червня 2020 року № 15/98 земельна ділянка з кадастровим номером 2110100000:54:001:0372, ймовірніше за все, потрапляє в зону території комунальних підприємств транспорту та зв`язку, розташованої на АДРЕСА_1, зображеної на фрагменті Генерального плану м. Ужгорода 2004 року, доданого до листа Управління містобудування та архітектури від 29 травня 2020 року № 86/01-15.
Згідно з витягом із Державного земельного кадастру земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:54:001:0372 було відчужено ОСОБА_5, який ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.
Згідно з довідкою від 13 жовтня 2020 року, наданою приватним нотаріусом Головко В. Є., єдиною спадкоємицею ОСОБА_5 за спадковою справою № 4/2020 є ОСОБА_2 .
На теперішній час спірна земельна ділянка з кадастровим № 2110100000:54:001:0372, площею 0,1 га, фактично перебуває у володінні ОСОБА_2 .
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт четвертий частини другої статті 389 ЦПК України).
Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду є посилання заявника на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року в справі № 362/44/17, від 04 грудня 2018 року в справі № 910/18560/16, від 01 липня 2020 року в справі № 297/829/17, від 17 червня 2020 року в справі № 916/1689/17, від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року в справі № 911/3681/17, від 22 лютого 2020 року в справі № 910/1809/18, від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18, від 12 лютого 2020 року в справі № П/811/1640/17, від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц, від 24 липня 2019 року в справі № 369/6601/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); порушення судами норм процесуального права, а суд не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункти 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).24 червня 2008 року в справі № 2/164-35/246 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.