ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 лютого 2025 року
м. Київ
cправа № 910/18583/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В.А., Случа О. В.,
секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,
за участю представників:
Об`єднання співвласників
багатоквартирного будинку "Собранецька 140" - Ковача І. В.,
Фонду державного майна України - Пономаренка В. С.,
Регіонального відділення Фонду
державного майна України по
Львівській, Закарпатській та Волинській областях - не з`явився,
Приватного підприємства "Укрелектробуд" - Олійника Р. Б.,
Ужгородського відділу комплексного
проектування Українського державного
інституту по проектуванню садів та
виноградників "Укрдіпросад"
Міністерства аграрної політики України - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Собранецька 140"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2024 (у складі колегії суддів: Сибіга О. М. (головуючий), Вовк І. В., Палій В. В.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2024 (суддя Нечай О. В.)
у справі № 910/18583/23
за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Собранецька 140"
до Фонду державного майна України, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, Приватного підприємства "Укрелектробуд",
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Ужгородського відділу комплексного проектування Українського державного інституту по проектуванню садів та виноградників "Укрдіпросад" Міністерства аграрної політики України,
про скасування державної реєстрації права власності, визнання недійсними результатів електронного аукціону та визнання недійсним договору,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2023 року Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Собранецька 140" (далі - ОСББ "Собранецька 140") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фонду державного майна України (далі - ФДМУ), Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (далі - Регіональне відділення), Приватного підприємства "Укрелектробуд" (далі - ПП "Укрелектробуд"), у якому просило суд:
- скасувати державну реєстрацію права власності за ФДМУ на групу нежитлових приміщень загальною площею 309,3 кв. м, за адресою: вул. Собранецька, 140, м. Ужгород, Закарпатська область, реєстраційний номер нерухомого об`єкта 2643186121100 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 29.09.2022;
- визнати недійсними результати електронного аукціону SPE001-UA-20230329-81043 щодо продажу групи нежитлових приміщень загальною площею 309,3 кв. м за адресою: вул. Собранецька, 140, м. Ужгород, Закарпатська область, реєстраційний номер нерухомого об`єкта 2643186121100, що відбувся 24.04.2023 і оформлений протоколом про результати електронного аукціону, що затверджений наказом № 00040 від 24.03.2023;
- визнати недійсним договір від 26.05.2023 № 458/2 купівлі-продажу об`єкта малої приватизації - окремого майна - групи нежитлових приміщень загальною площею 309,3 кв. м, за адресою: вул. Собранецька, 140, м. Ужгород, Закарпатська область, за результатами електронного аукціону (без умов);
- скасувати державну реєстрацію права власності за ПП "Укрелектробуд" на групу нежитлових приміщень загальною площею 309,3 кв. м, за адресою: вул. Собранецька, 140, м. Ужгород, Закарпатська область, реєстраційний номер нерухомого об`єкта 2643186121100 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 26.05.2023.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірне нерухоме майно, право власності на яке було зареєстровано за ФДМУ, і яке в подальшому було відчужено шляхом приватизації на користь ПП "Укрелектробуд", складається, у тому числі, із приміщень загального користування, які призначені для задоволення потреб співвласників жилого багатоквартирного будинку по вул. Собранецькій, 140 у м. Ужгороді, а тому належить співвласникам на праві спільної сумісної власності.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.12.2023 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Ужгородський відділ комплексного проектування Українського державного інституту по проектуванню садів та виноградників "Укрдіпросад" Міністерства аграрної політики України (далі - Ужгородський відділ комплексного проектування).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.03.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2024, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, у жовтні 2024 року ОСББ "Собранецька 140" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2024 скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.12.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 910/18583/23 за касаційною скаргою ОСББ "Собранецька 140" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2024 з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 29.01.2025.
ПП "Укрелектробуд" у відзиві на касаційну скаргу зазначає про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.
Також, ПП "Укрелектробуд" у відзиві на касаційну скаргу надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн, які воно понесло і очікує понести у зв`язку із розглядом справи у суді касаційної інстанції, та зазначено, що докази понесення таких витрат будуть надані відповідно до вимог ГПК України.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.01.2025 відкладено розгляд справи № 910/18583/23 за касаційною скаргою ОСББ "Собранецька 140" на 19.02.2025.
Ужгородський відділ комплексного проектування та Регіональне відділення у судове засідання своїх представників не направили.
Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.
Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.
Так, за змістом частини 1 і пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.
Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення зазначеним учасникам справи ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, та те, що зазначені учасники справи не звертались до суду з будь-якими заявами щодо розгляду справи, явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників Ужгородського відділу комплексного проектування та Регіонального відділення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників ОСББ "Собранецька 140", ФДМУ та ПП "Укрелектробуд", дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Судами попередніх інстанцій установлено, що 11.02.2021 проведено державну реєстрацію ОСББ "Собранецька 140".
29.09.2022 за державою в особі ФДМУ зареєстровано право власності на групу нежитлових приміщень загальною площею 309,3 кв. м, розташованих за адресою: вул. Собранецька, 140, м. Ужгород, Закарпатська область, реєстраційний номер нерухомого об`єкта в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 2643186121100.
Наказом ФДМУ від 10.03.2023 № 465 внесено зміни до додатку 3 "Перелік окремого майна", затвердженого наказом ФДМУ від 04.01.2022 № 1 "Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2022 році", відповідно до яких до зазначеного переліку влючено групу нежитлових приміщень загальною площею 309,3 кв. м, за адресою: вул. Собранецька, 140, м. Ужгород, Закарпатська область, балансоутримувач - Ужгородський відділ комплексного проектування, орган приватизації - Регіональне відділення.
24.04.2023 відбувся електронний аукціон з реалізації лота: група нежитлових приміщень загальною площею 309,3 кв. м, за адресою: вул. Собранецька, 140, м. Ужгород, Закарпатська область, що перебуває на балансі Ужгородського відділу комплексного проектування, а саме: вбудованих нежитлових приміщень першого та другого поверхів виробничої будівлі загальною площею 309,3 кв. м за адресою: вул. Собранецька, 140, м. Ужгород, Закарпатська область, які перебувають в незадовільному стані та потребують ремонту (наявні всі комунікації: газ, водопостачання, електропостачання).
Переможцем зазначених торгів визначено ПП "Укрелектробуд", яке запропонувало найбільшу цінову пропозицію - 12 000 000,00 грн з ПДВ, що підтверджується протоколом проведення електронних торгів № SPE001-UA-20230329-81043 від 24.04.2023, підписаним переможцем та оператором 26.04.2023, затвердженим наказом Регіонального відділення від 01.05.2023 № 00654.
За результатами електронного аукціону, 26.05.2023 між Регіональним відділенням (продавець) та ПП "Укрелектробуд" (покупець) укладено договір № 458/2 купівлі-продажу об`єкта малої приватизації - окремого майна - групи нежитлових приміщень загальною площею 309,3 кв. м, за адресою: вул. Собранецька, 140, м. Ужгород, Закарпатська область, посвідчений 26.05.2023 приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Гулянич Т.М.
26.05.2023 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.05.2023 № 67769399 за ПП "Укрелектробуд" зареєстровано право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна.
02.10.2023 рішенням загальних зборів ОСББ "Собранецька 140", затвердженим протоколом загальних зборів ОСББ "Собранецька 140" від 02.10.2023 № 1, голові правління ОСББ "Собранецька 140" ОСОБА_1 доручено вжити всіх необхідних заходів, включаючи подання відповідної позовної заяви ОСББ "Собранецька 140" до суду, спрямованих на захист прав співвласників щодо користування та розпорядження спільним майном багатоквартирного будинку - приміщеннями першого та другого поверхів багатоквартирного житлового будинку по вул. Собранецька, 140 в м. Ужгороді, а саме: № 12 "сходова клітка" площею 13,2 кв. м, № 13 "кладочка/комора" площею 3,0 кв. м, № 20 "сходова клітка" площею 18,5 кв. м, № 21 "коридор" площею 25,0 кв. м.
Предметом розгляду у справі № 910/18583/23, є позовні вимоги ОСББ "Собранецька 140" про скасування державної реєстрації права власності за ФДМУ на нежитлові приміщення загальною площею 309,3 кв. м; визнання недійсними результатів електронного аукціону SPE001-UA-20230329-81043 щодо продажу групи нежитлових приміщень загальною площею 309,3 кв. м, оформлених протоколом про результати електронного аукціону та затверджених наказом від 24.03.2023 № 00040; визнання недійсним договору від 26.05.2023 № 458/2 купівлі-продажу об`єкта малої приватизації; скасування державної реєстрації права власності за ПП "Укрелектробуд" на групу нежитлових приміщень загальною площею 309,3 кв. м, обґрунтовані тим, що зазначені нежитлові приміщення складаються, у тому числі, із приміщень загального користування, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку по вул. Собранецькій, 140 у м. Ужгороді, та належать власникам квартир багатоквартирного будинку на праві спільної сумісної власності.
Вирішуючи спір суд першої інстанції, дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам, з огляду на положення статті 79 ГПК України, дійшов висновку, що позивачем не доведено належність будівлі за адресою: вул. Собранецькій, 140, м. Ужгород, до житлового фонду, тому відсутні підстави вважати зазначену будівлю багатоквартирним будинком та відповідно частину спірних приміщень у цій будівлі - спільним майном власників квартир у розумінні положень Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку". За таких обставин, ураховуючи те, що дії особи ( ОСОБА_1 ), яка спочатку бажає придбати майно на конкурентних засадах, а згодом як голова правління позивача стверджує про наявність у останнього права спільної сумісної власності на це ж майно є непослідовними, що свідчить про їх недобросовісність, а також ураховуючи предмет та підстави заявленого позову, суд першої інстанції виснував про обрання позивачем неефективного способу захисту та відмовив у задоволенні позову.
При цьому, з огляду на відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, заявлених ФДМУ та ПП "Укрелектробуд".
Переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги долучені до апеляційної скарги ОСББ "Собранецька 140" додаткові документу ув`язку з відсутністю підстав для їх прийняття, передбачених частиною 3 статті 269 ГПК України, та погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.
У поданій касаційній скарзі ОСББ "Собранецька 140", на обґрунтування підстави касаційного судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послався на неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статей 16, 380, 382 Цивільного кодексу України, статей 1, 5, 6 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" та на неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, у постановах Верховного Суду від 18.10.2022 у справі № 916/2519/21, від 15.01.2020 у справі № 42/130б, від 23.12.2021 у справі № 671/1433/19, від 15.05.2019 у справі № 1522/12102/12, від 15.06.2022 у справі № 638/3867/18, від 18.03.2023 у справі № 648/4433/20, від 15.06.2022 у справі № 914/379/21.
Крім того, ОСББ "Собранецька 140" підставою касаційного оскарження судових рішень у справі, що розглядається, також зазначає пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України з огляду на наявність підстави, передбаченої пунктом 1 частини 3 статті 310 цього Кодексу, а саме, суд не дослідив зібрані у справі докази.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.
За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна регулюються Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна".
Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" дія цього Закону не поширюється на приватизацію об`єктів державного житлового фонду, у тому числі гуртожитків.
За приписами статей 4, 5 Житлового кодексу України житловий фонд включає, зокрема, жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд). Державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих рад (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" багатоквартирний будинок - це житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна; допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення); нежитлове приміщення - це ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.
Облік житлового фонду, здійснення контролю за його використанням належить до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад (підпункт 2 пункту "б" статті 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Господарський суд, відповідно до статті 86 ГПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Наведена норма зобов`язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.
Отже, вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
За приписами статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до договору купівлі-продажу виробничого приміщення та сараю від 30.09.1988, укладеного між Колгоспом-заводом "Ужгородський" (продавець) та Ужгородським відділом комплексного проектування Інституту "Укрдіпросад" (покупець), продавець продав покупцю виробниче приміщення та сарай, що розташовані по вул. Совєтській (наразі Собранецька), 140, що підтверджується матеріалами інвентаризаційної справи № 6228.
Розпорядженням голови Ужгородської міської ради народних депутатів від 20.03.1997 № 98 "Про реєстрацію будівлі по вул. Собранецькій, 140" Ужгородському міжрегіональному державному виробничому підприємству технічної інвентаризації надано розпорядження зареєструвати будівлю 140 по вул. Собранецькій за Ужгородським відділом Інституту "Укрдіпросад" і видати реєстраційне посвідчення.
В подальшому зазначена будівля була зареєстрована на праві державної власності за Ужгородським відділом Інституту "Укрдіпросад", а окремі її приміщення неодноразово передавались в оренду для торгівельного та виробничого використання.
Ураховуючи встановлені обставини, а також відсутність доказів належності зазначеної будівлі до житлового фонду чи переведення її із нежитлового у житловий фонд за рішенням органу місцевого самоврядування, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем, що зазначена будівля є об`єктом житлового фонду - багатоквартирним будинком, а частина спірних приміщень - допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку.
При цьому суд апеляційної інстанції обґрунтовано не взяв до уваги докази, надані позивачем лише в суд апеляційної інстанції, без надання доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Верховний Суд неодноразово наголошував (з урахуванням конкретних обставин справи) на необхідності врахування поведінки учасників спору з точку зору її відповідності принципу добросовісності.
Так, Верховний Суд у постанові від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 зазначив, що добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується на давньоримській максимі "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі цієї доктрини є принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно на них покладається.
Так, з огляду на необхідність врахування поведінки учасників спору, суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір у справі, що розглядається, дослідили наявні у матеріалах справи докази, обґрунтовано зазначили, що дії особи ( ОСОБА_1 ) як попереднього власника квартир, який спочатку бажає придбати майно на конкурентних засадах, а згодом як голова правління позивача стверджує про наявність у останнього права спільної сумісної власності на це ж майно суперечать добросовісності.
При цьому, ураховуючи предмет позову (скасування державної реєстрації права власності за ФДМУ на нежитлові приміщення загальною площею 309,3 кв. м; визнання недійсними результатів електронного аукціону; визнання недійсним договору купівлі-продажу; скасування державної реєстрації права власності за ПП "Укрелектробуд" на групу нежитлових приміщень загальною площею 309,3 кв. м) та зважаючи на те, що підстави позову обмежуються лише тим, що спірні приміщення включають у себе допоміжні приміщення багатоквартирного житлового будинку, співвласниками яких, на думку позивача, є власники квартир, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про неефективність обраного позивачем способу захисту, що є самостійною підставою для відмови у позові.
Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
ОСББ "Собранецька 140", обґрунтовуючи у поданій касаційній скарзі наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послалось на неврахування судами попередніх інстанцій висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 18.10.2022 у справі № 916/2519/21 щодо оцінки доказів.
Однак суд касаційної інстанції вважає безпідставними посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 18.10.2022 у справі № 916/2519/21 щодо оцінки доказів, оскільки зміст оскаржуваних судових рішень у справі, що розглядається, не свідчить про їх невідповідність правовому висновку, викладеному у наведеній вище постанові. Оцінка доказів у наведеній справі здійснена судом з урахуванням обставин справи та сукупності наданих сторонами доказів.
У справі № 42/130б (за позовом про визнання недійсними результати другого повторного аукціону з продажу майна комунального підприємства, визнання недійсним договору купівлі-продажу майна комунального підприємства у зв`язку з тим, що арбітражним керуючим-ліквідатором комунального підприємства, без наявності будь-яких правових підстав включено до ліквідаційної маси майно - нежитлову будівлю-гуртожиток та продано його на аукціоні з продажу майна боржника (комунального підприємства)), Верховний Суд (постанова від 15.01.2020), скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції про задоволення позову та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, погодився з його висновком про те, що спірний об`єкт не є об`єктом житлового фонду (гуртожитком) або комунальної інфраструктури, тому правомірність включення спірного майна до ліквідаційної маси позивачем не спростовано.
У справі № 671/1433/19 (за позовом про визнання нежитлового приміщення житловим та надання дозволу на приватизацію), Верховний Суд (постанова від 23.12.2021), залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову у позові, виходив із того, що оскільки спірне приміщення не є житловим, то таке приміщення не може бути приватизоване.
Отже, висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав вважати спірні приміщення допоміжними, оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що будівля, у якій знаходяться спірні приміщення, є об`єктом житлового фонду (багатоквартирним будинком) не спростовуються висновками, викладеними у справах № 42/130б та № 671/1433/19, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, а узгоджуються з такими висновками.
У справі № 1522/12102/12 (за позовом про визнання права власності), Верховний Суд (постанова від15.05.2019), скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позову та направляючи справу на новий розгляд до цього ж суду, виходив із того, що апеляційний суд: у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, не надав належної правової оцінки доводам і доказам сторін, не з`ясував, яким є спірне приміщення - нежитловим чи допоміжним приміщенням багатоквартирного будинку, що має важливе юридичне значення для правильного вирішення спору.
У справі № 914/379/21 (за позовом про скасування державної реєстрації права власності на спірні нежитлові приміщення за територіальною громадою в особі міської ради; визнання незаконними та скасування рішень виконавчого комітету міської; визнання недійсним та скасування свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення за територіальною громадою в особі міської ради), Верховний Суд (постанова від 15.06.2022), скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову та направляючи справу на новий розгляд до цього ж суду, виходив із того, що суд апеляційної інстанції не встановив статусу спірних приміщень (допоміжні чи нежилі), та не врахував, що за наявності у спірних приміщень статусу допоміжних, позивачу не потрібно доводити право власності на ці приміщення, оскільки вони перебувають у спільній власності всіх співвласників багатоквартирного будинку в силу закону, а факт використання відповідачами спірних приміщень для власних потреб не впливає на правовий режим цих приміщень, встановлений Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду".
У справі № 910/18583/23, що розглядається, суди попередніх інстанцій вирішуючи спір встановили, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що будівля у якій знаходяться спірні приміщення є об`єктом житлового фонду (багатоквартирним будинком), а тому дійшли висновку про відсутність підстави вважати спірні приміщення допоміжними.
Отже, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам наведеним у зазначених вище постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, а зроблені з урахуванням обставин встановлених судами у кожній конкретній справі.
Посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (за позовом про визнання недійсним протоколу аукціону з продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, зобов`язання повернути земельну ділянку) та від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (за позовом про визнання незаконним і скасування рішення міської ради, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, повернення земельної ділянки), суд касаційної інстанції не приймає до уваги, оскільки правовідносини у справі, що розглядається, та у справах на які посилається скаржник у касаційній скарзі, не є подібними з огляду на відмінний зміст та правове регулювання спірних правовідносин.
Крім того, суд касаційної інстанції також не бере до уваги посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15.06.2022 у справі № 638/3867/18, від 18.03.2023 у справі № 648/4433/20, відповідно до яких обраний позивачем спосіб захисту шляхом визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним є ефективним, оскільки сприяє відновленню прав та інтересів власників квартир у багатоквартирному будинку володіти та користуватись їх допоміжними приміщеннями, які перебувають у спільній власності співвласників багатоквартирного будинку.
Разом з тим, як вже зазначалось вище, вирішуючи спір у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що будівля, у якій знаходиться частина спірних приміщень, є об`єктом житлового фонду (багатоквартирним будинком), а тому дійшли висновку про відсутність підстав вважати частину спірних приміщень допоміжними.
Отже, правовідносини у справі, що розглядається, та у справах № 638/3867/18, № 648/4433/20, на які посилається скаржник не є подібними з огляду на відмінні фактичні обставини встановлені судами у кожній конкретній справі.
Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.
Щодо посилань ОСББ "Собранецька 140" на підставу касаційного оскарження судових рішень у справі, що розглядається, передбачену пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судового рішення, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 ГПК України.
Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього кодексу.
За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів за умови не підтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.
Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.
Верховний Суд зауважує, що наведені у касаційній скарзі доводи скаржника фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на спонукання суду касаційної інстанції до їх переоцінки і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень та ухвалення рішення про задоволення позову.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, постанова Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини 3 статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "суду факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
Верховний Суд неодноразово вказував та наголошував, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Зважаючи на викладене, оскільки доводи скаржника щодо неправильного застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування оскаржених судових рішень.
Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги ОСББ "Собранецька 140", дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої - без змін.
Судовий збір за подання касаційних скарг в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд